Рішення № 93590390, 17.12.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 грудня 2020 року Справа № 280/8583/20 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової Марії Вікторівни (вул. Поправки Юрія, буд. 6, оф. 14, м. Київ, 02094), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (вул.Кудрявський узвіз, буд. 5-Б, м. Київ, 04053) про визнання протиправними та скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової Марії Вікторівни (далі - відповідач), третя особа - Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал", в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати постанови винесені відповідачем від 22.09.2020 про відкриття виконавчого провадження та від 25.09.2020 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у ВП№ 63101162.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено про те, що відповідачем були винесені постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису № 19896 від 21.08.2020 та про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Позивач вважає, що приватний виконавець при відкритті виконавчого провадження порушив ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» та всупереч законодавства прийняв до виконання виконавчі документи з порушенням правил територіальної діяльності приватних виконавців за наявності в нього достовірної інформації про місце проживання позивача в іншому виконавчому окрузі поза межами своєї компетенції, оскільки місце проживання боржника ОСОБА_1 не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Малкова М.В. здійснює свою діяльність. Так, вважаючи оскаржувані постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню позивач звернувся із даним позовом до суду.

Ухвалою від 30.11.2020 заяву позивача було задоволено, забезпечено позов шляхом зупинення стягнення на підставі постанови про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника у ВП№ 63101162.

Ухвалою суду від 01.12.2020 призначено справу до розгляду у спрощеному позовному провадженні з викликом сторін на 14.12.2020.

15.12.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що на примусовому виконанні у приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової Марії Вікторівни знаходиться виконавче провадження № 63101162 про примусове виконання виконавчого напису № 19896 виданого 21.08.2020 приватним нотаріусом Житомирського МНО Гораєм О.С. про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" заборгованості у розмірі 17 517,73 грн. Звертає увагу суду на те, що оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження була винесена на підставі заяви стягувача про примусове виконання у відповідності до ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, у виконавчому написі вказано місце проживання боржника ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 . При прийнятті виконавчого документа приватним виконавцем було перевірено виконавчий напис на відповідність вимог передбачених ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Виконавчий напис є чинним та таким, що позивачем не оскаржується. Також заперечує щодо суми стягнення витрат на правову допомогу, оскільки вважає, що вони є завищеними. Просить в задоволенні позову відмовити.

У судове засідання 14.12.2020 учасники справи чи їх представники не прибули. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Відтак, суд дійшов висновку про можливість завершення розгляду даної справи в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" звернулось до приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Малкової Марії Вікторівни із заявою про примусове виконання виконавчого напису, в якій просили відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 19896 виданого 21.08.2020 приватним нотаріусом Житомирського МНО Гораєм О.С. про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" заборгованості у розмірі 17 517,73 грн.

22.09.2020 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою М.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №63101162 з примусового виконання виконавчого напису №19896 від 21.08.2020 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" заборгованості у розмірі 17517,73 грн.

25.09.2020 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Малковою М.В. винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.

Вважаючи постанову про відкриття виконавчого провадження від 22.09.2020 та постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 25.09.2020 протиправними та такими що підлягають скасуванню позивач звернувся із даним позовом до суду.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Положеннями ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VІІІ визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 4 частини 2 статті 23 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (далі - Закон № 1403-VІІІ) передбачено, що в Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 6 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.

Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону № 1404-VІІІ знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ.

Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

За приписами ч. 2 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.

Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.

Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України (ч. 4 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ).

Згідно з п. 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 за № 512/5, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених ст. 24 Закону № 1404-VІІІ.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).

У заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати (ч. 3 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VІІІ).

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що Закон № 1404-VІІІ і Закон № 1403-VІІІ визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з ч. 3 ст. 25 Закону № 1403-VІІІ право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

За приписами п. 10 ч. 4 ст. 4 Закону № 1404-VІІІ виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема, виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Положеннями ч. 5 ст. 24 Закону № 1404-VІІІ визначено, що у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби.

Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України.

Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України.

Положення наведених вище норм свідчать про те, що саме на виконавця покладено обов`язок встановити, чи пред`явлено виконавчий документ за належним місцем виконання, відповідно до ст. 24 вказаного Закону.

Судовим розглядом встановлено, що приватний виконавець Малкова М.В. здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.

Згідно з наявною в матеріалах справи копією довідки № 869 від 24.11.2020 виданої виконавчим комітетом Кам`янсько-Дніпровської міської ради, позивачка з 28.11.2015 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору № 07837/0005XSGF про відкриття банківського (карткового) рахунку, кредитного обслуговування рахунку та встановлення кредитного ліміту від 25.03.2013, укладеним між ПАТ «Платинум Банк» та ОСОБА_1 , місцем реєстрації та проживання останньої зазначено АДРЕСА_4 .

Суд зазначає, що вищезгадана адреса відповідає штампу в паспорті щодо реєстрації місця проживання позивача станом на момент укладення договору.

Доказів внесення сторонами змін до вищезазначених документів щодо адреси фактичного проживання позичальника відповідачем не надано.

Крім того, у відомостях про фактичне місце проживання ОСОБА_1 , вказані у виконавчому написі приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. також зазначено адреса: АДРЕСА_2 .

Суд зауважує, що відповідачем не наведено будь-якого джерела відомостей щодо вищезазначеної адреси фактичного місця проживання боржника на території виконавчого округу приватного виконавця Малкової М.В.

Так, у спірних відносинах належним місцем виконання є місце проживання або перебування боржника, або місце знаходження його майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, визначає Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11.12.2003 р. № 1382-IV (далі - Закон № 1382-IV), відповідно до статті 3 якого місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Закону № 1382-IV встановлено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції (ч. 10 ст. 6 Закону № 1382-IV).

Особи, які не проживають за адресою, що зареєстрована як місце їх проживання, більше одного місяця і які мають невиконані майнові зобов`язання, накладені в адміністративному порядку чи за судовим рішенням, або призиваються на строкову військову службу і не мають відстрочки, або беруть участь у судовому процесі в будь-якій якості, зобов`язані письмово повідомити орган реєстрації про своє місце перебування (ч. 17 ст. 9 Закону № 1382-IV).

Тобто, саме зареєстроване місце проживання фізичної особи має визначальне значення для цілей визначення місця виконання виконавчого документа.

Суд зазначає, що приватним виконавцем, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів того, що кошти боржника або інше майно, на момент прийняття оскаржуваної постанови, знаходились у виконавчому окрузі, на території якого приватний виконавець Малкова М.В. здійснює свою діяльність та відомості, щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.

Таким чином, відсутнє обґрунтування правомірності винесення постанови про відкриття виконавчого провадження у ВП № 63101162 та прийняття виконавчого документу не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, і не за місцезнаходженням його майна - грошових коштів.

Отже, місце проживання та місце отримання доходів боржника не відноситься до виконавчого округу, на території якого приватний виконавець Малкова М.В. здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України, а виконавчий документ у виконавчому провадженні № 63101162 прийнято до виконання відповідачем не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, у зв`язку з чим суд вважає, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва виконавчого документа та відкриття виконавчого провадження про стягнення коштів з фізичної особи, яка має місце проживання у Запорізькій області (місто Кам`янка-Дніпровська).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у судових рішеннях від 25.06.2019 у справі № 826/7969/16 та від 29.01.2020 у справі № 804/476/17.

Посилання відповідача на те, що чинне законодавство не покладає на виконавця обов`язку здійснювати перевірку місця проживання боржника до відкриття виконавчого провадження, в контексті спірних правовідносин є незмістовними з тих підстав, що виконавцем у будь-якому разі порушено вимоги Закону №1404-VIII в частині відкриття виконавчого провадження не за місцем виконання, оскільки матеріали справи не містять доказів проживання позивача у місті Києві, а саме лише зазначення у виконавчому документі інформації про проживання боржника у місті Києві без відповідного підтвердження не може слугувати достатньою підставою для відкриття виконавчого провадження з примусового виконання цього виконавчого документу не за місцем виконання.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що постанова приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Малкової М.В. про відкриття виконавчого провадження №63101162 від 22.09.2020 є протиправною, необґрунтованою та такою, що прийнята без врахування усіх обставин, що мають значення для її прийняття, а тому підлягає скасуванню.

