Рішення № 93590331, 16.12.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року Справа № 280/7377/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Стовбур А.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-б; код ЄДРПОУ 20490012)

про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – відповідач, Управління), в якій позивач просить суд:

1) визнати протиправним рішення відповідача щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги;

2) зобов`язати відповідача призначити та виплатити позивачу відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є педагогічним працівником та має безперервний педагогічний стаж 38 років. У вересні 2020 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком на загальних умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV). Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій у відповідності до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, однак у задоволенні заяви позивача відмовлено. Позивач вважає відмову протиправною, просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 21.10.2020 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

06.11.2020 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх.№53348), в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що період роботи ОСОБА_1 з 01.09.1982 на посаді директора Запорізької дитячої музичної школи №2 не зараховано до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбаченого пунктом «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-XII), оскільки зазначена посада та найменування закладу, в якому працювала ОСОБА_1 , не передбачено Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі - Перелік №909). Відповідно до Переліку №909 у розділі «Освіта» передбачено посади викладачів у загальноосвітніх навчальних закладах. Дитяча музична школа №2, в якій позивач працює з 01.09.1982, не належить до загальноосвітніх закладів. Таким чином, враховуючи ту обставину, що у позивача відсутній спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбаченого пунктом «е»-«ж» статті 55 Закону №1788-XII, то положення пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV на нього не розповсюджується. Просить у задоволенні позову відмовити.

10.11.2020 позивач подав відповідь на відзив (вх.№53757), в якій звертає увагу, що Переліком №909 серед закладів і установ освіти та посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, передбачено посаду директора музичної школи, у зв`язки з чим вважає доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, безпідставними.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні як отримувач пенсії за віком, призначеної з 09.09.2020 відповідно до Закону №1058-ІV.

Із записів, що містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 , встановлено, що з 01.09.1982

позивача прийнято на посаду викладача теоретичних предметів у Дитячій музичній школі №2 міста Запоріжжя, з 04.09.1992 позивач працював на посаді заступника директора з навчальної роботи, з 04.01.1995 ОСОБА_1 працює на посаді директора вказаного закладу.

Згідно довідки Департаменту культури і туризму Запорізької міської ради від 26.08.2020 №120701-10 рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 22.10.2009 №424/1 «Про затвердження та державну реєстрацію змін до статутів початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів м.Запоріжжя (шкіл естетичного виховання) викладених у другій редакції» було змінено назви початкових спеціалізованих мистецьких навчальних закладів м.Запоріжжя, у тому числі комунальний спеціалізований мистецький навчальний заклад «Дитяча музична школа №2» було перейменовано на Запорізьку дитячу музичну школу №2.

Як вбачається із заяв по суті справи та не заперечується сторонами, у вересні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виплатити йому грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV.

У відповідь Управління своїм листом повідомило, що згідно з Переліком №909 у розділі «Освіта» передбачено посади викладачів у загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах. Відповідно до статті 8 Закону України «Про загальну середню освіту» загальноосвітній навчальний заклад – це навчальний заклад, що забезпечує реалізацію права громадян на загальну середню освіту. У переліку загальноосвітніх навчальних закладів музичні школи не передбачені. Таким чином, Дитяча музикальна школа №2, в якій позивач працює з 01.09.1982 по теперішній час, не належить до загальноосвітніх закладів, і посади викладачів, які працюють в позашкільних навчальних закладах, у вказаному вище переліку не передбачено, тому зарахувати цей період до стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років немає підстав.

Не погодившись з такою позицією відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Пунктом 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-1V передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" - "ж" статті 55 закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.

Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України постановою від 23.11.2011 №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати (далі - Порядок №1191), який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком №909.

Пунктом 5 вказаного Порядку визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статті 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.

За приписами пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років.

З аналізу наведених норм законодавства можна дійти висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.

Аналогічна правова позиція, викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі №462/5636/16-а, від 19.03.2019 у справі №466/5637/17.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 №2145-VIII позашкільна освіта є невід`ємними складниками системи освіти.

22.06.2000 прийнято Закон України «Про позашкільну освіту» №1841-III (далі – Закон №1841-III), статтею 4 якого встановлено, що позашкільна освіта є складовою системи безперервної освіти, визначеної Конституцією України, Законом України «Про освіту», цим Законом, і спрямована на розвиток здібностей та обдарувань вихованців, учнів і слухачів, задоволення їх інтересів, духовних запитів і потреб у професійному визначенні.

За змістом статті 12 Закону №1841-III перелік типів закладів позашкільної освіти затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 6 Переліку типів позашкільних навчальних закладів і Положення про позашкільний навчальний заклад, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 №433, до позашкільних навчальних закладів відносяться початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші).

За положеннями статті 21 Закону №1841-III педагогічні працівники позашкільних навчальних закладів мають право на пенсію за вислугу років за наявності педагогічного стажу роботи не менше ніж 25 років.

В Переліку №909 зазначені посади в позашкільних навчальних закладах: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідуючі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Посади викладача теоретичних предметів цим переліком не передбачені.

Разом з тим, на спірні правовідносини розповсюджується дія Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963, який відносить посаду «викладач» до педагогічних посад.

Відповідно до пункту 3 розділу VIII Прикінцевих положень Закону №1841-III до приведення законів України, інших нормативно-правових актів у відповідність до цього Закону вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За приписами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина 3 статті 46 Конституції України).

Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року №4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні в від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

З огляду на проаналізовані норми законодавства та враховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, викладач в позашкільних закладах освіти є працівником освіти, а тому стаж роботи позивача на посаді викладача дитячої школи, повинен зараховуватися до пільгового стажу у розумінні пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена Переліком №909.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №233/4308/17, у постановах Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №718/2293/16-а, від 22.03.2019 у справі №822/317/18, від 24.04.2019 у справі №442/6536/16-а.

На підставі викладеного суд доходить до висновку, що період роботи позивача у Дитячій музичній школі №2 міста Запоріжжя (Запорізькій дитячій музичній школі №2), з 01.09.1982 по 03.09.1992 на посаді викладача теоретичних предметів, з 04.09.1992 по 03.01.1995 на посаді заступника директора з навчальної роботи, з 04.01.1995 по 08.09.2020 на посаді директора, зараховується до спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, а тому відповідач безпідставно відмовив у виплаті позивачу грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-1V.

Доводи відповідача про відсутність правових підстав для зарахування вищевказаних періодів роботи позивача до стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років, спростовуються вищенаведеними нормами матеріального права та правовими висновками Верховного Суду.

Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується наявність у позивача загалом понад 30 років страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України №1058-ІV.

При цьому, неотримання позивачем до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії відповідачем не заперечується та не є спірним у справі.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити виплату ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на день призначення, як це передбачено пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у виплаті ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій, у відповідності із положеннями пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, у відповідності із положеннями пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору сумі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.158-Б; код ЄДРПОУ 20490012.

Повне судове рішення складено 16.12.2020.

Суддя М.О. Семененко