Рішення № 93590628, 07.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

07 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3510/20

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шембелян В.С.,

за участю секретаря судового засідання - Полякової В.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом адвоката Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до 12 Державної пожежно – рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні ,-

ВСТАНОВИВ:

21 вересня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до 12 Державної пожежно – рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області, в якій позивач просить:

- визнати дії 12 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області щодо несвоєчасної виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з серпня 2015 року по квітень 2018 року в розмірі 24956,84 грн. при звільненні з військової служби – протиправними;

- стягнути з 12 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні в розмірі 159714,30 грн (сто п`ятдесят дев`ять тисяч сімсот чотирнадцять грн 30 коп).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області від 28 грудня 2018 року № 421 позивача звільнено із служби цивільного захисту у відставку (із зняттям з військового обліку) за пунктами 173, 176 підпунктом 3 (за станом здоров`я).

Після звільнення позивача відповідач вчасно не провів розрахунок при звільненні. Заборгованість із виплати грошового забезпечення відповідачем було погашено на підставі судового рішення Першого апеляційного адміністративного суду від 01 липня 2020 року по справі №360/842/20, та виконавчого листа Луганського окружного адміністративного суду по справі №360/842/20 виданого 20 липня 2020 року про стягнення винагороди з 12 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з серпня 2015 року по квітень 2018 року в загальній суми 24956,84 грн. (двадцять чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят шість грн. 84 коп.), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів тільки 04.09.2020, що підтверджується роздруківкою по банківському рахунку.

Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Оскільки позивачу не було вчасно виплачено вищевказані виплати, позивач вважає, що має право просити стягнути на свою користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 20.05.2019 по 04.09.2020 в розмірі 159714,30 грн.

Ухвалою суду 15.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.27-28).

Ухвалою суду від 11.11.2020 постановлено подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.41-42).

23.11.2020 розгляд справи відкладено до 07.12.2020 (а.с.56).

02.11.2020 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що згідно наказу ГУ ДСНС України у Луганській області від 28.12.2018 №421 позивача звільнено зі служби цивільного захисту у відставку за станом здоров`я. Позивач є учасником бойових дій та має пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Під час проходження служби цивільного захисту в 12 ДПРЧ Головного управління ОСОБА_1 залучався та брав безпосередню участь у антитерористичній операції на території Луганської області, забезпеченні її проведення з метою виконання службових (бойових) задач у період з 03.08.2015 по 28.04.2018.

При цьому відповідач зазначив, що винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції фактично є компенсаційною виплатою, не носить постійного характеру та її несвоєчасна виплата не тягне за собою стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с.34-37).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за відсутності учасників справи, відповідно до статті 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 (а.с.6-8).

З даних трудової книжки позивача серії АИ № 693996 вбачається, що 01.04.1993 позивача прийнято на службу в органи внутрішніх справ та 28.12.2018 звільнено із служби цивільного захисту на підставі наказу Головного управління ДСНС України у луганській області №421 від 28.12.2018 (а.с.9-10).

Також судом встановлено, що в провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа № 360/842/20.

Рішенням суду від 14.04.2020 у справі № 360/842/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Постановою Першого апеляційного суду від 01.07.2020 апеляційну скаргу 12 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області – задоволено частково.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року у справі № 360/842/20 змінено в мотивувальній частині щодо розрахунку суми винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з серпня 2015 року по квітень 2018 року.

Змінено резолютивну частину рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року, виклавши її другий абзац у наступній редакції:

“Стягнути з 12 Державної пожежно – рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (код ЄДРПОУ 38141401, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Новікова, буд.1-Б) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , і.н. НОМЕР_1 , ареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з серпня 2015 року по квітень 2018 року в загальній сумі 24 956,84 грн. (двадцять чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят шість грн. 84 коп.), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів ”.

В іншій частині рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року у справі № 360/842/20 – залишено без змін.

Рішення набрало законної сили 01.07.2020.

20.07.2020 позивачу видано виконавчий лист № 360/842/20 щодо стягнення з 12 Державної пожежно – рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області на користь ОСОБА_1 винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з серпня 2015 року по квітень 2018 року в загальній сумі 24 956,84 грн. (двадцять чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят шість грн. 84 коп.), з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів (а.с.16).

04.09.2020 позивачу на особовий рахунок надійшли кошти за виконавчим листом №360/842/20 в сумі 20090,26 грн (а.с.14, 51-52).

Позивач вважає, що відповідач повинен сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 20.05.2019 по 04.09.2020 у розмірі 159714,30 грн, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 101 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Порядок проходження громадянами України служби цивільного захисту визначається цим Кодексом та положенням про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, що затверджується Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 101 Кодексу цивільного захисту України).

Згідно з частиною другою статті 125 Кодексу цивільного захисту України порядок та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” передбачено виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593, визначає порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та регулює питання, пов`язані з перебуванням громадян України (далі - громадяни) у добровільному порядку в резерві служби цивільного захисту.

Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з метою визначення умов та розмірів виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20 липня 2018 року № 623, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2018 року за № 936/32388, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі – Інструкція № 623).

