Рішення № 93559730, 09.12.2020, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 грудня 2020 року м. Ужгород№ 807/1530/15 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої судді - Калинич Я.М.,

суддів - Дору Ю.Ю., Плеханова З.Б.,

при секретарі судового засідання - Попович М.М.

за участю:

позивач: ОСОБА_1 ,

представник відповідача 1: не з`явився,

представник відповідача 2: Палко Я.В.,

представник відповідача 3: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області, Державної фіскальної служби України про стягнення середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області (далі – відповідач 1, ДПІ у Тячівському районі), Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області (далі – відповідач 2, ГУ ДФС у Закарпатській області), Державної фіскальної служби України (далі – відповідач 1, ДФС України), яким просив:

1. Стягнути з Головного управління ДФС у Закарпатській області на його користь заборгованість у вигляді вихідної допомоги в розмірі 3688,30 гривень та середньої заробітної плати за весь період невиплати в розмірі 212446,08 гривень, разом 216134,38 гривень.

1. Зобов`язати Головне управління ДФС у Закарпатській області привести запис в його трудовій книжці у відповідності до вимог діючої Інструкції про ведення трудових книжок.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що наказом ДПА у Закарпатській області від 23 липня 2003 року №163 «Про звільнення ОСОБА_1 » з 28 липня 2003 року його було звільнено з посади старшого слідчого в особливо важливих справах слідчого відділу Тячівського міжрайонного управління податкової міліції ДПА у Тячівському районі та податкової міліції за п. 64 п.п. «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ від 29 липня 1991 року №114. На думку позивача, в порушення вимог пункту 2 статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідач не виплатив належну суму вихідної допомоги, що становила на момент звільнення 3688,30 гривень, чим також порушив вимоги частини першої статті 116 КЗпП України, а саме: не провів повного розрахунку на день звільнення, або видачі трудової книжки. Враховуючи наведене та відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, підприємства, установи, організації повинні сплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тому відшкодуванню підлягає сума - 212446,08 гривень.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 травня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 в частині вимог про зобов?язання Головного управління ДФС України в Закарпатській області привести запис в трудовій книжці ОСОБА_1 у відповідності до вимог діючої Інструкції про ведення трудових книжок та включення у вислугу років часу роботи в Державній податковій службі залишено без розгляду. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2016 року ухвала Закарпатського окружного адміністративного суду від 30 травня 2016 року залишена без змін.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області, Головного управління ДФС у Закарпатській області про стягнення заборгованості в частині вимог про стягнення середньої заробітної плати за весь період невиплати у сумі 212446,08 грн. залишено без розгляду.

Рішенням суду від 22 січня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено: стягнуто з Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 2441,30 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №807/1530/15 скасовано та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року у справі №807/1530/15 – без змін.

Постановою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року касаційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області залишено без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі №807/1530/15 залишено без змін.

До Закарпатського окружного адміністративного суду справа повернулася 04.05.2020 року.

Розгляд справи проводився у складі колегії суддів: головуючої судді – Калинич Я.М., суддів – Дору Ю.Ю., ОСОБА_2 .

У зв`язку з виходом судді Шешені О.М. у відставку було здійснено автоматичний розподіл та замінено суддю ОСОБА_2 на суддю ОСОБА_3 .

Розпорядженням керівника апарату суду від 01 липня 2020 призначено повторний автоматичний розподіл вказаної адміністративної справи, у зв`язку з тривалою відсутністю судді (відпустка) ОСОБА_3 , та за результатами якого визначено членом колегії суддю ОСОБА_4 .

Розпорядженням керівника апарату суду від 23 вересня 2020 призначено повторний автоматичний розподіл вказаної адміністративної справи, у зв`язку з самовідводом судді Гаврилко С.Є., та за результатами якого визначено членом колегії суддю Плеханову З.Б.

22 вересня 2020 року до суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог. У заяві просить стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби України в Закарпатській області на його користь заборгованість у вигляді вихідної допомоги в розмірі (2441,30) грн. та середньої заробітної плати за весь період невиплати в сумі 221028,39 грн., разом 223469,69 грн., зобов`язати ГУ ДФС України в Закарпатській області привести запис в його трудовій книжці у відповідності до вимог діючої Інструкції про ведення трудових книжок та включити у вислугу років час його роботи в Державній податковій службі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Отже, предметом розгляду цієї справи є стягнення середнього заробітку за весь час затримки повного розрахунку при звільненні.

В судовому засіданні позивач уточнені позовні вимоги підтримав повністю, з підстав наведених у позовній заяві. Просив суд такі задовольнити.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у задоволенні такого.

Відповідачі 1 та 3 явку своїх представників в підготовче засідання не забезпечили, причини неявок суду не повідомили, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення такого.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача 2, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з наступним.

Судом встановлено, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області, Головного управління ДФС у Закарпатській області про стягнення одноразової вихідної допомоги при звільненні задоволено, зокрема, стягнуто з Головного управління ДФС у Закарпатській області на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 2441,30 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області залишено без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року у справі №807/1530/15 – без змін.

Постановою Верховного Суду від 23 квітня 2020 року касаційну скаргу Головного управління ДФС у Закарпатській області залишено без задоволення, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі №807/1530/15 залишено без змін.

Отже, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року набрало законної сили 12 червня 2018 року.

В той же час, ухвалою суду від 22 січня 2018 року позовну заяву ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області, Головного управління ДФС у Закарпатській області про стягнення заборгованості в частині вимог про стягнення середньої заробітної плати за весь період невиплати у сумі 212446,08 грн. залишено без розгляду. Таку ухвалу суду було скасовано постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції. Скасовуючи ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2018 року, колегія Львівського апеляційного адміністративного суду резюмувала, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначитиостаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Під час судового розгляду справи судом було з`ясовано, що з ОСОБА_1 , станом на день розгляду справи, не проведено повного розрахунку при звільненні, а саме, не виплачено встановлену рішенням суду від 22 січня 2018 року належну йому одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 2441,30 грн.

У зв`язку із цим суд вважає, що заявлена позивачем вимога про стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному випадку є передчасною.

Так, відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, ч.2 ст.117 Кодексу законів про працю покладено обов`язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку було рішення суду від 22 січня 2018 року, яким встановлено право позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 2441,30 грн.

На час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 2441,30 грн. за рішенням суду від 22.01.2018 року не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.

Разом з цим, суд зазначає, що для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно точно визначити період такої затримки.

При цьому, для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, та, як наслідок, і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Проаналізувавши положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України, Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 у справі №1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу зазначив, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Відповідач не виплатив на час розгляду справи по суті належну позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у сумі 2441,30 грн., тобто, з ОСОБА_1 не проведено остаточного фактичного розрахунку при звільненні. Сторонами не надано доказів такої виплати на час вирішення спору по суті. Не здобуто таких доказів і судом.

Суд вважає, що навіть за умови безспірності факту невиплати відповідачем належних позивачеві сум при звільненні, до проведення з позивачем остаточного фактичного розрахунку при звільненні, позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасними, адже до фактичного проведення вказаного розрахунку суд позбавлений можливості достовірно обчислити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Тому, й не може задовольнити позовні вимоги про стягнення з Головного управління ДФС України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 28 липня 2003 року по день фактичного розрахунку.

В абзаці 10 п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб`єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Колегія суддів констатує, що спосіб захисту своїх порушених прав, обраний позивачем, не є ефективним на даному етапі, позовні вимоги є передчасними і поновлення прав позивача в повній мірі наразі є неможливим.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, частиною 2 вказаної статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами вимог п. 4 ч.1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому, надаючи оцінку кожному окремому доводу учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Крім того, суд також вважає за необхідне зазначити, що відповідно до висновку Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» (рішення від 18 липня 2006 року), - кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен з таких аргументів заявника.

Водночас, у пункті 23 цього рішення, Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини суд не зобов`язаний детально вивчати всі аргументи, на які посилається позивач, якщо такі аргументи не стосуються предмету спору.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги наразі є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 2441,30 грн., а тому не підлягають задоволенню.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права не знайшов підтвердження у ході розгляду справи, то у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат, відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, підпунктом 15 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Тячівському районі Головного управління ДФС у Закарпатській області, Головного управління Державної фіскальної служби у Закарпатській області, Державної фіскальної служби України про стягнення середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 15 грудня 2020 року.

Головуюча суддя Судді Я. М. Калинич Ю.Ю. Дору З.Б. Плеханова