Рішення № 93591132, 17.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10519/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення Головного управління ДМС в Одеській області №192 від 07.10.2020 року про відмову ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання Головного управління ДМС України в Одеській області прийняти рішення відносно громадянина Ліберії ОСОБА_1 про оформлення документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області не прийняло до уваги його реальні побоювання за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - Ліберії. Також позивач акцентую увагу на тому, що у випадку повернення до Ліберії, його життю на свободі буде загрожуватиме небезпека, що суперечить вимогам ст. З Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основних свобод» від 04.11.1950 р., де вказано, що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

Позивач вказав, що відомості про країну його походження та факти, що підтвердять реальні побоювання за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності - до Ліберії будуть надані суду додатково після ознайомлення з особовою справою.

Посилаючись на приписи ст. 13 Закону України «Про статус біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області №192 від 07.10.2020 року, позивач вважає незаконним та необґрунтованим, оскільки він зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву, повідомив всі важливі факти, що були в його розпорядженні; позивач заслуговує на довіру, оскільки щодо нього не виявлено компрометуючої інформації.

Відповідачем – Головним управлінням ДМС України в Одеській області, надано до суду відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача зазначив, що не визнає даний адміністративний позов, та вважає, що співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав, викладених в заяві-анкеті про визнання біженцем-або особою, яка потребує додаткового захисту вимогам п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закон) та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Представник відповідача також зазначає, що перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов зазначених в п.13 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Ухвалою суду від 19.10.2020 року відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в республіці Ліберія, графство Магрібі, м. Каката, не відносить себе до окремої релігійної течії, канонів релігії дотримується на 85 відсотків. За національністю ліберієць. За етнічною належністю маленке. Рідна мова маленке, заявник також на достатньому рівні володіє англійською, на початковому рівні володіє французькими мовами. За сімейним станом офіційно неодружений, ніколи не був одружений, дітей не має. Наразі вже протягом приблизно року спільно проживає з дівчиною, гр. України на установчі дані ОСОБА_2 , планує в подальшому офіційно оформлювати стосунки у випадку отримання легалізації на території України. Заявник має середню освіту, яку здобув протягом 1993-2006 років навчаючись у арабській школі «Коранік Мохаммед Шеріф» (Ліберія, м. Каката), сертифікат про отримання освіти у зазначеному закладі загублено заявником в період проживання на території Ліберії. В подальшому заявник не навчався ані на території країни громадянської належності, ані в У країні через відсутність необхідної фінансової підтримки.

Також, відповідно по інформації наданої позивачем під час анкетування, На Батьківщині заявник офіційно не працював, у 2005 році за отримання грошової винагороди від представників «Libaty party» приймав участь у незаконному розгоні мітингів та демонстрацій, влаштуванні безладів на території країни громадянської належності (Ліберія, м. Монровія). Після приїзду на територію України, починаючи з 2018 року заявник неофіційно працює вантажником на пром. ринку « 7-й кілометр» (Україна, м. Одеса). Шукач захисту є невійськовозобов`язаний, не проходив військову службу в жодних угрупованнях ані на Батьківщині, ані на території України.

Зі слів позивача, в анкеті від 17.09.2020 року та протоколі від 05.10.2020 року зазначено, що ані він, ані його близькі родичі ніколи офіційно не приймали участь у діяльності жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій ані на Батьківщині, ані на території України.

18.11.2017 року авіарейсом Аккра-Стамбул-Київ, на підставі паспортного документа та багаторазової візи до України типу D прибув до України. Мета поїздки – навчання.

Відповідно до листа Головного управління ДМС України в Донецькі області від 16.10.2020 року №1401.3.1/41519-20, повідомлено, що за клопотанням ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет» громадянин Ліберії ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дійсно 29.12.2017 був документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні серії НОМЕР_1 строком дії до 01.10.2018 року.

25.07.2018 останній відрахований з вищого навчального закладу за невиконання навчального плану, що стало підставою для прийняття рішення про скасування посвідки від 02.08.2018 року.

27.07.2018 знятий з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

14.08.2018 ОСОБА_3 був притягнутий до адміністративної відповідальності за скоєння правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 203 КУпАП та прийнято рішення про примусове повернення з України з подальшою забороною в`їзду терміном на 3 (три) роки. (а.с. 119)

02.09.2020 року ОСОБА_3 звернувся з позовною заявою до Приморського районного суду м. Одеси (вх. №89351/20 від 02.09.2020) про оскарження рішення Центрального районного відділу у м. Маріуполі Головного управління ДМС від 14.08.2018 року відносно громадянина Кеіта ОСОБА_4 про примусове повернення та заборону в`їзду на 3 року. (а.с. 186-193)

Відповідно до інформації з Єдиного реєстру судових рішень, станом на 16.12.2020 року рішення у справі №522/14869/20 не прийнято.

Так, згідно заяви позивача від 13.11.2019 року про надання статусу біженця, громадянин Ліберії, ОСОБА_1 зазначив, що приїхав на територію України 18.11.2017 року з метою навчання. Заявник вказав, він не сплатив за навчання, тому керівник навчального закладу звернувся до ДМС, щодо примусового повернення. При цьому заявник зазначив, що добровільно він не виконав рішення, оскільки вирішив продовжити проживати на території України. Наразі заявник не бажає повертатись до країни громадянської належності, оскільки представники партії, з якою він приймав участь у бійці, наразі при владі на території Ліберії. Заявник побоюється, що вони можуть ув`язнити у випадку повернення з помсти.(а.с.84-91).

Наказом Головного управління ДМС в Одеській області №192 від 07.10.2020 року, приймаючи до уваги письмовий висновок заступника начальника відділу по роботі з шукачами захисту Юрія Андрєєва стосовно матеріалів особової справи №2020ОD0114, відмовлено громадянину Ліберії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.182).

Відповідно до зазначеного висновку від 15.11.2019 р. міграційною службою встановлено, що аналізуючи наявність підстав для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності до положень п.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року слід зазначити, що під час проведення процедурних заходів позивач чітко зазначив, що він не зазнавав жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме, за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, або політичних переконань (арк. 10 протоколу співбесіди від 05.10.2020). Також, за матеріалами особової справи неможливо визначити, що позивач може зазнати переслідувань у зв`язку з належністю до певної соціальної групи. За результатами розгляду та проведеного аналізу матеріалів особової справи шукача захисту неможливо визначити жодні обставини або конкретні елементи, які б могли вказувати на наявність обґрунтованих побоювань переслідувань позивача за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у випадку його повернення на територію країни громадянської належності. Зокрема, жодним чином не підтверджується вірогідність переслідування позивача за ознакою політичних переконань у випадку повернення на територію країни громадянської належності, на що вказують наступні елементи:

ані позивач, ані його близькі родичі не приймали офіційну участь у діяльності жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій на території країни громадянської належності (арк. 6 анкети від 28.09.2020; арк. 8 протоколу співбесіди від 05.10.2020);

позивач ніколи публічно, через ЗМІ не висловлював власну позицію з приводу тих або інших актуальних питань розвитку країни громадянської належності (арк. 7,9 протоколу співбесіди від 05.10.2020);

позивач ніколи не займався активістською або громадською діяльністю на території країни громадянської належності (арк. 8 протоколу співбесіди від 05.10.2020 року;

позивач не вважає себе особою, яка знаходиться в опозиції по відношенню до органів державної влади країни громадянської належності (арк. 8 протоколу співбесіди від 05.10.2020);

позивач ніколи не приймав конкретних дій, спрямованих проти діючої влади на території країни громадянської належності, не займався протиправною діяльністю на території Ліберії (арк. 8-9 протоколу співбесіди від 05.10.2020), не приймав участь у діяннях, спрямованих на повалення діючого політичного та державного устрою на території країни громадянської належності (арк. 9 протоколу співбесіди від 05.10.2020);

позивач не має та ніколи не мав стійкої політичної позиції стосовно ситуації на території Ліберії (арк. 9 протоколу співбесіди від 05.10.2020);

позивач не займається політичною діяльністю на період перебування на території України (арк. 9 протоколу співбесіди від 05.10.2020), не висловлює власну політичну позицію жодним чином на території України (арк. 10 протоколу співбесіди від 05.10.2020);

позивач ніколи не надавав консультації з приводу тих або інших питань розвитку країни громадянської належності на період проживання на території Ліберії (арк. 14 протоколу співбесіди від 05.10.2020);

позивач ніколи не приймав активної участі у політичних процесах на території країни громадянської належності, не балотувався на виборні посади, не приймав участь у розробці доленосних для країни рішень (арк. 15 протоколу співбесіди від 05.10.2020), що вказує на те, що діяльність позивача не мала суттєвого значення в контексті політичного життя країни і не могла становити загрози для представників органів державної влади країни громадянської належності. На цілковиту необізнаність позивача з політичним середовищем країни громадянської належності додатково вказують обставини неволодіння ним інформацією про політичну систему, вищі органи державної влади Ліберії (арк. 15 протоколу співбесіди від 05.10.2020). Водночас, позивач мав та безперешкодно користувався можливістю прийняття участі у виборчих голосуваннях на території країни громадянської належності (арк. 15 протоколу співбесіди від 05.10.2020), що вказує на те, що його виборчі та політичні права на території Ліберії жодним чином не порушувались.

Також у висновку вказано, що під час процедури розгляду заяви від 17.09.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач вказує на обставину власної діяльності на «Libaty party» на території країни громадянської належності (арк. 4 анкети від 28.09.2020 року).

Так, відповідач дійшов висновку, що жодним чином не підтверджується обставина можливості переслідування позивача у зв`язку з підтримкою ним та прийняття участі у діяльності «Libaty party» на території Ліберії.

Натомість, за результатами проведеного аналізу матеріалів особової справи позивача не встановлено обставини стійкого зв`язку та регулярного прийняття ним участі у заходах, організованих «Libaty party», що могло б створювати для нього потенційну загрозу у випадку повернення на територію країни громадянської належності:

позивач стверджує, що він не мав регулярного та офіційного зв`язку з представниками партії (арк. 12 протоколу співбесіди від 05.10.2020), він прийняв участь лише у одному заході, організованому представниками партії, який відбувся ще у 2017 році (арк. 13-14, 17 протоколу співбесіди від 05.10.2020);

позивач не укладав офіційного контракту з представниками «Libaty party», не отримував членський квиток або посвідчення, за яким існувала б можливість його ідентифікації як члена партії (арк. 12 протоколу співбесіди від 05.10.2020);

позивач ніколи не проходив за офіційними обліками від партії, не залишав контактних або установчих даних стосовно себе, за якими б існувала можливість встановлення його зв`язку із зазначеною організацією (арк. 12 протоколу співбесіди від 05.10.2020);

позивач не мав жодних контактів, стійких договірних зв`язків з представниками різних політичних сил на території країни громадянської належності (арк. 12 протоколу співбесіди від 05.10.2020);

позивач безпосередньо не займався політичними питаннями, розробленням політичних програм під час діяльності на партію (арк. 16 протоколу співбесіди від 05.10.2020 року);

партія, на яку нібито працював позивач на території країни громадянської належності є легальною та дозволеною, наразі продовжує приймати участь у виборах на території країни громадянської належності, має розгалужену систему філіалів та широку підтримку населення Ліберії (арк. 16-17 протоколу співбесіди від 05.10.2020);

У висновку вказано, що у відповідності до міжнародних рекомендацій з питань набуття міжнародного захисту, при визначенні достовірності та правдоподібності тверджень заявників з приводу тієї або іншої обставини, важливе значення відіграє послідовність та детальність наданої інформації. Водночас, позивач не може повідомити чітку та детальну інформацію стосовно порядку та алгоритму організації власної діяльності на «Libaty party», контактних осіб від партії, складу групи, в якій він займався відповідною діяльністю, графіку роботи та статутного документу, яким керувалася група при здійсненні відповідної діяльності тощо, що піддає обґрунтованому сумніву саму обставину участі позивача у діяльності від «Libaty party».

Разом з тим, відповідач дійшов висновку, що обставина прийняття позивачем участі у діяльності організації пов`язана не з наявністю у нього свідомої політичної позиції, а з бажанням отримати додатковий заробіток (арк. 14 протоколу співбесіди від 05.10.2020), він мав можливість продовжувати безперешкодно проживати на території Ліберії, не займаючись жодною політичною діяльністю (арк. 14 протоколу співбесіди від 05.10.2020).

Під час проведення протоколу співбесіди від 05.10.2020 позивач стверджує, що від «Libaty party» він приймав участь на мітингу на підтримку кандидата у президенти ОСОБА_5 , який від партії приймав участь у президентських перегонах 2017 року на території Ліберії. Натомість, як спостерігається з інформації з відкритих джерел, ОСОБА_6 ніколи не був представником «Libaty party», представляючи її головного політичного опонента - «Партію єдності», водночас, від партії, яку нібито підтримував заявник, балотувався її лідер - ОСОБА_7 .

Зазначене, за твердженнями відповідача, вказує на обставину неправдоподібності висловленої позивачем інформації щодо прийняття ним участі у акції на підтримку кандидата від «Libaty party» на президентських перегонах 2017 року;

- на неправдоподібність висловленої позивачем обставини зв`язку з представниками « Libaty party» на території Ліберії додатково вказує обставина цілковитого неволодіння особою інформацією стосовно зазначеної партії, її ідеологічних засад та розбіжностей з основними конкурентами, особи лідера вказаної партії та емблеми партії, дати її заснування, опозиційних структур по відношенню до вказаної партій, обставини наявності, установчих та контактних даних представників від партії в органах виконавчої та законодавчої влади (арк. 15-17 протоколу співбесіди від 05.10.2020). Також, позивач вник у додатку 1 до анкети від 28.09.2020 зазначає назву партії, як «Libaty party», водночас, за офіційними обліками вона зазначається, як «Liberty party» («Партія свободи»).

