Рішення № 93559946, 16.12.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

16 грудня 2020 року Справа № 280/7672/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27.10.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадстру у Запорізькій області від 10.06.2020 №8-4971/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою»;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області прийняти рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності із кадастровим номером 2324288200:19:013:0001 орієнтовною площею 2.0000 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Федорівської сільської ради Пологівського району Запорізької області.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві зазначає, що позивач звертався до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 2,000 га за межами населеного пункту Федорівської сільської ради Пологівського району Запорізької області. У відповідь відповідачем відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з посиланням на те, що місцерозташування земельної ділянки не відповідає ч. 7 ст. 118, ч. 3, 4 ст. 136 Земельного кодексу України. На думку позивача такі дії відповідача є незаконними, а прийнятий наказ необґрунтованим, тому позивач просить задовольнити заявлені позовні вимоги.

Ухвалою суду від 02.11.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

11.11.2020 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначає, що бажана до відведення земельна ділянка кадастровий номер 2324288200:19:013:0001 входить до переліку земельних ділянок, право на які буде виставлено на земельні торги. У свою чергу, на підставі частини 3 статті 136 Земельного кодексу України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів. Таким чином, Головне управління не має правових підстав для надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

11.05.2020 ОСОБА_1 звернулась до ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована за межами населеного пункту Федорівської сільської ради Пологівського району Запорізької області (кадастровий номер 2324288200:19:013:0001). До заяви позивачем додано графічні матеріали щодо бажаного місця розташування земельної ділянки.

Наказом від 10.06.2020 № 8-4971/15-20-СГ відповідач відмовив у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність розташованої на території Федорівської сільської ради Пологівського району Запорізької області із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, з підстав, що місцерозташування земельної ділянки не відповідає ч. 7 ст. 118, ч. 3, 4 ст. 136 Земельного кодексу України.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до пункту «в» частини 3 статті 116 Земельного кодексу України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 121 Земельного кодексу України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 га.

Частиною 4 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений статтею 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування передбачені статтею 122 Земельного кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14 січня 2015 року затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до цього Положення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №333 від 29 вересня 2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за №1391/29521, затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру в області.

Згідно з цим Положенням Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Головне управління відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством (підпункт 13 пункту 4 Положення).

Відтак, до повноважень відповідача, як територіального органу Держгеокадастру, належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Запорізької області, у тому числі передача таких земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у порядку, передбаченому статтею 118 ЗК України.

Розглядаючи заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства, відповідач повинен був у місячний строк перевірити цю заяву на відповідність її вимогам статей 116, 118, 121 ЗК України і за наслідками перевірки - дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (видати відповідний наказ) або, у разі виявлення обставин, передбачених абз.1 частини 7 статті 118 ЗК України, - надати позивачу мотивовану відмову у наданні дозволу.

Так, наказом ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 10.06.2020 № 8-4971/15-20-СГ позивачу відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на підставі невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам ч. 7 ст.118, ч.ч. 3, 4 ст. 136 Земельного кодексу України.

Однак, з такої відмови не можливо встановити, яким саме вимогам нормативно-правових актів не відповідає місце розташування спірної земельної ділянки, що свідчить про неповний розгляд / надання відповіді на клопотання позивача та, як наслідок, неправомірність такого наказу.

Приписами частини чотирнадцятої статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Верховний Суд у постанові від 24 січня 2019 року у справі №806/2978/17 вказав, що відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Так, наказ від 10.06.2020 № 8-4971/15-20-СГ не містить пояснень щодо того, яким конкретно вимогам частини 7 статті 118 Земельного кодексу України не відповідало подане позивачем клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи додані до нього графічні матеріали.

Лише у відзиві на позовну заяву відповідач стверджував про те, що невідповідність місця розташування обраної позивачем земельної ділянки полягала в тому, що на момент звернення позивача за отриманням дозволу на розроблення проекту землеустрою земельна ділянка, за рахунок якої позивач має намір отримати у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 17 жовтня 2019 року № 8-1799/15-19-СГ земельна ділянка кадастровий номер 2324288200:19:013:0001 включена до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, та не може відчужуватися, передаватися у заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Надаючи оцінку цьому аргументу відповідача для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, суд виходить з наступного.

Згідно із частинами 1-4 статті 136 Земельного кодексу України, організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об`єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови.

Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів.

Згідно із частиною 3 статті 135 Земельного кодексу України, організатором земельних торгів є фізична або юридична особа - власник земельної ділянки, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки, які уклали з виконавцем земельних торгів договір про проведення земельних торгів.

Таким чином, Земельним кодексом України прямо передбачено заборону відчуження земельних ділянок державної або комунальної власності, право на які виставляються на земельні торги у формі аукціону, виключає можливість відчуження цієї земельної ділянки її розпорядником (відповідачем) до завершення торгів.

Суд погоджується, що включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, може бути законною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Однак, вказана підстава має бути зазначена у самому наказі про відмову у наданні такого дозволу та підтверджуватись належними доказами.

Так, наказ від 10.06.2020 № 8-4971/15-20-СГ містить лише загальне посилання на частину 7 статті 118 Земельного кодексу України, не конкретизуючи, які невідповідності відповідач мав на увазі, тобто у вказаному рішенні суб`єктом владних повноважень не зазначено, у чому полягала невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, генеральним планам населених пунктів, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, а тому суд вважає, що у спірних правовідносинах відповідач не розглянув клопотання позивача у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати наказ від 10.06.2020 № 8-4971/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», оскільки із нього не можливо встановити, яким вимогам частини 7 статті 118 Земельного кодексу України не відповідає місце розташування спірної земельної ділянки, а також зважаючи на відсутність у ньому таких обґрунтувань для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, як приналежність земельної ділянки до земель, які включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги.

Поряд із цим, вирішуючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності із кадастровим номером 2324288200:19:013:0001 орієнтовною площею 2.0000 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Федорівської сільської ради Пологівського району Запорізької області, суд виходить із наступного.

Дійсно, як зазначено вище, приписами частини 3 статті 136 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Однак, як слідує з матеріалів справи, після видання наказу ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області від 17.10.2019 №8-1799/15-19-СГ «Про включення земельних ділянок в перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності права на які пропонуються до продажу на земельних торгах» і до часу подання позову до суду, а саме до 27.10.2020, відповідачем не вчинено дій стосовно реалізації цього рішення (проведення торгів).

Так, як слідує з наявної в матеріалах справи роздруківки з веб-сайту Держгеокадастру з розділу «Оголошення про проведення земельних торгів», станом на дату формування даного пошукового запиту – 26.10.2020, відсутнє оголошення про проведення земельних торгів щодо спірної земельної ділянки (а.с. 19-22).

Всупереч приписам ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідачем протилежного документально не доведено та не спростовано.

На думку суду така бездіяльність відповідача дійсно породжує правову невизначеність, яка створює перешкоду щодо набуття у власність позивачем земельної ділянки. Аналогічна оцінка надана Третім апеляційним адміністративним судом при вирішенні подібних правовідносин тотожній бездіяльності відповідача – суб`єкта владних повноважень та викладена в постановах від 11 листопада 2020 року у справі № 340/174/20, від 06 серпня 2020 року у справі №280/614/20, від 22 жовтня 2020 року у справі №340/175/20.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Пунктом 4 частини першої 1статті 5 КАС України визначено, що способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовані частинами 6, 7 статті 118 ЗК України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Застосовуючи цей підхід до справи, що розглядається, зобов`язання відповідача видати дозвіл не є втручанням у дискреційні повноваження органу виконавчої влади.

Верховний Суд у своїй постанові від 02.07.2020 у справі №825/2228/18, зокрема в пунктах 36 – 40, вказав, що зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок:

«…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

68. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

69. У справі, що переглядається, повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано статтею 118 ЗК України.

70. Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними».

Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України). Ця мета перегукується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини» (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

Виходячи з встановлених обставин справи, суд зазначає, що відповідач протиправно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки позивачу.

При цьому, зобов`язання відповідача розглянути клопотання позивача повторно не захистить порушені права ефективно. Оскільки відповідно до статті 118 Земельного кодексу України відповідач зобов`язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах, то й відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою можуть бути неодноразовими.

Тому, враховуючи, що позивач звернувся до відповідача зі всіма необхідними документами та у належний спосіб, ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області прийняти рішення про надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарського орієнтовною площею 2га для ведення селянського господарства на території Федорівської сільської ради Пологівського району Запорізької області.

Згідно частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених фактичних обставин справи та наведених приписів нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність необхідної сукупності підстав для задоволення позовних вимог.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

У зв`язку із задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 840,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50; код ЄДРПОУ 39820689) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадстру у Запорізькій області від 10.06.2020 №8-4971/15-20-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою».

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області прийняти рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності із кадастровим номером 2324288200:19:013:0001 орієнтовною площею 2.0000 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Федорівської сільської ради Пологівського району Запорізької області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачену суму судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Суддя Н.В. Стрельнікова