Ухвала суду № 93591694, 15.12.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Справа № 819/2689/14-a

15 грудня 2020 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

головуючого судді Баранюка А.З. , судді Баб`юка П.М. , судді Осташа А. В.

за участю:

секретаря судового засідання Габрилецької С.Є.

представника позивача: Матвіяса А.Б.;

представника відповідача: Щепанського А.М.;

представника третьої особи: Стукало М.С.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження клопотання про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача УМВСУ в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Тернопільського окружного адміністративного суді перебуває адміністративна справа №819/2689/14-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

19.02.2018 представник Міністерства внутрішніх справ України подав клопотання про зупинення провадження у справі.

В обґрунтування даного клопотання вказав, що 15.10.2014 набув чинності Закон України "Про очищення влади" п.2 Прикінцевих та Перехідних положень якого передбачено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу, до повноважень якого керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

Відповідно до ч.3 ст.1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Згідно п.8 ст.3 Закону України "Про очищення влади" заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Вказав, що оскільки позивач у період з 25.02.2010 по 22.02.2014 обіймав посаду заступника начальника УМВС України в Тернопільській області, тому на підставі вимог ч.2 ст.19 Конституції України та вимог п.2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади" його було звільнено з органів внутрішніх справ.

Зазначив, що на момент подання вказаного клопотання Конституційним Судом України відкрито конституційне провадження за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 №1682-VІІ, зокрема, щодо визнання неконституційними частини третьої, шостої статті першої, частини першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті третьої, пункту другого часини п`ятої статті п`ятої, пункту другого Прикінцевих та Перехідних положень Закону.

З огляду на те, що рішення і висновки Конституційного Суду України рівню мірою є обов`язковими до виконання, тому на думку позивача, наявні підстави для зупинення провадження у даній справі до завершення розгляду Конституційним Судом України конституційного подання 47 народних депутатів України щодо визнання неконституційними окремих положень Закону України "Про очищення влади".

Щодо вказаного клопотання колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 236 КАС України визначені підстави обов`язкового зупинення провадження у справі та випадки, коли суд має право зупинити провадження у справі, а також строки зупинення провадження та порядок поновлення зупиненого провадження у справі.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 236 КАС України, суд зупиняє провадження у справі, зокрема, у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Колегія суддів зазначає, що суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до частин першої, другої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відповідно до ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Системний аналіз наведених норм в контексті зазначених положень рішень Конституційного Суду України свідчить про те, що у випадку визнання неконституційним окремих положень Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 №1682-VІІ останні втратять чинність з дня ухвалення відповідного рішення.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого Протоколу та Протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово у своїх рішеннях указував на необхідність дотримання судами держав-учасниць Конвенції принципу розгляду справи судами упродовж розумного строку.

Практика ЄСПЛ із цього питання є різноманітною й залежить від багатьох критеріїв, серед яких: складність справи, поведінка заявника, судових та інших державних органів, важливість предмета розгляду та ступінь ризику терміну розгляду для заявника тощо (пункт 124 рішення від 19 червня 2001 року в справі «Kudla v. Poland» («Кудла проти Польщі», заява №30210/96); пункт 30 рішення від 20 лютого 1991 року в справі «Vernillo v. France» («Вернілло проти Франції», заява №11889/95); пункт 43 рішення від 27 липня 2000 року в справі «Frydlender v. France» («Фрідлендер проти Франції», заява №30979/96); пункт 43 рішення від 25 листопада 2003 року в справі «Wierciszewska v. Poland» («Вєрцішевска проти Польщі», заява №41431/98); пункт 23 рішення від 25 червня 1987 року в справі «Capuano v. Italy» («Капуано проти Італії», заява №109381/81) тощо.

Так, у пункті 45 рішення ЄСПЛ від 27 липня 2000 року в справі «Frydlender v. France» («Фрідлендер проти Франції», заява №30979/96) установлено, що трудові спори за своєю природою вимагають оперативного вирішення, ураховуючи значимість цього питання для зацікавленої особи, яка через звільнення втрачає засоби для існування.

Отже, тривале зволікання судами з розглядом трудових спорів, різновидом яких є спори щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення із публічної служби, ставить під загрозу дотримання Україною положень пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічний висновок наведено в постанові Верховного Суду від 26 лютого 2020 року по справі №823/739/16 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.

При цьому під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи слід розуміти те, що обставини, які розглядаються у такій іншій справі, не можуть бути встановлені адміністративним судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог тощо.

Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду (пункт 3 частини першої статті 236 чинного КАС України).

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові 12.12.2019 року у справі № 826/25204/15 зазначив, що зупинення провадження в адміністративній справі з підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, є доцільним у випадках, коли предметом розгляду органу конституційної юрисдикції є норми закону чи іншого акту, якими врегульовано питання щодо юридичної відповідальності фізичної особи.

В інших випадках визнання неконституційним закону чи іншого акту не матиме впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до ухвалення рішення Конституційним Судом України.

Вирішуючи питання щодо зупинення провадження в адміністративній справі підстав неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, суд повинен належним чином проаналізувати імовірні наслідки ухвалення Конституційним Судом України рішення за результатом розгляду справи, їх взаємозв`язок із спірними правовідносинами, що є предметом розгляду в адміністративній справі, підставами позову, та відобразити відповідні висновки у своїй ухвалі.

Верховним Судом також зазначено, що у спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, пов`язаних із реалізацією закону, конституційній якого є предметом розгляду Конституційного Суду України, зупинення провадження в адміністративних справах до розгляду Конституційним Судом України питання щодо конституційності окремих положень такого закону може бути визнано доцільним за умов дійсної пов`язаності потенційного результату розгляду цього питання з фактичними обставинами адміністративної справи та належного обґрунтування судом необхідності такого зупинення.

В обґрунтування клопотання про зупинення провадження у справі представник Міністерства внутрішніх справ України зазначив, що конституційність норм Закону України "Про очищення влади" від 16.09.2014 №1682-VІІ має безпосередній вплив на вирішення цієї адміністративної справи, а розгляд останньої до вирішення відповідної справи Конституційним Судом України є неможливим.

Разом із цим, представником Міністерства внутрішніх справ України не обґрунтовано наявності зв`язку між очікуваним рішенням Конституційного Суду України за наслідками розгляду конституційного подання і предметом цього спору, в тому числі не конкретизовано, у чому саме полягає об`єктивна неможливість розгляду цієї справи без попереднього вирішення органом конституційної юрисдикції конституційного подання.

З урахуванням наведеного колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання представника Міністерства внутрішніх справ України про зупинення провадження.

Також, 28.02.2018 представник третьої особи Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільської області подав до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до завершення розгляду Конституційним Судом України конституційного звернення Служби зовнішньої розвідки України щодо офіційного тлумачення положень Закону України "про очищення влади" у взаємозв`язку з положеннями статей 19 та 64 Конституції України.

Щодо вказаного клопотання колегія суддів зазначає, що ухвалою Конституційного Суду України від 6 липня 2017 року № 11-у/2017 у справі № 2-2/2017 було відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Служби зовнішньої розвідки України щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої, пункту 3 частини другої статті 3, підпункту 1 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про очищення влади" від 16 вересня 2014 року № 1682-VII, зі змінами; частини третьої статті 4, підпункту 1 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону у взаємозв`язку з його положеннями частини другої статті 1; статті 19 Конституції України у взаємозв`язку з положеннями її статті 64, частини третьої статті 4, підпункту 1 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону у зв`язку з тим, що відповідно до статті 150 Конституції України у Служби зовнішньої розвідки України відсутнє право на конституційне подання щодо офіційного тлумачення Конституції України, а офіційне тлумачення законів України не належить до повноважень Конституційного Суду України, а відтак колегія суддів також не вбачає підстав для задоволення клопотання представника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області про зупинення провадження.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні клопотань відповідача та третьої особи про зупинення провадження в адміністративній справі №819/2689/14-а слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 236, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотань відповідача та третьої особи про зупинення провадження у справі відмовити.

Ухвала набирає законної сили в порядку визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути викладені в апеляційній скарзі на рішення суду.

Повний текст ухвали складено 17 грудня 2020 року.

Головуючий суддя Баранюк А.З.

суддя Баб`юк П.М.

суддя Осташ А.В.