Рішення № 93590683, 17.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

17 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3392/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про визнання протиправними дії, зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 14 вересня 2020 року надійшов адміністративний позов адвоката Солодовнікова Олександра Петровича (далі- представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління поліції охорони в Луганській області (далі – відповідач, УПО в Луганській області) з такими вимогами:

1) визнати протиправними дії відповідача щодо видання наказу від 02 вересня 2020 року № 78 о/с, яким внесені зміни до наказу від 23 червня 2020 року № 55 о/с щодо підстав звільнення позивача зі служби в Національній поліції;

2) скасувати наказ від 02 вересня 2020 року № 78 о/с, яким внесені зміни до наказу від 23 червня 2020 року № 55 о/с;

3) стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу в Управлінні Державної служби охорони при УМВС України в Луганській області з 01 лютого 2001 року по 06 листопада 2015 року, в УПО в Луганській області з 07 листопада 2015 року по 23 червня 2020 року. Звільнений зі служби в УПО в Луганській області за наказом від 23 червня 2020 року № 55 о/с на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням) з виплатою грошової компенсації за 7 діб невикористаної відпустки за фактично відпрацьований час у 2020 році.

Листом УПО в Луганській області від 03 вересня 2020 року № 1673/43/32/4/01-2020 повідомлено позивача про винесення наказу від 02 вересня 2020 року № 78 о/с, яким внесено зміни до наказу УПО в Луганській області від 23 червня 2020 року № 55 о/с, виклавши серед іншого, що позивача звільнено зі служби відповідно до пункту 8 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв`язку з переходом у встановленому порядку до інших міністерств і відомств (організацій)).

Позивач з цим наказом не згоден, оскільки вважає, що звільнився зі служби в поліції за власним бажанням на підставі відповідного рапорту, а не у зв`язку з переходом на службу до Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області, як зазначив відповідач в оскаржуваному наказі.

Ухвалою від 21 вересня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням учасників справи (арк. спр. 28-29).

Від представника УПО в Луганській області 12 жовтня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 46-49).

Так, представник відповідача зазначив, що внесення зміни до наказу УПО в Луганській області від 23 червня 2020 року № 55 о/с за наказом від 02 вересня 2020 року № 78 о/с було потрібно через виникнення спровокованих позивачем обставин, які робили вказаний розпорядчий документ фактично і юридично неточним.

Перш за все, всупереч складеної 07 листопада 2015 року Присяги позивач не виконав приписів пункту 6 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», а саме не поінформував безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді. З наявних у розпорядженні відповідача документів слідує, що сержант поліції ОСОБА_1 , перебуваючи на службі в Національній поліції України, взяв участь у оголошеному Територіальним управлінням Служби судової охорони в Луганській області (наказ від 04 червня 2020 року № 171) конкурсі на заняття вакантних посад, а 06 липня 2020 року, як переможець цього конкурсу, - прийнятий на службу до Територіальним управлінням Служби судової охорони в Луганській області (наказ від 06 липня 2020 року № 130 о/с), тим самим змінив місце проходження публічної служби. На думку відповідача, зміна умов несення публічної служби і порядку її проходження не можна ототожнювати зі змістом пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (звільнення за власним бажанням).

Також, на думку представника відповідача, звільнення позивача «за власним бажанням» в контексті приписів статті 9 Закону № 2262-ХІІ має бути вмотивованим наявністю підстав, перелік яких визначено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу». Проте, ані в своєму рапорті, ані звертаючись з позовом до суду, позивач не надав відомостей про наявні в нього визначені постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 № 413 сімейні обставини або інші поважні причини для звільнення за власним бажанням.

Представник відповідача зазначає, що внесення змін до наказу жодним чином не може бути пов`язаним з порушенням конституційних прав та свобод позивача, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Від представника УПО в Луганській області 16 жовтня 2020 року надійшли пояснення по справі (арк. спр. 59-65).

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

За клопотанням представника відповідача, що надійшло до суду 03 листопада 2020 року, ухвалою від 04 листопада 2020 року зупинено провадження в справі до одужання представника відповідача (арк. спр. 81, 87).

Ухвалою від 17 грудня 2020 року поновлено провадження в справі (арк. спр. 103).

Сторони в судове засідання не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, подали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності (арк. спр. 97-102).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 КАС України, суд встановив таке.

Згідно з копіями паспорта громадянина України, картки фізичної особи - платника податків встановлено такі дані про позивача: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 (арк. спр. 10, 11).

Позивач проходив службу в Управлінні Державної служби охорони при УМВС України в Луганській області з 01 лютого 2001 року по 06 листопада 2015 року, в УПО в Луганській області з 07 листопада 2015 року по 23 червня 2020 року, що підтверджено трудовою книжкою від 02 жовтня 1998 року серії АС № 057522 (арк. спр. 12).

За наказом від 23 червня 2020 року № 55 о/с на підставі рапорту від 07 червня 2020 року позивач звільнений зі служби в УПО в Луганській області відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» з 23 червня 2020 року (арк. спр. 15, 51).

Дослідженням рапорту позивача від 07 червня 2020 року встановлено, що позивач просив звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням з 10 червня 2020 року (арк. спр. 50).

Згідно з витягом з наказу УПО в Луганській області від 02 вересня 2020 року № 78 о/с «Про внесення змін до наказів», на підставі оприлюдненого Територіальним управлінням Служби судової охорони у Луганській області протоколу засідання Комісії для проведення конкурсу на зайняття вакантних посад співробітників Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області від 25 червня 2020 року № 71, внесено зміни до наказу від 23 червня 2020 року № 55 о/с, виклавши його пункти в наступній редакції:

«відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнити зі служби в Національній поліції (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)):

старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0027115), молодшого інспектора взводу реагування Сєвєродонецького міжрайонного відділу Управління поліції охорони в Луганській області, 23.06.2020. Виплатити грошову компенсацію за 7 діб невикористаної відпустки за фактично відпрацьований час у 2020 році.

Права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції не набув, вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить: 23 роки 06 місяців 17 днів, час служби у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 04 роки 03 місяці 28 днів.

Підстава: перехід «24» червня 2020 р. у встановленому порядку ОСОБА_1 на роботу до Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області» (арк. спр. 17, 52-54).

Також з наказу від 06 липня 2020 року № 130 о/с судом встановлено, що з 06 липня 2020 року позивач проходить службу в Територіальному управлінні Служби судової охорони у Луганській області на посаді контролера 1 категорії третього взводу охорони другого підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області (для забезпечення безпеки учасників судового процесу та охорони Сватівського районного суду Луганської області) (арк. спр. 19, 55).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі – Закон № 580-VIII) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України. Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України (частини четверта, п`ята статті 59 Закону № 580-VIII).

Згідно зі статтею 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 9-1) у зв`язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга, третя статті 77 Закону № 580-VIII).

На виконання статті 59 Закону № 580-VIII наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 листопада 2016 року № 1235 затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2016 року за № 1668/29798 (далі – Порядок № 1235).

Відповідно до пункту 2 розділу І «Загальні положення» Порядку № 1235 рішення з питань проходження служби в поліції оформлюються письмовими наказами по особовому складу.

Підставою для видання наказів по особовому складу є такі зміни в службовій діяльності: призначення на посади, переміщення по службі, тимчасове виконання обов`язків за іншою посадою; присвоєння та позбавлення спеціальних звань поліції, пониження у спеціальному званні на один ступінь; закріплення спеціальних жетонів з індивідуальним номером; заохочення; зарахування у розпорядження; звільнення з посади; звільнення зі служби в поліції; відрядження поліцейських до державних (міждержавних) органів, установ, організацій та органів місцевого самоврядування із залишенням на службі в поліції; відсторонення від виконання службових обов`язків (посади); надання відпусток відповідно до законодавства; зміни прізвища, імені та по батькові; обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейським надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки; установлення посадових окладів; установлення чи скасування додаткових видів грошового забезпечення, премії та інших доплат відповідно до вимог чинного законодавства України; направлення поліцейських для проходження служби у складі національного персоналу в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, а також їх повернення (розділ ІІ «Підстави для видання наказів по особовому складу» Порядку № 1235).

Згідно з пунктами 1, 2 розділу ІІІ «Порядок підготовки та видання наказів по особовому складу» Порядку № 1235 видавати накази по особовому складу можуть керівники органів та підрозділів поліції, а також закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України. Підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.

Перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23 листопада 2016 року № 1235 (далі - Перелік) (пункт 3 розділу ІІІ «Порядок підготовки та видання наказів по особовому складу» Порядку № 1235).

Відповідно до Переліку документами з питань проходження служби є рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду (додаток 1); подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення (додаток 2).

У випадку видання наказу про звільнення працівника зі служби в поліції в наказі органу поліції зазначаються стаж служби в поліції, вислуга років для призначення пенсії (у тому числі на пільгових умовах), необхідність виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати. Крім того, зазначається інформація щодо необхідності виплати грошової компенсації за кількість діб невикористаних відпусток за фактично відпрацьований час у році звільнення або відрахування з грошового забезпечення коштів за кількість діб відпусток за час невідпрацьованої частини календарного року (пункт 10 розділу ІІІ «Порядок підготовки та видання наказів по особовому складу» Порядку № 1235).

З системного аналізу вищенаведеного слідує, що нормами Закону № 580-VIII та Порядку № 1235 не передбачено ані підстав, ані повноважень начальників, яким надано право прийняття на службу до органів поліції, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання, на внесення змін до наказів про звільнення працівника зі служби в поліції за власним бажанням з метою зазначення інших підстав звільнення, у тому числі і через перехід у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

На момент прийняття Управлінням поліції охорони в Луганській області наказу по особовому складу від 23 червня 2020 року № 55 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції існувала лише одна підстава для звільнення - за власним бажанням на підставі поданого рапорту від 07 червня 2020 року, в якому позивач наполягав на своєму звільненні за власним бажанням з 10 червня 2020 року.

Після прийняття наказу про звільнення зі служби змінити підстави звільнення неможливо (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 817/1670/17 у подібних правовідносинах щодо зміни підстав звільнення поліцейського у наказі, що обов`язкова для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України).

Також у постанові від 31 серпня 2020 року в справі № 540/324/19 Верховним Судом викладено правову позицію, що після звільнення особи за наказом зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, між сторонами припиняються трудові та службові відносини, у зв`язку з чим ГУНП, в якому особа проходила службу, втратило повноваження на зміну наказу про звільнення особи.

Посилання відповідача на відсутність у позивача обставин для звільнення зі служби за власним бажанням, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», суд відхиляє з таких підстав.

Підпунктом «ж» пункту 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, передбачено, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Також підпунктом «и» пункту 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, визначено, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2005 року № 428 «Про доповнення Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та поширення на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції дії постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 р. № 413» поширено на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції дію постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413.

Пунктом 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення підпунктів «ж», «и» пункту 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, суперечать пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, яким не вимагається для звільнення поліцейського зі служби в поліції за власним бажанням наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, сімейних обставин або інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, поширюється, зокрема, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а не на поліцейських.

За таких обставин суд дійшов висновку, що наказ УПО в Луганській області від 02 вересня 2020 року № 78 о/с в частині внесення змін до наказу УПО в Луганській області від 23 червня 2020 року № 55 о/с щодо зміни підстав звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції не відповідає критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно, є протиправним та підлягає скасуванню в цій частині.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Зважаючи на обставини справи, суд дійшов висновку, що настання для позивача негативних наслідків пов`язано із прийняттям УПО в Луганській області наказу від 02 вересня 2020 року № 78 о/с, яким змінено підставу звільнення позивача зі служби за наказом від 23 червня 2020 року № 55 о/с, а не з діями відповідача, вчиненими останнім з метою виконання своїх функцій та повноважень, тому суд вважає, що достатнім та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування наказу УПО в Луганській області від 02 вересня 2020 року № 78 о/с в частині внесення змін до наказу від 23 червня 2020 року № 55 о/с щодо позивача.

