Рішення № 93570915, 02.12.2020, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/1996/20

Провадження № 2/638/2652/20

02.12.2020 року р. Дзержинський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді - Подус Г.С.,

при секретарі - Коваленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщені Дзержинського районного суду міста Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтаві про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю слідчих ТУ ДБР розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при імітації досудового розслідування по кримінальному провадженню №42019220000000003,

встановив:

12.02.2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтаві про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю слідчих ТУ ДБР розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при імітації досудового розслідування по кримінальному провадженню №42019220000000003, який в подальшому було уточнено.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 14.12.2018 року в порядку ст. 214 КПК України він звернувся до уповноваженої особи прокуратури з завою про вчинення кримінального правопорушення слідчим прокуратури Харківської області. Однак відомості до ЄРДР не було внесено. 22.12.2018 року Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова зобов`язано уповноважену особу прокуратури внести відомості до ЄРДР викладені в заяві від 14.12.2018 року. 02.01.2019 року відомості внесено до ЄРДР. 01.02.2019 року матеріали кримінального провадження №42019220000000003 направлено до ТУ ДБР в м. Полтаві для проведення досудового розслідування. 15.02.2019 року слідчий ТУ ДБР в м. Полтаві Маслов Д.Б. вручила пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого по кримінальному провадженню №42019220000000003 і більше ніяких слідчо-процесуальних дій не проводив. 26.06.2019 року ОСОБА_2 виніс постанову про закриття кримінального провадження. 19.072019 року Октябрський районний суд м. Полтави скасував постанову про закриття кримінального провадження. 24.07.2019 року позивач звернувся до слідчого з клопотанням про призначення судово-психологічної експертизи. 26.07.2019 року винесено постанову про відмову у задоволенні клопотання від 24.07.2019 року. 03.09.2019 року слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави скасував постанову про відмову у задоволенні клопотання. 09.09.2019 року позивач вдруге звернувся до слідчого з клопотанням про проведення психологічної експертизи, однак 13.09.2019 року слідчий повторно відмовила у задоволенні клопотання. 08.11.2019 року слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави скасував постанову про відмову у задоволенні клопотання про призначення ОСОБА_1 експертизи. 15.112019 року позивач втретє звернувся до слідчого з клопотанням про призначення експертизи, але слідчий рішення не прийняла. 08.01.2020 року позивач вчетверте звернувся до слідчого з клопотанням про проведення судово-психологічної експертизи, але слідчим вдруге рішення прийнято не було. Таким чином, на думку позивача, своїми тривалими неправомірними діями відповідач завдав моральної шкоди, а тому просить суд позов задовольнити, захистити його конституційне право на компенсацію моральної шкоди, заподіяною йому неправомірною тривалою бездіяльністю відповідача при імітації розслідування кримінальної справи №42019220000000003, а також стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди в розмірі 239101,00 грн.

ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Третя особа ОСОБА_3 надала суду письмові пояснення в яких вказав, що клопотання від 19.11.2019 року надано відповідь ОСОБА_1 за вих. №І-7228/01-1-19, клопотання від 08.01.2020 року також було розглянуто та надано відповідь №І-485/15-02-01 від 26.01.2020 року. Просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви.

Третя особа ОСОБА_2 надав до суду письмові пояснення, вказує, що вважає безпідставними доводи позивача про те, що ухвали слідчого судді від 03.09.2019 року та 08.11.2019 року, які набрали законної сили , якими встановлена протиправна бездіяльність слідчих в частин невиконання службових обов`язків, мають преюдиційне значення для вирішення вказаної справи. Просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував та просив відмовити. Вказує, що 17.10.2019 року набрав чинності ЗУ №440-ІХ, яким змінено порядок призначення експертизи та залучення експерта, слідчий позбавлений можливості звернутися до суду з клопотанням про призначення судово-психологічної експертизи. Відповідно до ч. 1 ст. 243 КПК України, експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Також зазначив, що ухвали Октябрського районного суду м. Полтави від 03.09.2019 року та 08.11.2019 року у розумінні ч. 6 ст. 82 ЦПК України не є обов`язковими для суду.

Суд, дослідивши доводи представника позивача, представників відповідачів, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як встановлено матеріалами справи, ОСОБА_1 14.12.2018 року в порядку ст. 214 КПК України звернувся до прокуратури Харківської області з заявою про вчинення кримінального правопорушення. Відомості до ЄРДР внесено не було.

22.12.2018 року Ухвалою Червонозаводського районного суду м. Харкова зобов`язано уповноважену особу прокуратури внести відомості до ЄРДР викладені в заяві від 14.12.2018 року.

02.01.2019 року відомості внесено до ЄРДР за №42019220000000003.

01.02.2019 року матеріали кримінального провадження №42019220000000003 направлено до ТУ ДБР в м. Полтаві для проведення досудового розслідування.

15.02.2019 року слідчий ТУ ДБР в м. Полтаві Маслов Д.Б. вручила пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого по кримінальному провадженню №42019220000000003.

26.06.2019 року ОСОБА_2 виніс постанову про закриття кримінального провадження.

19.07.2019 року Октябрський районний суд м. Полтави скасував постанову про закриття кримінального провадження.

24.07.2019 року позивач звернувся до слідчого з клопотанням про призначення судово-психологічної експертизи.

26.07.2019 року винесено постанову про відмову у задоволенні клопотання від 24.07.2019 року.

03.09.2019 року слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави скасував постанову про відмову у задоволенні клопотання.

09.09.2019 року позивач вдруге звернувся до слідчого з клопотанням про проведення психологічної експертизи, однак 13.09.2019 року слідчий повторно відмовила у задоволенні клопотання.

08.11.2019 року слідчий суддя Октябрського районного суду м. Полтави скасував постанову про відмову у задоволенні клопотання про призначення ОСОБА_1 експертизи.

15.11.2019 року позивач втретє звернувся до слідчого з клопотанням про призначення експертизи.

Третя особа надала до суду копію відповідь від 21.11.2019 року за вих. №І-7228/02-1-19, з якої вбачається, що клопотання задоволено.

Отже, клопотання ОСОБА_1 розглянуто з порушенням норм КПК України.

08.01.2020 року позивач вчетверте звернувся до слідчого з клопотанням про проведення судово-психологічної експертизи.

Третя особа надала до суду копію відповідь від 26.01.2020 року за вих. №І-485/15-02-1, з якої вбачається, що клопотання задоволено.

Однак, у відповідності до ч. 1 ст. 220 КПК України, клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов`язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до правової позиції, яка при встановленні аналогічних обставин викладена Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-440цс16, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Таким чином, суд приходить до висновку, що права позивача порушені і підстави для відшкодування шкоди встановлені ухвалами Октябрського районного суду м. Харкова, якими встановлена протиправна бездіяльність органу досудового розслідування з приводу розслідування кримінального провадження №42019220000000003. Вказані обставини, а також подальша необхідність звернення позивача до суду, в порядку визначеному приписами КПК України з заявами про усунення перешкод, як особі, постраждалої від кримінального правопорушення, на переконання суду, безумовно призвели до моральних страждань позивача.

Позиція відповідача про те, що дані ухвали слідчого судді не є обов`язковими для суду є хибною, з огляду на те, що з даних ухвал вбачається протиправна поведінка органу досудового розслідування. Хоча вони і не є обов`язковими у розумінні ч. 6 ст. 82 ЦПК України, однак є такими, що встановлюють фактичні обставини по справі.

Стосовно твердження відповідача, що 17.10.2019 року набрав чинності ЗУ №440-ІХ, яким змінено порядок призначення експертизи та залучення експерта, слідчий позбавлений можливості звернутися до суду з клопотанням про призначення судово-психологічної експертизи. Дане твердження не відповідає дійсності, з огляду на те, що такий порядок звернення з клопотанням про призначення експертизи є правом суду, а не його обов`язком.

Оскільки у справі, яка розглядається, з`ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є встановлена чинними ухвалами суду протиправна бездіяльність слідчих прокуратури Харківської області в частині не виконання своїх службових обов`язків, суд вважає, що у даному випадку застосовуються не спеціальні, передбачені у статті 1176 Цивільного кодексу України, а визначені у статті 1174 Цивільного кодексу України загальні підстави цивільно-правової відповідності за завдану фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень.

Так, ОСОБА_1 були спричинені моральні страждання, які полягали у зміні нормального життєвого ритму у зв`язку з необхідністю неодноразово звертатись до правоохоронних та судових органів за захистом своїх прав, гарантованих законом, що підтверджується самим встановленим ухвалами суду фактом незаконної бездіяльності.

При цьому відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України та п. п. 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМ України від 03.08.2011 року №845, Державне казначейство України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України виплачує присуджену судом суму відшкодування моральної шкоди.

Згідно з пунктом 3 Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Стягуючи моральну шкоду на користь ОСОБА_1 суд визнає факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача, а саме винесенням незаконних рішень, тривалої бездіяльності посадових осіб, пов`язаних з невиконанням своїх обов`язків, не проведенні комплексу дій, передбачених КПК України, а в подальшому і закриття кримінального провадження. Суд відхиляє доводи представника відповідача про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди, оскільки відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, тобто вина органу влади у даному випадку презюмується. Відповідачі всупереч положень ст. 81 ЦПК України не спростували відповідальність держави за завдану у даному випадку моральну шкоду.

Згідно статті 280 Цивільного кодексу України , якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

При цьому, суд також зважає на те, що в таких спірних правовідносинах презуюмується й факт завдання потерпілому моральної шкоди. Саме з такого розуміння презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов`язку саме відповідача спростувати таку презумпцію в аналогічному спорі виходив Верховний Суд України в постанові від 27 вересня 2017 року по справі №6-1435цс17 за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Віннер Імпортс Україна, Лтд» про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди, з підстав неправомірного поширення персональної, конференційної інформації, що також є конституційним немайновим правом особи.

Проте суд не погоджується із заявленим ОСОБА_1 розміром моральної шкоди, який всупереч загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) є надмірним відшкодуванням.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Як визначено у Рішенні Європейського суду з прав людини «Справа Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого королівства» (Case of ABDULAZIZ, CABALES AND BALKANDALI), 1985 р., з огляду на її природу, моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Більш того, право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв, які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

У пункті 3 Постанові Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 вказаної Постанови роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд в цьому контексті враховує той факт, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування у розмірі 239101,00 грн., а тому вважає за необхідне, відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих потерпілому, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 5000 грн.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 263-265,273 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтаві про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю слідчих ТУ ДБР розташованого у місті Полтаві, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 при імітації досудового розслідування по кримінальному провадженню №42019220000000003– задовольнити частково.

Стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн.

Стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань розташованого у місті Полтаві за рахунок державних асигнувань судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня виготовлення повного рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 14.12.2020 року.

Суддя: