Рішення № 93589576, 11.12.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2020 року ЛуцькСправа № 140/14584/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Димарчук Т.М.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1547 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) через представника ОСОБА_2 звернулася з позовом до Військової частини А1547 (далі відповідач) про:

- визнання протиправними дій щодо непроведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 09.07.2020 із застосуванням базового місяця лютий 2008 року у порядку, передбаченому Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078, у розмірі 178267,03 грн;

- зобов`язання здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.07.2020, із застосуванням базового місяця лютий 2008 року у порядку, передбаченому Законом України “Про індексацію грошових доходів населення” та Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078 у розмірі 178267,03 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницькою складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

- зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 09.07.2020 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 ІІорядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що наказом командира Військової частини А1547 від 09.07.2020 №136 (по стройовій частині) її звільнено з посади планшетиста пункту управління польотами, знято з усіх видів забезпечення та виключено зі списків особового складу частини.

Після звільнення з посади ОСОБА_1 двічі зверталася до командування Військової частини А1547 із заявою щодо нарахування та виплати у повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.07.2020, однак їй було відмовлено.

Позивач зазначає, що оскільки за посадою, яку вона обіймала, підвищення розміру посадового окладу відбулося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294, яка набрала чинності 01.01.2008, то відповідно до пункту 5 Порядку №1078 січень 2008 року і має бути базовим для проведення індексації грошового забезпечення та індекс споживчих цін розраховується з лютого 2008 року (з місяця, наступного за місяцем підвищення посадових окладів). При цьому, позивач покликається на роз`яснення Міністерства соціальної політики України у листі від 28.04.2016 № 201/10/137-16.

Вважає відмову Військової частини А1547 у здійсненні нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період 01.01.2016 – 09.07.2020 із застосуванням базового місяця лютий 2008 року безпідставною та такою, що суперечить вимогам законодавства.

Таким чином, на переконання позивача, розмір індексації її грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.07.2020 відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку №1078 та з урахуванням базового місяця лютий 2008 року - складає 178267,03 гривень, що підтверджується висновком судово-економічної експертизи від 25.08.2020 №5420. Крім того, нарахування та виплату позивачу індексації відповідач повинен проводити з врахуванням п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Позивач просить також зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 із 10.07.2020 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення.

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити, а також стягнути на її користь з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн та витрати пов`язані з проведенням судово-економічної експертизи у розмірі 1961, 28 грн.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

У відзиві на позовну заяву від 04.12.2020 відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що відповідно до пунктів 1-1, 4 Порядку №1078 (зі змінами), з 01.01.2016 індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка; грошове забезпечення підлягає індексації у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб. З урахуванням правил, встановлених пунктом 5 Порядку №1078, місяць, у якому відбулося підвищення грошового забезпечення (суми його постійних складових), є базовим для проведення індексації. Разом з тим, з 01.12.2015 відповідно до пункту 6 Порядку №1078 проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Про це наголошено в роз`ясненнях Міністерства соціальної політики України у листі від 09.06.2016 №252/10/136-16, від 04.07.2017 №220/5140, від 08.08.2017 №78/0/66-17 та вказано, що механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди відсутній. У межах наявних фінансових ресурсів можливості для виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 року по лютий 2018 року не було.

Зазначає, що позивачу відповідно до постанови Кабінету Мінстрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил України, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Мінстерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22.09.2010 №889 (зі змінами) з квітня 2013 року установлено щомісячну додаткову грошову винагороду.

Міністерство соціальної політики України листом від 18.04.2013 №66/10/136-13 роз`яснило: місяць встановлення винагороди, тобто квітень 2013 року, уважається базовим для проведення індексації. Дане роз`яснення було доведене до військових частин Директором Департаменту фінансів Мінстерства оборони України від 15.05.2013 №248/3/9/1/399. Листом від 20.08.2013 №152/10/136-13 Міністерство соціальної політики України дало роз`яснення щодо індексації грошового забезпечення відповідно до якого оскільки зазначена винагорода є щомісячною, тобто не має разового характеру виплати, вона є об`єктом індексації і впливає на визначення базового місяця.

В січні 2014 року позивачу збільшено розмір щомісячної додаткової грошової допомоги з 40% до 60%.

Тож, відповідно до п. 5 Порядку №1078 місяць установлення (збільшення розміру) винагороди є базовим (в редакції Постанови КМУ №36 від 29.01.2014) позивачу встановлено базовий місяць для проведення індексації грошових доходів - січень 2014 року. В подальшому позивачу нарахування індексації грошового забезпечення проводилось по вище вказаному базовому місяцю та індексація нараховувалась по грудень 2015 року включно.

З 01.01.2016 грошове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України відповідно до протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 20.01.2016 №3 було значно збільшено за рахунок збільшення розміру преміювання, тому позивачу було встановлено базовий місяць січень 2016 року.

Відповідно до Постанови КМУ від 20.08.2017 №704 з 01.03.2018 відбулось підвищення посадових окладів військовослужбовців Збройних Сил України. Відтак, базовим місяцем для проведення індексації доходів визначено - березень 2018 року (п. 5 Порядку в редакції Постанови КМ №141 від 28.02.2018).

З березня 2018 року по день виключення позивача зі списків особового складу - 09.07.2020, право на виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 набула у грудні 2018 року, оскільки відбулось збільшення величини приросту індексу споживчих цін для проведення індексації відповідно до базового місяця березень 2018 року, тобто поріг індексації перевищив 103 відсотки. Позивачу було нараховано та виплачено індексацію за період з 01.12.2018 по 09.07.2020 в сумі 3365,99 грн.

Оскільки індексація грошового забезпечення (з січня 2016 року по липень 2020 року) розрахована відповідно до правил, визначених Порядком №1078, виплачена позивачу у повному обсязі, остання не оскаржила наказ командира військової частини від 09.07.2020 №136 щодо проведення з нею усіх розрахунків, то, на думку відповідача, підстави для задоволення позову відсутні.

Відповідач також заперечує вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки і виплати індексації по день фактичного розрахунку, оскільки військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм господарювання, а проходять військову службу, яка віднесена до публічної служби. Порядок проходження військової служби урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов`язки та відповідальність. Виходячи з наведеного на військовослужбовців, які проходять військову службу у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, КЗпП України не поширюється.

Відповідні роз`яснення наведені в листі Департаменту з питань праці Державної служби України з питань праці від 14.11.2019 № 5192/4.1/4.1-зв-19 та листі Департаменту заробітної плати та умов праці Міністерства соціальної політики України від 24.07.2013 № 774/13/84-13.

З наведених підстав просить у задоволенні позову відмовити.

У додаткових поясненнях від 04.12.2020 та відповіді на відзив від 11.12.2020 позивач, вважаючи помилковими аргументи відповідача, підтримала свої доводи, наведені у позовній заяві. Зазначила, що у листі Міністерства соціальної політики України від 03.08.2020 №220-4621 зазначено про те, що починаючи з грудня 2015 року з метою забезпечення єдиних умов нарахування індексації для усіх військовослужбовців, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення має здійснюватись з місяця наступного за місяцем останнього підвищення посадових окладів військовослужбовців відповідно до рішення Уряду. Тобто, станом на 2015 - 2018 роки таким місяцем є січень 2008 року, оскільки, підвищення посадових окладів осіб, які проходять службу в Збройних Силах України відбулося відповідно до вимог п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яким затверджено схеми посадових окладів військовослужбовців та курсантів навчальних закладів у розмірах згідно з додатками, яка набрала чинності у січні 2008 року. Грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується в поточному місяці за минулий, а тому грошове забезпечення за січень виплачується у лютому місяці, а відтак базовим місяцем для нарахування індексації за 2016 - 2018 роки є лютий 2008 року.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині А1547.

Наказом командира Військової частини А1547 від 09.07.2020 №136 (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_1 , планшетиста пульту управління польотами військової частини А1547, призначену наказом Командувача Повітряних Сил Збройних сил України (по особовому складу) від 26.06.2020 №58-РС на посаду планшетиста відділення планшетистів командного пункту військової частини А1573 військової частини А 4324 вважати, що справи та посаду здала і вибула до нового місця служби м. Рівне. З 09.07.2020 виключена із списків особового складу частини, з усіх видів забезпечення (а.с.25).

В серпні 2020 року позивач звернулась до командування Військової частини А1547 з заявою щодо проведення нарахування та виплати їй індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018, а також середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) з 09.09.2020 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 ІІорядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (а.с.17).

Листом Військової частини А1547 від 21.08.2020 №350/494/765 позивачу було повідомлено про те, що протягом січня 2016 року - березня 2018 року індексація грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України не проводилась, оскільки не було передбачено на це коштів. Базовим місяцем після підвищення грошового забезпечення військовослужбовцям на підставі наказу Міністерства Оборони України №44 від 27.01.2016 «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році» став січень 2016 року. Водночас роз`яснено про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку індексації грошового забезпечення (а.с.18-19).

У вересні 2020 року позивач повторно звернулась до командування Військової частини А1547 з заявою щодо проведення нарахування та виплати їй індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.07.2020 у розмірі 178 267,03 грн, а також середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) з 09.07.2020 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 ІІорядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 (а.с.20-21).

Листом Військової частини А1547 від 01.09.2020 №350/494/874 позивачу було повторно відмовлено в нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2018 та роз`яснено про відсутність правових підстав для здійснення такого перерахунку. Зазначено, що після прийняття з 01.03.2018 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» базовим місяцем для нарахуванням військовослужбовцям індексації став березень 2018 року, що стало підставою для виплати особовому складу індексації з грудня 2018 року (а.с.22-24).

З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2016 по 30.11.2018 Військовою частиною А 1547 індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 не виплачувалась, а в період з 01.12.2018 по 09.07.2020 позивачу виплачена індексація грошового забезпечення у розмірі 3365, 99 грн (а.с. 28, 31-33).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати у повному обсязі індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 09.07.2020 із застосуванням базового місяця лютий 2008 року, звернулася з даним позовом до суду.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Як визначено пунктом 2 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011-ХІІ), до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Згідно зі статтями 18, 19 Закону України від 05.10.2000 №2017-III “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Преамбулою Закону України від 03.07.1991№1282-XII “Про індексацію грошових доходів населення” (далі - Закон №1282-ХІІ) передбачено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

За змістом статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За приписами статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1282-XII (зі змінами, внесеними Законом України від 24.12.2015 №911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, який набрав чинності 01.01.2016) індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Згідно зі статтею 6 Закону №1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються, як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 №1078 передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

За правилами пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV “Про внесення змін до Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Пунктом 2 Порядку №1078 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Позивач вважає порушеним право на виплату індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 по 09.07.2020.

Абзацами першим-п`ятим пункту 5 Порядку №1078 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 №1013 (застосовується з 01.12.2015, далі – Постанова №1013) установлено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Абзаци перший, третій пункту 5 Порядку №1078 постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 №141 “Про внесення змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення” (чинна з 15.03. 2018 ) викладено у такій редакції: “У разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу”.

Аналіз наведених норм дає підстави суду дійти висновку, що за загальним правилом для індексації заробітної плати необхідно знати два взаємопов`язаних елемента: базовий місяць та коефіцієнт індексації. При цьому базовий місяць - це місяць підвищення тарифних ставок (окладів) незалежно від розміру підвищення, а коефіцієнт індексації обчислюють на основі щомісячних індексів інфляції, які публікуються Держстатом. Розрахунок ведеться наростаючим підсумком до перевищення порогу індексації. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу) та нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця.

Слід зазначити, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.

До набрання чинності Постановою №1013 абзац перший пункту 5 Порядку №1078 був викладений та застосовувався у такій редакції: “У разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. У базовому місяці значення індексу споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації”.

У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України Постанови №1013 істотно змінився порядок індексації зарплати та інших доходів населення, внесеними змінами передбачено ряд новел в порядку проведення індексації грошових доходів населення. Зокрема, якщо раніше базовим місяцем вважався місяць, у якому відбулося підвищення мінімальної зарплати, пенсій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій чи зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів (за рахунок постійних складових зарплати), то після прийняття Постанови №1013 місяцем підвищення став місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного грошового утримання, стипендій, виплат із соціального страхування. Крім того, якщо раніше базовий місяць (місяць підвищення) визначався в разі, коли зросла зарплата внаслідок підвищення тарифної ставки (окладу) або за рахунок будь-якої постійної складової зарплати, то після внесення змін - тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад). Починаючи з 01 грудня 2015 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за посадою, яку займає працівник, в тому числі військовослужбовець.

Крім того, пунктом 1 Постанови №1013 передбачено підвищення з 01.12.2015 посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери та деяких інших працівників. При цьому підвищення окладів не стосувалось військовослужбовців. Тобто, Постановою №1013 були підвищені оклади майже в усіх галузях бюджетної сфери, окрім окладів у складі грошового забезпечення військовослужбовців.

Схеми посадових окладів військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб були затверджені відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі - Постанова №1294), яка набрала чинності у січні 2008 року. Надалі зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась лише з 01.03.2018 у зв`язку з набранням чинності Постановою №704.

Отже, якщо підвищення тарифних ставок (окладів) мало місце у січні 2008 року, то для розрахунку індексації з 01.01.2016 цей місяць і є базовим, а обчислення індексу споживчих цін слід проводити з лютого 2008 року (наступного місяця після місяця підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець). Відповідно до положень пункту 10-2 Порядку №1078, з 01.12. 2015 це правило застосовується і для новоприйнятих працівників.

Так пунктом 10-2 Порядку №1078 визначено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.

Відтак, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Водночас, розрахунок індексів споживчих цін для проведення індексації грошових доходів підприємства, установи, організації здійснюють самостійно для кожного працівника окремо в залежності від місяця зростання посадового окладу.

Відповідач не заперечує, що не проводив індексацію грошового забезпечення позивача з 01.01.2016. При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач в обґрунтування правомірності своєї поведінки щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення покликався на відсутність можливості у межах наявного фінансового ресурсу виплачувати індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям з січня 2016 року по лютий 2018 року.

З цього приводу суд зазначає, що статтею 9 Закону №1282-ХІІ обумовлено здійснення індексації грошових доходів населення за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Частинами першою, другою статті 5 Закону №1282-XII встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (частина шоста статті 5 Закону № 1282-XII).

Так само відповідно до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

В контексті наведеного суд дійшов висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Тобто, індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.

Положеннями статті 5 Закону №1282-XII та аналогічних за змістом пункту 6 Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.

При вирішенні даного спору відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує також висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 07.08.2019 у справі №825/694/17, відповідно до яких виплата індексації грошового забезпечення здійснюється за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні і обмежене фінансування жодним чином не впливає на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення; звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Відтак, суд відхиляє доводи відповідача про можливість невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з підстав недостатності фінансових ресурсів чи механізму нарахування і невиплати індексації за попередні роки, оскільки такі доводи не виправдовують недотримання відповідачем встановлених державою гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення у зв`язку із подорожчанням споживчих товарів і послуг.

З підвищенням у березні 2018 року посадових окладів військовослужбовців, у тому числі і позивача, правила нарахування індексації не змінилися: обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з квітня 2018 року (місяця наступного за місяцем підвищення тарифних ставок). Індекс споживчих цін наростаючим підсумком з квітня 2018 року по жовтень 2018 року (опубліковано в листопаді 2018 року) перевищив поріг індексації і становив 103,7 відсотка (100,8 % х 100,0 %х 99,3% х99,3% х 100,0% х 101,9% х 101,7%), або 1,037. Тобто, для індексації грошового забезпечення застосовується індекс 3,7 відсотка. Після підвищення посадового окладу у березні 2018 року відповідач не проводив індексацію грошового забезпечення позивача до грудня 2018 року, а надалі та до звільнення у липні 2020 року з посади індексацію нараховував та виплачував.

При цьому для визначення правильності нарахування індексації грошового забезпечення необхідно керуватися положеннями пункту 5 Порядку №1078. Алгоритм дій такий: якщо у місяці підвищення посадового окладу розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, індексація не нараховується (абзац третій пункту 5 Постанови №1078). Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, індексація у цьому місяці розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу (абзац четвертий пункту 5 Порядку №1078). Зростання заробітної плати за рахунок інших її складових (без підвищення тарифних ставок (окладів)) не зменшує суму індексації на розмір підвищення заробітної плати. Але у разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру (абзац шостий пункту 5 Порядку №1078).

Наведені у відзиві на позовну заяву обставини не позбавляють відповідача обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01. 2016 по 28.02.2018, то це свідчить саме про протиправну його бездіяльність у цей період. Водночас, ненарахування позивачу індексації у період з 01.03.2018 по 09.07.2020 у повному обсязі також не може вважатися правомірним.

У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 №9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Отже, неоскарження позивачем розрахунку при звільненні у липні 2020 року не позбавляє його права на звернення до суду за захистом порушених прав у подальшому.

Суд наголошує, що встановлення останнього підвищення посадового окладу позивача та відповідно визначення базового місяця для розрахунку суми індексації грошового забезпечення, кількісної зміни тарифних ставок та здійснення відповідних розрахунків із зазначенням конкретної суми, обчислення індексу споживчих цін для індексації (перевищення або не перевищення порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотка у спірний період) є повноваженням відповідача.

На переконання суду, розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

У даній правовій ситуації індексація у період з 01.01.2016 по 30.11.2018 не була нарахована та виплачена позивачеві взагалі.

Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.

За таких обставин, суд зазначає, що у даному випадку повноваження щодо обрахунку індексації, в тому числі, щодо визначення базового місяця для такого нарахування, у відповідності до положень Порядку № 1078 та Закону № 1282-XII, покладається на відповідача, а тому, підстави для зобов`язання останнього здійснити розрахунок індексації позивача з урахуванням базового місяця «лютий 2008 року» відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду 15.10.2020 у справі №240/11882/19, яка в силу ч.5 ст. 242 КАС України враховується судом при вирішенні даної справи.

Крім того, 31.05.2017 Кабінет Міністрів України посилив соціальний захист військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового та начальницького складу, які звільняються зі служби, а також членів їх сімей та вніс зміни до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 року №375 «Про внесення змін до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових нагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового та начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум ПДФО з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Таким чином, нарахування та виплату позивачу індексації слід проводити з врахуванням п. 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Зважаючи на те, що за змістом частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення суб`єктом владних повноважень, а він безпідставно не проводив нарахування індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.01.2016 по 28.02.2018, а надалі проводив нарахування індексації без урахування положень пункту 5 Порядку №1078, то суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити частково шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати індексації у період з 01.01.2016 по 09.07.2020 у повному обсязі та зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію за вказаний період (з урахуванням виплачених сум) відповідно до положень Порядку №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

Вирішуючи вимоги позивача щодо зобов`язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 09.07.2020 по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.

Згідно із частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Згідно з статтею 117 цього Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

В свою чергу, постанова Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій”, та Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20.05.2008 року № 425, не містять норм щодо виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку в зв`язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

За таких обставин суд вважає, що нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, а тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме ст. ст. 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) – не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.03.2017 у справі № 826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, – наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом з тим, суд вказує на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

У даному випадку вимога позивача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні по день фактичної виплати заборгованості індексації грошового забезпечення це вимога, яка є передчасною і адресована на майбутнє, оскільки правопорушення є триваючим, а позивач може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким буде день фактичного розрахунку. Окрім того, суд звертає увагу, що стаття 117 КЗпП України зобов`язує суд саме стягнути на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні (а не зобов`язати нарахувати та виплатити, як про це просить позивач).

Оскільки остаточний розрахунок при звільненні ще не проведений, то суд позбавлений можливості стягнути на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні, а тому вказані вимоги, на переконання суду є передчасними та до задоволення не підлягають.

Щодо стягнення з Військової частини А1547 на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн та витрат на судово-економічну експертизу у розмірі 1961, 28 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Водночас частинами четвертою, п`ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як вбачається із доданих письмових доказів, а саме договору про надання правової допомоги від 12.07.2020 №ДА-27, додаткової угоди №1 від 12.07.2020 до договору про надання правової допомоги від 12.07.2020 №ДА-27, акту прийому-передачі виконаних робіт від 01.10.2020 до договору про надання правової допомоги від 12.07.2020 №ДА-27; квитанції про оплату правової допомоги від 29.09.2020 №0.0.1852482221.1, ОСОБА_1 сплатила адвокату ОСОБА_2 кошти в загальній сумі 3000,00 грн на оплату правової допомоги. Згідно з актом прийому-передачі виконаних робіт від 01.10.2020 такі послуги включають: складання та направлення адвокатського запиту (1 год) – 500,00 грн; складання заяви про проведення судової експертизи (1 год) – 500,00 грн; складання проекту заяви-претензії (1 год) – 500,00 грн; підготовка проекту позовної заяви, направлення її до суду (3 год) – 1500,00 грн.

Щодо витрат, пов`язаних з проведенням судово-економічної експертизи у даній справі, суд відзначає наступне.

Згідно із наданими письмовими доказами, а саме: договором про виконання судової експертизи від 07.08.2020 №5420, актом здачі-приймання висновку експерта №5420 від 25.08.2020, висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи за заявою ОСОБА_1 №5420 від 25.08.2020, квитанцією №0.0.1807978969.1 від 19.08.2020, позивач сплатила 1961,28 грн на рахунок Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Відповідно до ч.3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що відповідач не клопотав про зменшення розміру витрат на правову допомогу та зважаючи на часткове задоволення позову, суд покладає судові витрати на обидві сторони пропорційно до задоволених позовних вимог, тому за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1547 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати за надання правової допомоги та проведення експертизи у розмірі 2480,64 грн.

Решту витрат у сумі 2480, 64 грн повинен нести позивач.

Керуючись статтями 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини А 1547 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 1547 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.07.2020.

Зобов`язати Військову частину А1547 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 09.07.2020 (з урахуванням виплачених сум) відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1547 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2480, 64 (дві тисячі чотириста вісімдесят гривень 64 копійки).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Відповідач: Військова частина А1547 (45050, Волинська область, Ковельський район, с. Поворськ, вул. Привокзальна, військове містечко, 72, код ЄДРПОУ 07820344).

Суддя Т.М. Димарчук