Рішення № 93582378, 30.11.2020, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/3411/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року смт. Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Бочарова А.І.

при секретарі Сірман Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Овідіополь цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

ВСТАНОВИВ:

20 липня 2020 року позивач звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із вказаною позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на свою користь суму матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у розмірі 435 144,91 грн., суму моральної шкоди у розмірі 15 000 грн., а також розмір судового збору, сплаченого за подання позову.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 24 грудня 2016 року на автодорозі Т1641 в с. Молодіжне, поблизу перехрестя з вул. Садовою Овідіопольського району Одеської області, сталася дорожньо-транспортна пригода, під час якої відповідач виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «KIA-SPORTAGE» під керуванням позивача, а також з автомобілем «ВАЗ-2109» під керуванням водія ОСОБА_3 , якому було спричинено тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.

Ухвалою від 30.08.2019 року по справі № 509/1124/18 Овідіопольський районний суд Одеської області звільнив ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, у зв`язку з примиренням сторін та встановив його вину в даній ДТП. Оскільки вказаною ухвалою цивільний позов, поданий позивачем про стягнення матеріальної шкоди у справі № 509/1124/18, був залишений без розгляду, позивач вважає свої права на стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої йому дорожньо-транспортною пригодою порушеними та просить суд їх захистити шляхом стягнення з ОСОБА_2 .

Позивач в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву, в якій позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив справу розглянути без його участі.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить зворотнє поштове повідомлення, причину неявки суду не повідомив, заперечень проти позову та будь-яких клопотань суду не надав. Згідно ч.2 ст.43 ЦПК України відповідач зобов`язаний добросовісно здійснювати процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що відповідно до принципу юридичної визначеності, як складової частини конституційного принципу верховенства права, зобов`язує відповідача самостійно цікавитися перебігом розгляду судом пред`явленого до нього позову. Тривала відсутність такого інтересу з боку відповідача свідчить про його небажання захищати свої процесуальні права.

Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і він не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 281 ЦПК України.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ухвали Овідіопольського районного суду Одеської області від 30.08.2019 р. по справі № 509/1124/18 встановлено, що 24 грудня 2016 року близько 09 години 30 хвилин, в світлий час доби, по обледенілому асфальтобетонному покриттю автодороги Т1641, від смт. Олександрівка до с. Санжійка, керуючи технічно справним автомобілем марки «Mercedes-Benz», державний номерний знак НОМЕР_1 (який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 зареєстрований за ТОВ «Автокредит плюс») рухався водій ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1

Під`їжджаючи до перехрестя вул. Садової в с. Молодіжне Овідіопольського району Одеської області, водій ОСОБА_2 не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не впорався з керуванням та допустив неконтрольований виїзд свого автомобіля на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з технічно-справним автомобілем марки «KIA- SPORТAGE», державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням водія ОСОБА_1 , що рухався в зустрічному напрямку по своїй смузі.

Внаслідок зіткнення автомобіль «KIA-SPORTAGE», в свою чергу, виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з технічно-справним автомобілем марки «ВАЗ-2109», державний номерний знак НОМЕР_4 , під керуванням водія ОСОБА_3 , що рухався по своїй смузі в напрямку с. Санжійка.

Своїми діями водій ОСОБА_2 порушив вимоги п.п. 1.5, 2.3 «б», 11.3, 12.1, 12.4 «Правил дорожнього руху України», де, відповідно, вказано:

- п. 1.5 «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

- п. 2.3 «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

- п.11.3 «На дорогах із двостороннім рухом, які мають по одній смузі для руху в кожному напрямку, за відсутності суцільної лінії дорожньої розмітки чи відповідних дорожніх знаків виїзд на смугу зустрічного руху можливий лише для обгону та об`їзду перешкоди або зупинки чи стоянки біля лівого краю проїзної частини в населених пунктах у дозволених випадках, при цьому водії зустрічного напрямку мають перевагу»;

- п.12.1 «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»;

Таким чином, ухвала Овідіопольського районного суду Одеської області від 30.08.2019 року по справі № 509/1124/18, яка набрала законної сили 09.09.2019р., про встановлення факту вини

ОСОБА_2 у ДТП, яка сталася 24.12.2016р., має преюдиційне значення.