Самі по собі дії відповідача не тягнуть для позивача настання будь-яких негативних наслідків, відповідно, такий спосіб захисту, як визнання їх протиправними, жодним чином не сприятиме відновленню прав позивача. Тому суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні цієї вимоги позивача.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Що стосується розподілу понесених позивачем судових витрат, суд зазначає таке.

Частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень пунктів 1, 4 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат, пов`язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Відповідно до частин першої, третьої, восьмої, дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджено квитанцією від 10 вересня 2020 року (арк. спр. 9).

Зважаючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд керуючись положеннями частини восьмої статті 139 КАС України вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору повністю.

Що стосується витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

З системного аналізу вищевказаних положень Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Такі документи повинні містити відомості, що безперечно свідчать про здійснення позивачем відповідних витрат, пов`язаних із розглядом в суді даної справи. Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Разом з позовною заявою представником позивача подано договір про надання правової допомоги від 24 червня 2020 року б/н, додаток № 1 до договору про надання правової допомоги від 24 червня 2020 року, акт приймання-передачі наданих послуг № 36 до договору про надання правової допомоги від 24 червня 2020 року б/н, квитанцію від 09 вересня 2020 року № 36 (арк. спр. 20-23).

Дослідженням договору про надання правової допомоги від 24 червня 2020 року б/н встановлено, що: за правову допомогу, передбачену підпунктом 1.2 Договору Замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі визначеному додатком № 1 до цього Договору (підпункт 3.1); в ціну Договору не включені фактичні витрати щодо виконання Адвокатом зобов`язань за Договором (підпункт 3.2); розмір оплати праці Адвоката при наданні правової допомоги, а також умови та порядок розрахунків, визначаються Сторонами в додатках до цього договору (пункт 4.1); за домовленістю Сторін, оплата правової допомоги може здійснюватися також у вигляді передплати або авансу (пункт 4.2).

Згідно з додатком № 1 до договору за надання консультацій, збір доказів, їх оцінку, складання позовної заяви щодо скасування наказу від 02 вересня 2020 року № 78 о/с, виготовлення копій документів, здійснення супроводу при розгляді справи в суді Замовник сплачує Адвокату винагороду в розмірі 3000,00 грн, про що складається акти приймання-передачі наданих послуг та видається квитанція про отримання зазначеної суми коштів.

Акт приймання-передачі наданих послуг № 36 від 09 вересня 2020 року та квитанція від 09 вересня 2020 року № 36 свідчать, що позивач отримав та сплатив за такі послуги адвоката: консультація, збір доказів, складання позову – 2500,00 грн; вартість подальшого супроводу при розгляді справи – 500,00 грн.

Згідно з частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що представником позивача належними та допустимими доказами підтверджено понесені позивачем витрати на правову допомогу.

Від відповідача клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката не надходило.

За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати позивача на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Солодовнікова Олександра Петровича в інтересах ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління поліції охорони в Луганській області (місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Партизанська, будинок 27, код за ЄДРПОУ 40109152) про визнання протиправними дії, зобов`язати вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління поліції охорони в Луганській області від 02 вересня 2020 року № 78 о/с «Про внесення змін до наказів» в частині внесення змін до наказу Управління поліції охорони в Луганській області від 23 червня 2020 року № 55 о/с відносно ОСОБА_1 .

У задоволенні вимог про визнання протиправними дій Управління поліції охорони в Луганській області відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн (три тисячі гривень) та судовий збір в сумі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова