Рішення № 93559128, 16.12.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року ЛуцькСправа № 140/12685/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Андрусенко О. О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд з позовом до Управління Служби безпеки України у Волинській області (далі – УСБУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не проведення 31 січня 2020 року остаточного розрахунку одноразової грошової допомоги належної при звільненні з військової служби ОСОБА_1 на день виключення зi списків особового складу та вcix видiв забезпечення; зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних сум в частині невиплати одноразової грошової допомоги належної при звільненні з військової служби з 01 лютого 2020 року по 20 лютoгo 2020 року; визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення 31 січня 2020 року остаточного розрахунку грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки включно при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення; зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних сум в частині невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2020 роки при звільненні з 01 лютого 2020 року по 16 квітня 2020 року; визнання протиправною бездіяльність щoдo не проведення 31 січня 2020 року остаточного розрахунку грошової компенсації за недоотримане речове майно при звільненні з військової служби на день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення; зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки виплати належних сум в частині невиплати грошової компенсації за недоотримане речове майно при звільненні з 01 лютого 2020 року по 06 квітня 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 20.05.1994 по 31.01.2020 позивач пpoxoдив військову службу на різних посадах в підрозділах Служби безпеки України та знаходився на всіх видах забезпечення в УСБУ у Волинській області, які передбачені законодавством для військовослужбовців. Крім того, під час проходження військової служби, позивач брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальній цілісності України на території Донецької області.

ОСОБА_1 вказує, що в день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення УСБУ у Волинській області зобов`язане було провести з ним повний розрахунок. Однак, 31.01.2020, на дату закінчення проходження ним військової служби відповідач не виплатив йому одноразову грошову допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015-2020 роки включно та грошову компенсацію за недотримане речове майно. Ha його усне звернення до УСБУ у Волинській області щодо нарахування та виплати вищевказаних коштів керівництво спочатку відмовляло y виплaтi коштів, a потім погодилось виплатити їх. Вищезазначені кошти були виплачені позивачу, проте несвоєчасно.

Зокрема, кошти щодо виплати одноразової грошової допомоги належної при звільненні з військової служби надійшли на його картковий рахунок в сумі 366670,57 грн. тільки 20.02.2020. У свою чергу, кошти щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за вищевказані роки, надійшли на його картковий рахунок в сумі 56523,83 грн., тільки 17.04.2020. А кошти, щодо виплати грошової компенсації за речове майно, на його картковий рахунок в сумі 55333,59 грн. надійшли тільки 06.04.2020.

ОСОБА_1 вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, оскільки у даному випадку суб`єктом владних повноважень було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 KЗпП України та у відповідності до статті 117 KЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, який у даному випадку становить період з 01.02.2020 (наступний день за днем звільнення з військової служби) по день виплати коштів.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 19.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача визнає, що ОСОБА_1 проходив військову службу в СБУ з 20.05.1994 до 31.01.2020, а також те, що одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби в сумі 366670,57 грн. була виплачена позивачу відповідно до платіжного доручення №115 від 19.02.2020, грошова компенсація за недоотримане речове майно при звільненні з військової служби були виплачена в сумі 55333,59 грн. відповідно до платіжного доручення №252 від 02.04.2020, а грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій була виплачена в сумі 56523,83 грн. відповідно до платіжного доручення №310 від 16.04.2020.

Представник відповідача вказує, що особливий характер військової служби визначає статус військовослужбовця як спеціального суб`єкта правовідносин, а обсяг його прав, обов`язків та соціальних гарантій не є однаковим з визначеними трудовим законодавством гарантіями, правами та обов`язками працівників. Зокрема, позивач у своїй заяві посилається на передбачений статтями 116 і 117 КЗпП обов`язок роботодавця здійснити розрахунок з працівником у день його звільнення. У свою чергу, нормами спеціального законодавства з питань проходження військової служби такий обов`язок (щодо розрахунку у день звільнення з військової служби) військового командування не передбачений. Предмет виконання обов`язків військової служби та трудових відносин різний за змістом, не є тотожним. Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з відповідними військовими частинами, а проходять військову службу. Порядок проходження військової служби в цілому, та зокрема в СБУ, врегульований спеціальними нормативно-правовими актами.

Позивач визначає, що пріоритетними є норми спеціального законодавства, проте трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Щодо спірних правовідносин з приводу проходження військової служби така позиція не може бути визнана обґрунтованою, норми трудового законодавства щодо оплати праці не поширюються на військовослужбовців. Представник відповідача зазначає, що предмет регулювання оплати трудових відносин і грошового забезпечення військовослужбовців не є тотожним за змістом та правовими наслідками. А тому, представник відповідача вважає безпідставним застосування трудового законодавства у випадках, якщо спеціальне законодавство не регулює спірні правовідносини з питань проходження військової служби.

Крім того, представник відповідача вказує, що статус виплат, з якими позивачем пов`язується настання підстав до стягнення середнього заробітку, визначається як компенсаційні виплати та допомоги, які не входять до структури грошового забезпечення, не є грошовим забезпеченням і строки їх виплати законодавством не визначені.

Представник відповідача зазначає, що законодавством України про працю регулюються трудові відносини працівників, які уклали трудовий договір із СБУ. У свою чергу, ОСОБА_1 проходив кадрову військову службу в органах СБУ та мав військове звання підполковник. При цьому, він не укладав трудовий договір з СБУ, не перебував у трудових відносинах із СБУ та не мав статусу працівника СБУ, а тому на нього не поширювалося законодавство України про працю. У зв`язку з цим, на думку представника відповідача, будь-якої протиправності в діях (бездіяльності) посадових осіб УСБУ у Волинській області щодо виплати позивачу компенсаційних виплат та допомоги після звільнення з військової служби не вбачається. З наведених підстав, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив від 10.11.2020 позивач наведені відповідачем міркування та аргументи у відзиві на позовну заяву не визнає, вважає їх необґрунтованими і безпідставними та такими, що не відповідають чинному законодавству. Позивач вказує, що враховуючи те, що перебування особи на публічній службі, до якої згідно приписів пункту 15 частини першої статті 15 КАС України відноситься і військова служба, є однією з форм реалізації, закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, а тому застосування до спірних правовідносин, що склались між сторонами положень статей 116, 117 КЗпП є законодавчо обґрунтованим та з урахуванням судової практики найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції повністю підтвердженим.

Позивач вказує, що у даному випадку суб`єктом владних повноважень було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 КЗпП України та у відповідності до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку, який у даному випадку становить період з 01.02.2020 по день виплати коштів.

У запереченнях проти відповіді на відзив, представник відповідача не визнає позов ОСОБА_1 та зазначає, що у відповіді на відзив позивач повторив доводи та правову позицію, вміщені в позові, не спростувавши тих заперечень, які були наведені у відзиві УСБУ у Волинській області. Зокрема, вказує, що позивачем не спростоване твердження про те, що нормами спеціального законодавства з питань проходження військової служби не передбачений обов`язок військового командування провести повний розрахунок з особою, яка звільняється з військової служби саме у день звільнення. З огляду на відсутність такого встановленого законодавством обов`язку не можна стверджувати про наявність правових підстав для застосування до УСБУ у Волинській області фінансових санкцій за його порушення у вигляді стягнення грошових сум середнього заробітку за час, що минув з дня звільнення до дня виплати.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в СБУ в період з 20.05.1994 по 31.01.2020, що підтверджується довідкою УСБУ у Волинській області від 12.02.2020 №54/17/52-63 (а.с.13).

Відповідно до витягу з наказу УСБУ у Волинській області від 28.01.2020 №28-ОС/дск ОСОБА_1 з 31.01.2020 виключено зі списків особового складу (а.с.14).

Судом встановлено, що 20.02.2020 УСБУ у Волинській області виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в сумі 366670,57 грн., у свою чергу, 06.04.2020 ОСОБА_1 було виплачено грошову компенсацію за недоотримане речове майно при звільненні з військової служби в сумі 55333,59 грн., а 17.04.2020 позивачу виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 56523,83 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку ГУ з обслуговування клієнтів АТ «Ощадбанк» про зарахування коштів на рахунок в період з 01.02.2020 по 24.07.2020.

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ).

У статті першій Закону №2011-ХІІ встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до приписів статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення позивача зі служби.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Аналізуючи вищевикладене, суд відхиляє доводи представника УСБУ у Волинській області щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Як було встановлено судом, 20.02.2020 УСБУ у Волинській області виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в сумі 366670,57 грн., у свою чергу, 06.04.2020 ОСОБА_1 було виплачено грошову компенсацію за недоотримане речове майно при звільненні з військової служби в сумі 55333,59 грн., а 17.04.2020 позивачу виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в сумі 56523,83 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку ГУ з обслуговування клієнтів АТ «Ощадбанк» про зарахування коштів на рахунок в період з 01.02.2020 по 24.07.2020.

Отже, остаточний розрахунок з позивачем було проведено лише 17.04.2020. При цьому, з метою застосування належного способу захисту порушеного права позивача суд бере до уваги дату фактичного розрахунку з позивачем, якою є 17.04.2020 (а не 20.02.2020 для одноразової грошової допомоги, 16.04.2020 для грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, 06.04.2020 грошової компенсації за недоотримане речове майно як зазначає позивач у позовній заяві). Відтак, фактично затримка у розрахунку склала з 01.02.2020 по 16.04.2020 включно.

Враховуючи те, що відповідачем на момент звільнення позивача не проведено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій та компенсації за недоотримане речове майно при звільненні, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 13.05.2020 справа № 810/451/17 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). А тому, суд вважає безпідставними твердження представника відповідача про те, що статус виплат, з якими позивачем пов`язується настання підстав до стягнення середнього заробітку, визначається як компенсаційні виплати та допомоги, які не входять до структури грошового забезпечення, не є грошовим забезпеченням і строки їх виплати законодавством не визначені.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У свою чергу, обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 3 Порядку № 100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 4 Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження, згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема одноразові та компенсаційні виплати.

Відповідно до пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період

Таким чином, оскільки остаточний розрахунок з позивачем у зв`язку із звільненням проведений 17.04.2020, а виключення останнього із списків особового складу управління відбулося 31.01.2020, то із відповідача належить стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період із 01.02.2020 (наступний день після звільнення) по 16.04.2020 за затримку терміном 76 днів.

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 , грошове забезпечення позивача у листопаді 2019 року становило 21177,60 грн., у грудні 2019 року – 25342,75 грн. (21177,60 +25342,75 = 46520,35 грн).

Відтак, середньоденна заробітна плата становить 762,63 грн (за останні 2 місяці 46520,35 грн. /61 календарних днів за останні два повні місяці листопад та грудень 2019 року).

Отже, середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить 57959,88 грн (762,63 х 76 = 57959,88 грн.).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а відтак, з урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, виходячи із наданих частиною другою статті 245 КАС України повноважень, суд дійшов висновку про задоволення позову шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні з військової служби та стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2020 по 16.04.2020 у сумі 57959,88 грн.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Крім того, зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 257, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України у Волинській області щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з військової служби у день виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Стягнути з Управління Служби безпеки України у Волинській області (43005, Волинська область, місто Луцьк, проспект Василя Мойсея, 4, код ЄДРПОУ 20001487) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 лютого 2020 року по 16 квітня 2020 року у сумі 57959,88 грн. (п`ятдесят сім тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять грн. 88 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя О. О. Андрусенко