Преюдиція дає право стороні у справі повторно не доказувати такі факти для обґрунтування своїх позовних вимог, а іншій стороні не дає право спростовувати ці факти іншими засобами доказування.

Відповідно до частин 5, 6 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 2 статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з частиною 5 статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Статтею 1192 ЦК України передбачені способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого.

Зокрема, передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до статті 6 цього Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

На час дорожньо-транспортної пригоди цивільна відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у приватному акціонерному товаристві «Страхова група «ТАС», що підтверджувалося полісом № АК 4535202 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, діючим на момент ДТП.

26 грудня 2016 року позивач звернувся до страхової компанії з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду, але заяву на виплату страхового відшкодування не подавав (про що свідчить лист страхової компанії «ТАС» за вих. № 9753 від 26.12.2017р. про відмову у виплаті страхового відшкодування), а звернувся до суду з цивільним позовом в рамках кримінального провадження.

Таким чином, скориставшись своїм правом, наданим йому ст.1192 ЦК України, позивач визначив спосіб відшкодування завданої йому шкоди, а саме обрав відшкодування завданих йому збитків.

Згідно з пунктом 30.1 статті 30 Закону транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до пункту 30.2 статті 30 Закону якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Розрахунок суми матеріального відшкодування, що належить до виплати позивачу, з боку відповідача здійснено на підставі звіту № 30825170 про оцінку вартості матеріального збитку, спричиненого власнику колісного транспортного засобу, складеного 11 вересня 2017 року ТОВ «ХАВК ХОЛДИНГ».

З наведеного звіту вбачається, що вартість автомобіля «KIA-SPORTAGE», державний номерний знак НОМЕР_3 , до дорожньо-транспортної пригоди становила 430 753,08 грн., вартість відновлювального ремонту – 487 492,29 грн.

Оскільки вартість відновлювального ремонту перевищує вартість автомобіля до дорожньо-транспортної пригоди, розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «KIA-SPORTAGE», державний номерний знак НОМЕР_3 , станом на момент ДТП визначена у розмірі 430 753,08 грн. (чотириста тридцять тисяч сімсот п`ятдесят три гривні, 08 копійок).

Відповідно до п.8.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395 вартість матеріального збитку, завданого власнику КТЗ, визначається такою, що дорівнює ринковій вартості КТЗ на момент пошкодження за наявності однієї з нижчезазначених умов:

а) якщо, незважаючи на принципи внеску та найбільш ефективного використання, вартість відновлювального ремонту КТЗ не менша за його ринкову вартість,

б) якщо сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу КТЗ і втрати товарної вартості не менша за ринкову вартість КТЗ,

в) якщо неможливо відновити КТЗ відповідно до технічних вимог виробника.

У зв`язку з цим визначення вартості збитку, завданого власнику автомобіля «KIA-SPORTAGE», державний номерний знак НОМЕР_3 , на рівні вартості транспортного засобу на день дорожньо-транспортної пригоди, визначеному у вказаному звіті № 30825170, складеному 11.09.2017 року ТОВ «ХАВК ХОЛДИНГ», оцінювач ОСОБА_4 , в повній мірі відповідають вимогам Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів та ст.1192 ЦК України щодо визначення розміру збитків відповідно до реальної вартості втраченого майна.

У пункті 15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз`яснено, що якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зношеності та втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент пошкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент пошкодження.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який за аналогією закону може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним.

Таким чином, оскільки позивач погодився із сумою визначення вартості матеріального збитку, яка за своїм розміром дорівнює ринкової вартості транспортного засобу «KIA-SPORTAGE», державний номерний знак НОМЕР_3 до ДТП та складає 430 753,08 грн., позивач таким чином фактично погодився з визнанням автомобіля знищеним, тому відповідач на підставні наведених норм Закону зобов`язаний сплатити матеріальне відшкодування у зазначеному розмірі.

