Ухвала суду № 93591498, 16.12.2020, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

16 грудня 2020 року Справа № 480/7812/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Діски А. Б., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом Спільного агрохімічного підприємства "Родючисть" до Міністерства юстиції України, треті особи - державний реєстратор Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області, ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування наказів,-

В С Т А Н О В И В:

До Сумського окружного адміністративного суду звернулося Спільне агрохімічне підприємство "Родючисть" (Товариство з обмеженою відповідальністю) (далі - відповідач, САП "Родючисть" (ТОВ)) з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі за текстом - відповідач, МЮ України), треті особи на стороні відповідача: Державний реєстратор Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області Максименко Денис Олександрович (далі-державний реєстратор), ОСОБА_1 (далі- ОСОБА_1 ), в якому просить:

1. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 14.08.2020 № 2117/7 "Про відмову у задоволенні скарги".

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 21.08.2020 року № 2166/7 "Про відмову у задоволенні скарги".

Свої вимоги обґрунтовує тим, що на підставі договору оренди землі від 06.06.2018, укладеного між Сумською районною державною адміністрацією Сумської області і САП "Родючисть" (ТОВ)), останнє орендує земельні ділянки сільськогосподарського призначення (невитребувані земельні частки (паї)), які розташовані на території Северинівської сільської ради (на даний час - Миколаївська сільська рада) Сумського району Сумської області, до складу яких входить і земельна ділянка з кадастровим номером 5924786900:05:001:0095. В цьому договорі, серед іншого вказано, що договір укладено на 7 років з дати державної реєстрації, але до моменту виявлення власників.

Внаслідок незаконного оформлення державним реєстратором за ОСОБА_1 права приватної власності на орендовану САП "Родючисть" (ТОВ) земельну ділянку, у відповідності до умов договору оренди землі, САП "Родючисть" (ТОВ) втратило право оренди цієї земельної ділянки, оскільки одночасно з реєстрацією права власності на таку земельну ділянку було проведено реєстрацію припинення права оренди.

Позивач звернувся до відповідача зі скаргою на рішення державного реєстратора Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області Максименка Д.О. від 27.03.2020 № 51798039 щодо державної реєстрації права приватної власності за ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 2,9147 га, розташовану на території Северинівської сільської ради (на даний час Миколаївська сільська рада) Сумського району Сумської області, кадастровий номер 5924786900:05:001:0095 та зі скаргою на рішення державного реєстратора Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області Максименка Д.О. від 06.04.2020 року N° 51887659 щодо державної реєстрації припинення права оренди САП "Родючисть" (ТОВ) вищевказаної земельної ділянки. Проте, оскаржуваними наказами МЮ України було відмовлено у задоволенні скарг САП "Родючисть" (ТОВ) .

Не погодившись з такими рішеннями МЮ України, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 16.11.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

08.12.2020 до суду від відповідача надійшов відзив, у якому МЮ України, посилаючись на те, що оспорювані накази прийнято у межах та у спосіб визначених законом повноважень, просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та Сумською районною державною адміністрацією 06.06.2018 було укладено договір оренди землі (невитребуваних земельних часток (паїв)). Відповідно до умов п.п. 3.3 та 9.2 вказаного договору орендар САП "Родючисть" (ТОВ) зобов`язаний повернути земельні ділянки орендодавцю та внести відповідні зміни до договору, при зверненні громадян-власників земельних ділянок чи їх спадкоємців (а.с. 17-22).

Право оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5924786900:05:001:0095 за вказаним договором було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.07.2019 (а.с. 23-24).

Як вбачається з копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 25.03.2020 за ОСОБА_1 було зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 5924786900:05:001:0095, а 09.04.2020 – право оренди за орендарем Фермерським господарством «Натон» (а.с. 23-24).

06.04.2020 державним реєстратором було прийняте рішення щодо державної реєстрації припинення права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5924786900:05:001:0095.

Позивачем було оскаржено рішення державного реєстратора від 27.03.2020 № 51798039 щодо державної реєстрації права власності на земельну ділянку та рішення державного реєстратора від 06.04.2020 № 51887659 щодо державної реєстрації припинення права оренди на земельну ділянку з кадастровим номером 5924786900:05:001:0095. За наслідками розгляду поданих скарг МЮ України прийнято накази №2117/7 від 14.08.2020 та №2166/7 від 21.08.2020, якими відмовлено у задоволенні вказаних скарг (а.с. 12-16).

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, САП "Родючисть" (ТОВ) звернулось до суду з позовом.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Відповідно положень ч.ч. 1-2 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із правового аналізу вказаних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

При визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб`єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб`єкта владних повноважень.

При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії суб`єкта владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій.

З предмета та підстав позову вбачається, що заявлені позовні вимоги позивач фактично обґрунтував наявністю у нього права оренди і відсутністю права власності у третьої особи - ОСОБА_1 , як наслідок, відсутністю в останньої правомірного інтересу щодо фіксації свого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При цьому позивач посилається на те, що при винесенні оскаржуваних наказів Міністерство юстиції України допустило порушення вимог закону, оскільки у державного реєстратора не було підстав для проведення державної реєстрації на момент проведення реєстраційних дій.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України від 01.07.2004 №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"(далі - Закон № 1952-IV), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав (частина перша статті 12 Закону № 1952-IV).

Разом із тим, державній реєстрації підлягає саме заявлене право і державна реєстрація права здійснюється суб`єктом державної реєстрації прав не за власною ініціативою, а на підставах, встановлених законом, зокрема, на підставі заяви про державну реєстрацію прав, поданої особою, за якою здійснюється реєстрація права. Тобто, відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають саме між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Суд зазначає, що згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 16.05.2018 року у справі №911/4111/16, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду 20.03.2019 року по справі № 823/591/16, згідно якої спір про скасування рішення державного реєстратора, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки за третьою особою має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано таке саме право щодо цієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у цій справі буде особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено оскаржуваний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вимогами у цій справі є визнання протиправним і скасування рішень МЮ України щодо відмови в задоволенні скарг позивача на рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності земельної ділянки за третьою особою та припинення права оренди земельної ділянки, що пов`язане з порушенням права позивача на користування земельною ділянкою.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Таким чином, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження наказів Мін`юсту про скасування рішень державного реєстратора прав на нерухоме майно безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки.

Спір про скасування наказів Мін`юсту, якими відмовлено у задоволенні скарг на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку має розглядатися як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою було зареєстровано право власності або право оренди щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої було здійснено реєстраційний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін`юсту та Державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач чи третя особа вважають їх винними в порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами господарського чи цивільного судочинства.

Такі висновки суду узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 12.02.2020 у справі № 1840/3241/18.

Отже, звернення позивача до суду із цим позовом зумовлене необхідністю захисту його прав користування земельною ділянкою, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Згідно п. 6 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (подалі – Суд) від 20.07.2006 у справі “Сокуренко і Стригун проти України” (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін “встановленим законом” у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, “що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом” [див. рішення у справі “Занд проти Австрії” (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. <…> фраза “встановленого законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися “судом, встановленим законом”, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття “суду, встановленого законом” зводиться не лише до правової основи самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства та залежно від суб`єктного складу сторін спору має вирішуватися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на викладене вище, суд закриває провадження у справі.

Керуючись ст. ст. 238, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Провадження у справі за позовом Спільного агрохімічного підприємства "Родючисть" до Міністерства юстиції України, треті особи - державний реєстратор Комишанської сільської ради Охтирського району Сумської області, ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування наказів - закрити.

Роз`яснити позивачу, що справа залежно від суб`єктного складу сторін спору підлягає розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Суддя А.Б. Діска