Інструкція № 623 визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (далі - особи рядового і начальницького складу), а також порядок виплат одноразової грошової допомоги при звільненні осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 3 розділу I “Загальні положення” Інструкції № 623 передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 7 розділу XХVІІ “Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту” Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відповідно до пункту 12 розділу XХVІІ “Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту” Інструкції № 623 особам рядового і начальницького складу, які в разі звільнення зі служби цивільного захисту мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту, до їх місячного грошового забезпечення, з якого нараховується ця грошова допомога, включаються: для осіб рядового і начальницького складу, що звільняються з посад, на які вони були призначені, - оклад за штатною посадою, оклад за спеціальним званням і додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) на день звільнення; для осіб рядового і начальницького складу, які на день звільнення зі служби перебували в розпорядженні відповідних начальників органів управління (підрозділів), - посадовий оклад за останньою штатною посадою, оклад за спеціальним званням, установлений на день звільнення зі служби, додаткові види грошового забезпечення постійного характеру (надбавки, доплати, премії), що були встановлені наказом органу управління (підрозділу) за останніми штатними посадами.

До вислуги років особам рядового і начальницького складу для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби цивільного захисту в разі звільнення зараховуються періоди, визначені в пунктах 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей” (пункт 13 розділу XХVІІ “Грошове забезпечення та одноразова грошова допомога при звільненні зі служби цивільного захисту” Інструкції № 623).

Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Наведене дає підставу для висновку, що нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту норм Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, винагороди за участь в антитерористичній операції - які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 4 розділу ХІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року (справа № 21-1765а15) дійшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, що викладена в справі № 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Згідно з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці”, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - подень постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Крім того, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач не здійснив виплату позивачу при звільненні грошового забезпечення за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з серпня 2015 року по квітень 2018 року в розмірі 24956,84 грн, а зробив це лише 04.09.2020 за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01.07.2020 у справі № 360/842/20, яке набрало законної сили 01.07.2020.

Таким чином, відповідачем проведено фактичний розрахунок з позивачем щодо виплати винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 16 січня 2019 року у справі №802/1052/17-а, за відсутності іншого законодавства розрахунок розміру середнього заробітку слід проводити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Пунктом 2 вказаної постанови установлено, що чинність цієї постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності.

Згідно з підпунктом “л” пункту 1 Порядку № 100 цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується і в інших (не передбачених пунктом 1) випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно із пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивачем наведено розрахунок за період з 20.05.2019 по 20.09.2020, що становить 474 календарних дні, також позивач зазначив, що його середньоденне грошове забезпечення становить 336,95 грн, а тому розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивач розрахував у сумі 159714,30 грн (336,95 грн х 474 дні).

Відповідно до довідки про доходи від 20.11.2020 №13/114/3098 (а.с. 53), сума грошового забезпечення позивача складає: за листопад 2018 року (30 календарних дні) 12440,00 грн, за грудень 2018 року (27 календарних дні) 14406,14 грн, разом 26846,14 грн. Середньоденне грошове забезпечення за два місяці, що передують звільненню складає 470,98 грн (26846,14 грн/57 к.д.).

Наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області від 28.12.2018 № 421 прапорщика служби цивільного захисту ОСОБА_1 командира рятувального відділення 12 державної пожежно-рятувальної частини звільнено із служби цивільного захисту у відставку за пунктами 173, 176 підпунктом 3 (за станом здоров`я) (а.с.10).

Втім, вирішуючи даний спір, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

Відповідно до відомостей автоматизованої системи Діловодство спеціалізованого суду встановлено, що позивач 26.02.2020 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до 12 Державної пожежно – рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції.

Таким чином, в суд позивач щодо стягнення винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції за період з серпня 2015 року по квітень 2018 року звернувся через 2 роки після звільнення зі служби (28.12.2018).

Також суд бере до уваги, що розмір присудженої судом суми невиплаченої винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції з серпня 2015 року по квітень 2018 року становив 24956,84 грн.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав виконавчий лист №360/842/20 – 20.07.2020 (а.с.16).

Згідно із повідомленням Управління Державної казначейської служби України у м.Сєвєродонецьку Луганської області від 07.09.2020 № 02-11/1632 вбачається, що на виконання виконавчого листа виданого Луганським окружним адміністративним судом від 20.07.2020 по справі № 360/842/20 Управлінням 04.09.2020 проведено безспірне списання коштів з рахунку боржника – 12 Державної пожежно-рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області у сумі 20090,26 грн на користь ОСОБА_1 (а.с.51).

04.09.2020 позивачу на особовий рахунок надійшли кошти за виконавчим листом №360/842/20 в сумі 20090,26 грн (а.с.14).

Отже, беручи до уваги ті обставини, що між позивачем та відповідачем, починаючи тільки з грудня 2018 року, існував спір з приводу виплати позивачу винагороди за безпосередню участь в АТО, яка не була виплачена позивачу на час звільнення, невідкладне виконання відповідачем рішення суду про виплату позивачу винагороди за безпосередню участь в АТО, та зважаючи на співмірність розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача та заявлених позивачем до стягнення суми, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на його користь суми, яка дорівнює сумі присудженої за рішенням суду від 01.07.2020 по справі №360/842/20, тобто 24956,84 грн.

Разом з тим, суд враховує, що Верховним Судом у постановах у справах № 821/1083/17, № 761/9584/15-ц, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, зроблено висновок, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Отже, визначений судом розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, та застосовуючи критерії розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з самостійним визначенням розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”, розподіл судових витрат між сторонами відповідно до вимог статті 139 КАС України не проводиться.

Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Хорольського Ігоря Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до 12 Державної пожежно – рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з 12 Державної пожежно – рятувальної частини Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Луганській області (код ЄДРПОУ 38141401, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Новікова, буд.1-Б) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , і.н. НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 24 956,84 грн. (двадцять чотири тисячі дев`ятсот п`ятдесят шість гривень 84 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14 грудня 2020 року.

Суддя В.С. Шембелян