Рішення № 93559507, 16.12.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2020 р. Справа№200/9997/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни (місце знаходження: вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001), Міністерства юстиції України (місце знаходження: вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 00015622) з вимогами:

1) визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, що виявилася у відмові задовольнити запит ОСОБА_1 від 31.08.2020 зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 за № ПІ-Т-3013 на надання публічної інформації (документу) - листа Служби безпеки України від 24.04.2020 № 14/1/1-3027;

2) визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, що порушує пункти 1-4 частини 4 статті 22 Закону України “Про доступ до публічної інформації” № 2939-VІ, через не зазначення у листі-відповіді № 39296/ПІ-Т-3013/14.1 від 04.09.2020 обов`язкової інформації визначеної пунктами 1-4 частини 4 статті 22 Закону України “Про доступ до публічної інформації” № 2939-VІ;

3) визнати протиправну бездіяльність Державного секретаря Міністерства юстиції України ОСОБА_2 такою” що порушує вимоги п.1 ч.1 ст.60 Закону України “Про запобігання корупції” № 1700-VII, що виявилася у відмові задовольнити запит ОСОБА_1 від 31.08.2020 зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 за № ПІ-Т-3013 на надання публічної інформації (документу) листа Служби безпеки України від 24.04.2020 № 14/1/1-3027;

4) визнати протиправну бездіяльність Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни такою, що порушує вимоги ч.5 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 1402-VІІІ, що виявилася у недотриманні висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду при відмові у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 31.08.2020 зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 за № ПІ-Т-3013 на надання публічної інформації (документу) - листа Служби безпеки України від 24.04.2020 № 14/1/1-3027;

5) зобов`язати Міністерство юстиції України, протягом п`яти робочих днів з дня набрання чинності цього рішення, повторно розглянути запит на отримання публічної інформації від 31.08.2020 зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 за № ПІ-Т-3013 та надати ОСОБА_1 публічну інформацію (документ) - лист Служби безпеки України від 24.04.2020 № 14/1/1-3027, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні;

6) зобов`язати Міністерство юстиції України подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;

7) стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) судові витрати в сумі 840 грн. 80 коп.;

8) розглянути адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні);

9) допустити до негайного виконання прийняте рішення в цій адміністративній справі;

10) постановити окрему ухвалу відносно Державного секретаря Міністерства юстиції України ОСОБА_2 , яку направити Міністру юстиції України для вирішення питання щодо порушення дисциплінарного провадження та вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він 31.08.2020 звернувся до Міністерства юстиції України із письмовим запитом на отримання публічної інформації від 31.08.2020 та просив надати лист Служби безпеки України від 24.04.2020 №14/1/1-3027, який був зазначений у наказі Міністерства юстиції України від 27.04.2020 №1553/к «Про призначення» як одна з підстав для призначення радником Міністра юстиції України на громадських засадах ОСОБА_3 . У відповідь на звернення 04.09.2020 на електронну пошту від Міністерства юстиції України надійшов лист-відповідь «Щодо розгляду запиту» №39296/ПІ-Т-3013/14.1 від 04.09.2020 за підписом Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової О.В., яким повідомлялось, що відповідно до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в Міністерстві юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2017 №1277/5, запитуваний позивачем лист Служби безпеки України від 24.04.2020 №14/1/1-3027 містить службову інформацію. Також позивачу було повідомлено, що для отримання запитуваного листа, він може звернутись до Служби безпеки України. На думку позивача у відповідача не було підстав для відмови у наданні запитуваної інформації, оскільки інформація, що міститься у документах, не повинна автоматично мати статус «для службового користування». Це можливо у разі, якщо застосування «трискладового тесту» засвідчило наявність підстав для обмеження доступу до неї. Щодо посилання відповідача у листі як на підставу для відмови у наданні позивачу запитуваного листа Служби безпеки України на те, що у ньому міститься службова інформація відповідно до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в Міністерстві юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2017 №1277/5, зазначає, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» не вимагає обов`язкового складення та затвердження такого Переліку та у разі затвердження такого переліку, повинен складатися з абстрактних категорій інформації, яка може бути віднесена до службової, безвідносно до конкретної інформації (конкретного документа).

