Рішення № 93575535, 07.12.2020, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Єдиний унікальний № 243/7285/20

Провадження № 2/243/2315/2020

РІШЕННЯ

Іменем України

07 грудня 2020 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючий - суддя Гончарова А.О.,

за участю секретаря судового засідання Олійник А.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

20.08.2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі – АТ КБ «ПРИВАТБАНК», Банк) звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що ОСОБА_1 звернулась до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву № б/н від 02.09.2010 року, згідно з якою отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, який згодом збільшився до 2500,00 грн. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом із запропонованими АТ КБ «ПРИВАТБАНК» «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами Банку» складають між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.

При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п. п. 2.1.2.3, 2.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг виконав в повному обсязі, надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах кредитного ліміту.

Відповідач не надавав(ла) своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку з чим станом на 31.05.2020 року мала заборгованість на загальну суму 184458,68 грн., яка складалася з наступного:

- 898,42 грн. – заборгованість за кредитом;

- 177333,86 грн. – заборгованість за відсотками за користування кредитом;

- 6226,40 грн. – заборгованість за пенею;

- 0,00 грн. – заборгованість за комісією.

На даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов`язання, заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

03.12.2020 року позивач своєю заявою зменшив розмір позовних вимог, у зв`язку з чим просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 02.09.2010 року в сумі 8958,58 грн., яка складається з: 898,42 грн. – заборгованість за кредитом, в т. ч. 898,42 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1808,09 грн. – заборгованість за простроченими відсотками; 6252,07 грн. – заборгованість по пені, а також понесені позивачем судові витрати.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, та позивач просив розглядати справу без участі представника АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Відповідач та її представник в судове засідання не з`явились, надали суду заяви з проханням розглядати справу без їх участі, як первісні, так і змінені позовні вимоги не визнали, просили відмовити в їх задоволенні.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного.

Судом встановлено наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Відповідно до анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 02.09.2010 року (а. с. 10), а також згідно з довідкою про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 дів пільгового періоду» за договором, укладеним на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 11), відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Базова % ставка в місяць – 3,0 %, що становить 36 % річних.

Згідно з довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК» станом на дату оформлення кредитного договору 02.09.2010 року кредитний ліміт було встановлено у розмірі 1500,00 грн., та згодом кредитний ліміт збільшився до 2500,00 грн. (а. с. 8)

У відповідності до довідки АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ім`я ОСОБА_1 02.09.2010 року було відкрито картку № НОМЕР_1 , термін дії якої – по жовтень 2013 року. (а. с. 9)

Згідно з випискою по картковому рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 (а. с. 43-47), відповідач активно користувалась кредитними коштами, здійснювала платіжні операції, знімала готівку, перераховувала кошти, тощо.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 02.09.2010 року (а. с. 4-7), доданого позивачем до первісної позовної заяви, загальна сума заборгованості відповідача перед банком за кредитним договором станом на 31.05.2020 року становить суму 184458,68 грн., яка складається з наступного: 898,42 грн. – заборгованість за кредитом; 177333,86 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, в т. ч. несплачені проценти на прострочену заборгованість; 6226,40 грн. - заборгованість за пенею; 0,00 грн. – заборгованість за комісією. Заборгованість до стягнення, відповідно до первісної позовної заяви – 139554,36 грн., з чого 898,42 грн. – заборгованість за кредитом, 138655,94 грн. – заборгованість за процентами з 02.09.2010 року по 28.03.2019 року.

У відповідності до розрахунку заборгованості станом на 06.11.2020 року, що був доданий позивачем до заяви про зменшення позовних вимог (а. с. 115), 06.10.2020 року відповідачем було здійснено погашення заборгованості по пені в сумі 175500,10 грн, після чого остаточна заборгованість за кредитним договором № б/н від 02.09.2010 року склала суму 8958,58 грн., яка складається з: 898,42 грн. – заборгованість за кредитом, в т. ч. 898,42 грн. – заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1808,09 грн. – заборгованість за простроченими відсотками; 6252,07 грн. – заборгованість по пені.

27.10.2020 року на адресу суду від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву про стягнення заборгованості (а. с. 63-66), згідно з яким відповідач заявлені позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що 02.09.2010 року вона здійснювала у відділенні АТ КБ «ПРИВАТБАНК» якусь банківську операцію, та їй майже примусово була надана кредитна картка, якою ОСОБА_1 не користувалась та повернула її до Банку. Жодних документів відповідач не підписувала, жодних умов, правил та тарифів Банк їй не надавав. Відповідач заперечує той факт, що вона підписувала надану позивачем анкету-заяву, оскільки в графі «Підпис клієнта» замість підпису зазначено слово « ОСОБА_2 ». Жодних Умов в день отримання відповідачем кредитної картки Банк ОСОБА_1 не надавав, вона нічого не підписувала. Окрім того, відповідач звертає увагу суду, що Умови та правила надання банківських послуг, додані позивачем до позовної заяви, не містять її підпис, а починаючи з дати підписання анкети-заяви, 02.09.2010 року, такі Умови та правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим Банком, а отже, враховуючи те, що надані Умови не містять підпису відповідача, Банк міг додати до позову Витяг з Умов, що найбільш сприятливі для задоволення позову, а отже, Банком не надано належних доказів на підтвердження про конкретні запропоновані ОСОБА_1 . Умови та правила банківських послуг, а відсутність у анкеті-заяві домовленості про сплату відсотків за користування кредитними коштами та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, строку повернення коштів, свідчить про відсутність досягнення згоди щодо умов кредитування, на які покладається позивач, та суперечить ч. 1 ст. 638 ЦК України. В обґрунтування вказаних доводів відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду України від 03.07.2019 року по справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Також відповідач зазначає, що її місце проживання зареєстроване у с. Микільське Слов`янського району Донецької області, та на підставі ст. 2 ЗУ від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов`язані скасувати особам, які проживають або переселилися у період з 14.04.2014 року з населених пунктів, визначених затвердженим КМУ переліком, де проводилася антитерористична операція, пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості їх зобов`язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції. Село Микільське Слов`янського району, де зареєстрована відповідач, входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням КМУ від 02.12.2015 року № 1275-р. Також відповідач просить застосувати до позовних вимог наслідки пропуску строку звернення до суду, оскільки позивач, звернувшись до суду з позовом 10.08.2020 року, пропустив строк позовної давності.

Позивач АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у своїй відповіді на відзив (а. с. 76-83, 86-93, 96-103) зазначив, що відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, з чого виходить те, що вона зобов`язалась виконувати умови, викладені в Умовах та правилах надання банківських послуг, Тарифах банку, тобто Договорі банківського обслуговування в цілому. На підставі поданої заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок, ключем до якого є пластикова картка, яку отримав відповідач, та мобільний телефон відповідача, який вона зазначила у заяві, а отже Банк забезпечив відповідачу можливість доступу до карткового рахунку різними можливими шляхами. Позичальник частково виконувала умови кредитного договору, з моменту оформлення якого пройшло дев`ять років, але відповідач жодного разу не звернулася до Банку за фактом неправильного нарахування відсотків, що свідчить про те, що вона знала про розмір процентних ставок та інші умови обслуговування та повністю з ними погодилась, про що свідчить факт підписаного договору, користування кредитними коштами та часткові погашення, які вона здійснювала. Як на доказ підтвердження факту виконання умов кредитного договору та здійснення погашення заборгованості позивач посилається на розрахунок заборгованості та виписку по картковому рахунку. Відповідач у анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг своїм підписом засвідчила згоду на оформлення Договору банківського обслуговування, а також підтвердила, що вона ознайомилась та згодна з Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку. Окрім цього, 02.09.2010 року відповідачем була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», а отже сторонами при укладенні договору були обговорені всі істотні умови. Відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок на наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались. Позивач вважає, що відповідач неправомірно посилається на порушення Банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки даний закон не поширюється на спірні правовідносини. Щодо доводів відповідача, що вона проживає на території, де проводилась антитерористична операція, а отже на неї у правовідносинах з Банком поширюється дія ст. 2 ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», позивач зауважив, що після отримання достовірної інформації про адресу реєстрації, проживання/перебування Боржника Банком буде виконано вимоги, передбачені ст. 2 зазначеного Закону. Відповідач не спростувала доводів банку щодо часткового здійснення нею погашення заборгованості по кредитному договору, та твердження ОСОБА_1 про те, що підпис у анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг їй не належить нічим не обґрунтовані та не мають правового значення по даній справі, відповідачем не заявлялися клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, а також ОСОБА_1 не зверталась до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним. Надані позивачем документи підтверджують чинність редакції Умов та правил надання банківських послуг, що додані до позовної заяви, а також укладення саме кредитного договору та його подальше використання, а не лише звернення відповідача до банку з метою подальшого укладення договору. Умовами та правилами надання банківських послуг передбачено обов`язок клієнта стежити за витрачанням коштів в рамках платіжного ліміту, саме тому заперечення відповідача в частині незнання про наявну заборгованість являються необґрунтованими. Щодо строків позовної давності, позивач посилається на те, що відповідно до п. 1.1.7.31 Умов договору, строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років. Також Банк посилається на те, що кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки. Також Банк посилається на висновки Верховного Суду України у справі № 6-14цс14, яка розглядалась 19.03.2014 року, та зазначає, що відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже, строк випущеної картки до останнього дня 10.2013 року, а позивач звернувся до суду з позовом 13.08.2020 року, тобто до спливу строку позовної давності.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до укладеного Кредитного договору № б/н від 02.09.2010 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана Заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою», «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Кредитний договір, що підтверджується підписом у заяві.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо того, що підпис клієнта в анкеті-заяві від 02.09.2010 року їй не належить та вона таких заяв не підписувала, оскільки відповідачем не заявлено клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи з метою доведення своїх тверджень, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Також відповідач стверджує, що Умови та правила надання банківських послуг вона не підписувала, позивачем вказані Умови та правила неодноразово змінювались, вони не містять жодних ідентифікуючих ознак, а отже Банк міг додати до позовної заяви Умови та правила надання банківських послуг в тій редакції, що найбільш сприятлива для задоволення позовних вимог.

Суд враховує наведені заперечення відповідача, однак, як вбачається з анкети-заяви на отримання кредитних коштів відповідач ОСОБА_1 , ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, просила відкрити рахунок та оформити на її ім`я кредитну картку, підписала Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», та після оформлення активно користувалась кредитними коштами, здійснювала платежі, знімала гроші в банкоматах, здійснювала платіжні операції через термінали самообслуговування тощо.

Відповідач не заперечує те, що їй було видано кредитку картку, навпаки, підтверджує, що саме 02.09.2010 року вона перебувала у відділенні АТ КБ «ПРИВАТБАНК», де їй було видано кредитну картку, жодних заперечень стосовно наданої позивачем виписки по картковому рахунку, яка підтверджує факт користування кредитними коштами, відповідач не надала.

У відповідності до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

У порушення зазначених норм закону відповідач зобов`язання за вказаним Договором належним чином не виконувала, не сплачувала своєчасно та в повному обсязі заборгованість за кредитом, в результаті чого сума заборгованості збільшилася.

Стосовно заперечень відповідача з приводу того, що банком не доведено, що саме ті Умови та правила надання банківських послуг в тій редакції, що додана до позовної заяви, діяли на момент виникнення кредитних правовідносин, тобто 02.09.2010 року, суд приходить до наступного.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на Умови та правила надання банківських послуг, та Тарифи Банку як на невід`ємні частини спірного договору.

Проте, дійсно, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву на оформлення кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначених в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк», тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві, яка була підписана безпосередньо відповідачем, домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, їх розмір та порядок сплати, надані банком Умови та правила надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих їй умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідність до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти і такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Проте, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

З матеріалів справи вбачається, що строк дії кредитної картки, виданої відповідачу, - по останній день жовтня 2013 року, інші кредитні картки за оформленим кредитом відповідачу не видавались, картка не перевипускалась, що підтверджується довідкою АТ КБ «ПРИВАТБАНК». (а. с. 9)

З виписки по картковому рахунку вбачається, що остання прибуткова операція з переводу коштів по кредитній карті відповідача № НОМЕР_1 була здійснена 24.03.2014 року (а. с. 43-47). Більше жодних платіжних операції по кредитній картці відповідачем не проводилось.

Відповідно до розрахунку заборгованості, наданому позивачем (а. с. 113), останнє погашення за наданим кредитом було здійснено відповідачем 04.09.2015 року в сумі 103,60 грн.

З позовом за захистом своїх прав банк звернувся до суду в серпні 2020 року, та з огляду на зазначене суд приходить до висновку про сплив строку позовної давності.

Що стосується посилання позивача на п.1.1.7.31 Умов договору про збільшення строку позовної давності на 50 років, суд зазначає.

У відповідності до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Оскільки сторонами не укладений договір у письмовій формі про збільшення позовної давності, як це передбачено статтею 259 ЦК України, тому положення пункту 1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг про збільшення строку позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) збільшений до 50 років не підлягають застосуванню.

Кредитор, у свою чергу, зобов`язаний цікавитись своїми майновими правами та, у випадку їх порушення, звертатись до суду за їх захистом. Враховуючи компетенцію та повноваження банку щодо моніторингу стану рахунків своїх клієнтів-позичальників, позивач міг довідатись та довідався про порушення своїх прав, як кредитора, ще у листопаді 2013 року, після закінчення строку дії кредитної картки відповідача, однак Банк не здійснив жодних дій, спрямованих на відновлення або захист своїх порушених прав.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав.

Початок перебігу строку позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення) дії договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

Особа повинна знати про стан своїх майнових прав, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові цього суду від 16 листопада 2016 року у справі № 6-2469цс16.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Таким чином, з`ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов обґрунтованого висновку, про те, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду більше ніж через 3 роки від дня останнього внесення часткового платежу і дня закінчення строку дії кредитної картки, внаслідок чого звернення Банку за захистом своїх прав відбулося за межами позовної давності.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ст. 266 ЦК України із закінченням позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

З огляду на викладені обставини, в задоволенні позову АТ КБ «ПРИВАТБАНК» слід відмовити внаслідок пропуску позивачем строку позовної давності.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 128, 131, 133, 141, 259, 264, 265, 268, 280-283 ЦПК України, ст. ст. 526, 527, 530, 1048,1049,1050 ЦК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, – відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У відповідності до пп. 15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до /або через відповідні суди.

Рішення складено та підписано у нарадчій кімнаті у єдиному екземплярі.

Повний текст рішення виготовлений 14 грудня 2020 року.

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду А.О. Гончарова