Рішення № 93589587, 26.10.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2020 року Справа № 160/7395/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 26.02.2020 року №1996/03.05-П про відмову в призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу роботи під час відбуття покарання на об`єктах ИТК-7 УІН УВД Калінінградської області, у період з 04.03.1983 - 04.03.1987 роки;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 , період роботи на посаді водія легкового автомобіля на МЧП «Селена» за період роботи з 21.03.1997 року по 10.09.2000 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , з врахуванням періодів роботи: під час відбуття покарання на об`єктах ИТК-7 УІН УВД Калінінградської області, у період з 04.03.1983 - 04.03.1987 роки та роботу на посаді водія легкового автомобіля на МЧП «Селена» за період роботи з 21.03.1997 року по 10.09.2000 року, починаючи з дня призначення пенсії від 17.02.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вказані періоди не враховано відповідачем до трудового стажу позивача протиправно. Відповідачем безпідставно не зараховано до страхового стажу роботи під час відбуття покарання на об`єктах ИТК-7 УІН УВД Калінінградської області, у період з 04.03.1983 - 04.03.1987 роки, оскільки час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи, тобто робота в`язнів зараховується до страхового стажу. Також зазначає, що відповідачем протиправно не зараховано до трудового стажу період роботи з 21.03.1997 року по 10.09.2000 року на посаді водія легкового автомобілі МЧП «Селена» через наявне виправлення у даті прийому та відсутній код на печатці підприємства, оскільки не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем. Таким чином, позивач вказує, що оскільки, до його трудової книжки внесені всі записи, які підтверджують зайнятість в вищезазначених періодах роботи на займаних посадах, відтак відмова у зарахуванні спірного періоду роботи з 21.03.1997 року по 10.09.2000 року на посаді водія легкового автомобілі МЧП «Селена» не ґрунтується на вимогах діючого законодавства України.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач зазначив, що не погоджується з позовними вимогами та вважає їх необґрунтованими. Зазначає, що період роботи під час відбування покарання не зараховується оскільки відсутня будь-яка інформація щодо часу роботи позивача під час відбування покарання, що унеможливлює зарахування оспорюваного періоду роботи з 04.03.1983 по 04.03.1987. Період роботи з 21.03.1997 року по 10.09.2000 року на посаді водія легкового автомобілі МЧП «Селена» не зараховується, оскільки у трудовій книжці позивача наявне виправлення у даті прийому та відсутній код на печатці підприємства. Враховуючи дані трудової книжки, дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, та наданих довідок, загальний страховий стаж позивача складає 22 роки 4 місяці 25 днів при необхідних 26 років.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому позивач просив відхилити доводи відповідача, зазначені у відзиві та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, в яких останній підтримав свою позицію викладену у відзиві на позов та просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 17.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до відділу з питань призначення пенсії управління застосування пенсійного законодавства Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду вказаної заяви, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області листом «Про відмову в призначенні пенсії за віком згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1996/03.05-П від 26.02.2020р. повідомила позивача про те, що зарахувати наступний період роботи згідно наданої трудової книжки не має можливості:

- з 1983-1987 рік, оскільки згідно наданої довідки № ОГ 40/то/6-498 від 21.11.2019 року, яка видана Управлінням по Калинінградській області накази про працевлаштування засуджених на об`єктах ИТК-7 за 1983-1987 роки знищені у зв`язку з закінченням терміну зберігання номенклатурних справ. Документи підтверджуючі Ваше працевлаштування на оплачуваних роботах, за період з 1983 по 1987 рік на об`єктах ИТК-7 відсутні;

- з 21.03.1997 року по 10.09.2000 року, оскільки наявне виправлення у даті прийому та відсутній код на печатці підприємства.

Враховуючи дані трудової книжки, дані реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, та наданих довідок, загальний страховий стаж складає 22 роки 4 місяці 25 днів при необхідних 26 роках.

Таким чином, відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно трудової книжки позивача від 22.12.1976р., наявні наступні записи:

- Запис №19 - з 21.03.1997 года, принят водителем легкового автомобиля МЧП «Селена» (Пр.№ 13-к от 21.03.1997 года.

- Запис №20 - з 10.09.2000 года, уволен по ст.38 КЗоТ Украины по собственному желанию (Пр. №29-к от 10.09.2000 года).

Позивач звернувся до архівного відділу виконавчого комітету Павлоградської міської ради та отримав відповідь від 22.01.2020 року №Б-25 в якій зазначено: «архівний відділ виконавчого комітету Павлоградської міської ради, нажаль не має можливості надати довідку про стаж роботи по МЧП «Селена», в зв`язку з тим, що документи вище зазначеного підприємства на зберігання не надходили про що свідчить список архівних фондів і про їх місцезнаходження відділ не має жодної інформації».

Згідно письмових пояснень ОСОБА_2 (паспорт громадянина України НОМЕР_1 ) від 15.06.2020р., остання повідомила, що з 01.09.1992р. по 15.02.2001р. вона працювала в Малому часному підприємстві «Селена». Разом з нею на підприємстві працював ОСОБА_1 водієм легкового автомобіля. Період її роботи на МЧП «Селена» підтверджується копією її трудової книжки НОМЕР_2 від 06.07.1978р., копія якої наявна в матеріалах справи.

Для зарахування періоду роботи під час відбування покарання в 1983-1987 в ІТК-7 УІН УВД Калінінградської області позивач 25.10.2019р. звернувся до Управління по Калінінградській області з метою отримання підтверджуючих цього факту довідок.

Згідно відповіді від 21.11.2019 року №40/то/6-498 на його заяву від 25.10.2019 року №ог-469, повідомлено наступне: «Прикази про працевлаштування засуджених на об`єктах ИТК-7 за 1983-1987 роки знищені у зв`язку з закінченням терміну зберігання номенклатурних справ. Документи, які б підтверджували моє працевлаштування на оплачуваних роботах на об`єктах ИТК-7 за 1983-1987 роки відсутні».

Відповідно до листа Управління федеральної служби виконання покарань по Калінінградській області від 15.11.2019 року б/н. зазначається: «Відповідно до пункту 2.3. наказу Мінюста Росії від 26.12.2001 №261 «Про затвердження нормативних актів в сфері соціально-економічної діяльності органів кримінально-виконавчої системи» час залучення засуджених до оплачуваної праці зараховується в загальний трудовий стаж для призначення пенсії з 01.09.1992 року».

Згідно листа Управління федеральної служби виконання покарань по Калінінградській області від 15.11.2019 року б/н. зазначається: надати мені дані по стажу не є можливим у зв`язку з тим, що строк зберігання Наказів по засудженим за період 1983 по 1987 року, складав 5 років (відповідно до ст.7 п.1 наказу №172 від 1988 року), відповідно до акту знищення справ від 29 лютого 1996 року, затвердженого начальником ІТК-7 УІН УВД Калінінградської області підполковником внутрішньої служби Прокудіним Н.Г. номенклатурні справи за період 1983 по 1987 року були знищені відповідно дійсним на той час строкам зберігання».

У листі Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області. Павлоградського відділу поліції від 03.12.2019 року № 51-13701, зазначено: «Перевірка відомостей про наявність або відсутність судимостей, притягнення до будь-якої відповідальності здійснювалась за відомчими обліками та з дотриманням вимог ЗУ «Про захист персональних даних». По суті запиту повідомляю, що в оперативно-довідкових обліках МВС України та ГУНП в Дніпропетровській області значиться наступна інформація про притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності:

- арешт від 04.03.1983, ч. 1 ст. 108 КК Росії, 04.03.1983 засуджений Військовим трибуналом В/Ч 74039 до позбавлення волі строком на 4 року, вирок вступив в законну силу 13.03.1983. Прибуття до ІТК Калінінградської області 22.03.1983, даних про звільнення немає;

- кримінальна справа № 35052633, обвинувачення пред`явлено 14.11.2015 за ч. 1 ст. 164 КК України 2001 p., 14.04.2006 засуджений Павлоградським міськрайсудом Дніпропетровської області до обмеження свободи строком на 2 роки, на підставі ст. 75 КК України 2001 р. від відбування покарання звільнений з іспитовим строком 2 роки;

- кримінальна справа № 35071185, 18.01.2008 засуджений Павлоградським міськрайсудом за ч. 1 ст. 185 КК України 2001 р. до позбавлення волі строком на 1 рік, на підставі ст. 71, 72 КК України 2001 р. частково приєднати 1 місяць за вироком Павлоградського міськрайсуду від 14.04.2006 до відбування 1 року 1 місяця позбавлення волі у виправній колонії. За ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 13.05.2008 вирок змінено - вважати засудженим за ч. 1 ст. 185 КК України 2001 р. до штрафу у розмірі 850 грн, до відбування 1 місяць позбавлення волі та штраф у розмірі 850 грн. Вирок вступив в законну силу 13.05.2008, 24.07.2008 звільнення у зв`язку з відбуттям строку покарання».

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов`язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов`язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною першою ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з вимогами статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Як встановлено статтею 62 Закону № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).

Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.

Судом досліджено копію трудової книжки позивача від 22.12.1976 року, у якій наявні наступні записи: - Запис №19 - з 21.03.1997 года, принят водителем легкового автомобиля МЧП «Селена» (Пр.№ 13-к от 21.03.1997 года.; - Запис №20 - з 10.09.2000 года, уволен по ст.38 КЗоТ Украины по собственному желанию (Пр. №29-к от 10.09.2000 года).

Не зараховуючи вказаний період роботи позивача до його загального трудового стажу відповідач посилається на те, що наявне виправлення у даті прийому та відсутній код на печатці підприємства, проте, суд не погоджується з такими доводами відповідача виходячи з наступного.

Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку а загальних підставах, відтак суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивачки вказаного у її трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок (відсутність на першій сторінці печатки підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка).

Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Відтак суд вважає необґрунтованими та безпідставними доводи відповідача щодо неврахування спірного періоду роботи до загального страхового стажу позивача з підстав того, що вони заповнені з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок №58 (печатку, якою завірено запис про звільнення, неможливо прочитати).

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.

При цьому суд враховує відсутність вини позивача у наявних зауваженнях щодо заповнення записів у його трудовій книжці відносно спірного періоду роботи, з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, тому це не може позбавити громадян конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питання надання пенсії за віком.

Отже, неточності в трудовій книжці (якщо вини наявні) не дають підстав для відмови в зарахуванні певного періоду до загального трудового стажу, а дають підстави для більш ретельного вивчення документів, здійснення перевірок для правильного визначення права/підстав особи на пенсію.

В разі наявності сумнівів у Пенсійного Фонду щодо роботи позивача в зазначений період, відповідач наділений правом здійснити певні перевірки.

Таким чином, відповідач не позбавлений права провести перевірки щодо періоду роботи позивача з 21.03.1997р. по 10.09.2000р., не позбавлений права роз`яснити порядок надання документів для призначення/перерахунку пенсії, та не позбавлений права здійснити підрахунок загального трудового стажу позивача, в разі, якщо такий стаж був вирахуваний з певними виключеннями.

Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що відповідач (як суб`єкт владних повноважень) здійснив певні перевірки для захисту конституційного права позивача на пенсію щодо періоду з 21.03.1997р. по 10.09.2000р.

Крім того, згідно з п.15 Положення №118 від 22.01.1996 р. «Про створення Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України» (чинний на момент видачі довідки від 27.06.2000 р. №№ 2.2/27-2000 р.), у разі включення суб`єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому встановлюється ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування.

Пунктом 16 Положення №118 встановлено, що використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов`язковим для всіх видів звітних та облікових документів, які використовуються за межами суб`єктів господарської діяльності. Звітні та облікові документи, в яких відсутній ідентифікаційний код з Державного реєстру, вважаються недійсними, їх використання тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

При цьому, Постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 №118 Міністерству статистики доручено забезпечити формування бази даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на основі Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України із збереженням присвоєних суб`єктам господарської діяльності ідентифікаційних кодів.

Водночас, з 1 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України відповідно до ч.7 ст.58 якого встановлювалось, що на печатках і штампах суб`єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб`єкта включено до державного реєстру суб`єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб підприємців шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців як автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи врегульовані Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 15.05.2003 №755-ІV, який набрав чинності з 1 липня 2004 року.

Згідно з ч.1 ст.3 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (в редакції від 15.05.2003) (надалі - Закон №755- IV) дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону №755-ІV відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Відповідно до п.3 Прикінцевих положень Закону №755-ІV закони, нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

На підставі системного аналізу вказаних законодавчих положень слідує висновок, що під час роботи позивача у МЧП «Селена» з 21.03.1997р. по 10.09.2000р., законодавцем не ставились вимоги щодо обов`язкового зазначення ідентифікаційного коду на печатці підприємства. При цьому створений з 1993 року Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України, а в подальшому Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України мали на меті забезпечення єдиного державного обліку всіх господарюючих суб`єктів, забезпечення єдиних принципів ідентифікації суб`єктів господарської діяльності, накопичення статистичної інформації. Вимога щодо обов`язкового зазначення на печатках і штампах суб`єкта господарювання відомості про код ЄДРПОУ законодавцем встановлена з 2004 року.

Водночас, дані до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вносились на основі Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України із збереженням присвоєних суб`єктам господарської діяльності ідентифікаційних кодів.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що надання особою до пенсійного органу документів та уточнюючих довідок на підтвердження наявного трудового стажу при призначенні пенсії потрібно лише в тих випадках, коли відсутня трудова книжка або відповідні записи в ній.

Крім того, судом враховані письмові пояснення ОСОБА_2 (паспорт громадянина України НОМЕР_1 ) від 15.06.2020р., в яких остання повідомила, що з 01.09.1992р. по 15.02.2001р. вона працювала в Малому часному підприємстві «Селена». Разом з нею на підприємстві працював ОСОБА_1 водієм легкового автомобіля. Період її роботи на МЧП «Селена» підтверджується копією її трудової книжки НОМЕР_2 від 06.07.1978р., копія якої наявна в матеріалах справи.

За встановлених обставин, суд доходить висновку, що стаж роботи позивача на посаді водія легкового автомобіля на МЧП «Селена» за період роботи з 21.03.1997 року по 10.09.2000 року підтверджується відповідними записами в трудових книжках позивача та іншими дослідженими судом вище доказами, що є достатнім для зарахування цього періоду роботи до загального страхового стажу останнього, а тому неврахування відповідачем цього періоду до загального страхового стажу позивача є протиправним.

Щодо зарахування позивачу періоду відбування покарання з 04.03.1983 по 04.03.1987 року, суд зазначає наступне.

У листі Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області. Павлоградського відділу поліції від 03.12.2019 року № 51-13701, зазначено, зокрема, що в оперативно-довідкових обліках МВС України та ГУНП в Дніпропетровській області значиться наступна інформація про притягнення позивача до кримінальної відповідальності:

- арешт від 04.03.1983, ч. 1 ст. 108 КК Росії, 04.03.1983 засуджений Військовим трибуналом В/Ч 74039 до позбавлення волі строком на 4 року, вирок вступив в законну силу 13.03.1983. Прибуття до ІТК Калінінградської області 22.03.1983, даних про звільнення немає.

Відповідно до довідки 21.11.2019 року № ОГ 40/то/6-498, видану Федеральною службовю виконання покарання управління по Калінінградській області, накази про працевлаштування засуджених на об`єктах ІТК-7 за 1983-1997 роки знищені у зв`язку з закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ч. 6 ст. 50 Виправно-трудового кодексу України (в редакції чинній на час відбування позивачем покарання у місцях позбавлення волі) час роботи засуджених у період відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі до трудового стажу не зараховується, крім випадків, спеціально передбачених у законі.

Згідно з п. «а» ч. 3 ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Згідно положень абзацу п`ятого частини першої статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що період страхового стажу до 1 липня 2000 року підтверджується даними, обчислюється на підставі довідки про нараховані суми грошового забезпечення та сплачені страхові внески.

Таким чином, суд робить висновок, що зарахування до страхового стажу роботи під час перебування громадянина в місцях позбавлення волі можливе лише у разі сплати ним страхових внесків до Пенсійного фонду України.

З 1 січня 2004 втратив чинність Виправно-трудовий кодекс України, частиною 2 ст. 53 якого передбачалось, що відрахування із заробітку або іншого доходу, нарахованого засудженим, провадяться з дотриманням такої черговості: прибутковий податок; вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих їм послуг; за виконавчими листами та іншими виконавчими документами, крім стягнення аліментів на неповнолітніх дітей; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 Кримінально-виконавчого кодексу України час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії після звільнення за умови сплати ними страхових внесків до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, передбачених законодавством.

Таким чином, починаючи з 01 січня 2004 року встановлено можливість зарахування до страхового стажу особи, який враховується при призначенні їй пенсії, періоду відбування покарання у відповідному закладі обмеження чи позбавлення волі за наявності сукупності двох умов: 1) підтвердження трудового стажу особи відповідною довідкою; 2) сплата особою страхових внесків протягом такого періоду.

Пунктом 12 абз. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" встановлено, що робота в`язнів підтверджується довідкою МВС і довідкою про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Як встановлено судом, за період роботи позивача під час відбування покарання, страхові внески не сплачувались, що свідчить про відсутність підстав для зарахування даного періоду роботи до страхового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постанові від 04 березня 2014 року в справі № 21-3а14 та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року в справі № 296/3579/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 211/3009/17.

В силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, позивач посилається на Кримінально-виконавчий кодекс України, яким передбачено, що час відбування засудженим покарання у виді виправних робіт зараховується в загальний стаж роботи.

Зазначена вище норма передбачена ч.3 ст. 42 Кримінально-виконавчий кодекс України, яка відноситься до Глави 9 "Виконання покарань у виді ВИПРАВНИХ РОБІТ" Розділу II "ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ, НЕ ПОВ`ЯЗАНИХ З ПОЗБАВЛЕННЯМ ВОЛІ".

Натомість, позивач відбував покарання, яке пов`язане з позбавленням волі, праця яких передбачена Главою 18 "ПРАЦЯ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ" Розділом III Кримінально - виконавчого кодексу України.

Отже, враховуючи те, що за період залучення позивача до оплачуваної роботи під час відбування покарання з 04.03.1983р. по 04.03.1987р. не сплачувались страхові внески, суд приходить до висновку, що вказаний стаж не може бути врахований до страхового стажу позивача при призначенні пенсії.

Щодо позовних вимог позивача про скасування рішення та зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію суд зазначає наступне.

До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено, оскільки підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод. Однак обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу саме позивача. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та\або виникнення додаткового обов`язку.

Разом з тим, в даному випадку, права позивача порушуються не рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за №1996/03.05-П від 26.02.2020р., яке у т.ч. не є рішенням за своєю правовою природою, а відмовою в зарахуванні періодів роботи до загального стажу викладену в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №1996/03.05-П від 26.02.2020р., у зв`язку з чим суд вважає необхідним залишити вимоги про визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за №1996/03.05-П від 26.02.2020р. без задоволення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов`язати відповідача потворно розглянути заяву позивача від 17.02.2020 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

На підставі викладеного, з урахуванням відсутності підстав для зарахування страхового стажу роботи під час відбуття покарання у період з 04.03.1983р.-04.03.1987р., суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

На підставі ст.139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 840,80грн.

Керуючись ст.ст. 241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову в зарахуванні ОСОБА_1 період роботи на посаді водія легкового автомобіля на МЧП «Селена» за період роботи з 21.03.1997 року по 10.09.2000 року до загального стажу, викладену в листі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №1996/03.05-П від 26.02.2020р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу період роботи на посаді водія легкового автомобіля на МЧП «Селена» за період роботи з 21.03.1997 року по 10.09.2000 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, подану 17.02.2020 року, з урахуванням правової позиції, викладеної у цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплатою судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Турлакова