Рішення № 93566671, 24.11.2020, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/4081/20

Провадження 2/206/1061/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2020 року Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Кушнірчука Р.О.,

при секретареві Ільїній І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

за участю:

представника відповідача – адвоката Іваха Є.В.,-

ВСТАНОВИВ:

07 вересня 2020 року представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом, який обґрунтував тим, що відповідач звернулась до позивача з метою отримання банківських послуг у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 28 квітня 2014 року, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складають між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до виявленого бажання, відповідачу було відкрито картковий рахунок, встановлено початковий кредитний ліміт та надано у користування кредитну картку. В подальшому кредитний ліміт було збільшено до 25000 грн. Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач зобов`язалась повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов договору, а саме щомісячними платежами у розмірі мінімального платежу від суми заборгованості, який встановлений договором. Відповідач свої обов`язки належним чином не виконує, що стало причиною звернення до суду з вказаним позовом, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість станом на 14 липня 2020 року в сумі 104635,09 гривень, яка складається з: 66005,75 гривень заборгованість за тілом кредиту, 23064,20 гривень заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625, 15565,14 гривень – нарахована пеня, а також сплачений судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

Не погодившись із вказаним позовом, представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якій зазначив, що позивачем не надано доказів укладання між банком та відповідачем кредитного договору. Анкета заява не містить в собі істотних умов договору щодо нарахування відсотків за користування кредитом, пені, штрафних санкцій. Сама по собі анкета-заява не є кредитним договором та містить лише анкетні дані відповідача. Позивачем не надано доказів того, що при підписанні анкети-заяви відповідач була ознайомлена саме з тією редакцією умов та правил надання банківських послуг, які надані банком до суду, оскільки такі умови та правила не містять особистого підпису відповідача. Також, у позовній заяві не зазначено номер карткового рахунку, відкритого на ім`я відповідача, номер кредитної карти, отриманої відповідачем, а отже і не доведено фактичного отримання грошових коштів. Виписка з особового рахунку не є первинною документацією і може підтвердити лише проведену банком операцію. Що стосується наданого позивачем розрахунку заборгованості, зазначив, що чимала сума заборгованості складається з пені та відсотків річних, нарахованих на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, однак у вказаному розрахунку відображене подвійне нарахування за одні й ті самі порушення. Також, банком було в односторонньому порядку підвищено процентну ставку без згоди відповідача та без будь-яких законних підстав. Крім того, зазначив, що на момент звернення до суду минули строки позовної давності як загальної, так і спеціальної. Також зазначив, що надані банком письмові докази не засвідчено належним чином, а саме на копіях умов та правил, анкети заяви, розрахунках, довідках та виписці по картковому рахунку не зазначено дати засвідчення та ким саме ці документи та на якій підставі були засвідчені. В обґрунтування відзиву на позовну заяву були зазначені також правові позиції Верховного Суду, які представник позивача просив урахувати під час ухвалення судом рішення по суті. На підставі викладеного, просив суд застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог АТ КБ “ПриватБанк” у повному обсязі, а також стягнути з АТ КБ “ПриватБанк” на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу, обґрунтований розрахунок та докази сплати яких буде надано суду протягом 5 днів після ухвалення рішення суду (а.с 91-100).

В свою чергу, представник позивача, надала суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що в анкеті заяві зазначено, що підписавши цю заяву відповідач ознайомилась з умовами та правилами надання банківських послуг, в тому числі з умовами та правилами обслуговування по платіжним карткам, тарифами банку, які разом з цією заявою складають договір банківського обслуговування. Крім того, зазначені Умови і правила та Тарифи банку є загальнодоступною інформацією яка розміщена у відділеннях банку та на офіційному сайті Банку. Підпису відповідача на примірнику умов та правил бути не може, оскільки сторони заключили договір у формі договору приєднання. На підставі анкети заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 , ключем до якого є пластикова картка, яку отримала відповідач та мобільний телефон, який вказала відповідач у заяві. Погашаючи заборгованість по кредиту відповідач прийняла умови договору та погодилась з ними. Фактичне використання відповідачем кредитних коштів підтверджено випискою по картковому рахунку, яка є первинним документом. Розрахунок заборгованості підписано представником банку ОСОБА_2 на підставі довіреності. Зміна розміру відсотків Банком передбачена Умовами та правилами надання банківських послуг. Також зазначила, що дія договору пролонгується кожні 12 місяців, картковий рахунок діє до повного виконання, а строк дії картки зазначено на самій картці. Також, заперечувала проти застосування строків позовної давності, оскільки строк дії перевипущеної картки до останнього дня червня 2022 року, позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача у 03.09.2020 року. На підставі викладеного, просила суд задовольнити позовні вимоги банку у повному обсязі.

Ознайомившись із відповіддю на відзив, відповідач надала суду письмові заперечення та письмові пояснення в яких зазначила обставини, аналогічні обставинам, що викладені у відзиві на позовну заяву. Крім того, наведено приклади щодо невірного розрахунку заборгованості банком. Просила суд застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» у повному обсязі. (т. 2 а.с.44-65, 76-84)

Ухвалою суду від 29 вересня 2020 року відкрито провадження по даній справі та призначено до розгляду в судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 23 жовтня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а також задоволено клопотання представника відповідача про виклик та допит у якості свідка відповідача ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 11 листопада 2020 року застосовано до відповіді на відзив АТ КБ «ПриватБанк» від 26.10.2020 та доданих до неї документів процесуальні наслідки встановлені ст.. 126 ЦПК України- залишено її без розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак разом із позовною заявою суду було надано клопотання про розгляд справи без його участі, а також зазначено, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити. (а.с. 7)

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, а також письмових запереченнях та поясненнях ОСОБА_1 , наполягав на застосуванні судом строків позовної давності та просив відмовити у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 .

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 28 квітня 2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку, відповідно до якої відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту. (а.с.38).

У заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

За вказаним договором банком було відкрито картковий рахунок на ім`я відповідача та надано у користування наступні кредитні картки:

-28.04.2014 № НОМЕР_1 терміном дії до січня 2018;

-15.08.2018 № НОМЕР_2 терміном дії до червня 2022 року. (а.с. 18)

Як вбачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_1 відповідачу ОСОБА_1 28.04.2014 було встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі 2300 грн., який в подальшому неодноразово змінювався банком. 27.08.2018 кредитний ліміт було збільшено до 25000,00 грн. та 20.11.2018 кредитний ліміт зменшено до 0,00 грн. (а.с. 19)

Фактичне використання відповідачем ОСОБА_1 кредитних грошових коштів в межах встановленого кредитного ліміту підтверджується випискою про рух грошових коштів та здійснених операцій по картковому рахунку на ім`я ОСОБА_1 , відкритому за договором б/н станом на 14.04.2020 року (а.с. 20-37)

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 14 липня 2020 року становить 104635,09 гривень, яка складається з: 66005,75 гривень заборгованість за тілом кредиту, 23064,20 гривень заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625, 15565,14 гривень – нарахована пеня (а.с. 10-17)

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «Приватбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Проте, у анкеті-заяві ОСОБА_1 від 28 квітня 2014 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема проценти за користування кредитом.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 28 квітня 2014 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток Універсальна, 30 днів пільгового періоду та витяг з Умов та правил надання банківських послуг, без зазначення їх конкретної редакції та відомостей про затвердження, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів і Умов та правил розуміла відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин (28 квітня 2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (07 вересня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та Умови у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та Умови та правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Крім того, правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Суд вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток Універсальна, 30 днів пільгового періоду та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 28 квітня 2014 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Аналогічних висновків дійшла і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 провадження № 14-131цс19.

Крім того, відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі, їх розмір і порядок нарахування, посилався на зміни внесені 01.03.2019 року до п. 2.1.1.2.12. Умов та правил надання банківських послуг, за якими у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України відсотки встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд».

Разом з тим, матеріали справи не містять даних про те, що відповідач ознайомилась зі змінами до п. 2.1.1.2.12. Умов та правил надання банківських послуг від 01.03.2019 року щодо нарахування відсотків за ч. 2 ст. 625 ЦК України в розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна», 84,0% - для картки «Універсальна голд» та що між позивачем та відповідачем досягнуто згоди щодо розміру і порядку нарахування вказаних відсотків.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення процентів, розрахованих по ст. 625 ЦК України, та пені не підлягають задоволенню.

В той же час, судом достовірно встановлено, що відповідач фактично отримувала грошові кошти за договором б/н від 28.04.2014 у межах встановленого кредитного ліміту, що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 за вказаним договором.

Зокрема, з вказаної виписки вбачається, що відповідач користувалася кредитними послугами АТ КБ «ПриватБанк» ще з 2012 року та протягом тривалого часу належним чином виконувала обов`язки з повернення кредитних грошових коштів.

Представник же відповідача у судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву наголошував на тому, що банком не доведено фактичного отримання грошових коштів відповідачем. Однак, надаючи обґрунтування невірному розрахунку заборгованості зазначав, що відповідачем було фактично сплачено суму більшу ніж отримано кредитного ліміту, що саме по собі спростовує доводи відповідача про не отримання нею коштів від банку.

В той же час, представник відповідача наголошував на тому, що позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача після спливу строків позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Так, статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа (кредитор) довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними, щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічні правові позиції викладені і у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року по справі № 6-14цс14.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону.

Аналогічні правові позиції викладені і у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 07 листопада 2018 року по справі № 372/1036/15-ц провадження № 14-252цс18.

Отже, приходячи до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за пенею, суд не вбачає підстав для застосування строків спеціальної позовної давності до спірних правовідносин.

В той же час, згідно з випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 , останній раз відповідач користувалась кредитною карткою 11 лютого 2019 року (переказ зі своєї карти НОМЕР_3 через додаток приват24. Коментар до платежу отримувач: ОСОБА_1 на суму 6000 грн.) (а.с. 20 зворотній бік).

В свою чергу АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із даним позовом 07 вересня 2020 року, тобто в межах встановленого законом строку позовної давності.

Виходячи з вищевикладеного, суд не вбачає підстав для застосування строків загальної позовної давності, на чому наполягав представник відповідача.

Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитом у розмірі 66005,75 гривень та відмови у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Що стосується посилань представника відповідача на певні правові позиції Верховного Суду та прохання застосувати їх під час ухвалення рішення по суті спору, суд враховує такі правові позиції, зокрема і висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року, справа №703/3063/18, провадження №61-11260св19, однак за даних фактичних обставин справи, суд вважає вірним застосувати саме ті правові висновки, що наведені у даному рішенні.

Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Також, враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України щодо пропорційного розподілу судового збору, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1325,94 гривень. Керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ), на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (місцезнаходження м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором № б/н від 28 квітня 2014 року у розмірі 66005,75 гривень, а також судовий збір у розмірі 1325,94 гривень.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Повний текст рішення складено 16 грудня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України подається до Дніпровського апеляційного суду через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після завершення апеляційного перегляду.

Головуючий суддя: Р.О. Кушнірчук