Рішення № 93589608, 16.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року Справа № 160/13285/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голобутовського Р.З. розглянувши у м. Дніпрі у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

19.10.2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати протокол Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 11.03.2020 року № 045650006064;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 , що надає право на призначення пенсії, періоди її роботи з 18.12.1984 року по 22.08.1985 року, з 09.10.1985 року по 31.08.1987 року, з 01.09.1995 року по 01.09.1997 року та період догляду за дитиною до трьох років згідно із свідоцтвом про народження НОМЕР_1 ;

- призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з дня звернення з заявою, а саме з 02.03.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 02.03.2020 року вона звернулась до Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Проте, листом від 23.07.2020 року за вих.№400-0307-8/60078 відповідач повідомив про відмову у призначенні пенсії за Списком №2 через відсутність необхідного страхового стажу, встановленого законом. Позивач категорично не погоджується з таким рішенням відповідача, зазначає, що трудовий стаж роботи та період догляду за дитиною до трьох років належним чином підтверджені наданими разом з трудовою книжкою документами. Висновки відповідача про те, що періоди її роботи з 18.12.1984 по 22.08.1985, з 09.10.1985 по 31.08.1987 неможливо зарахувати до стажу, оскільки дата видачі трудової книжки пізніша, ніж дата працевлаштування на роботу, а з 01.09.1995 по 01.09.1997 – у зв`язку з тим, що відсутній код підприємства у печатці, а також період догляду за дитиною до трьох років, оскільки у свідоцтві про народження дитини відсутній штемпель про отримання паспорту, безпідставні та необґрунтовані. Періоди роботи з 18.12.1984 по 22.08.1985, з 09.10.1985 по 31.08.1987 документально підтверджені архівною довідкою Департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради від 29.08.2019 р. №03-44/Г-685т. Щодо відсутності на печатці підприємства ідентифікаційного коду юридичної особи, позивач зазначила, що законодавством, що було чинним у спірний період, не вимагалось обов`язкового зазначення на печатках номеру суб`єкта господарювання. Необґрунтованим позивач вважає і незарахування до трудової стажу період догляду за дитиною до 3-х років. Законодавством не встановлено необхідність подання свідоцтва про народження дитини з обов`язковим штампом про отримання паспорта. Наведені обставини на думку позивача свідчать про протиправність дій відповідача. З огляду на викладене, просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.10.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

12.11.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнає, просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає наступне. Позивач 02.03.2020 року звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Листом від 23.07.2020 року №0400-0307-8/60078 позивачу повідомлено про відмову у призначенні пенсії, оскільки згідно з наданими документами загальний стаж роботи становить 19 років 10 місяців 16 днів, що недостатньо для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у відповідності до п. 2 ст. 114 Закону №1058. Так, до загального страхового стажу не враховані періоди роботи з 18.12.1984 по 22.08.1985, з 09.10.1985 по 31.08.1987, оскільки дата видачі трудової книжки пізніша, ніж дата працевлаштування на роботу, з 01.09.1995 по 01.09.1997, тому що відсутній код підприємства у печатці, а також не зарахований період догляду за дитиною до трьох років, оскільки у свідоцтві про народження дитини відсутній штемпель про отримання паспорту. Зважаючи на викладене, Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області діяло у спосіб та у порядку, визначеному чинним законодавством, не порушуючи при цьому права позивача, а отже, позовні вимоги є необґрунтованими.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 02.03.2020 року звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 23.07.2020 року №0400-0307-8/60078 Головне управління ДФС у Дніпропетровській області (Відділ з питань перерахунку пенсій №2 управління застосування пенсійного законодавства) повідомило позивачу про те, що за результатом розгляду наданих 02.03.2020 року документів для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в призначенні пенсії відмовлено через відсутність необхідного страхового стажу.

В обґрунтування прийнятого рішення у листі від 23.07.2020 року №0400-0307-8/60078 відповідачем зазначено наступне: "Загальний стаж роботи ОСОБА_1 складає 19 років 10 місяців 16 днів. До загального стажу не враховані періоди роботи з 18.12.1984 - 22.08.1985, 09.10.1985-31.08.1987, оскільки дата видачі трудової книжки пізніша, ніж дата працевлаштування на роботу, з 01.09.1995 по 01.09.1997 - відсутній код підприємства у печатці, а також не зарахований період догляду за дитиною до трьох років, оскільки у свідоцтві про народження дитини відсутній штамп про отримання паспорту".

Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Надане вказаною статтею право деталізоване у Законах України від 05.11.1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) та від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Закон України «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно із статтею 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058 встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено порядок на умови призначення пенсій за віком на пільгових умовах.

Так, відповідно до частини 1 статті 114 Закону №1058 право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема, 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року.

За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців у чоловіків і не менше 22 років 6 місяців у жінок.

Відповідно до статті 1 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Наведене кореспондується положенням частини 2 статті 24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також:

а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;

д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;

ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

При призначенні пенсій на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 та пенсій за вислугу років відповідно до статті 55 цього Закону провадиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цими статтями, за умови, що зазначені роботи дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.

Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок №637).

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до статті 7 Закону №1788 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Частиною 1 статті 45 Закону №1058 визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку.

Відповідні положення міститься і в Законі України «Про пенсійне забезпечення».

Так, згідно з частиною 1 статті 83 Закону №1788 пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку.

Відповідно до статті 82 Закону №1788 документи про призначення пенсій розглядаються органом, що призначає пенсії (стаття 81), не пізніше 10 днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Судом враховано, що відповідач не заперечує щодо стажу роботи позивача на роботах за Списком №2.

Згідно з протоколом №045650006064 від 11.03.2020 року загальна тривалість стажу позивача становить 19 років 10 місяців 16 днів, з яких: страховий стаж до 01.01.2004 р. – 3 роки 10 місяців 16 днів, страховий стаж після 01.01.2004 р. – 16 років, 0 місяців, 0 днів, у тому числі: робота за Списком №2 – 14 років 9 місяці 0 днів – відмовити у пенсії згідно із Законом України.

Спірним є питання загального страхового стажу позивача, необхідного для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058, а саме: періодів роботи з 18.12.1984 по 22.08.1985, з 09.10.1985 по 31.08.1987, з 01.09.1995 по 01.09.1997 та період перебування у відпустці по догляду за дитиною до трьох років.

В якості підстави для відмови у зарахуванні до стажу роботи, що враховується у призначення пенсії, відповідачем у листі від 23.07.2020 року №0400-0307-8/60078 та у відзиві зазначено, що періоди роботи з 18.12.1984 по 22.08.1985, з 09.10.1985 по 31.08.1987 не зараховано до стажу, оскільки дата видачі трудової книжки пізніша, ніж дата працевлаштування на роботу, а період з 01.09.1995 по 01.09.1997 - тому що відсутній код підприємства у печатці.

Суд не бере до уваги таке твердження відповідача, оскільки обов`язок щодо заповнення трудових книжок покладено саме на роботодавця.

Так, на момент заповнення трудової книжки НОМЕР_2 (титульний аркуш) та внесення у трудову книжку позивача записів 1-9 (з 08.10.1984 по 31.08.1987) була чинною Інструкція «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях», що затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (далі - Інструкція № 162), а на момент внесення записів 20-21 (період з 01.09.1995 по 01.09.1997) – Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України за №58 від 29.07.1993 р. (далі – Інструкція №58).

Підпунктом 1.1. розділу 1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу (п. 2.2 розділу 2 Інструкції №162).

Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після того ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийом на роботу (п. п. 2.11. розділу 2 Інструкції №162).

Пунктом п. 2.3. розділу 2 Інструкції №162 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також про нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні – в день звільнення і повинні повністю відповідати тесту наказу (розпорядження).

Відповідно до п. 2.10. розділу 2 Інструкції №162 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по-батькові (повністю, без скорочення чи заміни імені та по-батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту чи свідоцтва про народження. Освіта – середня, середня спеціальна і вища – вказуються тільки на підставі документів (атестату, посвідчення, диплому). Запис про незакінчену середню або незакінчену вищу освіту також може бути проведена лише на підставі відповідних документів (студентського квитка, залікової книжки, довідки навчального закладу тощо). Професія чи спеціальність записуються в трудовій книжці на підставі документа про освіту чи іншого належним чином оформленого документа.

Пунктом 4.1 Інструкції №162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Відповідні вимоги щодо заповнення трудових книжок містяться і в Інструкції про порядок №58 від 29.07.1993 р.

Так, згідно з п. 2.1 Інструкції №58 трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.

Відповідно до п. 2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіху роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Як передбачено п. 2.3 Інструкції № 58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Пунктом з 2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п. 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 р. №301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З наведених норм права слідує, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто таким працівником. Обов`язок ведення трудових книжок (заповнення, внесення відповідних записів та їх засвідчення з проставленням печатки підприємства або відділу кадрів) законодавцем покладено на адміністрацію підприємств (власника або уповноважений ним орган). Крім того, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17.

Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.

Як видно з трудової книжки НОМЕР_2 , позивач працювала:

з 18.12.1984 р. по 27.01.1985 р. – продавцем в магазині №4 « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (записи 2-3);

з 28.01.1985 р. по 10.04.1985 р. – продавцем в магазині №14 «Дніпрогоспторг» (запис 3-4);

з 11.04.1985 р. по 22.08.1985 р. - продавцем в магазині №4 «Дніпрогоспторг» (записи 4-5);

з 09.10.1985 р. по 20.10.1985 р. – молодшим продавцем в магазині №2 «Дніпрогоспторг» (записи 6-7);

з 21.10.1985 р. по 06.08.1987 р. – комплектувальником складу №4 «Дніпрогоспторг» (записи 7-8);

з 07.08.1987 р. по 31.08.1987 р. – молодшим продавцем магазину №7 Дніпрогоспторг» (записи 8-9);

з 01.09.1995 р. по 01.09.1997 р. – продавцем 3 категорії в ПП «Синто» (записи 20-21).

Відповідні дані про період роботи позивача у «Дніпрогоспторг» містяться в архівній довідці від 29.08.2019 р. №03-44/Г-685т, виданій архівним управлінням Департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради, в якій зазначено, що в архівному фонді «Закритому акціонерному товаристві «Товари для дому» (Днепрохозторг)» у наказах директора з кадрових питань (особовому складу) є відомості про те, що « ОСОБА_2 18 грудня 1984 року прийнята «младшим продавцом магазина №4» (наказ від 17 грудня 1984 року №137-к), 31 серпня 1987 року звільнена за власним бажанням (наказ від 30 серпня 1987 року №100).

Матеріали справи не містять доказів того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи з 18.12.1984 р. по 22.08.1985 р., з 09.10.1985 31.08.1987 р. та з 01.09.1995 р. по 01.09.1997 р.) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому зазначені відповідачем недоліки, такі як дата заповнення трудової книжки пізніше дати прийняття на роботу, печатка підприємства не містить коду підприємства, не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означеного періоду роботи позивача до стажу роботи, що враховується при призначенні пенсії.

Суд звертає увагу на те, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

З урахуванням викладеного, відповідачем безпідставно під час вирішення питання про призначення пенсії не зараховано до загального стажу, що надає право на призначення пенсії, періоди роботи позивача з 18.12.1984 по 22.08.1985, з 09.10.1985 по 31.08.1987 та з 01.09.1995 по 01.09.1997.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що відмовляючи у зарахуванні періодів роботи позивача з 18.12.1984 по 22.08.1985, з 09.10.1985 по 31.08.1987 та з 01.09.1995 по 01.09.1997 до загального стажу, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Щодо періоду перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до трьох років, суд зазначає наступне.

За змістом ст. 181 Кодексу законів про працю України, що узгоджується з положеннями ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку зараховується як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу за спеціальністю.

Отже, до загального стажу, що дає право на пенсію за віком, зараховується час догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному управлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Порядок №22-1).

Відповідно до п. п. 1.6, 1.7 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Згідно з п. 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи, які засвідчують особливий статус особи: документи про народження дитини.

Судом встановлено, про що відсутній спір між сторонами, що до заяви про призначення пенсії від 02.03.2020 року позивачем додавалось, окрім іншого, і свідоцтво про народження дитини НОМЕР_3 від 14.02.1986 року. Доказів неправдивості або недостовірності відомостей, що зазначені у свідоцтві НОМЕР_3 , матеріали справи не містять.

Відповідачем у листі від 23.07.2020 року №0400-0307-8/60078 та у відзиві зазначено, що до загального стажу позивача неможливо зарахувати період догляду за дитиною до 3-х років, оскільки у свідоцтві про народження дитини відсутній штамп про отримання паспорта.

Суд вважає такі доводи відповідача безпідставними, оскільки ним не аргументовано необхідність подання свідоцтва про народження дитини з обов`язковим штампом про отримання паспорта з посиланням на відповідні вимоги законодавства. Відсутні і докази письмового повідомлення позивача про необхідність подання додаткових документів.

З огляду на викладене, суд робить висновок, що відмовляючи у зарахуванні до загального стажу позивача періоду догляду за дитиною до трьох років, згідно із свідоцтвом про народження НОМЕР_3 , відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач у позовній заяві також просить визнати протиправним та скасувати протокол Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 11.03.2020 року № 045650006064.

З метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні періодів роботи позивача з 18.12.1984 по 22.08.1985, з 09.10.1985 по 31.08.1987 та з 01.09.1995 по 01.09.1997 та періоду догляду за дитиною до трьох років згідно із свідоцтвом про народження НОМЕР_3 від 14.02.1986 р. до страхового стажу, що надає право на призначення пенсії, та скасувати рішення відповідача, оформлене протоколом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 11.03.2020 року № 045650006064, як протиправне.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 14 цієї частини, та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Згідно зі ст. 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органом, який призначає пенсії, є Пенсійний фонд.

Відтак, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Виходячи з аналізу зазначених норм закону, суд не є органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій. При цьому, суд не може підміняти компетентний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, на свій розсуд розраховувати страховий стаж та самостійно призначити пенсію, оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів.

Водночас, необхідно зазначити, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16.09.2015 року у справі 826/4418/14).

Враховуючи наведене, суд вважає, що для захисту порушеного права позивача необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії від 02.03.2020 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Позовні вимоги в частині виплати ОСОБА_1 пенсії за вислугу років не підлягають задоволенню, оскільки вони є такими, що заявлені передчасно. Захист прав на майбутнє не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, які визначені ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Окрім того, у спірних правовідносинах не вирішувалось питання про призначення пенсії.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною сьомою цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

24.11.2020 року на адресу суду від представника позивача Стрижака Є.Ю. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у сумі 9000 грн. за рахунок його бюджетних асигнувань.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

За приписами ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 9 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, положеннями Кодексу адміністративного судочинства України передбачено відшкодування витрат на професійну правничу допомогу виключно адвокатам; заявлена до стягнення сума витрат має бути співмірною з наданими послугами, обґрунтованою та пропорційною до предмета спору, ці витрати мають бути пов`язаними з розглядом справи.

Так, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 року у справі № 816/416/18.

Приписами п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України від 05.07.2012 року № 5076-VI “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до п. 6, 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно зі статтею 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, на підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Необхідно зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України”, від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України”, від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України”, від 30 березня 2004 року у справі “Меріт проти України”, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Аналізуючи наведені правові норми, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 300/941/19 та від 31.03.2020 року у справі № 726/549/19.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано копії:

- договору про надання правової допомоги №2007/20 від 20.07.2020 р.;

- акту виконаних робіт від 23.11.2020 р.;

- квитанції до прибуткового ордера №34 від 23.11.2020 р.;

- прайс-листа Адвокатського об`єднання “КС Партнерс” від 01.07.2020 р.;

- рахунку-фактури №СФ-0000078 від 23.11.2020 р.

Судом досліджені документи, надані представником позивача на підтвердження витрат на правову допомогу.

Так, згідно з п. 1.1 Договору №2007/20 від 20.07.2020 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням “КС Партнерс” в особі керуючого партнера Стрижака Є.Ю. (далі – Адвокатське об`єднання) та ОСОБА_1 (далі – клієнт), клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором. Клієнт зобов`язується прийняти та оплатити надані Адвокатським об`єднанням послуги в порядку, розмірі та у строки, що визначені умовами Договору.

Відповідно до п. п. 3.1.3, 3.1.4. Договору №2007/20 від 20.07.2020 р. клієнт приймає на себе зобов`язання щодо оплати витрат, необхідних для виконання його доручень, та оплати юридичної допомоги у відповідності до умов розділу 4 Договору.

Згідно з п. п. 4.1, 4.7, п. 4.3, 4.2 Договору №2007/20 від 20.07.2020 року юридичну допомогу, що надається адвокатським об`єднанням, Клієнт оплачує в гривнях шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Адвокатського об`єднання або шляхом готівкового розрахунку.

Сума, вказана в п. 4.1 даного Договору, є гонораром Адвокатського об`єднання за надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає.

При розрахунку вартості юридичної допомоги, вказаної в п. 4.1 даного Договору враховується ціна юридичних послуг, визначена в прайс-листі Адвокатського об`єднання.

Оплата за даним договором здійснюється не пізніше наступного дня з моменту отримання клієнтом рахунку.

23.11.2020 року між сторонами договору підписано Акт виконаних робіт (наданих послуг).

Так, згідно з актом виконаних робіт від 23.11.2020 року № б/н Адвокатським об`єднанням відповідно до Договору №2007/20 від 20.07.2020 року надано наступні юридичні послуги у справі №160/13285/20:

1. вивчення матеріалів справи, письмова консультація із посиланням на норми права щодо шляхів вирішення проблеми (2 години – 1000 грн.);

2. складання та подання до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області адвокатського запиту з метою отримання письмових доказів (1 година – 500 грн.);

3. аналіз зібраних матеріалів та вивчення судової практики з метою визначення судової перспективи спору (3 години – 1500 грн.);

4. складання позовної заяви та подання її до суду (4 години – 6000 грн.), усього – 9000 грн.

Згідно з актом сторонами погоджено, що надані послуги виконані в повному обсязі на загальну суму 9000 грн.

23.11.2020 року позивачем оплачено гонорар у розмірі 9000 грн. згідно з квитанцією до прибуткового касового ордеру №34 від 23.11.2020 року.

Отже, Договором №2007/20 від 20.07.2020 року чітко визначено, що Клієнт зобов`язується прийняти та оплатити надані Адвокатським об`єднанням послуги в порядку, розмірі та у строки, що визначені умовами Договору. Сума, вказана в п. 4.1 даного Договору, є гонораром Адвокатського об`єднання за надання юридичної допомоги

Проте, зміст Договору, в тому числі п. 4.1 Договору, не містить відомості про суму гонорару, розрахунку вартості юридичної допомоги за послуги, що зобов`язується надати Адвокатське об`єднання позивачу, а останній сплатити за послуги в порядку, розмірі та у строки, що визначені умовами Договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону № 5076-VI порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Також зміст наданих юридичних послуг згідно з Актом виконаних робіт від 23.11.2020 року №б/н не відповідає зобов`язанням, взятими Адвокатським об`єднанням відповідно до умов Договору №2007/20, щодо вивчення матеріалів справи. А наданий прайс-лист не містить відомостей про вартість послуг з вивчення матеріалів справи.

Матеріали справи не містять доказів ознайомлення з ними представника позивача.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що у поданих документах не обґрунтовано заявлену адвокатським об`єднанням вартість наданих правових послуг з урахуванням їх обсягу відповідно до умов Договору, акту виконаних робіт та пропорційно до предмета спору.

Розмір витрат на правничу допомогу має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04).

З огляду на вказане, заява щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат з оплати судового збору здійснюється у відповідності до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у зарахуванні періодів роботи ОСОБА_1 з 18.12.1984 по 22.08.1985, з 09.10.1985 по 31.08.1987, з 01.09.1995 по 01.09.1997 та періоду догляду за дитиною до трьох років згідно із свідоцтвом про народження НОМЕР_3 від 14.02.1986 до загального страхового стажу.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, оформлене протоколом від 11.03.2020 року № 045650006064.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 періоди її роботи з 18.12.1984 по 22.08.1985, з 09.10.1985 по 31.08.1987, з 01.09.1995 по 01.09.1997 та період догляду за дитиною до трьох років згідно із свідоцтвом про народження НОМЕР_3 від 14.02.1986 до загального страхового стажу, що надає право на призначення пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 02.03.2020 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДПРОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 560 (п`ятсот шістдесят) грн. 53 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський