Рішення № 93561920, 15.12.2020, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2020 року Чернігів Справа № 620/4478/20

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Лобана Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЛПГ Рітейл" до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛПГ Рітейл" (далі – ТОВ "ЛПГ Рітейл", позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0000963201 від 13.07.2019, видане Головним управлінням Державної податкової служби у Чернігівській області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що для перевірки підприємства необхідно рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом за обов`язкової наявності підстав, визначених підпунктами 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового Кодексу. Позивач звертає увагу, що для проведення фактичної перевірки мають існувати обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки. Позивач звертає увагу, що в самому спірному наказі, відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, окрім звичайного посилання на норми, що регулюють питання призначення перевірки.

При цьому, позивачем в ході перевірки надано пояснення, зі змісту якого вбачається, що останній вжив заходів для придбання та встановлення приладу, але поставка затрималась на невизначений термін внаслідок введення карантину. На даний час прилад встановлено та зареєстровано.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 13.10.2020 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи і встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позов.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, про що надав суду відзив на адміністративний позов, з підстав того, що перевіркою, проведеною у відповідності до норм чинного законодавства, встановлено, що на акцизному складі не обладнано та не зареєстровано рівномір-лічильник на одному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі та не зареєстрований один витратомір - лічильник встановлений за місцем відпуску пального, чим позивачем порушено податкове законодавство.

Від позивача 30.10.2020 та 12.11.2020 до суду надійшли відповідь на відзив та пояснення по суті справи, у яких позовні вимоги підтримано, позивач наполягає на їх задоволенні з підстав, викладених у позові з наданням додаткових пояснень.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Товариство з обмеженою відповідальність «ЛПГ РІТЕЙЛ» є юридичною особою зареєстрованою відповідно до вимог чинного законодавства.

Позивач здійснює діяльність з роздрібної торгівлі пальним (КВЕД 47.30).

Діяльність здійснюється, зокрема, на орендованому об`єкті АГЗП по вул. Фермерська, 1 в с. Киселівка Чернігівської області.

Свою діяльність на вказаному об`єкті товариство здійснює на підставі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, що видана ГУ ДФС у Чернігівській області, через зареєстрований податковим органом РРО, дозволу управління Держпраці на експлуатацію від 18.07.2019 року, дозволу управління Держпраці на виконання робіт від 14.01.2019.

25.06.2020 Головним управлінням ДПС у Чернігівській області був виданий наказ №862 про проведення фактичної перевірки.

25.06.2020 контролюючим органом було проведено фактичну перевірку ТОВ «ЛПГ РІТЕЙЛ» за адресом: Чернігівська область, Чернігівський район, с. Киселівка, вул. Фермерська, 1.

За результатами фактичної перевірки складено акт № 106/32/3979/3006 від 25.06.2020 про результати фактичної перевірки з питань додержання суб`єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов`язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, перевірки вищевказаної господарської одиниці позивача, яким встановлено порушення п. 12 підрозділу 5 Розділу XX Перехідних положень та п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 ПКУ від 02.12.2010 № 2755-VI зі змінами та доповненнями.

В акті перевірки зазначалось, що на акцизному складі не обладнано та не зареєстровано рівномір - лічильник на одному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі та не зареєстрований один витратомір - лічильник встановлений за місцем відпуску пального.

10 липня 2020 року ТОВ «ЛПГ Рітейл» було надано письмові пояснення до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в яких товариство пояснило поважні підстави виниклої ситуації, повідомило про вжиті заходи та виклало свою позицію.

На підставі акту перевірки № 106/32/3979/3006 від 25.06.2020 Головним управлінням ДПС у Чернігівській області винесене податкове повідомлення - рішенням від 13.07.2020 № 000963201 про сплату штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 40 000,00 грн (сорок тисяч гривень 00 копійок), яке ТОВ «ЛПГ Рітейл» отримало 14 липня 2020 року засобами поштового зв`язку.

Вважаючи вказане податкове повідомлення – рішення протиправним 23.07.2020 позивач направив скаргу на це податкове повідомлення - рішення до Державної податкової служби України.

Рішенням Державної податкової служби від 10.09.2020 № 27611/6/99-00-06-02-06-06 про результати розгляду скарги, скарга залишена без задоволення, а податкове повідомлення - рішенням від 13.07.2020 № 000963201 – без змін.

Вважаючи, що податкове повідомлення рішення є протиправним, незаконним та таким, шо підлягає скасуванню позивач звернувся до суд з даним позовом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України №2755-VI від 02.12.2010.

Право на проведення перевірки, в тому числі фактичної перевірки, визначено положеннями підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та пункту 75.1. статті 75 Податкового кодексу.

Відповідно до п. 75.1.3. ст. 75 Податкового кодексу, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Отже, проведення камеральних, документальних (планових або позапланових; виїзних або невиїзних) та фактичних перевірок є правом ГУ ДПС в Чернігівській області, як податкового органу.

Відповідно до п. 75.1.3. ст. 75 Податкового кодексу, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Підстави призначення, обставини та порядок проведення перевірки визначено положеннями ст. 80 Податкового кодексу України.

Як вбачається зі змісту спірного наказу № 862 від 25.06.2020, в основу проведення фактичної перевірки платника податків відповідачем покладено ст. 20 та підпункт 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України.

Так, статтею 20 Податкового кодексу визначено загальний перелік прав контролюючих органів, а підпунктом 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 визначено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності такої підстави - у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Тобто, фактична перевірка проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом за обов`язкової наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 ст.80 Податкового кодексу України.

Відтак, для проведення фактичної перевірки мають існувати вказані вище фактичні обставини та передумови, які дозволяють податковому органу керуватись вказаною правовою нормою при призначенні (проведенні) такої перевірки.

Судом встановлено, що згідно змісту відзиву на адміністративний позов та додаткових пояснень, підставами для видання спірного наказу контролюючим органом визначено: інформацію, що міститься в Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників про можливість порушення позивачем законодавства, підприємством здійснювалась реалізація пального без зареєстрованих у встановленому законодавством порядку витратомірів-лічильників.

При цьому, відповідачем не надано до суду жодних письмових та належним чином оформлених доказів на підтвердження того, що підставою для прийняття наказу була саме вищезазначена інформація з бази даних, а саме Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників про можливість порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, як того вимагає п.п. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України.

Відповідно до вимог пункту 80.5 статті 80 Податкового кодексу України, допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу, яка визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Згідно з абзацом третім п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.

Системно проаналізувавши положення ст. 75-81 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що вимоги до змісту наказу про призначення як планової документальної перевірки, так і позапланової документальної перевірки, документальної невиїзної перевірки, фактичної перевірки сформульовані лише в абз.3 п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу, де вказано, що в наказі зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

Як встановлено судом, підставою для прийняття спірного наказу була інформація, що міститься у Єдиного державного реєстру витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників, яка свідчить про можливість порушення позивачем законодавства, а саме позивачем на акцизному складі не обладнано та не зареєстровано рівномір-лічильник на одному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі та не зареєстрований один витратомір - лічильник встановлений за місцем відпуску пального.

Дослідивши зміст наказу № 862 від 25.06.2020, судом встановлено відсутність у тексті спірного наказу інформації, яка свідчила б про наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, та у зв`язку з якими у контролюючого органу виникає обґрунтована та законодавчо встановлена необхідність для здійснення належного податкового контролю.

Також, суд зазначає, що у вказаному наказі, відсутні будь-які посилання на конкретні підстави призначення перевірки, окрім звичайного посилання на норми, що регулюють питання призначення перевірки, а саме ст.20 та п.п. 80.2.2. п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України.

В той же час суд вважає за необхідне зазначити, що інформація на підставі якої прийнято оскаржуваний наказ, повинна містити інформацію про хоча і можливі, проте конкретні порушення позивачем законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Саме з цього виходила колегія Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду при розгляді справи № 520/1304/2020 (постанова від 22 вересня 2020 року) де предметом спору була протиправність наказу податкового органу про проведення фактичної перевірки.

При цьому, п.п. 80.2.2 п. 80.2 ст.80 Податкового кодексу України містить декілька обґрунтувань для проведення перевірки, а саме: така перевірка проводиться у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, а тому, зі змісту наказу за № 862 від 25.06.2020, неможливо встановити яке з окремих вказаних порушень слугувало конкретною підставою для його прийняття.

Зазначений висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду викладеним у постановах від 04 вересня 2020 року у справі №821/1274/18, від 02 вересня 2020 року у справі №821/1828/16 та від 04 грудня 2018 року у справі №820/4894/18.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі № 826/17123/18 від 21 лютого 2020 року відступив від висновків про застосування норми права у подібних правовідносинах у частині того, що саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного здійснення податкового контролю щодо себе; а також, що допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні та проведенні відповідної документальної виїзної або фактичної перевірки, які викладено в постановах Верховного Суду від 13 березня 2018 року (справа № 804/1113/16), від 24 травня 2019 року (справа № 826/16221/15), від 3 жовтня 2019 року (справа № 820/850/16), від 16 жовтня 2019 року (справа № 820/11291/15), від 22 листопада 2019 року (справа № 815/4392/15) тощо.

Водночас, судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду сформулювала правовий висновок: «незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».

З огляду на вищезазначений правовий висновок Верховного Суду оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень платник податків може посилатись на порушення порядку проведення такої перевірки (наказу), яким судами, поряд із встановленими в ході перевірки порушеннями податкового та/або іншого законодавства, має бути надана правова оцінка в першу чергу.

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних податків належить, зокрема, акцизний податок (статті 8 та 9 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп.14.1.4 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України акцизний податок - непрямий податок на споживання окремих видів товарів (продукції), визначених цим Кодексом як підакцизні, що включається до ціни таких товарів (продукції).

Як вбачається з матеріалів справи, штрафні санкції до позивача застосовані за порушення пп. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України та п.12 підрозділу 5 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України.

Так, згідно п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України акцизні склади та акцизні склади пересувні утворюються з метою підвищення ефективності роботи із запобігання та боротьби з незаконним виробництвом і обігом спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, пального, посилення контролю за повнотою та своєчасністю надходження до бюджету акцизного податку.

Поняття акцизного складу визначено у пп.14.1.6 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, а саме: акцизний склад - це спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів, а також приміщення, розташовані на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання пального (крім скрапленого газу природного, бензолу, метанолу), за винятком приміщень для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального розпорядником акцизного складу.

Згідно пп.14.1.224 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України розпорядник акцизного складу - це суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання пального (крім скрапленого газу природного, бензолу, метанолу), крім суб`єктів господарювання, які використовують приміщення, розташовані на митній території України, для навантаження-розвантаження, зберігання пального виключно для потреб власного споживання пального.

Підпунктом 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України встановлено, що акцизні склади, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізація пального, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з акцизного складу, розташованому на акцизному складі, та рівнемірами-лічильниками рівня таких товарів (продукції) у резервуарі, а для скрапленого газу (пропану або суміші пропану з бутаном), інших газів, бутану, ізобутану за кодами згідно з УКТ ЗЕД 2711 12 11 00, 2711 12 19 00, 2711 12 91 00, 2711 12 93 00, 2711 12 94 00, 2711 12 97 00, 2711 13 10 00, 2711 13 30 00, 2711 13 91 00, 2711 13 97 00, 2711 14 00 00, 2711 19 00 00, 2901 10 00 10 - також можуть бути обладнані пристроями для вимірювання рівня або відсотка пального у резервуарі (далі - рівнемір-лічильник) на кожному введеному в експлуатацію стаціонарному резервуарі, розташованому на акцизному складі.

Акцизні склади, на яких здійснюються виключно зберігання та реалізація пального, що отримується та реалізується виключно у споживчій тарі без зміни розфасовки, а також скрапленого газу природного, бензолу, метанолу, не обладнуються витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.

Витратоміри-лічильники та резервуари повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, проведені відповідно до законодавства, а рівнеміри-лічильники повинні відповідати вимогам законодавства та мати позитивний результат повірки або оцінку відповідності, або калібрування, проведені відповідно до законодавства. У разі відсутності позитивного результату повірки або оцінки відповідності, або калібрування витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників для цілей цього Кодексу акцизні склади, на яких вони розташовані, вважаються необладнаними витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.

Платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані зареєструвати:

а) усі розташовані на акцизних складах резервуари, введені в експлуатацію, витратоміри-лічильники та рівнеміри-лічильники у розрізі акцизних складів - в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі;

б) усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Один акцизний склад може бути зареєстрований виключно одним розпорядником акцизного складу. Один розпорядник акцизного складу може зареєструвати один і більше акцизних складів.

Забороняється здійснення реалізації пального без наявності зареєстрованих витратомірів-лічильників, рівнемірів-лічильників та резервуарів, без реєстрації акцизного складу.

Таким чином, вимоги ст. 230 Податкового кодексу України стосуються суб`єктів господарювання, які є розпорядниками акцизних складів.

Що стосується обладнання акцизних складів, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання пального, витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками, то п.12 підрозділу 5 розділу XX Податкового кодексу України встановлено, що розпорядники акцизних складів відповідно до вимог цього Кодексу зобов`язані обладнати акцизні склади витратомірами-лічильниками та/або рівнемірами-лічильниками та зареєструвати їх в Єдиному державному реєстрі витратомірів-лічильників та рівнемірів-лічильників рівня пального у резервуарі в строки, зокрема, акцизний склад, де розташовано резервуари, загальна місткість яких не перевищує 1000 куб. метрів, - не пізніше 1 січня 2020 року.

Пунктом 18 підрозділу 5 розділу XX Податкового кодексу України було встановлено, що норми п.128-1 ст.128-1 Податкового кодексу України застосовуються до розпорядників акцизних складів, на яких розташовано резервуари, загальна місткість яких не перевищує 1000 куб. метрів (крім розпорядника акцизного складу, який до 1 липня 2019 року не підпадав під визначення платника податку відповідно до п.212.1 ст.212 цього Кодексу) з 1 січня 2020 року.

Проте Законом України №391-ІХ від 18.12.2019 були внесені зміни до вказаного пункту та слово «січня» замінено словом «квітня».

Таким чином, законодавець встановив, що відповідальність розпорядників акцизних складів за відсутність обладнання акцизних складів, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання пального, витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками може наступити лише з 01.04.2020, таким чином фактично надавши розпорядникам вказаних складів додатковий термін для обладнання акцизних складів, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання пального, витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.

Судом встановлено, що позивач, який є розпорядником акцизного складу, для виконання вимог законодавства уклав укладено договір поставки від 13.04.2020 № 13042020 (а.с. 20-22) з ТОВ «НВК «ІНТЕРГАЗ» щодо поставки вимірювальної техніки, виробником якої є ALISONIC SRL. Via Ercolano, 3,20900 Monza (MB), Italia (Республіка Італія).

Проте вказане обладнання не було поставлено та встановлено, у зв`язку із введеними карантинними обмеженнями, що були зумовлені розповсюдженням короновірусної хвороби (COVID -19).

На виконання умов договору від 13.04.2020 № 13042020 ТОВ «НВК «ІНТЕРГАЗ» поставка позивачу магнітострикційного рівноміру була відкладена.

При цьому, судом встановлено, що Податковим кодексом України не визначається порядок реєстрації акцизних складів, на території яких здійснюється виробництво, оброблення (перероблення), змішування, навантаження-розвантаження, зберігання пального, а також не врегульовані на законодавчому рівні питання можливості призупинити реєстрацію акцизного складу при виникненні форс-мажорних обставин. Також Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» не передбачає можливості призупинити дію ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним при виникненні форс-мажорних обставин. Законом передбачено лише призупинення дії ліцензії у разі несвоєчасної сплати чергового платежу за ліцензію на підставі письмового розпорядження органу, який видав ліцензію, на термін до сплати заборгованості.

Законом України від 17.03.2020 №530-ХІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» внесені зміни в ч. 2 ст.14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», яка наводить перелік форс-мажорних обставин та до таких віднесено карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України.

Дослідивши надані позивачем доводи позову та надані ним докази, суд дійшов висновку про доведення позивачем тієї обставини, що карантин, встановлений постановою Кабінету Міністрів України, став для контрагента позивача та самого позивача форс-мажором, тобто надзвичайною і не підвладною волі сторін договору щодо поставки ТОВ «НВК «ІНТЕРГАЗ» позивачу рівнеміра та обладнання позивачем акцизного складу витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками. Вказана обставина була непередбачуваною та перешкоджала позивачу здійснити обладнання акцизного складу витратомірами-лічильниками та рівнемірами-лічильниками.

За таких обставин, суд вважає, що відсутні підстави для притягнення позивача до відповідальності за порушення п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України та п.12 підрозділу 5 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України.

При цьому, суд виходить також з того, що законодавством не врегульовано які дії при вказаних обставинах суб`єкт господарювання повинен був додатково здійснити для виконання покладеного на нього обов`язку.

Одним з принципів податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Суд вважає, що при обставинах встановлених судом має застосовуватись саме вказаний принцип, а також принцип верховенства права встановлений ст.6 КАС України, зокрема, забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що при обставинах, які виникли, позивач здійснив всі можливі дії, які залежали від нього, з метою дотримання вимог податкового законодавства, а представником відповідача не наведено беззаперечних доказів правомірності прийнятих оскаржуваних податкових-повідомлень рішень, які б при перевірці судом відповідали частині 2 статті 2 КАС України.

Більш того, відповідачем 2 взагалі не подано відзиву на позов, що у відповідності до ч. 4 ст. 159 КАС України може розцінюватися судом як визнання позову.

В свою чергу жодним з відповідачів не подано заперечення на відповідь на відзив, у яких позивач навів нові доводи.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги мають бути задоволені у повному обсязі.

При цьому, судом враховується положення пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Крім того, згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі “RuizTorija v. Spain” від 09.12.1994, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод не можна розуміти як такий, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на ухвалення рішення про задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн.

Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області № 0000963201 від 13.07.2019.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ЛПГ Рітейл" судовий збір у сумі 2102 (дві тисячі сто дві) грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю "ЛПГ Рітейл" (вул. Коцюбинського, буд. 49-а, к. 206, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 3973006).

Відповідачі: Головне управління Державної податкової служби у Чернігівській області (вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 43143966), Державна податкова служба України (Львівська площа, буд. 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ - 43005393).

Повний текст рішення виготовлено 15 грудня 2020 року.

Суддя Д.В. Лобан