Рішення № 93559930, 16.12.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року Справа № 280/4131/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Шумейко Івана Павловича (вул. Жуковського, буд. 59, м. Запоріжжя, 69002), до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

23.06.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі – позивач, ФОП ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі – відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 13.04.2020 №0006623305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 72603,40 грн. за податковими зобов`язаннями та 18510,85 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), а всього на суму 90754,25 грн.

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 13.04.2020 №0006633305, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 510 грн.

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 13.04.2020 №0006643305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 6050,28 грн. за податковим зобов`язанням та 1512,57 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), а всього на суму 7562,85 грн.

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 13.04.2020 №0006653305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 20894 грн. за податковим зобов`язанням та 5223,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), а всього на суму 26117,50 грн.

Крім того, просить стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що вона не занижувала податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у 2018-2019 роках та не занижувала суми утриманого військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу за той же період, в зв`язку з чим, є помилковими твердження відповідача про завищення розміру валових витрат платника податків. Зазначене підтверджується первинними документами, які відповідачем не було взято до уваги при винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою від 25.06.2020 у справі відкрите загальне позовне провадження, підготовче засідання призначене на 20.07.2020.

10.07.2020 від відповідача до суду надійшли відзив на позов. У відзиві ГУ ДПС у Запорізькій області зазначило, що за результати проведеної перевірки позивача було встановлено порушення:

- пп. 164.1.3 п. 164.1 ст.164, п. 177.2, пп. 177.4.1 п. 177.4 ст. 177 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 72603,40 грн. в т.ч. за 2018р. на суму 33886,40 грн., за 2019р. на суму 38717,00 грн.

- пп. 164.1.3 п. 164.1 ст.164, підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ, а саме заниження суми утриманого військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 6050,28грн., в т.ч. за 2018 рік на суму 2823,87 грн., за 2019 рік на суму 3226,42 грн.

- п.2 ч.1 ст.7, п.5 ст.8, п.8 ст.9 (у редакції, що діє з 01.01.2016р.) Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI із змінами та доповненнями, а саме заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за 2018р.-2019р. на загальну суму 88741,50 грн. у т.ч. за 2018 рік на суму 41416,72 грн., за 2019 рік на суму 47320,78 грн.

- п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст.14, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового Кодексу України від 01.12.2010р. №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) занижено суму податкових зобов`язання на загальну суму ПДВ 20894 грн.

- п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями, а саме ведення книги обліку доходів і витрат з порушення порядку заповнення, яку ведуть фізичні особи підприємці, що здійснюють діяльність на загальній системі оподаткування протягом 2018р.-2019р.

- абз. 3 п.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI зі змінами та доповненнями, а саме несвоєчасно перерахований єдиний внесок, нарахований з чистого оподатковуваного доходу за 2019 рік у сумі 1859,25грн.

- абз.1 п.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI зі змінами та доповненнями, а саме несвоєчасне перераховання єдиного внеску із сум заробітної плати, нарахованої особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту) за перевіряємий період.

- пп. «в» п. 176.1 ст.176 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), встановлено перекручення даних наданих в декларації за 2018 рік та за 2019 рік, а саме завищення валових витрат.

На підставі виявлених порушень були винесені спірні податкові повідомленні – рішення. Вважає, що податкові повідомлення-рішення були винесені законно та обґрунтовано. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

10.07.2020 до суду надійшло клопотання представника позивача про приєднання копії рішення від 01.07.2020 по справі №335/2710/20 до матеріалів справи.

Ухвалою від 20.07.2020 підготовче засідання відкладене на 04.08.2020.

23.07.2020, на спростування доводів відповідача, від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

04.08.2020 від представника позивача надійшла заява, погоджена з представником відповідача, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою від 04.08.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 17.09.2020.

17.09.2020 від представника позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.

17.09.2020 від представника позивача надійшла заява про розгляд справи в порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

26.10.2020 від відповідача надійшла заперечення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Просить суд відмовити в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правову допомогу в повному обсязі.

Суд, повно та всебічно встановивши обставини справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, в період часу з 10.02.2020 по 28.02.2020 на підставі п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, п.77.1, п.77.4 ст.77 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ (із змінами та доповненнями), п.13.1 ст.13 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відповідно до направлення від 10.02.2020 №71, №72 та наказу від 10.01.2020 №32, виданих ГУ ДПС у Запорізькій області та плану-графіка проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 2020 рік, головними державними ревізорами-інспекторами відділу контрольно-перевірочної роботи фізичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб ГУ ДПС у Запорізькій області Щербахою Є.С. та Шергіною В.В. була проведена документальна планова виїзна перевірка діяльності ФОП ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) за період діяльності з 01.01.2018 по 31.12.2019 з метою своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, відповідно до затвердженого плану перевірки.

За результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки складено акт від 06.03.2020 за №74/08-01-33-05/ НОМЕР_1 (а.с. 10-52).

З зазначеного акту перевірки вбачається, що перевіркою були встановлені наступні порушення:

- пп. 164.1.3 п. 164.1 ст.164, п. 177.2, пп. 177.4.1 п. 177.4 ст. 177 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) занижено податок з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 72603,40 грн. в т.ч. за 2018р. на суму 33886,40 грн., за 2019р. на суму 38717,00 грн.

- пп. 164.1.3 п. 164.1 ст.164, підпункт 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ, а саме заниження суми утриманого військового збору з суми чистого оподатковуваного доходу на загальну суму 6050,28грн., в т.ч. за 2018 рік на суму 2823,87 грн., за 2019 рік на суму 3226,42 грн.

- п.2 ч.1 ст.7, п.5 ст.8, п.8 ст.9 (у редакції, що діє з 01.01.2016р.) Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI із змінами та доповненнями, а саме заниження сум єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за 2018р.-2019р. на загальну суму 88741,50 грн. у т.ч. за 2018 рік на суму 41416,72 грн., за 2019 рік на суму 47320,78 грн.

- п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст.14, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 Податкового Кодексу України від 01.12.2010р. №2755-VІ (зі змінами та доповненнями) занижено суму податкових зобов`язання на загальну суму ПДВ 20894 грн.

- п. 177.10 ст. 177 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ із змінами та доповненнями, а саме ведення книги обліку доходів і витрат з порушення порядку заповнення, яку ведуть фізичні особи підприємці, що здійснюють діяльність на загальній системі оподаткування протягом 2018р.-2019р.

- абз. 3 п.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI зі змінами та доповненнями, а саме несвоєчасно перерахований єдиний внесок, нарахований з чистого оподатковуваного доходу за 2019 рік у сумі 1859,25грн.

- абз.1 п.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI зі змінами та доповненнями, а саме несвоєчасне перерахування єдиного внеску із сум заробітної плати, нарахованої особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту) за перевіряємий період.

- пп. «в» п. 176.1 ст.176 Податкового Кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ (зі змінами та доповненнями), встановлено перекручення даних наданих в декларації за 2018 рік та за 2019 рік, а саме завищення валових витрат.

ФОП ОСОБА_1 з висновками акту від 06.03.2020 №74/08-01-33-05/ НОМЕР_1 не погодилась та 26.03.2020 подала на нього заперечення (вх. №17626/ФОП від 30.03.2020). До заперечень було додано: додаткову угоду до договору про надання правової (професійно-правничої) допомоги від 26.12.2017 №038290, акт від 31.12.2019 укладеного між ФОП ОСОБА_1 та АО «Гладкий, Яценко та Партнери», звіт про виконання договору про надання правової(професійно-правничої) допомоги від 26.12.2017 №038290, додаткова угода до договору №1 позички об`єкта нерухомого майна від 01.12.2016, додаткова угода до договору №2 позички об`єкта нерухомого майна від 15.08.2019.

Відповіддю від 08.04.2020 за №7068/14/08-013305-09, заперечення позивача до акту документальної планової виїзної перевірки від 06.03.2020 №74/08-01-33-05/ НОМЕР_1 залишені без задоволення (а.с. 53-64).

13.04.2020 за результатами розгляду акту перевірки і заперечень до нього, контролюючим органом було, зокрема, видано:

1) податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2020 року №0006623305, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 72603,40 грн. за податковими зобов`язаннями та 18150,85 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), а всього - на суму 90754,25 грн. (а.с. 65);

2) податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2020 року №0006633305, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 510,00 грн. (а.с. 66);

3) податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2020 року №0006643305, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 6050,28 грн. за податковими зобов`язаннями та 1512,57 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), а всього на суму 7562,85 грн. (а.с. 67);

4) податкове повідомлення-рішення від 13 квітня 2020 року №0006653305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість, на суму 20894,00 грн. за податковими зобов`язаннями та 5223,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), а всього - на суму 26117,50 грн. (а.с. 68).

