Рішення № 93582485, 03.12.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/16228/19

Провадження № 2/522/1520/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

03 грудня 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі :

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Звонецької І.М.,

розглянувши у загальному позовному порядку цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особі, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, шляхом виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖІ.БІ.ДЕБ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 , Юридичний департамент Одеської міської ради в особі Управління державної реєстрації, Державний реєстратор комунального підприємства «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради Тарасенко Ольга Олександрівна, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про скасування державної реєстрації під номером 36505359 від 07.08.2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

До суду звернувся ОСОБА_1 із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особі, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, шляхом виселення з квартири АДРЕСА_1 .

Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 є власником майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , в які проживають Відповідачі чим заважають Позивачу користуватись своєю власністю.

Відповідачі заперечували проти задоволення позову з підстав порушення їх прав на житло та заявили зустрічну позовну заяву в якій просили суд скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 36505359 від 07.08.2017р.. внесений державним реєстратором Комунального підприємства «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради», Одеська область – Тарасенко Ольгою Олександрівною про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 106,4 кв.м., житловою 42,6 кв.м. за ОСОБА_1 .

Зустрічний позов обґрунтований тим, що оскаржуваний запис порушує права неповнолітньої ОСОБА_4 , та здійснений з порушенням процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 заперечував проти задоволення зустрічного позову з огляду на його необґрунтованість та безпідставність.

28.07.2020р. судом закрито підготовче провадження у справі.

23.09.2020р. Позивач та представник Позивача за зустрічним позовом та представник третьої особи за первісним позовом до суду не з`явились. Неявка зазначених сторін по справі була визнана судом неповажною. Суд розпочав слухання справи по суті. Представником ОСОБА_1 були надані пояснення по справі.

Сторони були проінформовані належним чином про судове засідання призначене на 03.12.2020р.

Так представник третьої особи за первісним позовом адвокат Лічман В.Л. згідно розписки, що міститься в матеріалах справи, взяв на себе обов`язок направити судові повістки поштою іншим сторонам справи у зв`язку із відсутністю фінансування у Приморського районного суду м. Одеси на відправлення поштової кореспонденції. Відповідно до наданих поштових квитанцій та роздруківок з сайту Укрпошта, є підтвердження направлення та належного інформування усіх учасників справи крім ОСОБА_3 .

Суд зауважує, що представником третьої особи за первісним позовом адвокатом Лічманом В.Л. було неналежним чином виконано свій обов`язок щодо належного інформування сторін по справі про судове засідання призначене на 03.12.2020р., так як він не надав суду підтвердження (квитанцію) про направлення поштою судової повістки на ім`я ОСОБА_3 .

Згідно з численними поштовими відправленнями на ім`я ОСОБА_3 , що містяться в матеріалах справи, останній не отримує їх у відділені поштового зв`язку та вони повертаються до суду. Але незважаючи на це, ОСОБА_3 знав про кожне судове засідання по справі, що підтверджується численними клопотаннями про перенесення розгляду справи та\або надання пояснень та клопотань в день кожного із судових засідань призначених у справі.

Також, судом було направлене смс повідомлення, за номером телефона вказаним ОСОБА_3 для зв`язку із ним, щодо призначення розгляду справи 03.12.2020р.

03.12.2020 року ОСОБА_3 звернувся з черговою заявою про відкладення розгляду справи, доказів поважності причин неявки до суду не подав.

Представники ОСОБА_1 неодноразово зазначали про зловживання своїми правами ОСОБА_3 та представником третьої особи за первісним позовом адвокатом Лічманом В.Л. у зв`язку з їх численними та необґрунтованими клопотаннями про перенесення розгляду справи. Так в матеріалах справи містяться по три клопотання ОСОБА_3 та ОСОБА_7 про перенесення розгляду справи. При цьому до зазначених клопотань не було надано жодного доказу, який підтвердив би обставини викладені в клопотанні. Зазначені представники ухилились від участі в усіх судових засіданнях після закриття підготовчого провадження у справі.

Крім того, згідно копії журналу судового засідання від 23.09.2020р., судове засідання по справі 522/1579/20, між тими ж сторонами у одного головуючого, розпочалось о 14.53, а засідання по цим справам призначені одне за одним. Клопотання про перенесення розгляду справи ОСОБА_3 подав о 14.57., аналогічне клопотання він подав й по цій справі, вже після початку судового засідання. Суд визнає, що ОСОБА_3 мав усі можливості прийняти особисту участь у розгляді справи 522/1579/20 та у даній справі.

Також суду бере до уваги загальновідомий факт про те, що ОСОБА_3 є адвокатом, що підтверджується загальнодоступними даними з Єдиного державного реєстру адвокатів і розумів наслідки своїх дій.

Зазначені дії суд вважає зловживанням своїми правами ОСОБА_3 та представником третьої особи за первісним позовом ОСОБА_7 , та свідомим затягуванням розгляду справи.

Крім того, сторони вже надали свої усні та письмові пояснення по справі. Тому їх повторна неявка до суду не перешкоджає розгляду справи за матеріалами справи. (ч. 1 ст. 223 ЦПК України)

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

08.04.2011р. ОСОБА_5 купила у ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_1 .

02.08.2012р. ОСОБА_3 - зять ОСОБА_5 отримав позику у розмірі 537129,60 грн. від ОСОБА_6 . Строк повернення позики 02.02.2013р.

27.03.2015р. в договір позики від 02.08.012 були внесені зміни, саме збільшена сума позики до 659422 грн., змінений строк повернення позики – 27.09.2015р. В п. 4 договору внесення змін до договору поки встановлено, що уся кореспонденція на ім`я Позичальника за договором позики повинна надходити на адресу: квартира АДРЕСА_1 .

02.08.2012р. був укладений договір іпотеки між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 згідно якого ОСОБА_5 є майновим поручителем ОСОБА_3 . Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. та зареєстрований за №6720. Відповідно до п. 1.5. договору іпотеки ОСОБА_5 передала в іпотеку ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 .

27.03.2015р. був укладений договір до договору іпотеки, яким була змінена сума позика яка забезпечена іпотекою та адреса ля листування з Іпотекодавцем. Адресою для листування з Іпотекодавцем встановили наступну: АДРЕСА_2 .

16.02.2017р. ОСОБА_6 склав нотаріально посвідчену заяву (вимогу про усунення порушень), яка в подальшому була направлена нотаріусом Іллічовою Н.А. до ОСОБА_3 та ОСОБА_5

11.07.2017р. було внесено запис про реєстрацію права власності за ОСОБА_6 у зв`язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації права власності за Іпотекодержателем, за наслідком чого припинено право власності ОСОБА_5 .

Дана реєстрація не є спірною, та її правомірність не є предметом доказування по справі.

В подальшому майно було внесено як внесок до статутного капіталу до ТОВ «ДЖІ.БІ.ДЕБ».

З 07.08.2017 року ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 182020470 від 23.09.2019 року. Своє право власності на зазначену квартиру позивач набув шляхом передачі ТОВ «ДЖІ.БІ.ДЕБ» у його власність квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку із виходом зі складу засновників ТОВ «ДЖІ.БІ.ДЕБ». Вартість квартири відповідала долі ОСОБА_1 в статутному капіталі ТОВ «ДЖІ.БІ.ДЕБ».

По справі підтверджено, що у належній позивачу квартирі проживають відповідачі у справі, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які не є родичами позивача та згоди на їх вселення і проживання позивач не надавав.

Відповідачі, як особи, які проживають в квартирі позивача, є членами сім`ї колишнього власника квартири – ОСОБА_5 , яка з 10.07.2017 року позбулася свого права власності на вищевказану квартиру, у зв`язку із невиконанням боржником ОСОБА_3 своїх зобов`язань за договором позики від 02.08.2012 року, майновим поручителем якого, перед позикодавцем ОСОБА_6 (співзасновник ТОВ «ДЖІ.БІ.ДЕБ»), виступала остання майновим поручителем ОСОБА_3

28.08.2019 року на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , за адресою їх місця проживання: АДРЕСА_3 , Позивачем було направлено лист з вимогою висилися в триденний строк у добровільному порядку із належної позивачу квартири, який було проігноровано відповідачами. Копія листа з доказами його направлення містяться в матеріалах справи.

Суд дослідив договір договору іпотеки від 02.08.2012р. №6720 та встановив наступне.

Пунктом 1.10.10 встановлено, що при укладанні Договору ОСОБА_5 враховані інтереси дітей та інших членів сім`ї і осіб, які мають право користування даним предметом іпотеки (при їх наявності)

Відповідно до п. 1.10.11. Договору, передбачено, що за адресою місцезнаходження Предмету іпотеки не проживають та не зареєстровані малолітні та\чи неповнолітні діти, а також будь-які інші особи, яких за законом повинен утримувати Іпотекодавець, а також відсутні малолітні та/ч неповнолітні діти, о мають право користування предметом іпотеки.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд враховує пояснення представника позивача, що згідно умов договору іпотеки, не вбачалось проживання у квартирі членів сім`ї, та про це позивачу відомо не було. Дане твердження не спростоване відповідачами.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права, чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Застосовуючи положення статті 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має виходити із такого.

Відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Положеннями частини першої статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника житла користуватись цим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на житло в особи, членами сім`ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 5 листопада 2014 року в справі № 6-158цс1, та підтверджено в рішеннях Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду (Постанова 15.08.2018р. по справі № 595/1271/16-ц, в Постанові від 17 липня 2019 року по справі № 320/13248/14-ц).

Частиною першою ст.383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів її сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою ст. 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої ст. 156 ЖК УРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Тобто, право членів сім`ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім`ї якої вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім`ї.

Аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що права власника житлового будинку, квартири визначені ст.ст. 317, 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Слід зазначити, що чинним законодавством України не передбачено перехід прав та обов`язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом особами, які заселилися до нього зі згоди колишнього власника, у випадку зміни власника.

Виникнення права осіб на користування житлом та обсяг цих прав залежить від наявності у особи, зі згоди якої вони вселилися, права власності на це житло, а отже, припинення права власності цієї особи на житло припиняє право осіб, які з її згоди були вселені, на користування ним.

Права відповідачів, які не є власниками спірної квартири, на користування нею були похідними від прав колишнього власника цієї квартири, а з припиненням його права власності, припинилося й право користування житлом відповідачів (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №309/2477/16-ц від 16.01.2019 року).

При цьому слід відмітити, що тривалий строк користування відповідачами спірною квартирою, враховуючи зміну власника, членами сім`ї якого вони не є, не може бути підставою для відмови у захисті прав нового власника на користування житлом на власний розсуд. Така правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі від 25.07.2018 року 638/13030/13-ц.

Також суд бере до уваги загальнодоступну інформацію з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності згідно якої ОСОБА_5 є власницею квартири на АДРЕСА_2 . З огляду на те, що ОСОБА_5 вважає відповідачів членами своєї родини, що не заперечується ані самою ОСОБА_5 ані відповідачами за первісним позовом, то ОСОБА_5 може надати дозвіл на проживання у зазначеній квартирі. Зазначена обставина спростовує твердження відповідачів, що у разі виселення їм ніде буде проживати.

Також суд критично відноситься до твердження Відповідачів про те що в спірній квартирі зареєстрована неповнолітня дитина ОСОБА_4 . При відкритті провадження судом були зроблені запити до Адресно-довідкового бюро м. Одеси, згідно відповідей на які, в спірній квартирі зареєстровані лише ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є батьками ОСОБА_4 .

Відповідно й до наданої Відповідачами довідки виписки з домової книги про склад сім`ї та реєстрації від 2707.2017р. ОСОБА_4 не має постійної реєстрації.

Підтвердження місця реєстрації регламентується Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", який вводиться в дію наказом МВС України №1077 від 22.11.2012 року, зареєстрованому в мінюсті України за № 2109/22421 від 18.12.2012 року "Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для нього документів".

Згідно п. 8.1. наказом МВС України №1077 від 22.11.2012р. "Про затвердження Порядку реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні та зразків необхідних для нього документів" відомості про місце проживання/перебування особи та інші персональні дані особи надаються адресно-довідковими підрозділами територіальних органів ДМС і підрозділами ДМС за запитами осіб, органів державної влади, підприємств, установ, організацій, закладів щодо доступу до персональних даних за формою, наведеною в додатку 18 до цього Порядку (далі - запити), та оформлюються відповідно до частини четвертої статті 16 Закону України "Про захист персональних даних" за умови згоди суб`єкта персональних даних, наданої володільцю бази персональних даних на обробку цих персональних даних, або відповідно до вимог закону.

Форма довідка про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, що була затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 22.07.2003 р. № 204, 13.09.2019 р. втратила чинність у зв`язку з виданням наказу Міністерства соціальної політики України від 17.07.2019 р. № 1106. Тобто, організації та підприємства, що раніше видавали зазначену довідку, більше не мають на це прав.

Тобто, виключно адресно-довідкові підрозділи територіальні органи ДМС і підрозділи ДМС підтверджують факт реєстрації фізичної особи за відповідною адресою. Тому суд вважає, що довідка (виписка з домової книги про склад сім`ї та реєстрації) від 07.03.2020 року, оформлена ОСББ "Сонячний" не є належним та допустимим доказом який підтверджує реєстрацію ОСОБА_4 у спірній квартирі.

Оскільки позивач є новим власником квартири, який не давав згоди на вселення та реєстрацію у ній відповідачів, а останні вселилися та проживають у квартирі зі згоди колишнього власника, та у відповідачів є можливість проживати в іншому житловому приміщені, у суду є всі правові підстави задовольнити позов про виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Щодо підстав зустрічного позову суд зазначає наступне.

У зустрічному позові Позивачі просять скасувати запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 36505359 від 07.08.2017р. про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 106,4 кв.м., житловою 42,6 кв.м. за ОСОБА_1 .

В той же час зазначені позовні вимоги обґрунтовані порушеннями процедури звернення стягнення на предмет іпотеки передбаченою договором іпотеки посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А. та зареєстрованим за №6720 від 02.08.2012р. Договір іпотеки укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 згідно якого ОСОБА_5 є майновим поручителем ОСОБА_3 . Тобто, ОСОБА_1 не був стороною договору. Крім того, ОСОБА_1 набув право власності на підставі виходу зі складу засновників ТОВ «ДЖІ.БІ.ДЕБ». Зазначені факти Позивачами за зустрічним позовом жодним чином не спростовуються.

Крім того суд зазначає, що у разі задоволення зустрічного позову право власності на спірну квартиру підлягає поновленню за ТОВ «ДЖІ.БІ.ДЕБ» і це не поновить порушені права позивача по зустрічному позову.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах ВП ВС від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Обраний Позивачами за зустрічним позовом спосіб захисту права не є ефективним у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки не може забезпечити поновлення прав позивача внаслідок його невідповідності змісту порушеного права та характеру спірних правовідносин.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відтак підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Зазначена позиція також підтверджується висновками Великої палати Верховного суду у Постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16.

Таким чином, оскаржуване рішення не створює жодних правових наслідків для Позивачів, а тому не може порушувати їх права чи інтереси, а отже такі вимоги не можуть бути задоволені судом. Обраний позивачем спосіб захисту прав не сприяє ефективному відновленню порушеного права, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволені зустрічного позову.

Керуючись ст. ст.12,13,76,77,141,259,263,264,265,268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особі, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, шляхом виселення – задовольнити.

Виселити ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ДЖІ.БІ.ДЕБ», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6 , Юридичний департамент Одеської міської ради в особі Управління державної реєстрації, Державний реєстратор комунального підприємства «Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради Тарасенко Ольга Олександрівна, Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про скасування державної реєстрації під номером 36505359 від 07.08.2017 року – відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 14 грудня 2020 року.

Суддя А.В. Науменко

03.12.20