Рішення № 93587558, 17.11.2020, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

17.11.2020р. м. Харків Справа №905/886/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Ніколаєвої Л.В.,

при секретарі судового засідання Гулевич В.В.,

розглянувши справу №905/886/20

за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до відповідача Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа»

про стягнення 308 418 280,39 грн.,

за участю представників:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Суть спору: НАК «Нафтогаз України» звернулась до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з ККП «Маріупольтепломережа» 308 418 280,39 грн., з яких: 231 731 544,73 грн. – основний борг, 25 390 244,50 грн. – пеня, 17 938 622,14 грн. – 3% річних, 33 357 869,02 грн. – інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором постачання природного газу №3216/1718-ТЕ-6 від 21.09.2017р. в частині повної та своєчасної оплати поставленого природного газу.

Ухвалою суду від 13.05.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/886/20 за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 10.06.2020р.

Відзивом за вх. №9980/20 від 01.06.2020р. та письмовими поясненнями за вх, №21831/20 від 17.11.2020р. відповідач проти позову заперечив, з огляду на наступне:

- позивачем не враховано, що станом на 13.05.2020р. (відкриття провадження у справі) становила 202 490 882,93 грн. Як станом на дату відкриття провадження у справі 13.05.2020р., так і протягом розгляду справи заборгованість за договором зменшувалась внаслідок здійснення часткових оплат. Отже, провадження у справі підлягає закриттю на суму сплаченої під час її розгляду заборгованості;

- оскільки ч. 2 ст. 2 ЗУ №85-VIIІ від 31.01.2015р. «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», за нормами якого з 07.02.2015р. діє мораторій на нарахування та стягнення пені, поширюють свою дію на спірні правовідносини, вимоги про стягнення з відповідача пені в розмірі 25 390 244,50 грн. є необґрунтованими;

- порушення зобов`язань відбулось за відсутності вини ККП «Маріупольтепломережа», оскільки у неопалювальний сезон обігові грошові кошти на рахунках підприємства майже відсутні, а після початку опалювального сезону усі наявні грошові кошти на рахунках підприємства спрямовуються на забезпечення сталого функціонування опалювального сезону, з огляду на те, що відповідач є єдиним підприємством постачання теплової енергії, послугами якого користуються півмільйона мешканців міста; після впровадження нової моделі ринку природного газу у підприємства виникли зобов`язання не тільки перед постачальником природного газу, а і перед підприємствами, що здійснюють транспортування та розподіл природного газу; тобто скрутний фінансовий стан, збитковість, обмеженість матеріальних ресурсів позбавляє підприємство відповідача можливості погашення існуючої заборгованості своєчасно та у повному обсязі, а тому відсутні підстави для стягнення суми пені, 3% річних та інфляційних втрат;

- при здійсненні розрахунку 3% річних та інфляційних втрат позивачем не враховано, що сума заборгованості за договором була частково оплачена відповідно до постанови КМУ №256 від 04.03.2002р., за яку підприємство не може відповідати та змінити законодавчо визначений порядок отримання гарантованих державною коштів, а тому нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суми, перераховані позивачу відповідно до зазначеного нормативного акту, є безпідставними;

- при здійсненні розрахунку інфляційних втрат позивачем також не враховано наступне: базою для нарахування інфляційних втрат є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, внаслідок чого ним завищено суми інфляційних нарахувань за рахунок визначення бази для нарахування останніх - суми боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів; висновків Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2020р. у справі №905/21/19 щодо необхідності округлення індексів інфляції до десяткового числа після коми.

05.06.2020р. за вх. №10402/20 господарський суд одержав від позивача відповідь на відзив, якою проти доводів відповідача, викладених у відзиві, заперечив, посилаючись на те, що:

- норми ЗУ «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» до спірних правовідносин не підлягають застосуванню, оскільки: позивач не був і не є енергопостачальною компанією; 30.04.2018р. Указом Президента України №116/2018 припинено проведення антитерористичної операції на територіях Луганської та Донецької областей;

- розрахунок інфляційних втрат позивачем здійснено у відповідності до чинного законодавства, що підтверджено позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.07.2019р. у справі №905/600/18.

У підготовчому засіданні 10.06.2020р. господарським судом оголошено перерву до 23.06.2020р.

23.06.2020р. за вх. №11647/20 господарський суд одержав заперечення відповідача, якими він не погодився з доводами позивача, викладеними у відзиві на позовну заяву, з огляду на наступне:

- підстави для застосування у справі №905/886/20 викладеної Верховним Судом у постанові від 05.07.2019р. у справі №905/600/18 методології розрахунку інфляційних втрат відсутні, оскільки предмет та підстави позовних вимог у цих справах є різними та виникли не з подібних правовідносин;

- твердження позивача про те, що він не був і не є енергопостачальною компанією спростовуються доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву та чисельною судовою практикою, зокрема, постановами Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2018р. у справі №913/66/18, від 26.06.2020р. у справі №905/21/19, постановами Верховного Суду від 17.10.2019р. у справах №905/1310/18 та №905/1811/18, від 23.10.2019р. у справі №905/44/19;

- твердження позивача про закінчення проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей є хибними, оскільки зміст Указу Президенту України від 30.04.2018р. №116/2018, яким на думку позивача антитерористичну операцію завершено, має обмежений доступ. Вказаним рішенням здійснено переформатування операції, яка проводиться на території Луганської та Донецької областей. Водночас, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014р. «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України, проте такого наказу прийнято не було, що спростовує доводи позивача про відсутність підстав для застосування ЗУ «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» до спірних правовідносин.

Ухвалою суду від 23.06.2020р. підготовче засідання відкладено на 04.08.2020р.

Ухвалою суду від 04.08.2020р. продовжено строк проведення підготовчого провадження до 07.09.2020р., призначено підготовче засідання на 03.09.2020р.

04.08.2020р. за вх.№14397/20 господарський суд одержав клопотання відповідача про призначення експертизи; 26.08.2020р. за вх.№15931/20 - заперечення позивача на клопотання про призначення економічної експертизи.

В обґрунтування необхідності проведення економічної експертизи відповідач вказує про складність розрахунків у зв`язку із здійсненням розрахунків з позивачем різними шляхами: за допомогою власних коштів, на підставі постанови КМУ №256 від 04.03.2002р. та з поточного рахунку зі спеціальним режимом використання, а також із непогодженням розподілу перерахованих плат.

У підготовчому засіданні 03.09.2020р. господарський суд відхилив клопотання відповідача за вх.№14397/20 від 04.08.2020р. про призначення експертизи, з огляду на те, що дослідження розрахунку 3% річних та інфляційних втрат не потребує спеціальних знань, ці питання є суто правовими та відносяться до компетенції суду, про що постановлено ухвалу в протокольній формі.

03.09.2020р. господарським судом постановлено ухвалу в протокольній формі про закриття підготовчого провадження та призначення справи №905/886/20 до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 05.10.2020р.

У судовому засіданні 05.10.2020р. судом оголошено перерву до 17.11.2020р., з урахуванням ухвали господарського суду від 28.10.2020р.

23.10.2020р. за вх. №20185/20 господарський суд одержав клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №905/886/20 до закінчення перегляду в касаційному порядку справи №903/918/19; 17.11.2020р. за вх. №21830/20 – клопотання про зупинення провадження у справі №905/886/20 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/14480/20.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 195 ГПК України провадження у справі на стадії її розгляду по суті зупиняється тільки з підстав, встановлених пунктами 1-3 частини першої статті 227 та пунктом 1 частини першої статті 228 цього Кодексу.

З огляду на те, що станом на дати подання клопотань відповідача за вх. №20185/20 від 23.10.2020р. та за вх. №21830/20 від 17.11.2020р. про зупинення провадження у справі остання перебувала на стадії її розгляду по суті, суд відмовив в задоволенні вказаних клопотань, про що постановлено ухвалу в протокольній формі.

Представники сторін в судове засідання щодо розгляду справи по суті 17.11.2020р. не прибули. При цьому про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, з огляду на те, що одержали копію ухвали суду від 28.10.2020р., що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Одночасно, позивачем та відповідачем подані клопотання за вх. №04-18/584 від 16.11.2020р. та за вх. №21829/20 від 17.11.2020р. про розгляд справи за відсутності їх представників відповідно, а тому суд визнав за можливе вирішити справу у даному судовому засіданні.

На підставі ст. 240 ГПК України у судовому засіданні щодо розгляду справи по суті 17.11.2020р. судом складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

21.09.2017р. між ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (на т.ч. АТ «НАК «Нафтогаз України») (позивач, постачальник) та ККП «Маріупольтепломережа» (відповідач, споживач) укладено договір постачання природного газу №3216/1718-БО-6, за умовами п.1.1. якого постачальник зобов`язується споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Відповідно до умов п.1.2. договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню.

У п. 2.1. договору (в редакції додаткових угод №2 від 28.03.2018р., №3 від 05.04.2018р., №4 від 18.05.2018р. до договору) узгоджено, що постачальник передає споживачу з 01 жовтня 2017р. по 31 березня 2018р. (включно) природний газ обсягом 99 294,963 тис. куб. м., у т. ч. по місяцях кварталів: ІV кв. 2017р. – 37 416,559 тис. куб. м., з яких: у жовтні – 3 850,689 тис. куб. м., у листопаді – 16 728,794 тис. куб. м., у грудні – 16 837,076 тис. куб. м., І кв. 2018р. – 61 878,404 тис. куб. м., з яких: у січні – 22 555,768 тис. куб. м., у лютому – 19 800,735 тис. куб. м., у березні – 19 521,901 тис. куб. м.

Постачальник передає споживачу з 01 квітня 2018р. по 31 травня 2018р. газ обсягом до 5 929,509 тис. куб. м., у т. ч. по місяцях: у квітні – 5 009,509 тис. куб. м., у травні - 920 тис. куб. м. Всього – 5 929,509 тис. куб. м.

Приймання – передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання – передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складення добових обсягів, визначених на підставі показників комерційного вузла/вузлів обліку природного газу (п. 3.7 договору).

У п.3.8. договору узгоджено, що споживач зобов`язується подати не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, постачальнику:

- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копією такого акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (в тому числі згідно з цим договором);

- підписані споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Постачальник не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, повертає споживачу однин примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі непідписання постачальником акта приймання-передачі природного газу постачальник письмово повідомляє споживача про причини такого непідписання акта (п. 3.9 договору).

Згідно з умовами п. 5.2. договору ціна за 1 000 куб. м. газу на дату укладання договору становить 4 942 грн., крім того, податок на додану вартість (ПДВ) – 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість – 5 930,40 грн.

Оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу. Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3. цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002р. №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором (п. 6.1 договору в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018р.).

Пунктом 6.3. договору сторонами узгоджено порядок здійснення оплати за природний газ, зокрема, шляхом зарахування постачальником коштів, що надійшли від споживача як погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди згідно з цим договором, у порядку календарної черговості виникнення заборгованості – за наявності заборгованості у споживача за цим договором. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором (п. 8.1. договору).

Відповідно до п. 8.3 договору з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладання договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обв`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.

Умовами п.п. 8.2., 8.3 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018р. до договору) встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 умов цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002р. №256. Сторони погодили, що з урахуванням п. 11.3. цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002р. №256, не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.

Будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002р. №256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору та можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору (до пп. 4 п. 11.3. договору в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018р.).

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017р. до 31 травня 2018р. (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (р. 12 договору в редакції додаткової угоди №3 від 05.04.2018р.).

На виконання умов договору у жовтні 2017р. - квітні 2018р. позивачем поставлено відповідачу природний газ в загальному обсязі 104 304,482 тис. куб. м. на суму 618 567 240,76 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.10.2017р. на суму 22 836 126,05 грн., від 30.11.2017р. на суму 99 208 439,94 грн., від 31.12.2017р. на суму 99 820 595,51 грн., від 31.01.2018р. на суму 133 764 726,55 грн., від 28.02.2018р. на суму 117 426 278,84 грн., від 31.03.2018р. на суму 115 772 681,69 грн., від 30.04.2018р. на суму 29 708 392,18 грн. Вказані акти підписані сторонами і засвідчені печатками підприємств.

Станом на 15.04.2020р. (дата здійснення розрахунку позивача) заборгованість за спожитий у жовтні 2017р. - лютому 2018р. природний газ погашена у загальному розмірі 386 835 696,03 грн.

За період з 16.04.2020р. по 08.05.2020р. (день подання позову до суду - дата поштового штемпеля на описі вкладення у цінний лист) відповідачем здійснено оплату отриманого у лютому 2018р. природного газу у розмірі 28 682 501,03 грн., що підтверджується платіжними дорученнями за період з 16.04.2020р. по 08.05.2020р.

Під час розгляду справи у суді відповідачем здійснювалась оплата отриманого у лютому - березні 2018р. природного газу у розмірі 75 581 971,33 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та виписками по рахунку ККП «Маріупольтепломережа» за період з 12.05.2020р. по 16.11.2020р..

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого у жовтні 2017р. - квітні 2018р. природного газу стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з ККП «Маріупольтепломережа» заборгованості в розмірі 308 418 280,39 грн., з яких: 231 731 544,73 грн. – основний борг, 25 390 244,50 грн. – пеня, 17 938 622,14 грн. – 3% річних, 33 357 869,02 грн. – інфляційні втрати.

При цьому, розмір основного боргу визначений позивачем станом на 15.04.2020р.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних мотивів:

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин.

Зв приписами ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару ( ч.1 ст.692 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч. 1,7 ст.193 ГК України.

Як вище встановлено господарським судом, між сторонами у справі укладено договір постачання природного газу №3216/1718-БО-6 від 21.09.2017р., згідно з яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його до 25-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного суду від 25.04.2018р. у справі №803/350/17 та у справі №815/4720/16, від 13.06.2018р. у справі №815/1298/17, від 14.08.2018р. у справі №803/1387/17, від 28.08.2018р. у справі №814/4170/15, від 10.10.2019р. у справі №909/116/19, від 07.11.2019р. у справі №910/9096/18 прийменники «до» і «по» визначають кінцеву календарну дату чинності чи виконання чого-небудь. Інколи, щоб увиразити входження певної дати до встановленого терміну, додають прислівник «включно». Проте, його вживання поряд з останньою датою не доречне.

Враховуючи викладене, а також погоджений сторонами у п. 6.1 договору порядок розрахунків за договором, з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України, строк оплати природного газу відповідачем: за зобов`язаннями жовтня 2017р. виник 27.11.2017р., листопада 2017р. – 26.12.2017р., грудня 2017р. – 25.01.2018р., січня 2018р. – 26.02.2019р., лютого 2018р. – 26.03.2019р., березня 2018р. – 25.04.2018р., квітня 2018р. – 25.05.20218р.

Обставини справи свідчать про те, що на виконання вказаного договору у жовтні 2017р. - квітні 2018р. позивач поставив відповідачу природний газ на суму 618 567 240,76 грн., яка оплачена частково у розмірі 415 518 197,06 грн. (386 835 696,03 грн. + 28 682 501,03 грн.), внаслідок чого на момент подання до суду даного позову у відповідача утворився борг у розмірі 203 049 043,70 грн. за зобов`язаннями лютого - квітня 2018р.

Під час розгляду справи у суді відповідачем здійснювалась оплата отриманого у лютому - березні 2018р. природного газу у розмірі 75 581 971,33 грн. Отже, на момент ухвалення рішення у даній справі розмір основного боргу відповідача складає 127 467 072,37 грн. за зобов`язаннями березня - квітня 2018р.

При цьому, жодних заперечень щодо отримання поставленого позивачем природного газу, як і доказів, які спростовують встановлені судом обставини щодо неоплати такого природного газу та наявності вказаного боргу, відповідачем до суду не надано. Водночас, в листі за вх. №21832/20 від 17.11.2020р. такий борг визнано відповідачем.

За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача боргу у розмірі 127 467 072,37 грн. та про закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача боргу у розмірі 75 581 971,33 грн. на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України, згідно з яким господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Одночасно, оскільки оплата основного боргу у розмірі 28 682 501,03 грн. була здійснена відповідачем до подання даного позову до суду, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У ч. 2 ст.551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

В силу положень ст. ст. 1, 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п.8.2. договору (в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018р. до договору) встановлено, що у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 умов цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови КМУ від 04.03.2002р. №256.

Позивачем заявлена до стягнення пеня у розмірі 25 390 244,50 грн. за загальний період з 28.11.2017р. по 25.11.2018р. за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати природного газу, спожитого у жовтні 2017р. - квітні 2018р.

Разом з тим, відповідно до ст.1, ч.2 ст.2 ЗУ «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» (далі – ЗУ №85-VІІІ від 13.01.2015р.) метою останнього є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Встановлено мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності 07.02.2015р.

Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб`єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів. При цьому, такий мораторій встановлюється виключно з дати набрання чинності цим законом - 07.02.2015р.

У п. 1 Постанови КМУ №705 від 25.07.2012р. «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» (яка діяла до 07.12.2019р.) гарантованими постачальниками природного газу є суб`єкти господарювання, що в установленому порядку отримали ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом та провадять діяльність на затвердженій Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, території з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом для споживачів України (крім промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії); гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У п. 5 статуту НАК «Нафтогаз України», затвердженого постановою КМУ №747 від 25.05.1998р. у редакції, яка діяла на момент прийняття Закону, встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.

Пунктом 6 статуту НАК «Нафтогаз України» (в зазначеній редакції) встановлено, що предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.

У ЗУ «Про енергозбереження» зазначається, що: «енергозбереження» - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; «паливно-енергетичні ресурси» - сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Відповідно до п. 1.5. ст. 1 ЗУ «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» енергоносії - кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Тобто, природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

З урахуванням наведеного, в силу вимог чинного законодавства НАК «Нафтогаз України» є енергопостачальною компанією (аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.01.2019р. у справі №913/66/18).

Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на момент прийняття ЗУ №85-VІІІ від 13.01.2015р.) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Відповідно до ст. 13 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції, чинній на момент прийняття ЗУ №85-VІІІ від 13.01.2015р.) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача, є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

Згідно з п.п. 2.1.-2.2. р. 2 Статуту ККП «Маріупольтепломережа», затвердженого рішенням Маріупольської міської ради №7/43-4116 від 30.07.2019р., метою створення і діяльності підприємства є надання послуг з теплопостачання (централізоване опалення), централізованого гарячого водопостачання. Предметом господарської діяльності підприємства для зазначеної мети є (відповідно до кодів Загального Класифікатора «Галузі народного господарства України»), зокрема, теплопостачання (централізоване опалення).

Отже, враховуючи наведене, а також предмет договору, згідно з яким газ, що продається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями, відповідач у даних правовідносинах є виконавцем/виробником комунальних послуг з постачання теплової енергії.

При цьому, відповідач здійснює свою господарську діяльність у м. Маріуполь Донецької області (як у спірний період, так і на теперішній час), яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.12.2015р. №1275-р. Інформація про проведення АТО на території м. Маріуполь Донецької області є загальновідомою через наявність великої кількості відповідних новин, офіційних заяв і повідомлень (зокрема, Штабу АТО, Штабу антитерористичного центру при Службі безпеки України) в засобах масової інформації і мережі Інтернет.

Указом Президента України №116/2018 від 30.04.2018р. введено в дію рішення Ради національної безпеки та оборони України від 30.04.2018р. «Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях» (документи для службового користування).

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» визначено тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України (стаття 1 Закону). Також, відповідно до підп.8 п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, внесено зміни до таких законодавчих актів – ст.3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» доповнено абзацом десятим такого змісту: «Антитерористична операція може здійснюватися одночасно із відсіччю збройної агресії в порядку статті 51 Статуту Організації Об`єднаних Націй та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану відповідно до Конституції України та законодавства України».

Системний аналіз зазначених норм права дозволяє зробити висновок про те, що антитерористична операція та всі нормативні акти, які визначали гарантії прав громадян на території її проведення в Україні, не припинилася, вона здійснюється одночасно із відсіччю збройної агресії Російської Федерації в окремих районах Донецької та Луганської областей, а мораторій, встановлений ч.2 ст.2 ЗУ «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» щодо нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами-виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції, продовжує діяти.

Таким чином, з урахуванням того, що позивач є постачальником енергоресурсу, а відповідач - виконавцем/виробником комунальних послуг з постачання теплової енергії, які вироблялись/надавались у межах спірного періоду на території проведення АТО/ООС, положення ч.2 ст.2 ЗУ №85-VІІІ від 13.01.2015р. розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок невиконання відповідачем умов договору, у зв`язку з чим нарахування пені за загальний період з 28.11.2017р. по 25.11.2018р. є безпідставним та позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 13.02.2020р. №913/230/19, Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19.

В силу вимог ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також позивачем заявлено до стягнення 3% річних за період з 28.11.2017р. по 15.4.2020р. у розмірі 17 938 622,14 грн. та інфляційні втрати за період з січня 2018р. по березень 2020р. у розмірі 33 357 869,02 грн.

Відповідно до п. 8.3 договору з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладання договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє споживача від обв`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором.

Пунктом 8.3 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018р.) встановлено, що з урахуванням п. 11.3. цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002р. №256, не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.

Будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою КМУ від 04.03.2002р. №256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами: не можуть бути використані для внесення змін до цього договору та можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору (до пп. 4 п. 11.3. договору в редакції додаткової угоди №1 від 11.01.2018р.).

Матеріали справи свідчать, що у спірних відносинах запроваджений механізм розрахунків, визначений постановою КМУ №256 від 04.03.2002р. «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету» (далі - Порядок №256).

Статтею 12 ГК України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні.

Пунктом 9 ч.1 ст.87 БК України визначено, що до видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення.

При цьому, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (ч.2 ст.97 БК України).

Згідно з пп. «б» п.4 ч.1 ст.89 та ст.102 БК України видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату послуг із постачання теплової енергії за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком №256, згідно з п. 4 якого перерахування сум субвенцій на фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення провадиться Казначейством згідно з помісячним розписом асигнувань державного бюджету, але в межах фактичних зобов`язань відповідних бюджетів щодо пільг, субсидій і допомоги населенню.

Таким чином, держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Відповідно до п. 3 Порядку №256 головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об`єднаних територіальних громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Відповідно до п. 5 Порядку №256 головні розпорядники коштів місцевих бюджетів готують щомісяця інформацію про суми нарахованих соціальних виплат, пільг та житлових субсидій населенню та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконавчих органів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), об`єднаних територіальних громад: до 5 числа місяця, що настає за звітним, - щодо пільг і житлових субсидій населенню на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу.

Пунктом 7 зазначеного Порядку визначено, що розрахунки проводяться за згодою учасників на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (ПЕК), визначений Порядком фінансування видатків, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних із газопостачанням населення, яке користується житловими субсидіями та має пільги з оплати комунальних послуг.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами у цій частині (стосовно розміру пільг та субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг і субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Відтак, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

З аналізу вказаних положень вбачається, що державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019р. у справі №922/3013/18, від 13.11.2019р. у справі №922/3095/18, постановах Верховного Суду від 24.07.2019р. у справі №918/553/18, від 17.12.2019р. у справі №922/932/19, від 27.01.2020р. у справі №916/469/19, від 24.09.2020р. у справі №910/5394/17, від 29.09.2020р. у справі №904/2732/18.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунки за спожитий природний газ за договором №3216/1718-БО-6 від 21.09.2017р. на суму 151 247 128,04 грн. здійснені шляхом надання державою субвенцій на фінансування наданих населенню пільг та субсидій у відповідності до Порядку №256.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у відповідача була відсутня можливість впливати на порядок, строки та розмір розрахунків з позивачем за поставлений природний газ, що виключає можливість застосування до відповідача відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді нарахування 3% річних та інфляційних втрат на заборгованість за договором №3216/1718-БО-6 від 21.09.2017р., яка була оплачена у відповідності до Порядку №256.

При цьому, такий алгоритм розподілу коштів передбачає зарахування їх в рахунок погашення заборгованості за природний газ, поставлений в минулі періоди у порядку календарної черговості її виникнення, що спростовує доводи відповідача про неправильність розподілу позивачем перерахованих платежів, викладені у клопотанні про призначення експертизи.

Крім того, оплата отриманого відповідачем у жовтні 2017р. - квітні 2018р. природного газу, здійснена частково й відповідно до постанови КМУ №217 від 18.06.2014р.

Відповідно до ст. 19-1 ЗУ «Про теплопостачання» оплата теплової енергії, для виробництва якої повністю або частково постачається природний газ гарантованим постачальником, здійснюється споживачами теплової енергії та теплопостачальними організаціями, які купують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, шляхом перерахування коштів на рахунки із спеціальним режимом використання, які відкривають теплопостачальні та теплогенеруючі організації для зарахування коштів, у тому числі від теплопостачальних організацій, які отримують теплову енергію для її подальшого постачання споживачам, в уповноваженому банку. Оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється.

Кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації.

Цим порядком також визначається механізм перерахування коштів такими організаціями для проведення розрахунків з гарантованим постачальником за весь обсяг спожитого природного газу.

Постановою КМУ №217 від 18.06.2014р. затверджений «Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки» (далі – Порядок №217).

Пунктом 1 Порядку №217 передбачено, що цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов`язки.

Згідно з п. 3 Порядку №217 теплопостачальні організації, що здійснюють продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання гарячої води, для виробництва яких повністю або частково використовується природний газ, куплений у постачальника природного газу із спеціальними обов`язками такими теплопостачальними організаціями або теплогенеруючими організаціями, в яких теплопостачальні організації купують теплову енергію, та їх структурні підрозділи відкривають у місячний строк з дня набрання чинності постановою, якою затверджено цей Порядок, в уповноваженому банку поточні рахунки із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, послуги з постачання теплової енергії, послуги з централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання гарячої води за категоріями споживачів «населення», «релігійні організації», «бюджетні установи», «інші споживачі» (далі - спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями).

Відповідно до п.п. 7,8 Порядку №217 теплопостачальні і теплогенеруючі організації та їх структурні підрозділи інформують споживачів про відкриті в уповноваженому банку спеціальні рахунки для оплати спожитої теплової енергії та наданих комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання гарячої води. Усі категорії споживачів, яким здійснюється продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, послуг з постачання теплової енергії, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання гарячої води, сплачують їх вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними і теплогенеруючими організаціями та їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів.

Пунктом 12 Порядку №217 встановлено, що комісія на підставі даних, визначених у пунктах 10 і 11 цього Порядку, щомісяця: 1) розраховує для кожної категорії споживачів теплопостачальної і теплогенеруючої організації нормативи перерахування коштів: на поточний рахунок теплопостачальної і теплогенеруючої організації; на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками, зазначений у договорі купівлі-продажу (постачання) природного газу (далі - рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками); на рахунок оператора газотранспортної системи, зазначений у договорі на транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором газотранспортної системи) (далі - рахунок оператора газотранспортної системи); на рахунок оператора газорозподільної системи, зазначений у договорі на розподіл природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на розподіл природного газу з оператором газорозподільної системи) (далі - рахунок оператора газорозподільної системи); на спеціальні рахунки, відкриті теплогенеруючими організаціями; 2) затверджує реєстр нормативів; 3) доводить реєстр нормативів до відома уповноваженого банку для виконання не пізніше ніж за один робочий день до початку місяця, в якому застосовуватимуться нормативи; 4) розміщує реєстр нормативів на своєму офіційному веб-сайті.

Відповідно до п. 13 Порядку №217 уповноважений банк згідно з умовами договору банківського рахунка здійснює перерахування коштів за спожиту теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води із спеціальних рахунків, відкритих структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій, на спеціальні рахунки теплопостачальних і теплогенеруючих організацій двічі на день, а саме: до 10-ї години - залишок коштів на початок операційного дня; до 17-ї години - кошти, що надійшли протягом операційного дня на спеціальні рахунки, відкриті структурними підрозділами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій.

Уповноважений банк до 12-ї години операційного дня здійснює відповідно до реєстру нормативів розподіл коштів, що надійшли за попередній день від структурних підрозділів теплопостачальних і теплогенеруючих організацій та споживачів, і перерахування коштів на рахунки з урахуванням вимог пунктів 14-26 цього Порядку.

Згідно з пп. 1 п. 14 Порядку №217 у разі коли теплопостачальна або теплогенеруюча організація: здійснює продаж теплової енергії та/або надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води та самостійно виробляє всю необхідну для цього теплову енергію, кошти, що надійшли на спеціальний рахунок, відкритий теплопостачальною або теплогенеруючою організацією, як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від споживачів, розподіляються згідно з нормативами, розрахованими відповідно до пунктів 15-26 цього Порядку, і перераховуються в частині вартості: природного газу - на рахунок постачальника природного газу із спеціальними обов`язками; послуг з транспортування природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на транспортування природного газу з оператором газотранспортної системи) - на рахунок оператора газотранспортної системи; послуг з розподілу природного газу (якщо теплопостачальна або теплогенеруюча організація має чинний договір на розподіл природного газу з оператором газорозподільної системи) - на рахунок оператора газорозподільної системи; виробництва, транспортування, постачання теплової енергії та надання комунальних послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води без урахування вартості природного газу - на поточний рахунок теплопостачальної або теплогенеруючої організації.

Отже, положеннями Порядку №217 визначено алгоритм розподілу коштів, які надходять на поточні рахунки теплогенеруючих та теплопостачальних організацій зі спеціальним режимом використання для проведення уповноваженим банком розрахунків відповідно до затверджених НКРЕКП нормативів з гарантованим постачальником природного газу як ресурсу для виробництва теплової енергії.

Разом з тим, Порядок №217 не стосується договірних зобов`язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації, як споживача, в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі.

Аналіз приписів ст.19-1 ЗУ «Про теплопостачання» в сукупності з положеннями Порядку №217, затвердженого КМУ №217 від 18.06.2014р. на виконання статті 19-1 цього Закону, дозволяє дійти висновку, що Порядком №217 визначено спеціальний механізм проведення розрахунків із гарантованим постачальником природного газу, який усуває теплопостачальні організації від розподілу коштів, сплачених споживачами за спожиту теплову енергію, вироблену із ресурсу (природного газу), поставленого гарантованим постачальником.

Водночас, положення Порядку №217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов`язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання, укладеними з гарантованими постачальниками природного газу, шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.

Визначений Порядком №217 (п.п. 8, 9, 13, 14) алгоритм розподілу уповноваженим банком коштів споживачів, які надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання як оплата вартості теплової енергії та/або наданих комунальних послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, не ставить повноту та своєчасність виконання теплопостачальними організаціями договірних обов`язків з оплати отриманого природного газу для виробництва теплової енергії для потреб населення на користь гарантованого постачальника у залежність від оплати теплової енергії безпосередніми споживачами; не скасовує та не обмежує відповідальність теплопостачальної організації перед постачальником природного газу за невиконання чи неналежне виконання обов`язків з оплати за спожитий газ та не змінює строків здійснення розрахунків за договорами, укладеними між теплопостачальними організаціями та гарантованими постачальниками природного газу.

Отже, положення Порядку №217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію, як споживача природного газу, можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача відповідальності за прострочення грошового зобов`язання у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та інфляційних втрат.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020р. у справі №903/918/19, в постановах Верховного Суду від 21.02.2018р. у справі №910/16072/16 та від 27.02.2020р. у справі №921/12/19.

Розрахунок 3% річних, який здійснений позивачем, та згідно з яким розмір нарахованих відповідачу 3% річних за період з 28.11.2017р. по 15.04.2020р. за зобов`язаннями жовтня 2017р. – квітня 2018р. складає 17 938 622,14 грн., перевірений господарським судом та встановлено, що позивачем здійснено розрахунок без врахування вищенаведених висновків Верховного Суду, здійснивши нарахування 3% річних на суму заборгованості, яка була оплачена у відповідності до Порядку №256, невірно визначено початкову дату нарахування 3% річних за зобов`язанням листопада 2017р. – не враховано положення ч 5 ст. 254 ЦК України.

Тому, господарським судом самостійно, із врахуванням того, що 3% річних не нараховуються на суму заборгованості, яка сплачена у відповідності до Порядку №256, що Порядок №217 не змінює порядок розрахунків між сторонами, часткових оплат, вірно визначеного періоду нарахування за зобов`язанням листопада 2017р., не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого мало місце невиконання зобов`язання, здійснено розрахунок 3% річних та встановлено, що 3% річних за період з 27.11.2017р. по 15.04.2020р. за зобов`язаннями жовтня 2017р. – квітня 2018р. становлять 16 695 260,14 грн., з яких:

- за зобов`язанням жовтня 2017р. за період з 28.11.2017р. по 25.12.2017р. в розмірі 29 423,21 грн.;

- за зобов`язанням листопада 2017р. за період з 27.12.2017р. по 02.03.2018р. в розмірі 238 909,45 грн.;

- за зобов`язанням грудня 2017р. за період з 26.01.2018р. по 25.04.2018р. в розмірі 236 338,61 грн.;

- за зобов`язанням січня 2018р. за період з 27.02.2018р. по 28.03.2019р. в розмірі 699 519,52 грн.;

- за зобов`язанням лютого 2018р. за період з 27.03.2018р. по 15.04.2020р. в розмірі 6 946 597,67 грн.;

- за зобов`язанням березня 2018р. за період з 27.02.2018р. по 15.04.2020р. в розмірі 6 857 964,97 грн.;

- за зобов`язанням квітня 2018р. за період з 26.05.2018р. по 15.04.2020р. в розмірі 1 686 506,71 грн.

Алгоритм розрахунку інфляційних втрат викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020р. у справі №905/21/19, при цьому Верховний Суд виходив з наступного.

При розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, і Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007р. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абз. 5 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №1078).

Статтею 625 ЦК України передбачено розрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення і якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи та не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення.

Встановлення компетентним органом (Кабінетом Міністрів України) механізму перемножування індексів інфляції за певний період для обрахування інфляційних збитків означає, що «вартість грошей з індексом інфляції за попередній період» є визначальною при індексації грошової суми за кожний наступний період. У математиці це називається «послідовність, утворена за певною закономірністю».

При зменшенні суми боргу у конкретному місяці «А» на певну суму (до прикладу 100 грн.) до уваги береться сума боргу на початок розрахункового періоду «Х», помножена на індекс інфляції у цьому місяці (до прикладу, «і-1»), і від зазначеного добутку необхідно віднімати суму погашення (100 грн.) Отже, у математичному викладі це можна відобразити такою формулою:

«Х» * «і-1» - 100 грн. = «ЗБ»,

де «Х» - залишок боргу на початок розрахункового періоду, «і-1» - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а «ЗБ» - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці).

А за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць («ЗБ» відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, і від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку, якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду («ЗБ») перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Для відокремлення інфляційних збитків за певний період від основної заборгованості від остаточного розрахунку основного боргу з інфляційною складовою, проведеного із застосуванням такої послідовності, необхідно відняти основний борг, який залишився непогашеним на кінець розрахункового періоду.

Суд зазначає, що такий спосіб розрахунку інфляції за статтею 625 ЦК України з точки зору математичного підходу не є єдиним, але вбачається найбільш простим для застосування юристами.

Подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).

Водночас, визначення величини приросту індексу споживчих цін має заокруглюватися до десяткового числа після коми (саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України).

Розрахунок інфляційних втрат, який здійснений позивачем, та згідно з яким розмір нарахованих відповідачу інфляційних втрат за період з січня 2018р. по березень 2020р. за зобов`язаннями листопада 2017р. – квітня 2018р. складає 33 357 869,02 грн., перевірений господарським судом та встановлено, що позивачем здійснено розрахунок за зобов`язаннями січня 2018р. із застосуванням невірного індексу інфляції за листопад 2018р. – лютий 2019р., за зобов`язаннями січня - квітня 2018р. - без врахування висновків Об`єднаної палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2020р. у справі №905/21/19 щодо заокруглення величини приросту індексу споживчих цін до десяткового числа після коми, без врахування вищенаведених висновків Верховного Суду, здійснивши нарахування інфляційних втрат на суму заборгованості, яка була оплачена у відповідності до Порядку №256.

Тому, господарським судом самостійно, із врахуванням вірно визначеної величини приросту індексу споживчих цін, (індексу інфляції), висновків Об`єднаної палати касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 26.06.2020р. у справі №905/21/19, того, що інфляційні втрати не нараховуються на суму заборгованості, яка сплачена у відповідності до Порядку №256, що Порядок №217 не змінює порядок розрахунків між сторонами, часткових оплат, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого мало місце невиконання зобов`язання, здійснено розрахунок інфляційних втрат та встановлено, що інфляційні втрати за період з січня 2018р. по березень 2020р. за зобов`язаннями листопада 2017р. – квітня 2018р. становлять 30 298 967,19 грн., з яких:

- за зобов`язанням листопада 2017р. – 651 494,56 грн., які розраховані наступним чином:

- 42 208 699,77 грн. (сума боргу) * 101,5% (індекс споживчих цін за січень 2018р.) – 42 208 699,77 грн. (сума боргу) = 633 130,50 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

- 2 040 450,79 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) * 100,9% (індекс споживчих цін за лютий 2018р.) - 2 040 450,79 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) = 18 364,06 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

- за зобов`язанням грудня 2017р. – 621 463,21 грн., які розраховані наступним чином:

- 43 681 829,56 грн. (сума боргу) * 100,9% (індекс споживчих цін лютий 2018р.) – 43 681 829,56 грн. (сума боргу) = 393 136,47 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

- 20 756 976,46 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) * 101,1% (індекс споживчих цін за березень 2018р.) - 20 756 976,46 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) = 228 326,74 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

- за зобов`язанням січня 2018р. – 1 618 077,38 грн., які розраховані наступним чином:

- 53 174 917,54 грн. (сума боргу) * 101,1% (індекс споживчих цін за березень 2018р.) – 53 174 917,54 грн. (сума боргу) = 584 924,09 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

- 53 007 257,09 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) * 100,8% (індекс споживчих цін за квітень 2018р.) - 53 007 257,09 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) = 424 058,06 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

- 28 259 101,14 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) * 100,0% (індекс споживчих цін за травень 2018р.) - 28 259 101,14 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) = 0 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

- 21 042 561,34 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) * 100,0% (індекс споживчих цін за червень 2018р.) - 21 042 561,34 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) = 0 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

- 16 775 709,02 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) * 99,3% (індекс споживчих цін за липень 2018р.) - 16 775 709,02 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) = - 117 429,96 грн. (інфляційне зменшення боргу у вказаний період);

- 13 517 239,06 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) * 100,0% (індекс споживчих цін за серпень 2018р.) - 13 517 239,06 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) = 0 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

- 12 067 356,77 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) * 101,9% (індекс споживчих цін за вересень 2018р.) - 12 067 356,77 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) = 229 279,78 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

- 10 443 372,56 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) * 101,7% (індекс споживчих цін за жовтень 2018р.) - 10 443 372,56 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) = 177 537,33 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

- 8 640 758,97 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) * 103,7% (індекс споживчих цін за період листопад 2018р. – лютий 2019р.) - 8 640 758,97 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) = 319 708,08 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

- за зобов`язанням лютого 2018р. – 12 568 862,51 грн., які розраховані наступним чином:

- 117 426 278,84 грн. (сума боргу) * 107,6% (індекс споживчих цін за період квітень 2018р. – лютий 2019р.) – 117 426 278,84 грн. (сума боргу) = 8 924 397,19 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

- 118 235 641,48 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) * 102,4% (індекс споживчих цін за період березень 2019р. – лютий 2020р.) - 118 235 641,48 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) = 2 837 655,40 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

- 100 851 239,68 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) * 100,8% (індекс споживчих цін за березень 2020р.) - 100 851 239,68 грн. (сума боргу з урахуванням інфляційних нарахувань попередніх періодів) = 806 809,92 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

- за зобов`язанням березня 2018р. – 11 808 813,53 грн., які розраховані наступним чином:

- 115 772 681,69 грн. (сума боргу) * 110,2% (індекс споживчих цін за період травень 2018р. – березень 2020р.) – 115 772 681,69 грн. (сума боргу) = 11 808 813,53 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період);

- за зобов`язанням квітня 2018р. – 3 030 256 грн., які розраховані наступним чином:

- 29 708 392,18 грн. (сума боргу) * 110,2% (індекс споживчих цін за період червень 2018р. – березень 2020р.) – 29 708 392,18 грн. (сума боргу) = 3 030 256 грн. (інфляційне збільшення боргу у вказаний період).

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість і правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 16 695 260,14 грн. та інфляційних втрат в розмірі 30 298 967,19 грн., а отже і їх задоволення.

Посилання відповідача про те, що 3% річних та інфляційні втрати нарахуванню не підлягають, через порушення зобов`язання за відсутності його вини через скрутний фінансовий стан, збитковість та обмеженість матеріальних ресурсів, судом до уваги не приймаються, з огляду на наступне.

За приписами ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 617 ЦК України встановлено підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, а саме: особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Норми ст.ст. 614, 617 ЦК України кореспондуються із нормами ст. 218 ГК України, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За змістом ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 617 ЦК України встановлює загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок дії непереборної сили, у той час як норми ч. 1 ст. 625 ЦК України, яка визначає відповідальність за порушення саме грошового зобов`язання незалежно від наявності чи відсутності вини боржника, є спеціальними, конкретизуючими і не передбачають жодних підстав звільнення від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Виходячи із наведених норм діючого законодавства суд зазначає, що порушення відповідачем умов договору щодо оплати природного газу є підставою для нарахування визначених ст. 625 ЦК України платежів, а відсутність вини у порушенні такого зобов`язання не звільняє відповідача від встановленого законом обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Відповідно до ст.ст. 129, 130 ГПК України судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам з віднесенням у частині, в якій провадження у справі закрито, на відповідача, а саме: на відповідача – 595 245,74 грн., на позивача – 140 454,26 грн. При цьому, суд виходить з того, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, і лише після відкриття провадження у справі відповідачем вчинені дії щодо часткового погашення суми основного боргу.

Керуючись ст.ст. 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (87534, Донецька обл., м. Маріуполь, Центральний р-н, вул. Гризодубової, буд. 1, ідент код ЄДР 33760279) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. б. Хмельницького, буд. 6, ідент. код ЄДР 20077720) основний борг у розмірі 127 467 072 (сто двадцять сім мільйонів чотириста шістдесят сім тисяч сімдесят дві) грн. 37 коп., 3% річних у розмірі 16 695 260 (шістнадцять мільйонів шістсот дев`яносто п`ять тисяч двісті шістдесят) грн. 14 коп., інфляційні втрати у розмірі 30 298 967 (тридцять мільйонів двісті дев`яносто вісім тисяч дев`ятсот шістдесят сім) грн. 19 коп., судовий збір у розмірі 595 245 (п`ятсот дев`яносто п`ять тисяч двісті сорок п`ять) грн. 74 коп.

3. Закрити провадження у справі №905/886/20 в частині вимог про стягнення основного боргу у розмірі 75 581 971,33 грн.

4. В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 27.11.2020р.

Суддя Л.В. Ніколаєва