Ухвала суду № 93560210, 14.12.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження

14 грудня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/5615/20

Суддя Кіровоградського окружного адміністративного суду Жук Р.В., розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали

за позовомОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Знам`янської міської ради Кіровоградської області (ЄДРПОУ 32986436, вул. Михайла Грушевеького, 19 м. Знам`янка Кіровоградський області)пропро надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо поділу та вилучення земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду із вказаним позовом.

Вирішуючи питання наявність підстав для відкриття провадження суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Поряд з цим, відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Як вбачається з адміністративного позову, підставою для звернення ОСОБА_1 за судовим захистом до адміністративного суду слугували наміри розпорядитися належним їй нерухомим майном, яке розташоване на земельній ділянці. Тому, на думку ОСОБА_1 єдиним способом захисту порушеного права на отримання у власність чи то користування земельної ділянки є звернення до суду з позовною заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Так, у поданій позовній заяві позивачка просить суд:

-винести рішення, яким надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо поділу земельної ділянки, належної Знам`янській міській раді, виділеної для постійного користування АТ "Українська залізниця" па підставі Державного акту на право постійного користування землею серії II - КР №002026 від 21.04.2003 року та вилучення з її складу земельної ділянки для будівництва і обслуговування нежитлової будівлі за АДРЕСА_2 орієнтованою площею 0,02 га зі зміною цільового призначення "земель залізничного транспорту" до земель "житлової та громадської забудови".

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 20.07.2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб місцевих органів виконавчої влади, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Згідно п.7 ч. 1 ст.4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Зі змісту п. п.1, 2 ч.1 ст.4 КАС України випливає, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.

Разом з тим, за правилами п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У порядку адміністративного судочинства можуть бути оскаржені акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів».

Таким чином, дії суду, вчинені при виконанні ним своїх обов`язків щодо здійснення правосуддя є процесуальними, і оскаржуються у порядку, визначеному процесуальними законами та Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Тому, враховуючи приписи КАС України, такі спори не випливають із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій, а тому не належать до юрисдикції адміністративних судів.

Отже КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Статтею 124 Конституції України (в редакції Закону України від 02.06.2016 р. № 1401-VIII), норми якої є нормами прямої дії (стаття 8 Конституції України), встановлено, що юрисдикція судів поширюється не на всі правовідносини, а на будь-який юридичний спір.

Поняття «юридичного спору» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі судді Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 15.06.2018 по справі № 826/19388/16.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту

Відповідний правовий висновок сформований Великою Палатою Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18.

Дослідивши подані разом з позовною заявою документами судом встановлено, що визначеним ОСОБА_1 в позовній заяві відповідачем - Знам`янською міською радою ніяких дій, рішень або бездіяльності не вчинялися, оскільки будь-яких звернень ОСОБА_1 до Знам`янської міської ради щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо поділу земельної ділянки виділеної для постійного користування АТ "Українська залізниця" па підставі Державного акту на право постійного користування землею серії II - КР №002026 від 21.04.2003 року та вилучення з її складу земельної ділянки для будівництва і обслуговування нежитлової будівлі за АДРЕСА_2 орієнтованою площею 0,02 га зі зміною цільового призначення "земель залізничного транспорту" до земель "житлової та громадської забудови" не подавала.

Суд зауважує, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, чинне законодавство не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище. Тому, судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявнику.

Однак, звертаючись до суду позивачкою в заяві не викладено обставин та не зазначено доказів звернення до відповідача та отримання рішення відмови у надані такого дозволу на розроблення проекту землеустрою, тобто доказів того, що її законні права та інтереси кимось порушені, а тому підлягають відновленню. При цьому сама заявниця зауважує, що вона є власником нерухомого майна разтошованого на земельній ділянці власником якої є Знам`янська міська рада.

З огляду на викладене, позивачка звернувшись до суду з даним позовом, передчасно захищає права та інтереси, які реально відповідачем не порушено до фактичного оскарження кінцевих рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути прийняті чи вчинені на підставі її звернення, тому на час звернення до суду відсутній предмет спору.

Об`єктивна відсутність правових наслідків у вигляді порушення прав та інтересів позивача свідчить про передчасність звернення до суду саме з такими позовними вимогами та відсутність юридичного спору, змістом якого є спір щодо прав чи обов`язків. Наведене виключає можливість розгляду справи судом, оскільки відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на "юридичні спори".

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у складі судді Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 29.10.2018 по справі № 9901/838/18.

Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Суд зазначає, що поняття "спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 22 березня 2018 року по справі № П/9901/135/18.

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, №93, п. 59).

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідний правовий висновок сформований Верховним Судом України у постанові від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст.2, 4, 19, п. 1 ч. 1 ст. 170, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі.

2. Ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі надіслати позивачу негайно.

3. Попередити позивачку, що позовні матеріали будуть їй повернуті супровідним листом рекомендованим поштовим відправленням із зворотною розпискою про їх одержання після спливу терміну для оскарження ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі.

4. У випадку оскарження ухвали позовні матеріали будуть скеровані до апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою.

5. Попередити позивачку, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Відповідно до частин четвертої - п`ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалу про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі може бути оскаржено. У разі скасування ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.

Згідно ч. 1 ст. 295 та ч. 1 ст. 297 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук