Вирок № 93573610, 11.12.2020, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/3572/20

№ 1-кп/755/843/20

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" грудня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Метелешко О.В.,

при секретарях Нероді В.В., Крамарчук А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020100040000974 від 07.02.2020 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Житомирської обл. м. Коростишів, українця, громадянина України, з вищою освітою, перебуваючого у цивільному шлюбі, працюючого різноробочим на будівництві, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого: 15.07.2013 року вироком Московського районного суду м. Харкова за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу у сумі 850 гривень; 11.08.2014 року вироком Харківського районного суду Харківської області за ч. 2 ст. 286, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, звільнений 26.01.2016 року умовно-достроково з невідбутим строком покарання 1 рік 4 місяці 21 день; 29.05.2019 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки; 02.06.2020 року вироком Деснянського районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ст. ст. 70, 71 КК України до покарання у виді 2 років 3 місяців позбавлення волі; 09.07.2020 року вироком Дніпровського районного суду м. Києва за ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у виді 2 років 4 місяців позбавлення волі,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,

за участю учасників кримінального провадження:

прокурорів Солонської Л.Я.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , 20 січня 2020 року, у період часу з 15 години 51 хвилина до 15 години 53 хвилини, перебував у приміщенні магазину « Експрес », розташованого по вул. Пожарського, 13 в місті Києві , та в нього виник злочинний умисел на повторне, таємне викрадення чужого майна. Здійснюючи свої злочинні наміри, ОСОБА_1 , керуючись корисливим мотивом, спрямованим на повторне, таємне викрадення чужого майна, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, умисно, таємно, усвідомлюючи, що чинить протиправні дії, взяв із стелажів з продуктами вищезазначеного магазину: масло «Яготинське солодковершкове» 82,5% штрих-код 4823005202103, у кількості 5 шт., закупівельною вартістю по 48 гривень 24 копійки за одиницю товару та масло «Екстра Білоцерківське солодко вершкове» 82,5 %, штрих-код 4820019490380, у кількості 4 шт., закупівельною вартістю по 43 гривні 68 копійок за одиницю товару, всього на суму 415 гривень 92 копійки, що належить ТОВ «Альвар», сховав їх у особисту сумку, яка була при ньому на плечі та направився до виходу. Продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, направлений на повторне, таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_1 , усвідомлюючи, що має у своїй особистій сумці вказане вище масло, не маючи наміру розраховуватися за нього, пройшов через касові магнітні рамки та вийшов із приміщення даного магазину. У подальшому, ОСОБА_1 з викраденим товаром з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд, чим завдав потерпілому ТОВ «Альвар» матеріальну шкоду на суму 415 гривень 92 копійки.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 винним себе за ч. 2 ст. 185 КК України визнав повністю та показав, що дійсно, 20 січня 2020 року, десь біля четвертої години дня, знаходився у магазині «Експрес», за адресою: м. Київ, вул. Пожарського, 13 та перебуваючи там, непомітно для всіх, взяв з полиці дев`ять пачок масла, які поклав до своєї сумки та не розрахувавшись за нього, пройшов через касову зону, вийшов з магазину та зник. Зокрема, показав, що всі обставини, викладені в обвинувальному акті, а саме: дата, час та місце скоєння ним кримінального правопорушення, відповідають дійсності. У скоєному щиро каявся, жалкує, що так сталося, запевнюючи, що в подальшому нічого протиправного вчиняти не буде.

Покази ОСОБА_1 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Положення ч. 3 ст. 349 КПК України, роз`яснено судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.

Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст його обставин, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових документів, а саме: довідки ТОВ «Альвар» щодо вартості викраденого майна, постанови про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 12.02.2020 року і матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Зокрема, згідно зі ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Наведені вище докази, в їх сукупності, суд визнає належними та допустимими у розумінні діючого кримінального процесуального законодавства.

Вина обвинуваченого ОСОБА_1 повністю підтверджується його показаннями, щирим каяттям у скоєному та дослідженими письмовими документами.

Аналізуючи наведене, суд вважає доведеною вину ОСОБА_1 у тому, що він своїми умисними діями вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена повторно, тому, знаходить правильною кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 185 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

Крім того, ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 виду та міри покарання, приймає до уваги характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії нетяжких злочинів, конкретні обставини кримінального провадження, його ставлення до скоєного (щиро каявся, вину визнав у повному обсязі), особу обвинуваченого, а саме: на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; раніше судимий.

Згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає пом`якшуючою обставиною щире каяття обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненому.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

З урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи ОСОБА_1 , наявності пом`якшуючої обставини та відсутності обтяжуючих обставин, конкретних обставин кримінального провадження, суд вважає, що його перевиховання і виправлення неможливо без ізоляції від суспільства і не знаходить підстав для застосування ст. ст. 69, 75 КК України, тому вважає за необхідне призначити йому міру покарання у виді позбавлення волі, але, з урахуванням його ставлення до скоєного - вину визнав, щиро каявся, суд приходить до висновку про призначення йому міри покарання, наближеної до мінімальної санкції, передбаченої ч. 2 ст. 185 КК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені відсутні.

Речові докази у кримінальному проваджені вирішено, відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим за ч. 2 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року 6 (шести) місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, до покарання за цим вироком частково зарахувати ОСОБА_1 невідбуту частину покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 09 липня 2020 року та остаточно призначити йому покарання у виді 2 (двох) років 5 (п`яти) місяців позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з 02 квітня 2020 року.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені відсутні.

Речовий докази у кримінальному, а саме: диск з відеозаписом із камер відеоспостереження від 20.01.2020 року з магазину «Експрес», який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Пожарського, 13, що приєднаний до матеріалів кримінального провадження - залишити в матеріалах.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя