Рішення № 93578881, 04.12.2020, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/5209/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2020 року Галицький районний суд м. Львова

в складі: головуючої судді Волоско І.Р.,

секретар судового засідання Береза П.Р.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача Маковецького І.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа ОСОБА_5 ( АДРЕСА_4 ) про визнання недійсним договору дарування, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору дарування.

В обґрунтування даного позову вказує на те, що 24 травня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., за реєстровим № 276. Позивач зазначає, що до складу майна, яке передано в дар, увійшла комора на горищі, яка повинна належати усім співмешканцям (співвласникам) на праві спільної власності. Вважаючи, що оспорюваним договором дарування порушуються права мешканців будинку на вільне користування спільним майном, просить позов задовольнити, визнати договір дарування недійсним, а також скасувати запис про реєстрацію права власності на квартиру, яка є предметом зазначеного договору.

Ухвалою суду від 15 квітня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 06 серпня 2020 року підготовче провадження у справі закрито та призначено до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, надали аналогічні пояснення, викладені у позові, з урахуванням збільшених позовних вимог.

Представник відповідача ОСОБА_7 позов заперечив. Пояснив, що позивач не є власником комори на горищі. Фактичними володільцями цієї комори є і були власники квартири АДРЕСА_6 , що підтверджено, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідачем ОСОБА_3 було подано письмовий відзив, в якому просить в задоволенні позовної заяви відмовити повністю, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження належності зазначених приміщень до допоміжних, які забезпечують експлуатацію будинку та побутове обслуговування мешканців будинку, знаходження у них технічного обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою.

Інші особи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Суд вважає, що є достатньо матеріалів про права та відносини сторін, потрібність дачі особистих пояснень відсутня, відтак, суд вважає можливим проводити судове засідання та винести рішення по справі у відсутності інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частинами 1 та 3 статті 13 ЦПК встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При цьому, виходячи з положень ст. 16 ЦК України особа звертається до суду за захистом свого порушеного права.

Перевіривши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про відмову позовних вимог виходячи з наступних міркувань.

Судом встановлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 01.04.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. за реєстром №2261, ОСОБА_8 продав ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_5 (а.с.80-81).

Згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.04.2008 року №18516688 ОСОБА_4 на праві приватної власності належить Квартира АДРЕСА_5 (а.с.82).

Відповідно до технічного паспорту, складеного станом на 20.04.2016 року, до квартири АДРЕСА_5 належить комора на горищі 146,3; 77,6 кв.м (а.с.83-86).

11.07.2016 року державним реєстратором Зубрянської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Живко М.О., на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01.04.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. за реєстром №2261, зроблений запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №15400167 про те, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_5 , загальна площа якої становить 38,3 кв.м, житлова площа 19,1 кв.м. Квартира складається з однієї житлової кімнати та кухні. Господарське приміщення площею 6,8 кв.м, комора на горищі площею 146,3 кв.м та 77,6 кв.м, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна, сформованої 18.07.2016 року за №63729346, (а.с.88-89).

24 травня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., за реєстровим № 276 (а.с.78-79), який оспорює позивач.

Згідно Витягів за результатом пошуку інформації про зареєстровані речові права, їх обтяження на об`єкт нерухомого майна у порядку доступу нотаріусів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості про реєстрацію обтяжень відсутні (а.с.96-97).

На підставі вказаного договору дарування, 24 травня 2017 року державним реєстратором прав на нерухоме майно зроблений запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №22449805 про те, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_5 (а.с.108).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.05.2017 квартира АДРЕСА_5 , загальна площа якої становить 38,3 кв.м, житлова площа 19,1 кв.м. Квартира складається з однієї житлової кімнати та кухні. Господарське приміщення площею 6,8 кв.м, комора на горищі площею 146,3 кв.м та 77,6 кв.м та належить на праві приватної власності ОСОБА_3 (а.с.109).

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої ст.717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір дарування є правочином, тобто це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Він має відповідати положенням ст. 203 ЦК України.

Відповідно до положень ст.204 Цивільного кодексу України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання сторонами вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України.

Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин повинен відповідати таким вимогам, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Аналізуючи зміст оспорюваного договору дарування квартири АДРЕСА_5 від 24.07.2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., за реєстровим № 276, обсяг та зміст прав і обов`язків сторін, які передбачені зазначеним договором, суд вважає, що правова природа договору та визначені в ньому істотні умови не суперечать вимогам цивільного законодавства, які регламентують порядок укладення такого виду договорів з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 правомірно була власником квартири АДРЕСА_6 , до складу якої входить, в тому числі, комора на горищі. Право власності ОСОБА_4 на квартиру ніким не оспорювалось, остання набула його у встановленому законом порядку та, в подальшому, правомірно подарувала належне їй на праві власності майно ОСОБА_3 .

Судом взято до уваги, що згадана квартира на момент укладення договору дарування під забороною не перебувала, що підтверджується матеріалами справи. Позивач не є власником вказаної комори на горищі, фактичними володільцями якої є і були власники квартири АДРЕСА_6 , що підтверджено, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно положень ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За нормою частини першої ст. 722 Цивільного кодексу України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Таким чином, право власності на майно, яке має власник, може бути отримане іншою особою на підставі, зокрема, договору дарування та/або іншого договору про відчуження майна.

З матеріалів справи вбачається, що обдаровувана, тобто співвідповідач ОСОБА_3 , набула права власності на дарунок, тобто квартиру АДРЕСА_5 , що підтверджується реєстрацією права власності за даною особою на зазначений об`єкт нерухомого майна.

Таким чином, судом встановлено наявність реальних наслідків, зумовлених оспорюваним договором.

За таких обставин, оскільки після укладення договору дарування настали реальні наслідки, а саме вона прийняла дарунок та була здійснена державна реєстрація права на квартиру, відтак внутрішня воля сторін відповідала зовнішньому прояву, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_5 від 24 травня 2017 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., за реєстровим № 276, слід відмовити за безпідставністю.

Крім того, як встановлено судом, за змістом позовної заяви в первинній редакції, позивач просив суд розірвати договір дарування квартири АДРЕСА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., за реєстровим № 276.

Після збільшення розміру позовних вимог позивач доповнив позов вимогою такого змісту: скасувати запис зроблений державним реєстратором Зубрянської сільської ради, Пустомитівського району Львівської області Живко М.О. №15400167 від 11.07.2016 р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_5 , яка складається з однієї житлової кімнати пл. 19,1 кв.м та кухні, господарське приміщення площею 6,8 кв.м, комори на горищі площею 146,3 кв.м та 77,6 кв.м.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд вважає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти, відповідно, збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви.

При цьому, заява позивача про збільшення позовних вимог є фактично поданням окремого позову із іншим предметом та підставами позову, що виключає можливість розгляду поданої позивачем заяви в якості збільшення розміру заявлених позовних вимог.

Також суд вважає за необхідне звернути увагу на правовінаслідки недійсності правочину. Так, відповідно до положень ст.216 Цивільного кодексу України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Таким чином, наслідком визнання договору недійсним є повернення іншій стороні майна, тобто особі, яка вважає себе його власником.

Слід зазначити, що положення статей 215, 216 Цивільного кодексу України застосовуються лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що реституція є правовим наслідком недійсності правочину і способом захисту цивільних прав, який може бути застосовано до відносин зобов`язального характеру за умови, якщо спір виник між сторонами недійсного правочину (договору).

В даному ж випадку позивач не є стороною оспорюваного договору і на нього, відповідно, не можуть поширюватись наслідки визнання договору недійсним.

Разом з цим, відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Згідно роз`яснень, викладених в п.11 постанови Пленуму Верховного України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року за №14, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод і інтересів, а також у разі звернення до суду органів чи осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Позивач обґрунтовує свою позицію тим, що комора, яка входить до квартири, що є предметом договору дарування, належить до допоміжних приміщень, які забезпечують експлуатацію будинку та побутове обслуговування мешканців будинку, знаходження у них технічного обладнання будинку, без доступу до якого експлуатація житлового будинку є неможливою, однак не надає суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своєї позиції.

Таким чином, судом встановлено, що позивач не є стороною спірного договору, позивачем не надано суду доказів того, що спірні договори порушують його права та інтереси, створюють для нього негативні наслідки, а тому останній не може ставити питання перед судом про визнання такого недійсним.

У даній ситуації, коли позивач звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, не зазначивши, які ж саме його цивільні права та інтереси були порушені (не визнані чи оспорені), то визнання правочину недійсним, як способу захисту, не може бути застосовано.

Це також узгоджується з висновками, що містяться в постановах Верховного суду ( зокрема постанова Верховного суду від 5 квітня 2018 у справі (ВС/КЦС № 405/20/15-ц).

Зважаючи на вказане, слід вважати обраний позивачем спосіб захисту невірним.

Звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги, є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки цивільні права, свободи чи інтереси цієї особи не порушено.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст. 81 ЦПК України).

Суд звертає увагу на зміст статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, якою передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази зі сторони позивача, що підтверджували би його позовні вимоги. Судом в процесі розгляду справи не здобуто доказів порушених прав ОСОБА_1 внаслідок укладення оспорюваного договору дарування, а його доводи грунтуються лише на припущеннях, у зв`язку з чим не заслуговують на увагу.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та їх зміст, оскільки вимоги ОСОБА_1 не знайшли своє підтвердження в ході розгляду справи, є необґрунтованими, недоведеними, суд приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, у зв`язку із відмовою позову судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст.258-279 ЦПК України, ст. ст. 204, 215-216 ЦК України суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 14.12.2020 року.

Суддя І.Р.Волоско