Рішення № 93559225, 16.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року Справа № 160/9746/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3060-25У від 20.02.2020р., -

ВСТАНОВИВ:

17.08.2020р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та, з урахуванням виправленої позовної заяви від 08.09.2020р., просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3060-25У від 20.02.2020р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювана вимога №Ф-3060-25У від 20.02.2020р. є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію за віком і які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на підставі ч.1 ст.4 Закону №2464, проте, не позбавлені права сплачувати цей внесок на добровільних засадах; позивач з 30.10.2013р. є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи, пенсія призначена довічно; позивачем не подавалась заява щодо добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, жодного договору про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування ним не укладено, що є виключною умовою сплати єдиного внеску для означеної категорії осіб. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на численні постанови Верховного Суду.

Ухвалою суду від 14.09.2020р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, поновлено позивачеві строк звернення до суду з даним позовом, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано, зокрема, відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву згідно до вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.55).

01.10.2020р., на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні адміністративного позову позивача відмовити повністю посилаючись на те, що на момент прийняття спірного рішення позивач мав статус фізичної особи-підприємця та повинен був сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі та строки визначені Законом незважаючи на те, отримував він дохід від підприємницької діяльності чи ні; загальна сума недоїмки зі слати єдиного внеску станом на 20.02.2020р. становила 15258,80 грн. та саме на цю суму було винесено вимогу від 20.02.2020р. №Ф-3060-25; оспорювана вимога набула статусу узгодженої 04.05.2020р. у зв`язку із повернення податковому органу за закінченням терміну зберігання; згідно даних інформаційної системи податкового органу, позивач систематично подає самостійно звіти, відповідальним за правильність та достовірність заповнення звіту є страхувальник, а тому у разі самостійного визначення платником бази нарахування єдиного внеску, сплата єдиного внеску здійснюється на загальних підставах, вважати звіт недійсним підстав немає. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 28.12.2018р. у справі №804/1678/15 та численні постанови Третього апеляційного адміністративного суду (а.с.60-64).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 01.12.2020р. було продовжено строк розгляду справи до 25.12.2020р. (а.с.78).

Враховуючи викладене, рішення у даній адміністративній справі приймається 16.12.2020р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи у порядку письмового провадження, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 з 07.10.2005р. зареєстрований як фізична особа-підприємець за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями з ЄДРПОУ, наявними у справі (а.с13).

З 07.08.2013р. позивачеві була встановлена ІІІ група інвалідності по зору безстроково та з цього часу позивач отримує пенсію по інвалідності, призначену довічно, що підтверджується копіями пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 30.10.2013р. та довідки МСЕК АВ №0028542 від 05.09.2013р., наявними у справі (а.с.18, 41-42).

20.02.2020р. Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області станом на 31.01.2020р. було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3060-25 на загальну суму заборгованості зі сплати єдиного внеску 15258,80 грн., що підтверджується копією відповідної вимоги (а.с.17,72).

Наведена оспорювана вимога №Ф-3060-25У від 20.02.2020р. є предметом розгляду у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини регулюються нормами Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон №2464) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно до статті 2 Закону №2464 його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону №2464 надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом третім пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

Частиною 4 статті 4 Закону №2464 передбачено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З аналізу наведеного, можна зробити висновок, що, фізичні особи – підприємці є платниками єдиного внеску, при цьому, такі особи звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони, зокрема, є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу, такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, як встановлено судом з наявних в матеріалах справи документів, з 07.08.2013р. ОСОБА_1 була встановлена ІІІ група інвалідності по зору безстроково та з цього часу позивач отримує пенсію по інвалідності, призначену довічно, що підтверджується копіями пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 від 30.10.2013р. та довідки МСЕК АВ №0028542 від 05.09.2013р. (а.с.18, 41-42).

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та обставини встановлені судом у їх сукупності, суд приходить до висновку, що оскільки позивач є особою з інвалідності (ІІІ група) та з 2013 року отримує пенсію по інвалідності, яка призначена йому довічно, доказів його добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідачем суду не надано, а в матеріалах справи такі докази відсутні, то позивач звільнений від сплати за себе єдиного внеску згідно положень ч.4 ст.4 Закону №2464, тому оспорювана вимога є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідна правова позиція також узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019р. у справі №814/779/17, яка є обов`язковою для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, відповідачем не надано суду жодних доказів правомірності прийняття оспорюваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з урахуванням обставин встановлених судом, доказів наданих позивачем, аналізу наведених норм чинного законодавства, яким регулюються спірні правовідносини та позиції Верховного Суду, яка наведена вище.

Є безпідставними та відхиляються судом посилання відповідача у відзиві на те, що згідно даних інформаційної системи податкового органу, позивач систематично подає самостійно звіти, відповідальним за правильність та достовірність заповнення звіту є страхувальник, а тому у разі самостійного визначення платником бази нарахування єдиного внеску, сплата єдиного внеску здійснюється на загальних підставах, оскільки доказів подання таких звітів та самостійного визначення позивачем бази нарахування єдиного внеску, як то копій таких звітів, відповідачем суду не надано в порушення вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення та відхиляються посилання відповідача на правову позицію Третього апеляційного адміністративного суду, оскільки врахування правової позиції апеляційної інстанції судом першої інстанції не передбачено процесуальним законодавством, тоді як процесуальними нормами передбачено в обов`язковому порядку врахування правових позицій Верховного Суду за ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, що, у даному випадку, і враховується адміністративним судом у даних правовідносинах.

В той же час, позивачем надано достатньо доказів та наведені підстави, які свідчать про протиправність оспорюваної вимоги відповідача у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України, які не спростовані відповідачем жодними належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної вимоги згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при прийнятті оспорюваної вимоги відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, необґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому оспорювана вимога підлягає визнанню протиправною та скасуванню.

Окрім того, при прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що даний адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп., понесені позивачем згідно квитанції №74 від 17.08.2020р. (а.с.10,27).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3060-25У від 20.02.2020р. – задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3060-25У від 20.02.2020р.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17А, код ЄДРПОУ 43145015) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840 грн. 80 коп. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва