Рішення № 93582465, 05.11.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/8700/20

Провадження № 2/522/4812/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого – судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Лахмотовій С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (м.Одеса, вул. Балківська, 1-Б), треті особи: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ), про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, та згідно прохальної частини позову просив суд: зобов`язати Комунальне підприємство «Теплопостачання міста Одеси» зняти ОСОБА_1 нарахування за період з 31.01.2019 року до 01.03.2019 року у розмірі 11 201,89 грн.

При цьому позивач посилається на те, що він є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_4 , на підставі договору дарування.

Власниками інших частко квартири є ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

В вказаній квартирі він не зареєстрований, в ній не проживає, не був споживачем теплової енергії, з ним особисто не укладались договори щодо надання послуг з теплової енергії.

Крім того, позивач посилається на ту обставину, що у 2006 році ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси по справі за його позовом був накладений арешт на квартиру АДРЕСА_4 .

Також, згідно акту № 1758 від 20.06.2005 року кімната площею 17, 4 кв.м. була відключена від системи централізованого опалення, гарячого водопостачання.

На підставі наведеного позивач вважає неправомірним нарахування позивачу заборгованості за період з 31.01.2017 року по 01.03.2019 року на суму 11 201, 89 грн.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 04.06.2020 року відкрито провадження по вказаній цивільній справі та призначено судове засідання на 17.07.2020 року.

03.07.2020 року до суду надійшов відзив на позов представника відповідача, відповідно до якого просить у задоволенні позову відмовити.

У судовому засідання позивач позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити у повному обсязі, посилаючись на безпідставність позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_4 , на підставі договору дарування від 02.12.2004 року.

Вказана квартира знаходиться у багатоквартирному житловому будинку, який приєднаний до мережі центрального теплопостачання.

Згідно листа Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» від 21.03.2019 року за адресою АДРЕСА_5 на ім`я позивача відкритий особистий рахунок № НОМЕР_1 . Станом на 01.03.2019 року заборгованість за послуги центрального опалення за вказаною адресою складає 11 201,89 грн.

Позивач звертаючись до суду за захистом своїх прав, вважає, що його права порушені з боку відповідача, а саме він не зареєстрований в квартирі АДРЕСА_4 , в ній не проживає, не був споживачем теплової енергії, з ним особисто не укладались договори щодо надання послуг з теплової енергії, а тому нарахування за надання послуг відсутні.

Згідно ст. 64 ЖУ України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Суд вважає, що посилання позивача на те, що він не зареєстрований в квартирі, в ній не проживає, не був споживачем теплової енергії, з ним особисто не укладались договори щодо надання послуг з теплової енергії, не можуть вважатися як належні докази по справі, оскільки власник майна повинен утримувати своє майно, сам факт не отримання послуг з теплової енергії не може бути підставою для звільнення від зобов`язань.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст. 13 Конвенції, передбачено: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження». У розвиток положень цієї статті Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також наголошує на необхідності оцінки ефективності обраного зацікавленою особою способу захисту. Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v . the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Так, статті 16 ЦК України, 20 ГК України, 4 ЦПК України передбачають можливість застосування лише тих способів захисту права, котрі заздалегідь визначені в законі, договорі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (абз.2 частини другої статті 16 ЦКУ).

При здійсненні правосуддя у цивільних справах суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. (ст. 5 ЦПК).

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд вважає, що відсутність правових підстав для задоволення позову, так як звертаючись з позовними вимогами у даній справі, позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права в розумінні ст. 16 Цивільного кодексу України.

Спосіб захисту порушених прав шляхом зобов`язання Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» зняти ОСОБА_1 нарахування за певній період не є належним способом захисту своїх прав.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з того, що позивачем не надано жодних доказів того, що в квартирі АДРЕСА_4 , відповідачем не надавались послуги з центрального опалення.

Посилання позивача на акт № 1758 від 20.06.2005 року про відключення кімнати площею 17, 4 кв.м. від системи централізованого опалення, гарячого водопостачання, також не може бути належним доказом так як, з матеріалів справи не вбачається, коли було поновлено централізоване опалення, гаряче водопостачання, а тому встановити період відключення не можливо.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов`язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11-13, 19, 43, 49, 76-82, 258-259, 263-264, 265, 268, 293, 315, 319, 354 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Комунального підприємства «Теплопостачання міста Одеси» (м.Одеса, вул. Балківська, 1-Б), треті особи: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ), про зобов`язання вчинити певні дії - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Одеського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення-питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя:

05.11.2020