Рішення № 93559381, 25.09.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2020 р. Справа№200/5204/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

за участю

секретаря судового засідання Горічевої С.В.,

розглянув в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про стягнення заборгованості з пенсії, нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних,

встановив:

28 травня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі – відповідач, Маріупольське ОУ ПФУ), надісланий на адресу суду 24 травня 2020 року, в якому позивач просила:

1. стягнути з Маріупольського ОУ ПФУ на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії в розмірі 43 967,76 грн;

2. стягнути з Маріупольського ОУ ПФУ на користь ОСОБА_1 нарахування інфляційних втрат в розмірі 1 997,31 грн;

3. стягнути з Маріупольського ОУ ПФУ на користь ОСОБА_1 трьох процентів річних в розмірі 1 468,04 грн.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

01 червня 2020 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження в адміністративній справі № 200/5204/20-а; на підставі ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував у відповідача докази.

27 липня 2020 року суд постановив ухвалу про розгляд справи в порядку загального позовного провадження; з ініціативи суду продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів з дня закінчення шістдесятиденного строку, визначеного ч. 4 ст. 173 КАС України; призначив підготовче засідання на 26 серпня 2020 року.

26 серпня 2020 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25 вересня 2020 року.

Про дату, час і місце проведення судового засідання учасники справи повідомлені належним чином в порядку, визначеному КАС України.

Учасники справи/їх представники в судове засідання не з`явилися.

Враховуючи, що участь у судовому засіданні є правом учасника справи, передбаченим п. 2 ч. 3 ст. 44 КАС України, а також відсутність встановлених ст. ст. 205, 223 КАС України підстав для відкладення розгляду справи, справа розглянута за відсутності представників сторін.

На підставі ч. 4 ст. 229 КАС України повне фіксування судового засідання звукозаписувальним технічним засобом не здійснювалося.

П. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України установлений карантин.

В подальшому Кабінет Міністрів України продовжував дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», на всій території України з урахуванням епідемічної ситуації в регіоні.

Відповідно до п. 3 Розділу VІ «Прикінцеві положення» КАС України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 47, 79, 80,114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки, в тому числі розгляду адміністративної справи, продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

17 липня 2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню конронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі – Закон № 731).

Згідно з п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 731 процесуальні строки, які були продовжені відповідно п. 3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Таким чином, справа розглянута в межах строку, встановленого КАС України з урахуванням п. 3 Розділу VІ «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що вона є громадянкою України, має статус внутрішньо переміщеної особи, перебуває на обліку в Маріупольському ОУ ПФУ, де отримує пенсію.

Чоловік позивача – ОСОБА_2 перебував на обліку в Маріупольському ОУ ПФУ як внутрішньо переміщена особа та отримував пенсію за віком на пільгових умовах, розмір якої становив 10 061,52 грн.

Після смерті чоловіка позивач звернулася до відповідача з заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до ст. 36 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058).

Маріупольське ОУ ПФУ призначило позивачу пенсію 1 712,51 грн з серпня 2018 року по листопад 2018 року, 1 997,36 грн з грудня 2018 року по лютий 2019 року, 2 331,44 грн з березня 2019 року по листопад 2019 року.

Позивач із цим не погодилась і звернулася до суду.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2019 року у справі № 200/8178/19-а на Маріупольське ОУ ПФУ покладений обов`язок здійснити перерахунок пенсії позивача.

На виконання цього рішення відповідач здійснив перерахунок пенсії і визначив її розмір з листопада 2019 року в сумі 5 030,76 грн.

Покликаючись на ч. 3 ст. 45 Закону № 1058, позивач стверджувала, що має право на пенсію в розмірі 5 030,76 грн з серпня 2018 року.

Доводила, що за період з серпня 2018 року по листопад 2019 року виникла заборгованість, яка за розрахунком її представника становить 43 967,76 грн. Цю заборгованість відповідач не виплачує, чим порушує права позивача.

Позивач вважала, що Маріупольське ОУ ПФУ зобов`язано виплатити їй заборгованість з пенсії, а також компенсацію втрат, пов`язаних з інфляцією, та три процента річних згідно зі ст. ст. 22, 1166, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, що становить 1 997,31 грн та 1 468,04 грн відповідно.

З огляду на викладене позивач просила задовольнити позов.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву.

Стверджував, що виконав рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 вересня 2019 року у справі № 200/8178/19-а і здійснив перерахунок пенсії позивача.

Разом з цим відповідач доводив, що оскільки позивач є внутрішньо переміщеною особою, виплата пенсії має здійснюватися із застосуванням норм Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанов Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», від 22 серпня 2018 року № 649 «Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду», від 18 лютого 2016 року № 136 «Про затвердження Порядку здійснення верифікації та моніторингу пенсій, допомог, пільг, субсидій, інших соціальних виплат» та інших постанов Кабінету Міністрів України, які регламентують порядок здійснення пенсійних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідач визнав наявність заборгованості за період з 01 серпня 2018 року по 30 листопада 2019 року в розмірі 54 150,07 грн, проте зазначив, що її погашення має здійснюватися на умовах окремого порядку, що має бути визначений Кабінетом Міністрів України, та за наявності відповідного фінансування.

Вважав помилковим наведений позивачем розрахунок заборгованості, а вимоги позивача про нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних такими, що не підлягають задоволенню, оскільки вони ґрунтуються на нормах цивільного законодавства.

В обґрунтування своєї правової позиції відповідач покликався на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 18 липня 2018 року у справі № 2а-11853/10/1570.

На цих підставах відповідач просив відмовити в позові.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС України суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС України кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Куйбишевським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 03 вересня 1996 року; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

З 03 березня 1983 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в її паспорті.

З 23 березня 1982 року позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що встановлено на підставі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого повторно 24 травня 2005 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції м. Донецька.

ОСОБА_2 і ОСОБА_1 набули статус внутрішньо переміщених осіб, що підтверджено довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 18 листопада 2014 року № 1411004614 і № 1411004613 відповідно.

Відповідач – Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код: 42171861, місцезнаходження: 87548, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а) зареєстроване як юридична особа 31 травня 2018 року.

Як отримувачі пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували на обліку в Маріупольському ОУ ПФУ (позивач отримувала пенсію за віком, її чоловік – пенсію за віком на пільгових умовах).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер.

15 грудня 2017 року Центральний районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області склав актовий запис № 2700 про смерть ОСОБА_2 .

Ці обставини підтверджені свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , що видано Центральним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 15 грудня 2017 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 27 червня 2018 року у справі № 263/7332/18 (провадження № 2-о/263/464/2018), яке набрало законної сили 03 серпня 2018 року, встановлений факт спільного проживання та перебування ОСОБА_1 на утриманні чоловіка – ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

03 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Маріупольського ОУ ПФУ з заявою про перерахунок пенсії у зв`язку з переходом з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Як свідчить розписка-повідомлення, заява зареєстрована відповідачем 03 серпня 2018 року за реєстраційним № 4527.

Для перерахунку пенсії позивача Маріупольське ОУ ПФУ використало матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 та архівної пенсійної справи ОСОБА_2 .

Предметом розгляду відповідач були такі документи: свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , трудові книжки ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , індивідуальні відомості про застраховану особу щодо позивача та її чоловіка, довідки про взяття їх на облік як внутрішньо переміщених осіб, свідоцтво про шлюб.

13 листопада 2018 року Маріупольське ОУ ПФУ прийняло рішення № 914110184759 про перерахунок пенсії ОСОБА_1 у зв`язку з переходом з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

За наслідками перерахунку пенсійний орган визначив ОСОБА_1 такий розмір пенсії: з 03 серпня 2018 року по 30 листопада 2018 року - 2 036,45 грн, з 01 грудня 2018 року довічно – 2 036,45 грн.

Того ж дня Маріупольське ОУ ПФУ прийняло рішення № 914110184759 про перерахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника, призначеної ОСОБА_1 , у зв`язку з уточненням даних електронної пенсійної справи.

За наслідками перерахунку пенсійний орган визначив ОСОБА_1 такий розмір пенсії: з 03 серпня 2018 року по 30 листопада 2018 року - 1 997,36 грн, з 01 грудня 2018 року довічно – 1 997,36 грн.

ОСОБА_1 не погодилась з новим розміром пенсії та звернулася до суду.

01 серпня 2019 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у справі № 200/8178/19-а, яким позов ОСОБА_1 задовольнив повністю; зобов`язав Маріупольське ОУ ПФУ виконати ОСОБА_1 перерахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника, враховуючи вимоги Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Рішення суду набрало законної сили 17 жовтня 2019 року.

31 жовтня 2019 року Маріупольське ОУ ПФУ прийняло рішення № 914110184759 про перерахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника, призначеної ОСОБА_1 , на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2019 року у справі № 200/8178/19-а.

За наслідками перерахунку пенсійний орган визначив ОСОБА_1 такий розмір пенсії: з 03 серпня 2018 року по 30 листопада 2018 року – 5 030,76 грн, з 01 грудня 2018 року по 31 грудня 2018 року – 5 030,76 грн, з 01 січня 2019 року по 30 червня 2019 року – 5 030,76 грн, з 01 липня 2019 року по 30 листопада 2019 року – 5 030,76 грн, з 01 грудня 2019 року довічно – 5 030,76 грн, що становило 50% пенсії померлого годувальника.

Того ж дня Маріупольське ОУ ПФУ прийняло рішення № 914110184759 про перерахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника, призначеної ОСОБА_1 , у зв`язку з індексацією заробітку.

За наслідками перерахунку пенсійний орган визначив позивачу такий розмір пенсії: з 01 березня 2019 року по 31 березня 2019 року – 5 885,99 грн, з 01 квітня 2019 року по 30 квітня 2019 року – 5 885,99 грн, з 01 травня 2019 року по 30 червня 2019 року – 5 885,99 грн, з 01 липня 2019 року по 30 листопада 2019 року – 5 885,99 грн, з 01 грудня 2019 року довічно – 5 885,99 грн.

Спірні правовідносини виникли з приводу виплати пенсії за період з серпня 2018 року по листопад 2019 року.

За розрахунком позивача заборгованість Маріупольського ОУ ПФУ становить 43 967,76 грн і утворилася за період з серпня 2018 року по жовтень 2019 року.

На підставі відомостей ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії суд встановив таке: за серпень 2018 року ОСОБА_1 нарахована пенсія 4 816,68 грн, виплачено 1 712,51 грн, до виплати 3 104,17 грн; за вересень 2018 року нараховано 5 030,76 грн, виплачено 1 712,51 грн, до виплати 3 318,25 грн; за жовтень 2018 року нараховано 5 030,76 грн, виплачено 1 712,51 грн, до виплати 3 318,25 грн; за листопад 2018 року нараховано 5 030,76 грн, виплачено 1 712,51 грн, до виплати 3 318,25 грн; за грудень 2018 року нараховано 5 030,76 грн, виплачено 1 997,36 грн, до виплати 3 033,40 грн; за січень 2019 року нараховано 5 030,76 грн, виплачено 1 997,36 грн, до виплати 3 033,40 грн; за лютий 2019 року нараховано 5 030,76 грн, виплачено 1 997,36 грн, до виплати 3 033,40 грн; за березень 2019 року нараховано 5 885,99 грн, виплачено 2 331,44 грн, до виплати 3 554,55 грн; за квітень 2019 року нараховано 5 885,99 грн, виплачено 2 331,44 грн, до виплати 3 554,55 грн; за травень 2019 року нараховано 5 885,99 грн, виплачено 2 331,44 грн, до виплати 3 554,55 грн; за червень 2019 року нараховано 5 885,99 грн, виплачено 2 331,44 грн, до виплати 3 554,55 грн; за липень 2019 року нараховано 5 885,99 грн, виплачено 2 331,44 грн, до виплати 3 554,55 грн; за серпень 2019 року нараховано 5 885,99 грн, виплачено 2 331,44 грн, до виплати 3 554,55 грн; за вересень 2019 року нараховано 5 885,99 грн, виплачено 2 331,44 грн, до виплати 3 554,55 грн; за жовтень 2019 року нараховано 5 885,99 грн, виплачено 2 331,44 грн, до виплати 3 554,55 грн; за листопад 2019 року нараховано 5 885,99 грн, виплачено 2 331,44 грн, до виплати – 3 554,55 грн.

Таким чином, заборгованість Маріупольського ОУ ПФУ з виплати ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника, яка утворилася за період з 01 серпня 2018 року по 30 листопада 2019 року становить 54 150,07 грн.

Відповідач не заперечує наявність цієї заборгованості, про що свідчать його письмові пояснення від 22 червня 2020 року № 0580-19-7/3063, однак зазначає, що виплата цієї заборгованості має здійснюватися відповідно до п. 15 постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 за окремим фінансуванням.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами факт повного або часткового погашення заборгованості, яка виникла за період з серпня 2018 року по листопад 2019 року.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування. Норми права, на які посилалися сторони, які не застосував суд, мотиви їх незастосування. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Висновки суду по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

П. п. 1, 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

В преамбулі до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058) зазначено, що цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування і визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Законодавство про пенсійне забезпечення в Україні визначено ст. 4 Закону № 1058.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення.

Ст. 5 Закону № 1058 визначає сферу дії цього Закону.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 5 Закону № 1058 порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням визначається виключно цим Законом.

Законодавче визначення умов і порядку здійснення загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є одним з його принципів (ч. 1 ст. 7 Закону №1058).

Право громадян України на отримання пенсійних виплат передбачено ст. 8 Закону № 1058.

Виплата пенсії регламентована ст. 47 Закону № 1058.

Ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 установлено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Ст. 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» установлено, що період проведення антитерористичної операції – час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції – територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 набрав чинності 14 квітня 2014 року.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлює Закон України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі – Закон № 1706).

Ч. 1 ст. 1 Закону № 1706 установлено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону № 1706 адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1706 Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Забезпечення реалізації прав зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб на пенсійне забезпечення регламентовано положеннями ст. 7 Закону № 1706.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 1706 для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація права на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України.

При цьому Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, що передбачено ч. 2 ст. 7 Закону № 1706.

Згідно з ч. 3 ст. 7 Закону № 1058 громадянин пенсійного віку, якого зареєстровано внутрішньо переміщеною особою, має право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Суханов та Ільченко проти України», №№ 68385/10, 71378/10, §§ 52, 30-31, 53, рішення від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою».

Щодо соціальних виплат ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.

Першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

У справі «Щокін проти України», №№ 23759/03, 37943/06, § 50, рішення від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

21 травня 2015 року Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме: до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

У зв`язку з цим суд зауважує, що від зобов`язань, визначених ст. ст. 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Україна не відступала.

Таким чином, невиплата відповідачем пенсії за відсутності передбачених законом підстав є порушенням права позивача на отримання пенсії, яке є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Щодо посилання відповідача на підзаконні нормативно-правові акти, які регламентують порядок проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зокрема на постанови Кабінету Міністрів України, суд зазначає таке.

Постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами, що мають вищу юридичну силу.

Так, відповідно до ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Ч. 1 ст. 49 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові до виконання акти – постанови і розпорядження.

Ст. 75 Конституції України установлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Прийняття законів належить до її повноважень (п. 3 ч. 1 ст. 85 Конституції України).

В абз. 2 п. 1 резолютивної частини рішення від 17 жовтня 2002 року № 17-рп/2002 Конституційний Суд України зазначив, що визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що право приймати закони та вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам; закони приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; постанови Кабінету Міністрів України за своєю юридичною силою є підзаконними нормативно-правовими актами, приймаються на основі та на виконання Конституції та законів України.

Ні Конституція України, ні Закон № 1058 не передбачають особливих умов погашення заборгованості з виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам.

Таким чином, абз. 21 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», згідно з яким суми пенсій, які не виплачено до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин як такі, що не відповідають приписам Закону № 1058.

З тих самих підстав не підлягають застосуванню до спірних правовідносин норми п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, відповідно до якого суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

До того ж, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, у справі № 640/18720/18 визнано протиправними та нечинними підпункт 2 пункту 1, підпункт 2 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.

Отже, бездіяльність Маріупольського ОУ ПФУ, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 заборгованості з пенсії у зв`язку з втратою годувальника за період з 01 серпня 2018 року по 30 листопада 2019 року, є протиправною.

Позивач звернулася до суду з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості, яка за її розрахунком становить 43 967,76 грн.

Наявні у справі письмові докази свідчать про помилковість проведеного позивачем розрахунку.

Так, на підставі наданих відповідачем рішень про перерахунок пенсії і відомостей ІКІС ПФУ: Підсистема призначення та виплати пенсії суд встановив, що заборгованість Маріупольського ОУ ПФУ з виплати ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника за період з 01 серпня 2018 року по 30 листопада 2019 року становить 54 150,07 грн.

За цих обставин з метою повного та ефективного захисту прав позивача на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог і застосувати такий спосіб захисту як стягнення з Маріупольського ОУ ПФУ на користь ОСОБА_1 заборгованості з пенсії у зв`язку з втратою годувальника за період з 01 серпня 2018 року по 30 листопада 2019 року в сумі 54 150,07 грн.

Суд погоджується з запереченнями відповідача про відсутність правових підстав для стягнення з Маріупольського ОУ ПФУ нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, виходячи з таких міркувань.

Стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється ст. 625 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), відповідно якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 року у справі № 6-38цс11).

Правовідносини між ОСОБА_1 та Маріупольським ОУ ПФУ, у яких виник спір, є публічними, а не приватними.

Цивільно-правові відносини між позивачем та пенсійним органом як суб`єктом владних повноважень відсутні.

Відповідач не вчиняв по відношенню до позивача цивільно-правового порушення, яке мало б складатися з протиправної поведінки (умисного протиправного користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Отже, Маріупольське ОУ ПФУ не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, в розумінні ст. 625 ЦК України.

Як наслідок, положення ст. 625 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Суд зауважує, що компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати передбачена ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 і здійснюється згідно із Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення з Маріупольського ОУ ПФУ нарахування інфляційних втрат в розмірі 1 997,31 грн та трьох процентів річних в розмірі 1 468,04 грн належить відмовити.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Приписами п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів – у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є пенсією, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо строку звернення до суду.

За загальним правилом, встановленим КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про виплату пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать Конституції та законам України, згідно з ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 суми пенсії виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 840,80 грн (квитанція № 79044 від 18 квітня 2020 року).

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача комісію – 17,16 грн, сплачену під час перерахування судового збору за подання цієї позовної заяви (квитанція № 79044 від 18 квітня 2020 року).

Вимоги позивача є майновими.

Позов задоволено частково, однак з урахуванням виходу за межі позовних вимог, суд вирішив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 більшу суму, ніж була заявлена нею до стягнення.

Враховуючи викладене, судові витрати у сумі 857,96 грн (судовий збір і комісія, як витрати, пов`язані з підготовкою до розгляду справи), підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського ОУ ПФУ.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ідентифікаційний код: 42171861, місцезнаходження: 87548, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. Зелінського, буд. 27а) про стягнення заборгованості з пенсії, нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних – задовольнити частково.

2. Стягнути з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії у зв`язку з втратою годувальника за період з 01 серпня 2018 року по 30 листопада 2019 року в сумі 54 150 (п`ятдесят чотири тисячі сто п`ятдесят) гривень 07 копійок.

3. В іншій частині позовних вимог – відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 857 (вісімсот п`ятдесят сім) гривень 96 копійок.

5. Рішення суду в частині присудження виплати пенсії підлягає негайному виконанню в межах суми стягнення за один місяць.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

8. Повне судове рішення складено 05 жовтня 2020 року.

Суддя Т.О. Кравченко