Рішення № 93560498, 15.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7616/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про встановлення відсутності компетенції, визнання протиправним наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просить суд встановити відсутність компетенції (повноважень) в.о. начальника Управління Яковенка А.М. та членів комісії, створеної на підставі розпорядження на ознайомлення позивача з наказом Міністерства юстиції України від 26.05.2020 № 1843/к «Про звільнення»; визнати наказ Міністерства юстиції України від 26.05.2020 № 1843/к «Про звільнення» неправомірним; поновити позивача на посаді заступника начальника Управління з питань дотримання прав засуджених осіб та осіб, узятих під варту або призначити на посаду заступника начальника Управління з питань ресоціалізації і захисту прав засуджених; стягнути з Міністерства юстиції України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.07.2020 по день поновлення позивача на посаді; визнати відмову Міністерства юстиції України у виплаті надбавки за науковий ступінь позивача протиправною та зобов`язати здійснити виплату з грудня 2019 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що наказом Міністерства юстиції № 2654/к від 17.07.2018 її призначено на посаду заступника начальника Управління з питань дотримання прав засуджених та осіб узятих під варту, як переможця відкритого конкурсу. В подальшому назву Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції змінено на нову – Південне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції. При цьому реорганізаційних процесів не відбулося, код ЄДРПОУ не змінився. Відповідно до наказу Міністерства юстиції «Про внесенні змін до штату Управління» від 14.01.2020 № 204/к до штатного розпису Управління внесено зміни, згідно яких посаду заступника начальника Управління з питань дотримання прав засуджених осіб та осіб, узятих під варту скорочено. Наказом від 01.04.2020 № 1305/5 затверджено Положення про Управління, пункт 9 якого викладено в новій редакції: «… начальник має заступників, у тому числі першого». Таким чином, враховуючи, що позивач була призначена на посаду до внесення змін до Закону України «Про державну службу» та скасування посади фактично також відбулося до введення даних змін, то питання щодо скорочення позивача має регулюватися законодавством, яке діяльно на той момент. На спірні правовідносини щодо вивільнення та скорочення поширюються норми Закону України «Про державну службу», КЗпП (в редакції до 13.02.2020), де пропонування працівнику посади при скорочення є обов`язком суб`єкта призначення. Обов`язковим також є і врахування переважного права на залишення на роботі при скороченні (кваліфікації працівника, освіти тощо). В лютому 2020 р. позивача ознайомлено з попередженням про звільнення із займаної посади та припиненням державної служби відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу». При цьому позивачу не було запропоновано жодну наявну вакантну посаду в Управлінні. Також відповідачем-1 не повідомлено профспілкові органи за 3 місяців для намічуваних звільнень. Відповідач-1 безпідставно не скористався визначеним ст. 87 Закону України «Про державну служу» правом та не запропонував при введені рівнозначних посад позивачу жодну з них. В перший день виходу з лікарняного 10.07.2020 позивача було звільнено з роботи з порушенням гарантованих ст. 3 Закону України «Про відпустки» права на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення та вирішення соціально-побутових питань. Позивач наголошує, що скорочення чисельності штату не відбулося, а навпаки кількість заступників начальника Управління збільшено на 5 одиниць, а процедура звільнення позивача відбулася з грубими порушенням законодавства про працю.

Ухвалою судді від 17.08.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

14.09.2020 та 18.09.2020 до суду від Міністерства юстиції України та Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції надійшли відзиви на адміністративний позов, відповідно до яких відповідачі позовні вимоги не визнали у повному обсязі, в задоволенні позову просили відмовити, зазначивши, що за результатами аналізу діяльності заступників начальників міжрегіональних управлінь з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, було визнано недоцільним збереження посади заступника начальника міжрегіонального управління за напрямом дотримання прав засуджених. Міністерством юстиції України відповідно до підпункту 12-1 пункту 12 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2014 № 224, 10.01.2020 затверджено нову структуру Південного управління. Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 14.01.2020 № 204/к «Про внесення змін до штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції» та у зв`язку із зміною структури Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції було внесено зміни до штату міжрегіонального управління. Посаду заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, яка належить до посад державної служби категорії «Б», скорочено. Попередженням від 20.02.2019 в.о. Державного секретаря Міністерства юстиції позивача попереджено про припинення державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення численості або штату державних службовців не раніше ніж через 30 календарних днів з дня ознайомлення з попередженням. З вищевказаним попередженням позивачка ознайомилась особисто під підпис 20.02.2020. Стаття 87 Закону регулює підстави та порядок припинення державної служби у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, виключено обов`язок суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби. Таким чином, наказ Міністерства від 26.05.2020 № 1843/к «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідає вимогам статті 87 Закону. При цьому за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу. Вказані норми закону неконституційними не визнавалися, тобто зазначені норми дають керівнику державного органу певну ступінь свободи у прийнятті рішення та наділяють його дискреційними повноваженнями. Законом України «Про державну службу» (у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача), який є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця, встановлено право за рішенням суб`єкта призначення, а не його обов`язок щодо переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу посаду. Припинення у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу не містить положень щодо обов`язку пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби. 02.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» від 12.12.2019 № 378-ІХ (далі - Закон № 378-ІХ), яким, зокрема, внесено зміни до статей 43-1 та 49-2 Кодексу законів про працю України. 13.02.2020 набрав чинності Закон України від 14.01.2020 № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», яким внесено зміни до Закону України «Про державну службу» в частині процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення. Так, абзацом першим частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів І та 11 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Отже, під час звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України та статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не застосовуються. Крім того, відповідач зазначає, що ОСОБА_1 на адресу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань надіслала 16.06.2020 заяву, якою повідомила, що з 16.06.2020 вона перебуває у стані тимчасової непрацездатності. У зв`язку перебуванням полковника внутрішньої служби ОСОБА_2 , начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на лікарняному виконання обов`язки начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції покладено на полковника внутрішньої служби Явтушенка А.М., заступника начальника міжрегіонального управління з питань стратегічного розвитку Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, на період тимчасової відсутності у зв`язку з хворобою полковника внутрішньої служби ОСОБА_2 . Таким чином, Міністерство юстиції України не порушувало право позивача, наказ Міністерства юстиції України від 26.05.2020 № 1843/к «Про звільнення» прийнято з дотриманням приписів чинного законодавства України, що регулює спірні правовідносини, а отже відсутні підстави визнання його протиправним та скасування.

Представником позивача надано до суду відповідь на відзив, в якій наголошено на фіктивному характері скороченні посади, яку обіймала позивача, та можливе її звільнення з особистих мотивів. Представник позивача вдається до аналізу причин скорочення посади, а також утворення інших. Зокрема наголошує, що скорочення посади з причин її неефективності є надуманим та необґрунтованим, адже посада була введена в кінці 2017 р., призначення відбулися в серпні 2018 р., тобто такий короткий період часу не міг бути показником неефективності. При цьому показники, які бралися за основу для визначення стану роботи за напрямком не у повній мірі охоплювали всі сфери діяльності та відображали реальну ситуацію по напряму роботи щодо дотримання стану прав засуджених та осіб, узятих під варту. Представник позивача наголошує, що відповідачем-1 не вказано, які саме результати роботи очікувалися; не уточнено, що за окремі випадки засвідчили неефективність існування посади, яку займала позивач. Також відповідачем не враховано позитивні показники роботи у напрямку паспортизації засуджених, налагодження взаємодії з спостережними комісіями, громадськими організаціями тощо. Також відповідачами була проігнорована громадська думка з приводу кадрових питань, а саме скорочення позивача, залишення її на роботі в системі ДВКС України. Так, Громадська рада, яка функціонує при Управлінні (м. Одеса) в складі 27 громадських організацій, висунула підтримку у бік позивача.

Ухвалою суду від 15.09.2020 заяву Міністерства юстиції України задоволено та ухвалено розглядати справу за правилам загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 08.10.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою суду від 30.10.2020 в задоволенні клопотань представників відповідачів про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду відмовлено.

Ухвалою суду від 05.11.2020 в задоволенні клопотання представника Міністерства юстиції України про зупинення провадження по справі відмовлено.

Ухвалою суду від 05.11.2020 в задоволенні заяви Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.

Ухвалою суду від 05.11.2020 заяву ОСОБА_1 про збільшення та уточнення позовних вимог та предмету позову повернуто позивачу без розгляду.

Ухвалою суду від 05.11.2020 задоволено клопотання Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції та закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті в порядку письмового провадження на 16.11.2020.

Ухвалою суду від 16.11.2020 в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про розгляд справи в судовому засіданні відмовлено.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Міністерства юстиції від 29.11.2017 № 4687/к (т.І, а.с. 14-18) в штатну структуру Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції введено посаду заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту.

Наказом Міністерства юстиції від 15.02.2017 № 737/к (т.І, а.с. 21-25) затверджено штат Управління, в якому передбачено посаду заступника начальника Управління з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту. 18.02.2018 затверджено Структуру Управління.

17.07.2018 наказом Міністерства юстиції «Про призначення» № 2654/к на посаду заступника начальника Управління з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, призначено ОСОБА_1 , як переможця відкритого конкурсу.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 14.01.2020 № 204/к «Про внесення змін до штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції» та у зв`язку із зміною структури Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції було внесено зміни до штату міжрегіонального управління.

Посаду заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, яка належить до посад державної служби категорії «Б», скорочено.

20.02.2020 на виконання доручення в.о. Державного секретаря Міністерства юстиції № 171/13/48-20 від 19.02.2020 (т. І, а.с. 42) ОСОБА_1 ознайомлено з Попередженям про звільнення із займаної посади та припиненням державної служби відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (т. І, а.с. 43) не раніше ніж через 30 календарних дні з дня ознайомлення з даним попередженням у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців.

З огляду на матеріали справи, зокрема відповідно до акту № 4.1/ВН-462 від 10.07.2020 комісією у складі Квашина С.В., Возняка Р.І., Ленівова Є.Г., Ганської О.М., Кісельової О.С., Компанієць А.В. оголошено Білак Н.І. накази Міністерства юстиції України від 26.05.2020 № 1843/к «Про звільнення», Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 10.07.2020 № 98/ОС «Про особовий склад».

Наказом Міністерства юстиції України від 26.05.2020 № 1843/к «Про звільнення» ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, 17.06.2020 відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» з припиненням державної служби.

Згідно з пунктом 3 наказу «Про звільнення» у разі тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 датою звільнення вважати перший робочий день, наступний за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність.

Пунктом 3 зазначеного наказу встановлено, що начальник Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції полковник внутрішньої служби Малахов О.А. повинен забезпечити ознайомлення ОСОБА_1 з цим наказом під підпис.

Наказом Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 10.07.2020 № 98/оса «Про особовий склад» вирішено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за всі періоди роботи за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку.

16.06.2020 ОСОБА_1 на адресу Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань надіслала заяву, якою повідомила, що з 16.06.2020 вона перебуває у стані тимчасової непрацездатності.

У зв`язку перебуванням полковника внутрішньої служби ОСОБА_2 , начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на лікарняному, виконання обов`язків начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції покладено на полковника внутрішньої служби ОСОБА_3 , заступника начальника міжрегіонального управління з питань стратегічного розвитку Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, на період тимчасової відсутності у зв`язку з хворобою полковника внутрішньої служби ОСОБА_2 .

Не погодившись із наказом про звільнення та підставами для його видання, процедурою звільнення тощо, позивач звернулася до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги не підлягаючими до задоволення у зв`язку з наступним.

Постановою КМУ від 29.09.2019 № 849 затверджено Програму діяльності Кабінету Міністрів України, яку схвалено постановою Верховної Ради України від 04.10.2019 № 188-ІХ.

Програмою визначено ціль (12.3), згідно з якою нинішня кримінально-виконавча система не орієнтована на ресоціалізацію злочинця. Більше того, вона фактично допомогає йому “підвищити кваліфікацію” до рівня рецидивіста та часто робить його частиною “кримінальної культури”. Отже, Україна має побудувати гуманістичну систему кримінальних покарань, яка гарантуватиме безпеку суспільства та забезпечуватиме соціальне зцілення людини, що порушила кримінальний закон.

12.02.2020 проведено службову нараду із заступниками начальників міжрегіональних управлінь з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту щодо аналізу діяльності у 2019 році.

Після заслуховування звітів заступників начальників міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції за результатами діяльності у 2019 р. робота з дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, була визнана такою, що потребує покращення та підвищення контролю з боку керівництва міжрегіональних управлінь з питань виконання кримінальних покарань (протокол № 1 від 12.02.2020).

Прийняття рішення щодо введення в штат міжрегіональних управлінь з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції посади заступника начальника міжрегіонального управління з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, не призвело до очікуваних результатів та суттєвого покращення стану дотримання прав засуджених, а в окремих випадках засвідчило неефективність їх існування.

За основними показниками за цим напрямом виявлено недоліки щодо забезпечення прав засуджених при застосуванні заходів заохочення і стягнення, проведення правороз`яснювальної роботи серед засуджених (наприклад, у Південному управлінні жоден із засуджених навіть не виказав намір і відповідно не скористався послугами банку ресурсів надавачів адміністративних та соціальних послуг, що свідчить про незадовільний рівень роз`яснювальної роботи серед засуджених та нехтування можливістю ефективно вирішувати питання через веб-портал надавачів адміністративних та соціальних послуг), їх трудового та побутового влаштування тощо.

За результатами аналізу діяльності заступників начальників міжрегіональних управлінь з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, було визнано недоцільним збереження посади заступника начальника міжрегіонального управління за напрямом дотримання прав засуджених.

Відповідно до підпунктів 5 пункту 12, підпункту 3 пункту 12-2 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228, Міністр та Державний секретар Міністерства юстиції організовують та контролюють виконання, зокрема, актів Кабінету Міністрів України.

На виконання зазначеної Програми Міністерством відповідно до підпункту 12-1 пункту 12 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2014 № 224, Міністром юстиції України 10.01.2020 затверджено нову структуру Південного управління.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 14.01.2020 № 204/к «Про внесення змін до штату Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції» та у зв`язку із зміною структури Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції було внесено зміни до штату міжрегіонального управління.

Посада заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту, яка належить до посад державної служби категорії «Б», скорочено.

Попередженням від 20.02.2020 в.о. Державного секретаря Міністерства юстиції позивача попереджено про припинення державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення численності або штату державних службовців не раніше ніж через 3 0 календарних днів з дня ознайомлення з попередженням.

З вище вказаним попередженням Позивачка ознайомилась особисто під підпис 20.02.2020.

Статтею 5 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон) встановлено, що відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Разом з тим правові підстави припинення державної служби на цей час регулюються виключно Розділом IX «Припинення державної служби» Закону.

Згідно зі статтею 87 Закону (у редакції, що діяла станом на день попередження ОСОБА_1 та на день видання наказу про її звільнення) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або і державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу; 2) встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді протягом строку випробування; 3) отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності; 4) вчинення державним службовцем дисциплінарного проступку, який передбачає звільнення.

Стаття 87 Закону регулює підстави та порядок припинення державної служби у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу, виключено обов`язок суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби.

Таким чином, наказ Міністерства від 26.05.2020 № 1843/к «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідає вимогам статті 87 Закону України «Про державну службу».

Частиною третьою статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного наказу) встановлено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та И частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за ЗО календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати Державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення. Отже, за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Вказані норми закону неконституційними не визнавалися, тобто зазначені норми дають керівнику державного органу певну ступінь свободи у прийнятті рішення та наділяють його дискреційними повноваженнями.

Під дискреційним повноваженням розуміється таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, що визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі №461/2579/17, від 20.03.2018 у справі №820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 справа №826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто дискреційними повноваженням є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може" (постанова ВС від 30.07.2020 справа № 826/10085/16).

Отже, Законом України «Про державну службу» у редакції чинній, на час прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача, який є спеціальним законом, що регулює статус державного службовця, встановлено право за рішенням суб`єкта призначення, а не його обов`язок щодо переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу посаду.

Відповідно до статті 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Таким чином, на момент звільнення позивачки із державної служби застосовується виключно те законодавство, яке було чинне.

На підставі викладеного суд відхиляє викладені у адміністративному позові аргументи позивача, оскільки останні ґрунтуються на суб`єктивному тлумаченні позивачем норм законодавства.

Водночас, оскаржуваний наказ прийнятий відповідно до норм чинного законодавства із дотриманням процедури звільнення, є правомірним та не підлягає скасуванню.

У зв`язку перебуванням полковника внутрішньої служби ОСОБА_2 , начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на лікарняному, виконання обов`язків начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції покладено на полковника внутрішньої служби Явтушенка А.М., заступника начальника міжрегіонального управління з питань стратегічного розвитку Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, на період тимчасової відсутності у зв`язку з хворобою полковника внутрішньої служби ОСОБА_2 .

Отже посилання позивача на незрозумілість причин ознайомлення з наказом комісією у складі 6 посадових осіб Управління, сумніви у повноваженнях в.о. начальника Управління ОСОБА_3 на ознайомлення позивача з наказом про звільнення позбавлені сенсу, так як жодним чином не свідчать про порушення прав та інтересів позивача за встановлених судом обставин.

Системний аналіз наведених положень свідчить про те, що припинення у разі скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу не містить положень щодо обов`язку пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби.

02.02.2020 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України» (далі - Закон № 378-ІХ), яким, зокрема, внесено зміни до статей 43-1 та 49-2 Кодексу законів про працю України.

Частиною шостою статті 49-2 Кодексу законів про працю Україні (далі - КЗпП України) передбачено, що вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей, зокрема, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів; у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті; не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень

Згідно з абзацом восьмим частини першої статті 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу»: керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об`єднаннями громадян.

13.02.2020 набрав чинності Закон України від 14.01.2020 № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», яким внесено зміни до Закону України «Про державну службу» в частині процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Так, абзацом першим частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» передбачено, що суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду У країни від 17.02.2015 по справі № 21-8а15 за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Пунктом 8 частини другої статті 3 Закону України «Про державну службу» встановлено, що на державних службовців інших державних органів поширюється дія цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу» дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент вирішення спору врегульована положеннями Закону України «Про державну службу».

Отже, під час звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема відповідно до пункту 1 чи пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», положення статті 49-2 Кодексу законів про працю України та статті 38 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» не застосовуються.

Відтак, не заслуговують на увагу доводи позивача щодо порушення відповідачем-1 вимог Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» в процесі її звільнення.

Крім того, позивач посилається на порушення під час її звільнення суб`єктом призначення вимог ч. 2 ст. 40, ст. 49-2 КЗпП.

Частиною третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» визначено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Питання припинення державної служби у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності, або штату державних службовців врегульовано статтею 87 цього Закону.

Так, стаття 87 Закону України «Про державну службу» встановлює порядок припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення.

Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Вищенаведеною нормою не передбачено положення про те, що звільнення державного службовця на підставі пункту 1 частини першої цієї статті Закону має здійснюватися з обов`язковим переведенням його на іншу роботу.

З огляду на те, що питання припинення державної служби врегульовано спеціальним законом, яким є Закон України «Про державну службу», правових підстав для застосування частини першої 2 статті 40 КЗпП України та статті 49-2 Кодексу законів про працю України при звільненні державних службовців немає, а відповідно до частини 3 статті 87 Закону пропонування вакантної посади державному службовцю при звільненні є правом, а не обов`язком суб`єкта призначення.

В цьому аспекті не заслуговують на увагу посилання позивача на не дотримання принципу забезпечення рівного доступу до державної служби, зокрема прояву дискримінації відносно позивача, що гарантується п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну службу».

Так, пункт 1 частини першої, частина третя статті 87 викладено в редакції Закону із змінами, внесеними згідно із Законом «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» № 117-IX від 19.09.2019, який набрав чинності 13.02.2020.

Зазначені положення як на момент видання оскаржуваного наказу, так і на момент вирішення даного спору є чинними, не визнавалися неконституційними, є обов`язковими до виконання та поширюються на всіх громадян України в питанні реалізації права доступу до державної служби.

Відтак, правове застосування відносно позивача вищезазначених правових норм не становить порушення принципу рівного доступу до державної служби, рівно як і не є проявом дискримінації, так як судом не встановлено застосування правового врегулювання відносно позивача, яке б значно відрізнялося за якоюсь певною ознакою.

Вищенаведене також узгоджується з фактичними обставинами справи, зокрема згідно колективного звернення ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 до заступника Міністра юстиції України (т.ІІ, а.с. 106-107) від 25.03.2020, в якому суб`єкти звернення (заступники начальників Північно-Східного, Південного, Південного-Східного, Західного міжрегіональних управлінь з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту) висловили занепокоєння відносно ситуації щодо їх можливого звільнення з займаних посад та просили вжити заходів щодо перегляду рішення щодо скорочення посади заступника начальника Міжрегіонального управління з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту та залишення цієї посади у структурі та штаті Міжрегіональних управлінь.

З цих підстав не заслуговують на увагу також аргументи представника позивача щодо звільнення ОСОБА_1 з особистих мотивів, оскільки відповідні посади скорочені по всіх міжрегіональних управліннях, а не тільки в Управлінні, де працювала ОСОБА_1 .

З огляду позовну заяву, позивач не погоджується із правовим врегулюванням підстав для припинення державної служби внаслідок скорочення посади, з якої її звільнено. Так, на переконання позивача, оскільки відповідно до наказу Міністерства юстиції № 204/к від 14.01.2020 до штатного розпису Управління внесено зміни, згідно яких посаду заступника начальника Управління з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту скорочено, а наказом № 1305/5 від 01.04.2020 п.9 Положення викладено в новій редакції (начальник має заступників, у т.ч. першого), а позивач була призначена на посаду до введення змін в Закону України «Про державну службу» та скасування посади фактично відбулося до введення даних змін, то питання щодо скорочення позивача має регулюватися Законом України «Про державну службу» та КЗпП України в редакції до 13.02.2020, де пропонування працівнику посади при скороченні є обов`язком суб`єкта призначення, рівно як і врахування переважного права на залишення на роботі при скороченні (кваліфікації працівника, освіти тощо).

Суд зазначає, що Конституція України закріпила принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58). Це означає, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Згідно Роз`яснення Національного агентства України з питань державної служби щодо процедури вивільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 Закону України «Про державну службу») від 20 лютого 2020 р. № 86 р/з суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Отже, при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Таким чином, оскаржуваний наказ від 26.05.2020 № 1843/к прийнятий відповідно до норм чинного на момент його прийняття законодавства із дотриманням чинної процедури звільнення.

Не заслуговує на увагу також блок доводів сторони позивача, які стосуються недоцільності скорочення посади, яку обіймала позивач, оскільки накази Міністерства юстиції «Про внесення змін до штату Управління» від 14.01.2020 № 204/к та від 01.04.2020 № 1305/5 про затвердження Положення про Управління тощо - не становлять предмет розглядуваного спору.

В цьому аспекті суд звертає увагу позивача, що виконуючи судові функції суд має вирішувати питання права, належним чином поставлені перед ним. При цьому суд не уповноважений виступати адміністратором державної служби, оцінюючи у справі щодо звільнення з публічної служби доцільність та підставність внутрішньої організації структури державного органу, аналізуючи якість заходів, спрямованих на підвищення ефективності та оптимізації процесів тощо. Завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення. Відтак, посилання на необ`єктивність причин скорочення посади позивача, доводи про доцільність її збереження в межах розглядуваного спору суд оцінює критично.

Також не заслуговують на увагу твердження позивача про її незаконне звільнення в період дії карантину COVID-19, що на переконання позивача само по собі суперечить законодавству та грубо порушує трудові права.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 №256 "Деякі питання забезпечення трудових прав державних службовців, працівників державних органів, підприємств, установ та організацій на час встановлення карантину у зв`язку із загостренням ситуації, пов`язаної з поширенням випадків гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARA-CoV-2" врегульовано питання щодо забезпечення трудових прав працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та рекомендовано не звільняти працівників, які виконують визначену трудовим договором роботу вдома, та працівників, які перебувають у відпустці без збереження заробітної плати на період карантину, з підстав, установлених пунктами 3, 4 і 5 частини першої статті 40 КЗпП України.

Разом з цим, позивача звільнено з посади заступника начальника Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції з питань дотримання прав засуджених та осіб, узятих під варту відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII, у зв`язку із чим положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 256 в даному випадку не застосовуються.

Крім того, суд враховує, що процедуру та умови проведення конкурсу на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України на зайняття вакантних посад визначає Порядок проведення конкурсу на службу до Державної кримінально-виконавчої служби України на зайняття вакантних посад, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2020 № 701/5.

Відповідно до абзаців другого, третього пункту 2 розділу І Порядку № 701/5 конкурс проводиться після прийняття рішення про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад у разі необхідності, яка визначається керівником відповідного органу або установи, якому надано право приймати громадян на службу до ДКВС України та/або призначати на відповідні вакантні посади. Рішення про оголошення конкурсу приймається суб`єктом призначення та оформляється наказом, у якому затверджуються умови проведення конкурсу.

Рішення про проведення конкурсу на зайняття нововведених у Південному міжрегіональному управлінні з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції посад суб`єктом призначення не приймалося. Тобто, після оголошення конкурсу, позивач має право на загальних засадах взяти участь у конкурсі.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 50 Закону України «Про державну службу» передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, премії.

Так, держслужбовцю можуть виплачуватися грошова допомога при наданні щорічної основної відпустки (ст. 57), матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (ст. 54), а встановлення надбавки за науковий ступінь Законом України «Про державну службу» не передбачено.

Слід зазначити, що такий підхід до оплати праці держслужбовців запроваджено з набранням чинності 01.05.2016 Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, і на держслужбовців, оплата праці яких повинна проводитися згідно із Законом № 889, не поширюються положення постанови КМУ «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09.03.2006 р. № 268.

Відтак, твердження сторони позивача щодо незаконної відмови Управління у виплаті надбавки за науковий ступінь позивачу з грудня 2019 р. є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення КС України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003).

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Постанову про зобов`язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов`язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову, належних учасників процесу), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний приймати рішення, а дії - вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх, дотримуючись встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Отже суд приходить до висновку про те, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Судові витрати розподілити за правилами ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13; ЄДРПОУ 00015622), Південного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (65017, м. Одеса, Люстдорфська дорога, 9; ЄДРПОУ 40867311) про встановлення відсутності компетенції, визнання протиправним наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк

.