Підставою для винесення цих податкових повідомлень-рішень стали висновки контролюючого органу про порушення вимог п.44.1 п.44.6 ст.44, п.85.2 ст.82, пп.164.1.3 п.164.1 ст.164, п.177.2. пп.177.4.1 п.177.4 ст.177, пп.1.3 п.16-1 підрозділу 10. пп.14.1.181 п.14.1 ст.14. п.198.1. п.198.3. п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України.

22.04.2020. не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, ФОП ОСОБА_1 оскаржила їх в адміністративному порядку.

15.06.2020 рішенням Державної податкової служби України №19087/6/99-00-06-02-04-06 скаргу представника ФОП ОСОБА_1 було залишено без задоволення. Податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Запорізькій області від 13.04.2020 №0006623305, №0006633305, №0006643305, №0006653305 - залишено без змін (а.с. 69-72).

Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року №2755-VI (далі - ПК України).

Згідно з пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (далі Закон 996) встановлено, що первинний документ це документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення і повинен мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 Закону 996 визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Пунктом 177.2 статті 177 ПК України (в редакції, що діяла у період, який перевірявся) встановлено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пп.177.4.2 п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

Також згідно з пп.177.4.4 п.177.4 ст.177 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать: інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Стосовно витрат на оплату послуг з правової допомоги.

Контролюючий орган в акті перевірки вказує на те, що в актах прийому-передачі зазначено номер договору про надання правової допомоги, який не відповідає номеру укладеного договору.

Водночас, відповідно до акту, підписаного 31.12.2019 ФОП ОСОБА_1 та АО «Гладкий, Яценко та Партнери», сторони виявили, що в актах прийому-передачі №1 від 30.03.2018, №2 від 30.04.2018, №3 від 31.05.2018, №4 від 29.06.2018, №5 від 31.07.2018, №6 від 31.08.2018, №7 від 28.09.2018, №8 від 31.10.2018, №9 від 30.11.2018, №10 від 28.12.2018, №11 від 31.01.2019, №12 від 28.02.2019, №13 від 29.03.2019, №14 від 30.04.2019, №15 від 31.05.2019, №16 від 28.06.2019, №17 від 31.07.2019, №18 від 30.08.2019, №19 від 30.09.2019, №20 від 31.10.2019, №21 від 29.11.2019, №22 від 30.12.2019, підписаних сторонами, в якості номера договору, зазначено помилково №4401 замість правильного №038290, а відтак сторони виправили описку в частині номера договору, зазначеного в підписаних сторонами актах прийому передачі, зазначаючи правильний номер договору «№038290» замість помилкового «№ 4401».

Відповідач в акті перевірки також зазначає, що в наданих актах прийому-передачі немає можливості встановити вид та характер наданих послуг, які безпосередньо пов`язані з господарською діяльністю. А тому, контролюючий орган зазначає, що на його думку, витрати по сплаті за послуги з правової допомоги не пов`язані з господарською діяльністю.

Проте, у звіті про виконання договору про надання правової (професійної правничої) допомоги від 26 грудня 2017 року №038290, складеного в порядку п.2 ч.1 ст.21 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», детально перелічені послуги з правової (професійної правничої) допомоги, які Адвокатське об`єднання «Гладкий, Яценко та Партнери» надало ФОП ОСОБА_1 в період з 26 грудня 2017 року по 30 грудня 2019 року, а саме: надання консультацій з питань оформлення трудових відносин з працівниками, з питання укладення господарських договорів, з питання нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, з питання складання документів, які використовуються при оформленні господарських правовідносин з контрагентами, з питання порядку подання податкової звітності, з питання виконання господарських договорів, з питання ведення обліку доходів і витрат, з питання обчислення та сплати військового збору, з питання правового регулювання розміщення літніх майданчиків, з питання відповідальності за неналежне виконання господарських зобов`язань та з питання претензійної роботи з контрагентами, з питання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій, з питання обліку робочого часу працівників, з питання реєстрації потужностей, з питання дотримання законодавства про роздрібну торгівлю алкогольними напоями, з питання дотримання законодавства про захист прав споживачів, з питання правового регулювання рекламування товарів і послуг, з питання порядку припинення дії господарських договорів.

З вищевказаного звіту вбачається, що правова допомога, витрати на оплату якої понесла ФОП ОСОБА_1 , повністю стосується господарської діяльності позивача, а тому ці витрати були обґрунтовано віднесені до складу валових витрат ФОП ОСОБА_1 як платника податків.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що копії акту, звіту і додаткової угоди надавалися контролюючому органу.

В постанові від 12.02.2019 у справі №817/815/16 Верховний Суд висловив правовий висновок, згідно з яким, витрати, понесені на оплату юридичних послуг, є витратами на оплату за виконання робіт, послуг, та включаються до складу витрат фізичної особи-підприємця відповідно до підпункту 177.4.2 пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України.

В постанові від 10.05.2018 у справі №820/1763/16 Верховним Судом вироблена правова позиція, за якою, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Акт наданих послуг з зазначенням фактично поставленої послуги за напрямом, вказаним в договорах, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції. Спірні послуги (мова йшла про юридичні послуги) фактично спрямовані па забезпечення підприємницької діяльності позивача, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача.

Наведене вище спростовує позицію відповідача про не включення витрат на оплату правової допомоги адвокатського об`єднання до складу валових витрат платника податків.

Стосовно витрат на оренду нежитлового приміщення та компенсацію комунальних послуг.

Контролюючий орган вважає, що ФОП ОСОБА_1 безпідставно включила до складу валових витрат суму, сплачену Споживчому товариству «Виробниче торгівельне підприємство «Аврора» за оренду частини нежитлового приміщення площею 18 кв.м та компенсацію комунальних послуг. Свої висновки контролюючий орган мотивує тим, що в оренді у ФОП ОСОБА_1 перебуває нежитлове приміщення площею 135 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . З них, частину приміщення площею 18 кв.м ФОН ОСОБА_1 передала в користування ФОП ОСОБА_2 за двома договорами позички, від 01.12.2016 та від 15.08.2019. Тому, контролюючий орган вважає, що частина приміщення площею 18 кв.м не використовується в господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 .

Водночас, позивачем надано копію додаткової угоди від 01.12.2016 до договору №1 позички об`єкта нерухомого майна, а також копію додаткової угоди від 15.08.2019 до договору №2 позички об`єкта нерухомого майна. Вищевказаними додатковими угодами, договори позички були доповнені пунктами 10 наступного змісту: «10. Позичкодавець зберігав за собою право користування об`єктом позички. Протягом дії предмета договору, користування предметом позички позичкодавець та користувач здійснюють спільно, за взаємною згодою. Сторони не мають права перешкоджати одна одній у здійсненні права користування об`єктом позички». Додаткові угоди є невід`ємними частинами договорів позички.

Таким чином, у відповідності до умов договорів позички (в редакції додаткових угод до них), позивач зберігала за собою право користування усім приміщенням, в тому числі і його частиною площею 18 кв.м, яка була предметом договорів позички. Тому, частина приміщення площею 18 кв.м, на яку вказав контролюючий орган, все одно використовується в господарській діяльності ФОП ОСОБА_1 , а тому втрати на оренду нежитлового приміщення та компенсацію комунальних послуг, в тому числі щодо частини приміщення 18 кв.м були обґрунтовано віднесені до складу валових витрат позивача, як платника податків.

Як зазначив позивач, копії додаткових угод надавалися контролюючому органу ще до винесення спірних податкових повідомлень-рішень, однак контролюючий орган безпідставно не врахував зміст цих документів.

05 березня 2019 року Верховним Судом прийнято постанову у справі №814/2950/16, якою залишено без задоволення касаційну скаргу державної податкової інспекції. За обставинами справи №814/2950/16, позивач здав в оренду приміщення, однак при цьому сплачував за це приміщення витрати на електроенергію. Контролюючий орган виключив ці витрати зі складу валових витрат платника податків.

Верховний Суд, встановивши, що одним із видів діяльності позивача є надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20), зазначив, що відповідач необґрунтовано зменшив валові витрати позивача та нарахував позивачу податок на доходи фізичних осіб в цій частині.

Наведене вище свідчить про те, що навіть якщо особа здала приміщення в користування іншій особі, то всі понесені орендодавцем (позичкодавцем) втрати на утримання такого приміщення (в т.ч. на оплату електроенергії) включаються до складу валових витрат орендодавця (позичкодавця), якщо останній має зареєстрований вид діяльності за КВЕД 20 «Падання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».

Як свідчить інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань (копія долучена до матеріалів справи). ФОП ОСОБА_1 здійснює господарську діяльність в т.ч. за КВЕД 68.20 «Надання в оренду та експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна».

Отже, витрати на оренду нежитлового приміщення та компенсацію комунальних послуг були обґрунтовано включені позивачем до складу валових витрат, що спростовує доводи від відвідача про протилежне.

Стосовно витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Компанія Вентсервіс», ТОВ «МФ Легко», ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ТОВ «АЛЛО».

Підпунктом 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України основні засоби - матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 20000 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 20000 гривень і поступово зменшується у зв`язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

За приписами підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;

вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг;

інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Як зазначено у підпункті 138.8.1 пункту 138.8 статті 138 ПК України, до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

З акту перевірки та відзиву вбачається, що контролюючий орган вважає безпідставним включення ФОП ОСОБА_1 до складу валових витрат сум, сплачених за придбання вентилятора вартістю 17173,33 грн., стелажу вартістю 14980,00 грн., шафи вартістю 16000,00 грн., телевізора вартістю 7300,00 грн., Ірhоnе 8+ вартістю 16999,00 грн., Ірhоnе XS вартістю 24599,00 грн., стола виробничого вартістю 6661,00 грн., ноутбука вартістю 6665,83 грн. Контролюючий орган посилається на те, що ці товарно-матеріальні цінності є основними засобами, а тому не можуть включатися до складу валових витрат, але можуть включатися до складу витрат, пов`язаних з провадженням господарської діяльності, у вигляді амортизаційних відрахувань з відповідним веденням окремого обліку таких витрат.

Проте, посилання контролюючого органу на необхідність їхньої амортизації замість включення їх вартості до складу валових витрат є безпідставними, з огляду на відсутність законодавчо встановленої форми ведення обліку вартості, яка амортизується, для фізичних осіб - підприємців. Так, контролюючий орган в акті перевірки сам зазначає, що «...на сьогодні законодавчо не встановлена форма ведення такого обліку...», але при цьому вважає, що ФОП може використовувати Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби». В той час як в пункті 2 згаданого Положення зазначається, що воно застосовується юридичними особами. Крім того, ч.1 ст.2 Закону України «Про бухгалтерський облік а фінансову звітність в Україні» визначає, що закон поширюється на юридичних осіб. Таким чином, для фізичних осіб підприємців не передбачено порядку ведення обліку вартості, яка амортизується. Отже, посилання контролюючого органу на те, що позивач не мала право включати вартість цих товарів до складу валових витрат є безпідставними.

Крім того, слід зазначити. що контролюючий орган стосовно таких ТМЦ, як стіл вартістю 6661,00 грн. та ноутбук вартістю 6665,83 грн. не визначив, чи була це вартість з ПДВ, чи вартість без ПДВ. Адже, відповідно до п.8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби» (якщо й брати його до уваги), первісна вартість об`єкта основних засобів включає в себе суми непрямих податків лише в тому випадку, якщо вони не відшкодовуються підприємству. Оскільки ФОП ОСОБА_1 є платником ПДВ, а отже, сплачений нею ПДВ включається до податкового кредиту, а відтак, за змістом наведеного вище п.8 Положення, суми ПДВ не включаються до вартості основних засобів. Тому, стіл вартістю 6661,00 грн. з ПДВ та ноутбук вартістю 6665,83 грн. з ПДВ. в цілях обліку основних засобів, повинні мати вартість без урахування ПДВ, а така вартість є нижчою ніж 6000,00 грн., тому вказані товари не можуть вважатися основними засобами, що потребують амортизації.

Слід також звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14 травня 2019 року у праві №813/2667/15. За обставинами справи №813/2667/15 фізичною особою - підприємцем було віднесено до складу валових витрат кошти, сплачені за придбання основних засобів. Відповідач (податковий орган) вважав, що такі кошти не можуть бути віднесені до витрат. В свою чергу, Верховний Суд констатував, що факт придбання вказаних товарів не ставиться під сумнів контролюючим органом, як не поставлено під сумнів і те, що придбані підприємцем основні засоби використовуються ним при здійсненні основного виду діяльності.

В даній справі, відповідач не ставить під сумнів ні факт придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Компанія Вентсервіс», ТОВ «МФ Легко», ФОП ОСОБА_3 , ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , ТОВ «АЛЛО», ні ту обставину, що придбані позивачем: вентилятор, стелаж, шафи, телевізор, телефони, стіл і ноутбук використовуються ФОП ОСОБА_1 при здійсненні основною виду діяльності - діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, мри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, з урахуванням вищевикладеної позиції Верховного Суду, ФОП ОСОБА_1 правомірно віднесла витрати на придбання вказаних товарно-матеріальних цінностей до склад) своїх валових витрат.

Стосовно витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей у ФОП ОСОБА_6 і ТОВ «Мултипак».

Контролюючий орган вважає, що ФОП ОСОБА_1 завищено суму валових витрат на вартість товарно-матеріальних цінностей, придбаних у ФОП ОСОБА_6 і ТОВ «Мултипак». Свої висновки контролюючий орган мотивує тим, що ці вироби не використовуються у господарській діяльності по реалізації алкогольних напоїв та пива, та для дотримання належного стану орендованого приміщення.

Однак, щодо товарів, придбаних у ФОП ОСОБА_6 , то як зазначив позивач, контейнер 230x130x78 мм ПС-120 та контейнер 135x130x77 мм ПС-100 використовується для зберігання тари, необхідної для розливу алкогольних напоїв; серветка біла 24x24 см та серветка целюлозна 18x20 см, а також пергаментний папір необхідні для сервірування столу при подачі алкогольних напоїв відвідувачам; соломка, мішалка дерев`яна, бамбукові палички та ложка чайна використовуються для забезпечення можливості для споживачів вживати алкогольні напої, а також є елементом декору при сервіруванні цих напоїв; плівка пакувальна, фольга та пакет необхідні для належного упакування алкогольних напоїв, які продаються споживачам «з собою» та для зберігання ємкостей з напоями; рукавички нітрилові необхідні для роботи працівників, які контактують з посудом.

Цукор, придбаний у ТОВ «Мултипак», розфасовується та надається ФОП ОСОБА_1 споживачам - відвідувачам закладу з метою рекламування закладу, оскільки на упаковку цукру наносяться матеріали рекламного характеру, спрямовані на привернення уваги споживачів до закладу та його господарської діяльності.

Зазначені пояснення надавалися контролюючому органу ще до винесення податкових повідомлень-рішень, однак були проігноровані контролюючим органом, та контролюючий орган безпідставно не врахував зміст цих пояснень.

Стосовно податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Контролюючий орган стверджує про заниження суми податкових зобов`язань на загальну суму ПДВ 20894 гривень. Свої висновки мотивує тим, що ФОП ОСОБА_1 передавала частину орендованого приміщення, площею 18 кв. м у безкоштовне користування ФОП ОСОБА_2 за договорами позички. Відтак вважає, що ФОП ОСОБА_1 має нараховувати податкові зобов`язання на частину орендованою приміщення площею 18 кв.м, яке передає у безкоштовне користування ФОП ОСОБА_2 .

Так, контролюючий орган посилався на те, що в даному випадку має місце постачання товару, підкресливши, що мова йде про дарування товару. Проте контролюючий орган не звернув уваги на той факт, що за договором позички право власності до користувача не переходить, а тому позичка і дарування мають різні правові наслідки. Так, відповідно до ч.1 ст.827 ЦК України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передали другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Отже, позичку не можна вважати постачанням товару в розумінні пп. 14.1.191 п.14.1 ст. 14 ПК України, а тому операція з надання частини приміщення у позичку не належить до об`єктів оподаткування податком на додану вартість.

Стосовно штрафу в розмірі 510,00 грн. за п.121.1 cт.121 ПK України.

Що стосується штрафу в розмірі 510,00 грн., застосованого за п. 121.1 ст. 121 ПК України, то контролюючий орган не обґрунтував, в чому полягає, на його думку, незабезпечення позивачем зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 ПК України строків їх зберігання та/або ненадання позивачем контролюючому органу оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю.

Так, в процедур перевірки, та при розгляді заперечень на акт перевірки, ФОП ОСОБА_1 надала контролюючому органу в повному обсязі запитувані документи.

При цьому, контролюючим органом не враховано, що за змістом ч.1 ст.2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», обов`язок ведення бухгалтерського обліку покладається на юридичних осіб, а не на фізичних осіб-підприємців, якою є ФОП ОСОБА_1 .

Також суд звертає увагу, що в провадженні Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя перебувала адміністративна справа №335/2710/20 за позовом ФОП ОСОБА_1 до в.о. заступника начальника Головного управління ДПС у Запорізькій області Філімонова П.П. про скасування постанов про накладення адміністративних стягнень та закриття справ про адміністративні правопорушення.

У справі №335/2710/20 ФОП ОСОБА_1 оскаржувала постанови про накладення адміністративних стягнень №6 (за ч.1 ст.164-1 КУпАП) та №7 (за ч.1 ст.165-1 КУпАП) від 16.03.2020.

В оскаржуваних постановах контролюючий орган посилався на те, що, на його думку, ФОП ОСОБА_1 занизила суми єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за 2018 та за 2019 роки, а також, на думку відповідача, занизила податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2018 та за 2019 роки.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 01.07.2020 у справі №335/2710/20 адміністративний позов ФОП ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано постанови про накладення адміністративних стягнень №6 та №7 від 16.03.2020, а справи про адміністративне правопорушення, передбачені ч.1 ст.164-1 та ч.1 ст.165-1 КУпАП відносно ФОП ОСОБА_1 , - закрито у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративних правопорушень.

Таким чином, зазначеним рішенням фактично встановлено то, що позивач не занижала суми єдиного внеску, нарахованого з чистого оподатковуваного доходу за 2018 та за 2019 роки, а також, не занижала податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2018 та за 2019 роки.

Відповідно до ч.4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР та вона набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Аналізуючи оскаржувані рішення, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до ч.2 статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачем зазначених вище принципів при прийнятті спірних рішень дотримано не було.

В даному випадку, податковим органом ґрунтовних недоліків щодо наданих позивачем документів не встановлено та не зазначено у відповідних рішеннях.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваних рішень.

Оцінюючи вищевикладені обставини, суд приходить до висновку, що спірні рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

При цьому, відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради Європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат, а саме: судового збору в розмірі 1249,50 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн., то суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1249,50 грн. (а.с. 5), який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Запорізькій області.

Що стосується судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, то слід зазначити, що відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Як встановлено з матеріалів справи, на підтвердження витрат на правничу допомогу представником позивача надано:

1). Копію ордеру №1014308;

2). Копію договору №81785 від 25.03.2020 про надання правової (професійної правничої) допомоги;

3). Копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №ЗП002116;

4). Копію акту здачі-прийняття послуг від 05.08.2020.

Однак, представником позивача не надано жодного доказу на підтвердження фактичної сплати наданих послуг, тобто фактичного понесення позивачем витрат пов`язаних з отриманням професійної правничої допомоги.

З огляду на це суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.06.2020 у справі №640/22250/19 (адміністративне провадження №К/9901/10848/20, №К/9901/10804/20) склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18 (адміністративне провадження №№К/9901/11333/19, К/9901/12479/19) та інших.

Частиною 5 ст.242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Лавентс проти Латвії» наголосив, що відшкодовуванню підлягають лише витрати, які мають розумний розмір.

Як зазначено ЄСПЛ у п.268 Рішення по справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (Заява № 19336/04): «Згідно з практикою Суду, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п.30, ECHR 1999-V).».

Аналогічну практику вирішення питання судових витрат застосовано ЄСПЛ у п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пп.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004.

Суду не надано жодного доказу фактичного понесення позивачем витрат пов`язаних з отриманням професійної правничої допомоги, в зв`язку з чим, беручи до уваги правову позицію Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, у задоволенні заяви представника ФОП ОСОБА_1 – адвоката Шумейко Івана Павловича про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м. Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 13.04.2020 №0006623305, яким Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 72603,40 грн. за податковими зобов`язаннями та 18510,85 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), а всього на суму 90754,25 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 13.04.2020 №0006633305, яким до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в сумі 510 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 13.04.2020 №0006643305, яким Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на суму 6050,28 грн. за податковим зобов`язанням та 1512,57 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), а всього на суму 7562,85 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 13.04.2020 №0006653305, яким Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 20894 грн. за податковим зобов`язанням та 5223,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), а всього на суму 26117,50 грн.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1249,50 грн. (одна тисяча двісті сорок дев`ять гривен 50 копійок) гривні за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області.

В задоволенні вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката – відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.В. Кисіль