Від відповідача-2 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог. Вказує, що згідно зі ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» публічною інформацією з обмеженим доступом є, крім іншого, службова інформація. На офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України у рубриці «Запит на отримання публічної інформації» розміщений наказ Міністерства юстиції України від 14.04.2017 №1277/5 «Про затвердження Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в Міністерстві юстиції України», до якого віднесена, зокрема, внутрівідомча службова кореспонденція, документи Міністерства юстиції, що містять службову інформацію інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій. Наголошує на правомірності дій Мін`юсту та його посадових осіб під час розгляду запиту позивача на отримання публічної інформації від 31.08.2020 № 31/08-08 з огляду на віднесення запитуваної інформації до службової. Вважає, що усі три вимоги зазначені у ч.2 ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» враховані розпорядником інформації при наданні відповіді позивачу на запит. Зазначає, що Міністерством юстиції України та Державним секретарем Богачовою О.В. не допущено протиправної бездіяльності, яка б виразилась у ненаданні запитуваної позивачем публічної інформації. Крім того, зазначає, що державний секретар Мін`юсту ОСОБА_2 не є суб`єктом відносин у сфері доступу до публічної інформації у розумінні Закону України «Про доступ до публічної інформації», а отже позовні вимоги до Державного секретаря Мін`юсту Богачової Олени Віталіївни не мають правових підстав. Вважає, що права та інтереси позивача не порушено, оскільки йому надано вмотивовану відповідь у строки, встановлені законодавством. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач-1 правом на надання відзиву не скористався.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16.11.2020 відкрито провадження у вказаній адміністративній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалами суду від 04.12.2020 відмовлено в задоволенні клопотань Міністерства юстиції України про залишення позову без розгляду та про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

18.08.2020 позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Міністерства юстиції України із письмовим запитом на отримання публічної інформації, у якому просив надати накази про призначення радників Міністра юстиції України на громадських засадах, з часу призначення на посаду Міністра юстиції Малюськи Д.Л.

Міністерством юстиції України, листами-відповідями №37736/ПІ-Т-2848/14.1 від 25.08.2020 та №37982/ПІ-Т-2848/14.1 від 26.08.2020 за підписом Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової О.В., на електронну пошту позивача були надіслані копії наказів Міністерства юстиції України про призначення радників Міністра юстиції України на громадських засадах, серед яких була копія наказу Міністерства юстиції України від 27.04.2020 №1553/к «Про призначення», згідно тексту якого радником Міністра юстиції України на громадських засадах був призначений ОСОБА_3 з наступних підстав: заява ОСОБА_3 та лист Служби безпеки України від 24.04.2020 №14/1/1-3027.

31.08.2020 позивач звернувся до Міністерства юстиції України з письмовим запитом на отримання публічної інформації від 31.08.2020, який був зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 за №ПІ-Т-3013 та просив надати лист Служби безпеки України від 24.04.2020 №14/1/1-3027, який був зазначений у наказі Міністерства юстиції України від 27.04.2020 №1553/к «Про призначення» як одна з підстав для призначення радником Міністра юстиції України на громадських засадах ОСОБА_3 .

04.09.2020 на електронну пошту позивача від Міністерства юстиції України надійшов лист-відповідь «Щодо розгляду запиту» №39296/ПІ-Т-3013/14.1 від 04.09.2020 за підписом Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової О.В., яким повідомлялось, що відповідно до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в Міністерстві юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 14.04.2017 №1277/5, запитуваний позивачем лист Служби безпеки України від 24.04.2020 №14/1/1-3027 містить службову інформацію. Також позивачу було повідомлено, що для отримання запитуваного листа, він може звернутись до Служби безпеки України, будь-які документи до цього листа не додавались.

Не погодившись з результатом розгляду запиту на публічну інформацію, позивач оскаржив дії відповідачів до суду.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту преамбули Закону України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VII (далі - Закон №2939-VII) слідує, що він визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, установлених законом (ст.1 Закону №2939-VII).

Отже, визначальним для публічної інформації є те, що вона заздалегідь зафіксована будь-якими засобами та на будь-яких носіях та знаходилась у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

Статтею 12 Закону №2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні, про що зазначено в частині першій статті 19 Закону №2939-VІ. Крім того, даною статтею визначено порядок оформлення запитів на інформацію.

Так, запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (частина друга). Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача (частина третя вказаної статті) та має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі (частина п`ята).

Доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону №2939-VІ).

Розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність і об`єктивність наданої інформації та оновлювати оприлюднену інформацію (пункт 6 частини першої статті 14 Закону №2939-VІ).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №2939-VІ інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Частиною другою статті 6 цього Закону №2939-VІ визначено, що обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Пунктом 2 ч.1 ст.15 Закону №2939-VІ передбачено, що розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності.

Відповідно до ч.3 ст.10 Закону №2939-VІ розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані:

1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом;

2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

Відповідно до ч.ч.1,2 та 4 ст.20 Закону №2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Вичерпний перелік випадків, коли розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту про надання інформації, установлений нормами ч.1 ст.22 Закону №2939-VІ. Такими випадками є:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього закону.

Відповідно до ч.ч.2-5 ст.22 Закону №2939-VІ відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено:

1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації;

2) дату відмови;

3) мотивовану підставу відмови;

4) порядок оскарження відмови;

5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

Частиною 2 ст.9 Закону №2939-VI встановлено, що документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф «для службового користування». Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Таким чином, відповідність одному із зазначених пунктів ч.1 ст.9 Закону №2939-VI не створює обов`язку автоматичного віднесення інформації до службової. Стаття 9 Закону №2939-VI передбачає, що така інформація може бути віднесена до службової. Тобто інформація, що міститься у будь-якій доповідній записці, не повинна автоматично мати статус «для службового користування». Це можливо у разі, якщо застосування «трискладового тесту» засвідчило наявність підстав для обмеження доступу до неї.

Службова інформація, передбачена в п.1 ч.1 ст.9 Закону №2939-VI, не може міститись у правових актах суб`єктів владних повноважень - нормативних чи індивідуальних. Такі акти є рішеннями у розумінні ст.9 Закону №2939-VI і відповідно службова інформація може міститись лише в документах, які передували їх прийняттю.

Відповідно суперечитиме Закону №2939-VI віднесення інформації, що міститься в нормативно-правових актах чи індивідуально-правових актах (накази, розпорядження, рішення тощо), до службової і надання таким актам грифу «для службового користування». Проте це не стосується другої категорії інформації, що може належати до службової, відповідно до пункту 2 частини першої статті 9 Закону №2939-VI.

Відмовляючи в доступі до інформації з підстави того, що вона є службовою, розпорядник повинен вказати, до якої з визначених частиною першою статті 9 Закону №2939-VI категорій належить ця інформація. Якщо інформація не належить до жодної з визначених цією нормою категорій, доступ до неї не може обмежуватись на підставі того, що вона є службовою.

З аналізу наведених приписів Закону №2939-VI слідує, що належність запитуваної інформації до конфіденційної, таємної або для службового користування на підставі статей 7, 8, 9 Закону №2939-VI відповідно не є єдиною достатньою підставою для обмеження доступу до неї. Обмеження доступу до конкретної інформації допускається у разі, якщо за визначенням вона є конфіденційною або таємною або для службового користування та за умови застосування сукупності вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону №2939-VI (частина друга статті 6, частина перша статті 8, частина перша статті 9, п.2 частини першої статті 22 Закону №2939-VI).

Зокрема, присвоєння певному документу грифу «для службового користування» (ч.2 ст.9 №2939-VI) саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні запиту на інформацію у ньому, оскільки така підстава не передбачена ч.1 ст.22 Закону №2939-VI. Аналогічно не може бути відмовлено у доступі до інформації тільки через те, що відповідний вид інформації включено до переліку відомостей, що становлять службову інформацію. Наявність підстав для такої відмови може бути встановлена лише шляхом застосування «трискладового тесту» (п.2 ч.1 ст.22 Закону №2939-VI).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.22 Закону №2939-VI відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою, тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, які становлять зміст «трискладового тесту».

З відмови у доступі до публічної інформації повинно вбачатися:

1) якому з перелічених у пункті 1 частини другої статті 6 Закону №2939-VI інтересів (далі - правомірні інтереси) відповідає обмеження, а також чому обмеження доступу відповідає зазначеному інтересу (інтересам);

2) у чому конкретно полягає шкода правомірному інтересу (інтересам); яким є причинно-наслідковий зв`язок між наданням доступу та можливим настанням шкоди; чому ця шкода є істотною; яка ймовірність настання шкоди внаслідок надання доступу до інформації (п.2 ч.2 ст.6 Закону №2939-VI);

3) чому шкода від надання інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (п.3 ч.2 ст.6 Закону №2939-VI).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.22 Закону №2939-VІ відмова у задоволенні запиту на інформацію повинна бути мотивованою. Тобто у відмові розпорядник інформації зобов`язаний обґрунтувати наявність підстав обмеження у доступі, встановлених шляхом застосування “трискладового тесту”, передбаченого ч.2 ст.6 Закону №2939-VI.

Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності хоча б однієї з трьох складових, передбачених ч.2 ст.6 Закону №2939-VI, означає, що відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм матеріального права в подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 у справі №9901/510/18, від 30.01.2020 у справі №806/1959/16, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №9901/249/19.

Як вбачається зі змісту листа Міністерства юстиції України від 04.09.2020 позивачу повідомлено, що запитуваний ним лист Служби Безпеки України від 24.04.2020 №14/1/1-3027 містить службову інформацію, відповідно до Переліку відомостей, що становить службову інформацію в Міністерстві юстиції України від 14.04.2017 №1277/5.

Водночас, вказаний лист взагалі не містить жодного обґрунтування підстави для відмови у наданні запитуваної інформації позивачу, передбаченої положеннями Закону №2939-VI.

Крім того, суд зазначає, що в межах розгляду цієї справи судом не досліджується питання чи є Міністерство юстиції України розпорядником запитуваної інформації, оскільки саме вказаний орган 04.09.2020 надав відповідь на запит позивача про надання публічної інформації без жодних зазначень, що така інформації відсутня у його розпорядженні.

Суд критично оцінює посилання відповідача-2 на те, що запитуваний позивачем документ надісланий для протидії негативним явищам у сфері державної безпеки, оскільки у наданій відповідачем-2 відповіді на запит позивача від 31.08.2020 не вказувалось про зазначені обставини, у зв`язку з чим у суду не має підстав вважати, що такі твердження були покладені в основу наданої відповіді.

Отже, суд вважає, що відповідачем-2 при наданні відповіді позивачу від 04.09.2020 не враховано вимоги ст.22 Закону №2939-VI, оскільки у наданій ним відмові у задоволенні запиту на інформацію не зазначено мотивованої підстави для такої відмови та не роз`яснено порядку оскарження відмови.

Отже, Міністерством юстиції України не було здійснено належного розгляду запиту позивача про надання інформації від 31.08.2020 по суті.

Водночас, щодо обраного позивачем способу захисту його порушених прав та законних інтересів суд звертає увагу на таке.

Критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначив, що ефективний спосіб захисту повинен бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд суб`єкта владних повноважень дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (Рішення у справі “Гурепка проти України” від 06.09.2005) і такий спосіб захист повинен існувати незалежно від форми його вираження у правовій системі тієї чи іншої країни (Рішення у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” від 15.11.1996). Ефективний спосіб захисту повинен запобігати виникненню або продовженню порушенню чи надати належне відшкодування порушенню, що мало місце (Рішення у справі “Кудла проти Польщі” від 26.10.2000).

Суд зазначає, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Враховуючи те, що Міністерством юстиції України при направленні позивачу 04.09.2020 відповіді на його запит фактично вчинено певні дії, беручи до уваги те, що вказана відповідь є фактично відмовою у наданні запитуваної інформації, суд вважає, що з урахуванням ч.2 ст.9 КАС України належним та повним способом захисту порушених прав та законних інтересів позивача є визнання дій Міністерства юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, що виявилися у відмові надати ОСОБА_1 публічну інформацію - лист Служби безпеки України від 24.04.2020 №14/1/1-3027 - протиправними.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Міністерство юстиції України, протягом п`яти робочих днів з дня набрання чинності цього рішення, повторно розглянути запит на отримання публічної інформації від 31.08.2020 зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 за №ПІ-Т-3013 та надати ОСОБА_1 публічну інформацію (документ) - лист Служби безпеки України від 24.04.2020 №14/1/1-3027, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні суд зазначає наступне.

Враховуючи те, що в межах розгляду цієї справи суд дійшов висновку про те, що відмова Міністерства юстиції України від 04.09.2020 взагалі не містить жодного передбаченого положеннями Закону №2939-VI обґрунтування та п`ятиденний строк надання відповіді на запит встановлений ст.20 Закону №2939-VI, належним способом відновлення порушених прав позивача на даний час є зобов`язання Міністерства юстиції України повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 31.08.2020, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 за №ПІ-Т-3013, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

Задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій Міністерства юстиції України та зобов`язання повторно розглянути запит позивача, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні, є достатнім та належним способом захисту порушених прав позивача.

У зв`язку з наведеним, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Міністерства юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, що порушує пункти 1-4 частини 4 статті 22 Закону України “Про доступ до публічної інформації” №2939-VІ, через не зазначення у листі-відповіді №39296/ПІ-Т-3013/14.1 від 04.09.2020 обов`язкової інформації визначеної пунктами 1-4 частини 4 статті 22 Закону України “Про доступ до публічної інформації” №2939-VІ; визнання протиправною бездіяльності Державного секретаря Міністерства юстиції України ОСОБА_2 такою, що порушує вимоги п.1 ч.1 ст.60 Закону України “Про запобігання корупції” №1700-VII, що виявилася у відмові задовольнити запит ОСОБА_1 від 31.08.2020 зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 за №ПІ-Т-3013 на надання публічної інформації (документу) листа Служби безпеки України від 24.04.2020 №14/1/1-3027; визнання протиправною бездіяльності Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни такою, що порушує вимоги ч.5 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” №1402-VІІІ, що виявилася у недотриманні висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду при відмові у задоволенні запиту ОСОБА_1 від 31.08.2020 зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 за №ПІ-Т-3013 на надання публічної інформації (документу) - листа Служби безпеки України від 24.04.2020 №14/1/1-3027 задоволенню не підлягають.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Щодо зобов`язання надання звіту про виконання судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов`язок суду зобов`язувати подати суб`єкта владних повноважень звіт про виконання судового рішення, тому підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд не вбачає. Адже в порядку ст.129-1 Конституції України, ч.2 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Щодо вимоги позивача постановити окрему ухвалу, яку направити до відповідача, Міністерства юстиції України, для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону для усунення вказаних порушень.

Частиною 1 ст.249 КАС України передбачено, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб`єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними (ч.2 ст.249 КАС України).

Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що при виявленні під час розгляду справи порушення закону, судом може бути постановлена окрема ухвала, де мають бути визначені вказівки щодо усунення порушень.

Суд зауважує, що винесення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, і реалізація такого права безпосередньо пов`язана з виявленням саме судом під час розгляду справи порушення закону. Для встановлення факту допущеного попущення вказане має бути належним чином обґрунтовано та підтверджено відповідними доказами.

В межах спірних правовідносин суд не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали.

Щодо звернення рішення до негайного виконання.

Відповідно до приписів ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Згідно з п.1 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

Враховуючи, що під час розгляду даної справи суд дійшов висновку про протиправність дій, а не бездіяльності відповідача, яка полягала у відмові в наданні запитуваної інформації, рішення по даній справі не підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому ст.371 КАС України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 ст.139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи викладене, судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача-2 на користь позивача становить 420,40 грн.

Керуючись статтями 32, 139, 243 – 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; адреса для листування: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни (місце знаходження: вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001), Міністерства юстиції України (місце знаходження: вул. Архітектора Городецького, 13, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 00015622) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства юстиції України в особі Державного секретаря Міністерства юстиції України Богачової Олени Віталіївни, що виявилися у відмові надати ОСОБА_1 публічну інформацію - лист Служби безпеки України від 24.04.2020 № 14/1/1-3027, відповідно до його запиту на отримання публічної інформації від 31.08.2020, зареєстрованому у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 за №ПІ-Т-3013.

Зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 31.08.2020, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 31.08.2020 за №ПІ-Т-3013, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Повне судове рішення складено 16.12.2020.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Т.В.Загацька