Стосовно проблематики загрози, яка може очікувати на нього у випадку повернення на територію країни громадянської належності позивач повідомив, що під час проведення одного мітингу на території країни громадянської належності він разом з іншими прихильниками «Libaty party» прийняв участь у бійці з представниками «CDC party», внаслідок чого побоюється погроз та помсти з боку останніх у випадку повернення на територію країни громадянської належності (арк. 6 анкети від 28.09.2020).

Повідомлена позивачем інформація із зазначеного приводу визнається ГУ ДМС України в Одеській області необґрунтованою та такою, що не містить ознак визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

За результатами проведеного аналізу матеріалів особової справи позивача не виявлено жодної підтвердженої інформації, яка б взагалі вказувала на обставину прийняття особою участі на мітингах та/або демонстраціях прихильників «Libaty (Liberty) party» на території країни громадянської належності. Так, шукач захисту вказує, що не може надати до ГУ ДМС України в Одеській області підтвердження (фотографії, роздруківки) обставині прийняття участі у відповідному мітингу (арк. 9 протоколу співбесіди від 05.10.2020), що б могло стати доказом зазначеної обставини. Також, позивач вказує, що обставина можливості зазнати погроз на території країни громадянської належності є лише його припущенням, яке не підкріплено жодними конкретними об`єктивними фактами (арк. 6 протоколу співбесіди від 05.10.2020). Так, він не отримував жодної інформації про обставину погроз по відношенню до себе на території Ліберії на період проживання на території України (арк. б протоколу співбесіди від 05.10.2020).

Натомість, у твердженнях позивача із зазначеного приводу міститься низка розбіжностей, суперечностей та неспівпадінь, які позивач не зміг належним чином обґрунтувати, що додатково знижує рівень довіри до зазначеного елементу в цілому.

За таких обставин відповідачем прийнято оскаржуваний наказ.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI біженець це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Пунктом 13 ст.1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно абз.5 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з ч.7 ст.7 Закону до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Як встановлено у ході розгляду справи, причиною виїзду з країни громадянської належності заявником у своїй заяві про надання статусу біженця від 17.09.2020 року, зазначав те, що він хотів навчатися та наразі заявник не бажає повертатись до країни громадянської належності, оскільки представники партії, з якою він приймав участь у бійці, наразі при владі на території Ліберії.

При цьому, суд враховує ту обставину, що позивачем під час анкетування зазначається суперечлива інформація щодо участі ним в акція протесту та мітингах від партії «Libaty party», а всі доводи позивача ґрунтуються лише на припущеннях.

Під час анкетування від 17.09.2020 року та 05.10.2020 року заявник пояснив, що на Батьківщині за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, політичними поглядами, належністю до певної групи ОСОБА_1 ніколи не переслідували та, що у разі повернення до Ліберії його можуть переслідувати через участь у мітингах від партії «Libaty party».

При цьому, жодних доказів, які б свідчили про отримання позивачем погроз на свою адресу ним не надано. Крім того, позивачем надані різні свідчення щодо кількості мітингів в яких він приймав участь. При цьому, позивач зазначив, що участь у мітингу він приймав з метою отримання грошей, а не за політичним переконанням.

За таких обставин суд вважає, що позивач не надав жодних переконливих пояснень або підтверджень щодо побоювань повертатись в країну громадянського походження.

Водночас, суд враховує, що відповідно до положення ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якою визначено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Як вбачається з матеріалів справи, з 02.08.2018 року ОСОБА_1 перебуває на території України без законних підстав, а звернувся він до міграційної служби лише 17.09.2020 року.

Таким чином, значна тривалість проміжків часу між закінченням строку перебування на території України та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, також свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

В свою чергу, особа, яка шукає статусу біженця має довести, що його подальше перебування у країні походження або повернення до неї реально загрожує його життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Зазначені в своїй сукупності обставини дають суду обґрунтовані підстави вважати історію позивача щодо причин неможливості повернення до країни постійного проживання неправдивою та надуманою з метою легалізації перебування на території Україні у пошуках кращих умов життя.

Перевірка по країні походження вказує на відсутність загрози життю позивача, або інших критеріїв, які відповідають критеріям п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Крім того, Директива Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Вказані вимоги не були дотримані позивачем, а саме не наведено переконливих доводів щодо відповідності повідомлених фактів дійсності, наявна суперечливість у повідомлених позивачем обставинах, не надано жодного доказу щодо обставин, на які позивач посилався.

При цьому, відповідно до п.6 ст.8 Закону «України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Керуючись ст. ст. 9, 72-73, 77, 90, 242, 245, 255, 295 КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 );

Відповідач: Головного управління ДМС України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, адреса: 65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44)

Суддя П.П. Марин

.