Рішення № 93589768, 17.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2020 року Справа № 160/11920/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сидоренка Д.В., розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, в якому позивач просить суд:

- рішення Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21910427) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначення допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - оформлену листом Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 11.09.2020 року №Г-82/1 «Про розгляд звернення», визнати протиправним та скасувати;

- зобов`язати Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21910427) призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) допомогу при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позову позивач зазначає, що рішення відповідача про відмову у призначені допомоги при народженні дитини, оформлене листом від 11.09.2020р. №Г-82/1 «Про розгляд звернення» порушу\ інтереси сина позивача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є необґрунтованим, суперечить закону та принципу верховенства права.

Ухвалою суду від 05.10.2020 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

03.11.2020р. 03.04.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що 09.09.2020р. позивач звернувся до управління із заявою оформленою листом від 09.09.2020р. про отримання соціальної допомоги на дитину та в усній формі повідомив, що має дитину 2017 року народження. Лист позивача було розглянуто та надано відповідь листом від 11.09.2020р. №Г-82/1 яким повідомлено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення зі її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців. Позивач звернувся до управління після спливу встановленого 12 місячного строку. До відзиву надана заява ОСОБА_1 від 09.09.2020р.

10.11.2020р. до суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої позивач зазначає, зокрема те, що заява позивача від 09.09.2020р. мала розглядатися саме як заява про призначення допомоги при народженні дитини в порядку Закону №2811 та порядку №1751, а не в порядку загального Закону України «Про звернення громадян». За своєю правовою природою лист від 11.09.2020р. №Г-82/1 є нічим іншим як формою зовнішнього вираження (об`єктивації) оскаржуваного рішення, а не роз`ясненням.

18.11.2020р. до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно яких відповідач посилається на положення наказу №441 від 21.04.2015р. щодо форми заяви про призначення усіх видів соціальної допомоги та на відсутність поважних причин пропуску терміну звернення до уповноважених органів із заявою на отримання допомоги при народженні дитини.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 від 14.12.2017р., ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Донецьк. Батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_3 . Орган державної реєстрації актів цивільного стану, що видав свідоцтво - Індустріальний районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

Згідно довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 04.09.2020р. №1205-5000303935 фактичним місцем проживання ОСОБА_1 зазначено - АДРЕСА_1 .

09.09.2020р. позивачем подано до Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради заяву (вх.№Г-82/1), в якій зазначено, що 02.09.2020р. позивач приніс документи, а саме всі належні документи для отримання соціальної виплати на дитину. У заяві було відмовлено. Причини відмови прохає надати в офіційній письмовій формі.

Листом вих.№Г-82/1 від 11.09.2020р. Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради повідомило позивача про розгляд його звернення від 09.09.2020р. та зазначено, що відповідно до пункту 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого постановою КМ України від 27.12.2001р. №1751 (за змінами) допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини. Програмне забезпечення ПКТ АСОПД/КОМТЕХ - соц, яке використовується при призначенні усіх видів соціальних допомог та компенсацій, не передбачає призначення допомоги через 12 календарних місяців після народження дитини.

Позивач, вважаючи протиправним рішення Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради про відмову у призначення допомоги при народженні дитини викладене у формі листа від 11.09.2020 року №Г-82/1 «Про розгляд звернення», звернувся до суду за захистом прав та інтересів.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ч.1 ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з ч.3 ст.113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Частинами 1 та 2 ст.1 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» (далі - Закон - №2811-XII) визначено, що громадяни України, в сім`ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, яких визнано в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених цим Законом, іншими законами або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.3 вказаного Закону, призначаються такі види державної допомоги сім`ям з дітьми: 1) допомога у зв`язку з вагітністю та пологами; 2) допомога при народженні дитини; 2-1) допомога при усиновленні дитини; 4) допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; 5) допомога на дітей одиноким матерям; 5-1) допомога на дітей, хворих на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, на дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, яким не встановлено інвалідність.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та об`єднання громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати доплати до державної допомоги сім`ям з дітьми.

Статтею 10 Закону №2811-XII встановлено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Частиною 1 ст.12 Закону №2811-XII визначено, що допомога при народженні дитини призначається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 11 вказаного Закону визначено умови призначення допомоги при народженні дитини, згідно якої допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про встановлення опіки.

Для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред`явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним.

Орган праці та соціального захисту населення за місцем проживання одного з батьків (опікуна), з яким постійно проживає дитина, має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій відомості, необхідні для призначення допомоги при народженні дитини.

У разі народження (встановлення опіки) двох і більше дітей допомога надається на кожну дитину. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Пунктом 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751 (далі - Порядок №1751), згідно з яким також допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Згідно з п.13 Порядку №1751 передбачено, що допомога при народженні дитини, яка народилася після 30 червня 2014 р., надається у розмірі 41280 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово у сумі 10320 гривень, решта суми допомоги виплачується протягом наступних 36 місяців рівними частинами.

Так, відмовляючи в призначенні допомоги при народженні дитини, на сина, відповідач виходив з того, що звернення за її призначенням надійшло пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Разом з тим, приймаючи таке рішення, відповідачем не враховано наступне.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з ч.7 ст.7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. І даний адміністративний позов фактично заявлений в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 14 лютого 2018 року по справі №591/610/16-а (№К/9901/12622/18).

Так, у пункті 35 зазначеної постанови Верховний Суд зазначив, що неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Отже, суд вважає, що передбачене ч.7 ст.11 Закону №2811-XII та п.12 Порядку №1751, положення, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини, не дає підстав стверджувати, що даний термін є присічним та не може бути поновленим при наявності поважних причин. Суд враховує, що позивач з об`єктивних причин був позбавлений можливості вільно звертатися до відповідача щодо отримання допомоги при народженні дитини.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для не призначення соціальної допомоги позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим, з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з нормами ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає визнати протиправним та скасувати рішення Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21910427) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначення допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - оформлену листом Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 11.09.2020 року №Г-82/1 «Про розгляд звернення».

Щодо позовних вимог про зобов`язання Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21910427) призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) допомогу при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд зазначає наступне.

Згідно ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

Такі рішення приймаються на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що задоволення повністю вказаних позовних вимог буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а відтак в цій частині позов слід задовольнити частково, шляхом зобов`язання відповідача Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення допомоги при народжені дитини, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 1 ст.2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з урахуванням висновків Верховного Суду, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 73-78, 90, 139, 241 - 246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 21910427) щодо відмови ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначення допомоги при народженні дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - оформлену листом Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 11.09.2020 року №Г-82/1 «Про розгляд звернення».

Зобов`язати Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради (пр-т Петра Калнишевського, буд.55, м.Дніпро, 49051; код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) щодо призначення допомоги при народжені дитини, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.В. Сидоренко