Також позивачем у 2017 році було здійснено такі витрати, пов`язані із ДТП:

- 2755,83 грн. – грошова сума за складання звіту № 30825170 від 11.09.2017р. про оцінку вартості матеріального збитку (на підтвердження сплати наявний акт надання послуг № 221 від 11.09.2017р. та квитанція до прибуткового касового ордеру №2 від 11.09.2017р.);

- 1300 грн. – грошова сума за послуги евакуатора (на підтвердження сплати наявний акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 227 від 14.08.2017р. та чек про сплату послуг від 14.08.2017р.);

- 336 грн. – грошова сума за послуги зберігання автотранспорту на спецплощадці (на підтвердження сплати наявний акт здачі-приймання робіт (надання послуг) № 226 від 14.08.2017р. та квитанція №110 про сплату послуг від 14.08.2017р.).

Тобто загальна сума матеріальних збитків, спричинених позивачу за вини ОСОБА_2 , складає 435 144,91 грн. (чотириста тридцять п`ять тисяч сто сорок чотири гривні, 91 копійка).

Склад правопорушення - це наявність об`єктивних та суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається правопорушенням. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому.

Відповідно до ст. 62 Конституції України винуватість особи повинна бути доведена у встановленому законом порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. В даному випадку вина відповідача встановлена ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 30.08.2019 року по справі № 509/1124/18.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній чи юридичній особі, відшкодовується особою, яка заподіяла цю шкоду.

Під моральною шкодою, відповідно до п. 3 чинної постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода може полягати, зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях, фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у душевних стражданнях у зв`язку з порушенням її права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Так, в результаті ДТП позивач на значний час лишився без транспортного засобу, витрачав гроші для пересування на таксі та інші транспортні засоби для підтримання нормальної життєдіяльності родини.

Пошкодження транспортного засобу вплинуло на потужне емоційне напруження позивача.

В момент ДТП позивач керував автомобілем «KIA-SPORTAGE», державний номерний знак НОМЕР_3 , а, на пасажирському сидінні спереду знаходилася його мати, ОСОБА_5 . Вони разом отримали тілесні ушкодження у вигляді забиття грудної клітини (що підтверджується довідками, виданими 24.12.2016р. Державним закладом "Іллічівська басейнова лікарня на водному транспорті Міністерства охорони здоров`я України"). Такі речі також вплинули на емоційні переживання не тільки за свій стан здоров`я, а і за стан здоров`я своєї матері.

Більш того, переживання позивача також виражено тим фактом, що під час розгляду Овідіопольським районним судом Одеської області справи №509/1124/18 відповідач повністю уникнув відповідальності перед позивачем за шкоду, завдану його транспортному засобу, який був фактично знищений. ОСОБА_2 вирішив всі питання з потерпілим ОСОБА_3 , а збитки позивача не компенсував.

За таких підстав, розмір моральної шкоди позивача суд оцінює у 15 000 гривень, обґрунтовуючи це наявністю великих психоемоційних страждань, втратою звичайного способу життя, не бажанням відповідача сплатити спричинені матеріальні збитки, пов`язуючи це саме із ДТП за вини відповідача.

Суд враховує, що під час настання дорожньо-транспортної пригоди позивач керував автомобілем «KIA-SPORTAGE», державний номерний знак НОМЕР_3 , але не був його власником. Незважаючи на це, ОСОБА_1 має право на відшкодування завданої шкоди в повному обсязі, враховуючи наступне.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язаний, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов`язанні ним є страховик).

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд, обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України у справі

№6-192цс16 від 29.06.2016р.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За статтею 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, у якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 20 січня 2016 року у справі № 6- 2808цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-725цс16, про те, що право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювана шкоди застрахована.

Відповідно до частин 5 та 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частинами 1 та 2 ст. 77 ЦПК України закріплено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Нормами ст. 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України, суд вирішує питання розподілу судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 23, 1167, 1194 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10-13, 76-78, 80, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) суму матеріальної шкоди у розмірі 435 144,91 грн. (чотириста тридцять п`ять тисяч сто сорок чотири гривні, 91 копійка).

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) суму моральної шкоди у розмірі 15 000 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_5 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 6453,45 грн. (шість тисяч чотириста п`ятдесят три гривні, 45 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя: А.І. Бочаров