Рішення № 93590736, 11.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/8516/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А2166 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся з позовом до Військової частини А2166 (місцезнаходження: с.Липники, Пустомитівський район, Львівська область, 81134; ЄДРПОУ 08137796), в якій просить стягнути з Військової частини А2166 на його користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки у розмірі 109854,27 грн за період з 08.11.2018 по 23.09.2020.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що наказом командира військової частини А2166 (по стройовій частині) від 07.11.2018 №225, старшого прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом командира військової частини А2166 від 21.09.2018 №30-РС (по особовому складу) у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 07.11.2018 виключено із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення. При виключенні зі списків особового складу військової частини відповідач не провів позивачу виплату йому індексації грошового забезпечення та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Лише 23.09.2020 року на картковий рахунок позивача перераховано грошові кошти в розмірі 99 275,97 грн. Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини – 07.11.2018 року відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 23.09.2020 року, тобто поза межами строку, встановленого ст.116 КЗпП України. Тому період з 08.11.2018 по 23.09.2020 року включно вважає періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Вважаючи у зв`язку із цим свої конституційні права та гарантії порушеними та такими, що потребують захисту, позивач звернувся до суду з даним позовом. Просить позов задовольнити повністю та стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 109854,27 грн.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований у меншому розмірі. При цьому посилається на висновки Верховного Суду у постанові від 04.09.2020 у справі №260/348/19. Окрім того, вказує на те, що грошову компенсацію за невикористані відпустки позивачу було перераховано військовою частиною А2166 27.02.2020, а з позовом про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні звернувся лише 08.10.2020, тобто з пропуском тримісячного строку на звернення до суду. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою судді від 13.10.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 11.12.2020 залишено позов без розгляду в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (невиплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2018 роки) за період з 08.11.2018 по 23.09.2020.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Згідно з наказом командира військової частини А2166 (по стройовій частині) від 07.11.2018 №225, старшого прапорщика ОСОБА_1 , звільненого з військової служби наказом командира військової частини А2166 від 21.09.2018 №30-РС (по особовому складу) у запас за підпунктом «б» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 07.11.2018 виключено із списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення.

Як вбачається з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби військовою частиною не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено грошову компенсацію за невикористані відпустки та індексацію грошового забезпечення.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2019 року у справі №1.380.2019.005993 позов ОСОБА_1 до Військової частини А2166 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії – задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А2166 у відношенні до ОСОБА_1 щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки. Зобов`язано Військову частину А2166 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017-2018 роки. Вказане рішення 09.01.2020 набрало законної сили.

27.02.2020 відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти в розмірі 9 572,65 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

Окрім того, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.02.2020 у справі №380/163/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А2166 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 07.11.2018. Стягнуто з Військової частини А2166 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 07.11.2018 у сумі 55 872,73 грн. В задоволенні інших позовних вимог – відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року, апеляційну скаргу військової частини А2166 було залишено без задоволення, натомість апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, та зобов`язано військову частину А2166 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 07 листопада 2018 року з врахуванням базового місяця індексації січень 2008 року.

В подальшому, військова частина А2166 виконала рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2020 року та 23.09.2020 виплатила ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у сумі 99 275,97 грн, що підтверджується випискою по картковому рахунку.

Позивач вважає, що оскільки виплата грошової компенсації за невикористані відпустки та індексації грошового забезпечення відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку – з 08.11.2018 по 23.09.2020 в розмірі 109 854,27 грн. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до абз. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу”, ні Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (відповідачем) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.04.2020 у справі №822/3307/17, від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, від 16.07.2020 у справі №400/2884/18.

Таким чином оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків повного проведення розрахунку при звільненні з військової служби, а також не встановлено правових наслідків недотримання такого строку, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

При цьому згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Наведена позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права викладена у постанові Верхового Суду України від 15.09.2015 у справі №21-1765а15.

Суд зазначає, що визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У випадку вирішення спору на користь працівника, в тому числі в судовому порядку на спірну суму також підлягає нарахування середнього заробітку за час затримки, розмір якої визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Вказаний правовий висновок щодо застосування положень ст. ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі №826/9793/18 та від 23.04.2020 у справі №810/3573/18.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.

У п. 39-43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц):

1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

За обставин справи №711/4010/13-ц Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до ст. 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

Одним із варіантів приблизної оцінки розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою виплати йому вихідної допомоги, які розумно передбачити, може бути розрахунок на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні у 2010 - 2014 роках розміру сум, які позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки за відповідний період, взявши кредит з метою збереження рівня її життя (див. пункт 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та п. 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №711/4010/13-ц).

Тому Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним, таким, що відповідатиме обставинам справи №711/4010/13-ці наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача у сумі 130000,00 грн за весь період прострочення виплати ним належної при звільненні позивачці вихідної допомоги. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивачки, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих її втрат, які розумно можна було би передбачити.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні службовця незалежно від того, чи позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум підлягають задоволенню у повному обсязі чи частково.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17, зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. п.п. 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).

Як вже встановлено судом, позивача з 07.11.2018 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини А2166.

Водночас остаточний розрахунок з позивачем проведено 23.09.2020 у сумі 99 275,97 грн, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача.

Тобто, остаточно, всі належні позивачу при звільненні суми до виплати, відповідач здійснив не в день фактичного звільнення ОСОБА_1 , а з порушенням строків, встановлених ст.116 КЗпП України.

Таким чином, затримка остаточного розрахунку з позивачем відбулася з моменту звільнення позивача з 08.11.2018 по день фактичної виплати 23.09.2020 року.

При цьому суд зазначає, що сторонами не оспорюється факт виплати за несвоєчасний розрахунок індексації при звільненні 23.09.2020 року, а тому позивач звертаючись до суду про виплату йому середнього грошового забезпечення за час затримки при звільненні справедливо просить здійснити таку компенсацію саме з 08.11.2018 по день фактичної виплати 23.09.2020 року.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відносини публічної служби як різновид трудових відносин повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у позивача можливості стягувати із відповідача надмірні грошові суми, як відповідальність за несвоєчасний розрахунок під час звільнення спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання роботодавця виконувати зобов`язання середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати, перетворюється на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків службовцем.

Аналізуючи обставини справи і такий критерій для зменшення розміру середнього заробітку, як ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц зазначає, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою забезпечення рівня свого життя (пункт 94.5 рішення).

Згідно з даними, розміщених на офіційному сайті НБУ за адресою https: bank.gov.ua/markets/interest-rates/ середньозважена облікова ставка за кредитами:

1. з 08.11.2018 по 31.12.2018 (61 день) - 18% річних;

2. з 01.01.2019 по 25.04.2019 (115 днів) -18% річних;

3. з 26.04.2019 по 18.07.2019 (84 дні) - 17,5% річних;

4. з 19.07.2019 по 05.09.2019 (49 днів) - 17% річних;

5. з 06.09.2019 по 24.10.2019 (49 днів) -16,5% річних;

6. з 25.10.2019 по 12.12.2019 (49 днів) - 15,5% річних;

7. з 13.12.2019 по 30.01.2020 (49 днів) - 13,5% річних;

8. з 31.01.2020 по 12.03.2020 (42 дні) - 11% річних;

9. з 13.03.2020 по 23.04.2020 (42 дні) - 10% річних;

10. з 24.04.2020 по 11.06.2020 (49 днів) - 8% річних;

11. з 12.06.2020 по 23.09.2020 (103 дні) - 6% річних.

З огляду на обсяг несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (99275,97 грн.) приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 25785,90 грн.

Розрахунок:

1.18%/365 днів =0,049%* 99275,97грн=48,6*61день=2967,30 грн;

2.18%/365 днів =0,049%*99275,97=48,6*115=5594,20 грн;

3.17,5%/365днів=0,047*99275,97=47,5*84=3919,40 грн;

4.17%/365днів=0,046*99275,97=45,6*49=2237,60 грн;

5.16.5%/365днів=0,045*99275,97=44,6*49=2189 грн;

6.15,5%/365днів=0,042*99275,97=41,7*49=2043 грн;

7.13,5%/365днів=0,036*99275,97=35,7*49=1751,20 грн;

8.11%/365днів=0,03*99275,97=29,9*42=1256,50 грн;

9.10%/365днів=0,027*99275,97=26,8*42=1125,70 грн;

10.8%/365днів=0,021*99275,97=21,7*49=1066 грн;

11.6%/365днів=0,016*99275,97=15,8*103=1636 грн.

Таким чином, з огляду на характер цієї заборгованості, дії позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 25 785,90 грн., яка розрахована із врахуванням періоду з часу несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні по час фактичного розрахунку з позивачем, та приблизного розміру майнових втрат в разі одержання кредиту для покриття несвоєчасно отриманих сум при звільненні.

Наведені вище мотиви суду у спірних правовідносинах повністю відповідають правовій позиції Верховного Суду, від якої на час прийняття рішення Верховний Суд не відступав.

Важливим критерієм для зменшення розміру середнього заробітку, відповідно до правових висновків Верховного Суду, є період затримки (прострочення) виплати заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.

Аналізуючи поведінку позивача у спірних правовідносинах, суд зазначає, що законодавство України не передбачає обов`язок працівника звертатися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у спірних правовідносинах працівник (у широкому розумінні поняття) має діяти добросовісно, реалізуючи його права, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Суд враховує, що позивач будучи обізнаним із тим, що строки звернення до суду із вимогами стягнення грошового утримання або його складових (в тому числі і компенсації за невикористані відпустки) не застосовуються, міг тривалий час не звертатися в суд з метою штучного збільшення розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, суд дослідивши обставини справи з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, дійшов висновку про відповідність суми 25 785,90 грн. принципам розумності, справедливості та пропорційності встановлених заходів відповідальності.

Крім цього, слід вказати, що зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Окрім цього, об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (п. 163.1 ст. 163 ПК України).

Відповідно до пп. 164.1.1 п. 164.1 ст. 164 ПК України загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Як передбачено пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок.

Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають задоволенню частково з урахуванням вказаних вище висновків суду.

Щодо судового збору, то відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А2166 (с.Липники, Пустомитівський район, Львівська область, 81134; ЄДРПОУ 08137796) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за період з 08.11.2018 по 23.09.2020 у сумі 25 785 (двадцять п`ять тисяч сімсот вісімдесят п`ять) грн. 90 коп.

У задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А2166 (с.Липники, Пустомитівський район, Львівська область, 81134; ЄДРПОУ 08137796) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір, сплачений за подання цього позову, в сумі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено 15.12.2020.

Суддя Братичак Уляна Володимирівна