Щодо решти позову, в частині оскарження постанови відповідача про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1,4 ст.56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Підпунктом 1 ч.4 ст.59 зазначеного закону визначено, що підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Перелік таких коштів визначено ч.1 ст.73 Закону України "Про виконавче провадження", за якою: стягнення не може бути звернено на такі виплати:1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника;2) компенсацію працівнику витрат у зв`язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням;3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних;4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю; 5) допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами;6) одноразову допомогу у зв`язку з народженням дитини; 7) допомогу при усиновленні дитини;8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування;9) допомогу на дітей одиноким матерям;10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв`язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом;11) допомогу на лікування;12) допомогу на поховання;13) щомісячну грошову допомогу у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення;14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

Згідно п.23 ч.1 ст. 4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Оскільки в ході розгляду повністю доведено факт протиправності відкриття виконавчого провадження № 63101162, відтак, прийнята в його межах постанова про звернення стягнення на який заборонено законом, підлягає скасуванню.

Відповідачем не було доведено правомірності прийняття спірних постанов. Відтак, позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Отже, оскаржувані постанови відповідача прийняті з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо стягнення судових витрат.

Частиною 1 статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до приписів частини 1 статті 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду з даним позовом, позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви в сумі 840,80 грн. та за подання заяви про забезпечення позову в сумі 630,60 грн.

Також, частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

З метою отримання професійної правничої допомоги, позивачем було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги від 07.10.2020 з адвокатом Темненко В.О. (ордер на надання правової допомоги серія АР №1025499 від 07.10.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП 002099 від 12.03.2019).

Відповідно до акту прийому-передачі виконаних робіт від 25.11.2020, вартість послуг склала 3595,50 грн., а саме:

зустріч з клієнтом, консультація, вивчення матеріалів, вивчення нормативної бази, узгодження правової позиції по справі, укладення договору про надання правової допомоги - 2 години роботи - 1098,50 грн.;

підготовка та відправка 2 адвокатських запитів -1 година роботи - 549, 25 грн. + 70 грн. послуги зв`язку;

підготовка в інтересах позивача адміністративного позову - 2 години роботи -1098,50 грн;

копіювання документів для позову та завірення їх копій для всіх учасників по справі -1 година роботи - 549, 25 грн.

Зазначені послуги були сплачені позивачем, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №69/209 від 07.10.2020 на суму 3000,00 грн.

Судом встановлено, що адвокатом Темненко В.О. складено та подано до суду позовну заяву з додатками, таким чином, вимоги щодо стягнення судових витрат з правничої допомоги за підготовку позовної заяви є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується зустрічі з клієнтом, консультація, вивчення матеріалів, вивчення нормативної бази, узгодження правової позиції по справі, укладення договору про надання правової допомоги , підготовка та відправка двох адвокатських запитів, вони, на думку суду, є складовою частиною підготовки позовної заяви.

Судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 70,00 грн. (послуги зв`язку) взагалі є не обґрунтованими та не можуть бути стягнуті на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Також, суд вважає правнича допомога, яка полягає у копіюванні документів для позову та завірення їх копій для всіх учасників по справі, не є співмірною з фактично виконаними послугами та роботами.

Так, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Лавентс проти Латвії» наголосив, що відшкодовуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначено ЄСПЛ у п.268 Рішення по справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (Заява № 19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V).».

Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано ЄСПЛ у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004.

З урахуванням вищевикладених обставин, витрати на професійну правничу допомогу мають бути відшкодовані позивачу лише у сумі 1647,75 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 77, 90, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни (вул. Поправки Юрія, буд. 6, оф. 14, м. Київ, 02094), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Капітал" (вул.Кудрявський узвіз, буд. 5-Б, м. Київ, 04053) про визнання протиправними та скасування постанов, - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни про відкриття виконавчого провадження № 63101162 від 22.09.2020.

Визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника № 63101162 від 25.09.2020.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) за рахунок приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Малкової Марії Вікторівни (вул. Поправки Юрія, буд. 6, оф. 14, м. Київ, 02094) судові витрати у вигляді судового збору за подання позовної заяви в розмірі 840,80 грн., судові витрати у вигляді судового збору за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 630,60 грн. та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1647,75 грн.

В іншій частині заяви позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня й ого проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Перехідних положень КАС України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 17.12.2020.

Суддя А.В. Сіпака