Рішення № 93558656, 08.12.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2801/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Авер-Тех", м.Київ до Фізичної особи - підприємця Якименка Павла Віталійовича, м.Харків про стягнення 45000,00 грн. за участю представників:

позивача – не з`явився;

відповідача – Філатова-Білоус Н.Ю., ордер №1023362 від 27.10.2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Авер-Тех" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця Якименка Павла Віталійовича про стягнення безпідставно набутого майна, грошових коштів у сумі 45000,00 грн. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на факт перерахування на користь відповідача грошових коштів у сумі 45000,00 грн. за договором № 1 на створення програмних продуктів від 06.11.2019 року та розірвання останнього, у зв`язку з порушенням строків виконання робіт відповідачем.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.09.2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження.

29.10.2020 року відповідач подав відзив (вх.№ 25255), в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що він протягом усього часу, починаючи з моменту підписання договору (06 листопада 2019 року) і до кінця червня 2020 року робив усе необхідне для його належного виконання, а тому відповідач не мав права на односторонню відмову від договору на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України.

29.10.2020 року від відповідача надійшла заява із запереченнями проти розгляду в порядку спрощеного провадження даної справи (вх.№ 25256).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.11.2020 року заяву відповідача із запереченнями проти розгляду в порядку спрощеного провадження даної справи задоволено, підготовче провадження призначено на 17.11.2020 року на 11:30 год.

11.11.2020 року позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 26403), в якій зазначив, що підстави та умови розірвання спірного договору не є предметом розгляду цього спору. Позивач зауважив, що повернення авансу обумовлене неналежним виконанням з боку відповідача зобов`язань за договором. Крім того, копії електронних доказів та документи, викладені російською мовою, на думку позивача, є неналежними та недопустимими доказами. Позивач також вказав про відсутність належних повноважень у адвоката відповідача.

17.11.2020 року відповідач подав заперечення на відповідь на відзив (вх.№26859), в яких зазначив про те, що позивач не спростовує надані відповідачем докази по суті, а заперечує проти цих доказів за формальними підставами.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 17.11.2020 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.12.2020 року на 12:00 год.

Представник позивача у судове засідання 08.12.2020 року не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судовому засіданні 08.12.2020 року підтримав відзив та заперечення, просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача, оцінивши надані сторонами докази, суд установив такі обставини.

06.11.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авер-Тех" (позивач, замовник) та Фізичною особою-підприємцем Якименком Павлом Віталійовичем (відповідачем, виконавець) укладено договір № 1 про створення програмних продуктів від (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач зобов`язався виконати роботу по створенню і розробці окремих програмних модулів і блоків, інформаційних баз даних і/або самостійних інформаційно-довідкових комп`ютерних систем "Інтернет-магазин Ecobond.ua" (далі - ПЗ) (п. п. 1.1., 1.2. Договору).

Згідно з п. 1.3. Договору основні технічні вимоги до ПЗ викладаються в додаткових угодах або специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього Договору.

На виконання цього пункту сторонами було підписано специфікацію № 1, в якій містилося технічне завдання щодо розробки інтернет-магазину Ecobond.ua. Жодних інших специфікацій, технічних завдань або додатків до цього Договору сторонами не оформлялося і не підписувалося.

Відповідно до п. 2.3. Договору після затвердження технічного завдання проводиться розробка програмної оболонки і функціональних блоків і продукт надається для перевірки замовнику. За необхідності виконавець вносить виправлення до ПЗ за зауваженнями замовника.

Пунктом 3.2.1. Договору передбачено внесення авансового платежу у розмірі 45000,00 грн.

На виконання своїх зобов`язань, передбачених п. 3.2.1. Договору, позивачем платіжним дорученням № 4121 від 12.11.2019 року відповідачу було перераховано аванс у розмірі 45000,00 грн.

Термін виконання робіт - до 27.12.2019 року (п. 2.5 Договору).

Позивач зазначає, що оскільки роботи не були виконані відповідачем у передбачений Договором строк, він (позивач) листом № 107 від 07.07.2020 року повідомив відповідача про розірвання Договору в односторонньому порядку. Даний лист був отриманий останнім 10.07.2020 року.

У відповідь на цей лист відповідач надіслав лист № 2 від 01.07.2020 року, в якому повідомив, що усі базові вимоги, передбачені специфікацією № 1, були виконані ще станом на дату, визначену в Договорі, тобто, станом на 27.12.2019 року; затримка виконання Договору була обумовлена тим, що в ході виконання Договору позивач постійно вносив доповнення і зміни до переліку функціональних характеристик і параметрів веб-сайту https://ecobond.ua, які не були передбачені Договором, та виходили далеко за рамки узгодженого обсягу послуг; розірвання договору в односторонньому порядку в цьому випадку є неможливим згідно зі ст. 525 ЦК України.

Крім цього, разом з вказаним листом відповідач надіслав позивачу звіт від 11.07.2020 року, у якому наводився детальний аналіз кожної вимоги специфікації та підтверджувалося її виконання. Відповідач просив позивача підписати акт прийому-передачі робіт послуг), складений виконавцем за результатами виконання робіт (надання послуг) за Договором у встановлені договором строки або скласти перелік умотивованих зауважень до акту. Зазначений лист № 2 від 01.07.2020 року був відправлений позивачу поштою та вручений останньому 15.07.2020 року, що підтверджується відповіддю Харківської дирекції AT "Укрпошта" від 23.10.2020 року.

Листом № 124 від 16.07.2020 року позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про повернення безпідставно набутого майна у розмірі 45000,00 грн., яке потрібно було повернути на рахунок позивача протягом 7 календарних днів від дня отримання листа. Цей лист отримано відповідачем 27.07.2020 року.

Втім, станом на час подання позову, грошові кошти у розмірі 45000,00 грн. відповідачем не було повернуто.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Суд відзначає, що спірні правовідносини виникли між сторонами на підставі договору № 1 на створення програмних продуктів від 06.11.2019 року, який за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів про надання послуг, підряду та виготовлення і передачі прав інтелектуальної власності.

Такий висновок узгоджується з практикою Верховного Суду, яка викладена зокрема у постанові від 25.06.2020 у справі № 910/2683/19.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

За договором про створення за замовленням і використання об`єкта права інтелектуальної власності одна сторона (творець - письменник, художник тощо) зобов`язується створити об`єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Як вже було зазначено, сторони домовились, що відповідач має виконати роботи до 27.12.2019 року (п. 2.5 Договору).

Позивач зазначає, що відповідач не виконав роботи у передбачений Договором строк, тому він (позивач) направив на адресу відповідача лист про відмову від Договору.

На підставі викладеного, на думку позивача, сплачені ним грошові кошти в сумі 45000,00 грн. є такими, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Отже, предметом позову у даній справі є стягнення безпідставно набутого майна (коштів) в сумі 45000,00 грн.

Суд наголошує, що інститут безпідставного набутого майна передбачено статтею 1212 Цивільного кодексу України. Зокрема, згідно із зазначеною статтею особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Отже, єдиною підставою для повернення коштів відповідачем позивачу в порядку ст. 1212 ЦК України у даному випадку є саме розірвання Договору, що спростовує твердження позивача про те, що підстави та умови розірвання спірного договору не є предметом розгляду цього спору.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору треба дослідити законність та правомірність односторонньої відмови позивача від Договору листом №107 від 07.07.2020 року.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або двостороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Таким чином, право на односторонню відмову від зобов`язання має місце лише тоді, коли це прямо передбачено договором або законом.

Суд установив, що умовами Договору не передбачено право позивача на односторонню відмову від договору.

У свою чергу, в якості підстави для односторонньої відмови від договору позивачем визначено ч. 2 ст. 849 ЦК України (лист № 124 від 16.07.2020 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 849 ЦК України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію (постанова від 21.07.2020 року у справі № 905/1609/19, постанова Об`єднаної палати КГС ВС від 13.09.2019 року у справі №911/1433/18) про те, що частиною 2 ст. 849 ЦК України передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначеної законодавством умови, коли підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. При цьому наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку, що у даному випадку були відсутні обставини, які б надавали позивачу право односторонньої відмови від Договору на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України.

Так, як свідчать матеріали справи, 19.12.2019 року, тобто напередодні кінцевого строку здачі результатів робіт за Договором, позивач вніс суттєві уточнення до завдання відповідача за Договором, для роботи над якими відповідачу потребувався додатковий час.

Крім того, після спливу строку виконання робіт за Договором перед відповідачем з боку позивача були поставлені додаткові завдання, а саме "Страница оформления заказа" (11.02.2020 року), "Структура Каталога товаров" (18.02.2020 року), "Импорт "Статусов заказов" (18.02.2020 року), "Фильтры для Каталога товаров" (24.02.2020 року), "Раздел "Download" (29.04.2020 року), "Добавить активную ссылку с номера телефона в Хедере" (30.04.2020 року).

Таким чином, позивач вже після спливу строку виконання робіт за Договором продовжував ставити перед відповідачем нові завдання або суттєво уточнювати вимоги змісту і форми вихідного завдання, вказаного в специфікації № 1 до Договору.

Крім цього, затримка відповідача з виконанням зобов`язань за Договором була також обумовлена затримкою виконання необхідних дій з боку самого позивача.

Так, одним із завдань, указаних у специфікації № 1 до Договору, була "Інтеграція з ВРМ`Оnlіnе". ВРМ`Оnlіnе - це CRM система, тобто, програмне забезпечення, яке обробляє і зберігає інформацію про клієнтів і про угоди компанії. Завдання відповідача полягало в убезпеченні передання даних про клієнтів і їхні замовлення з сайту ecobond.ua в CRM- систему позивача.

Однак код для інтеграції з системою BPM'Online (CRM-системою) був наданий позивачем відповідачу тільки 13.04.2020 року.

Викладені вище обставини підтверджуються електронними повідомленнями представників позивача, розміщеними на платформі http://worksection.com, та у чаті "Інтернет-магазин Ecobond" у Skype, а також заявою свідка ФО-П Горбунова А.В.

Таким чином, матеріали справи підтверджують, що більшість вимог специфікації № 1 до Договору були виконані відповідачем та до них відсутні зауваження позивача, ті ж зауваження, які містяться у документі "Зауваження до сайту http://ecobond.ua/", підтверджують те, що:

- частина зауважень була вперше висловлена позивачем вже після спливу строку для виконання Договору, тобто після 27.12.2019 року;

- відповідачу постійно протягом усього строку дії Договору ставилися нові завдання, не передбачені специфікацією № 1 до Договору;

- реалізація деяких пунктів специфікації (як то "Інтеграція з 1С", "Інтеграція з ВРМ`Оnlіnе", "Автентифікація користувачів через Google і Facebook") безпосередньо залежала від правильного і своєчасного виконання необхідних дій з боку працівників позивача, однак оскільки такі дії ними не виконувалися або виконувалися несвоєчасно, у зв`язку з чим, відповідач на мав можливості вчасно завершити виконання цих пунктів.

Згідно з ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Таким чином, у даному випадку не мало місця несвоєчасне виконання зобов`язань за Договором з боку відповідача, яке б давало позивачу право на відмову від Договору на підставі ч. 2 ст. 849 ЦК України.

При цьому закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке лишилося невиконаним.

Аналогічний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17.

Таким чином, зазначене унеможливлює застосування до спірних відносин між сторонами норм ст. 1212 ЦК України, адже між сторонами існували договірні зобов`язання, на виконання яких позивач і сплатив оспорювану суму грошей.

Аналогічна правова позиція неодноразово висвітлювалась Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у справах №№ 910/9072/17 та 910/1238/17. Так, Верховний Суд зазначив, що оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позову та звертає увагу на те, що права позивача можуть бути захищені на підставі правових норм, які регулюють договірні відносини сторін та стосуються наслідків порушення умов укладеного договору.

Крім того, якщо допустити, що позивач мав право на відмову від Договору на інших підставах, ніж ті, що передбачені ч. 2 ст. 849 ЦК України, то в нього все одно не виникає права на повернення авансу.

Так, згідно з ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. При цьому згідно з частиною 4 цієї ж статті сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором можливість повернення сплаченого авансу у разі його дострокового розірвання не передбачена.

Що ж стосується повернення виконаного за розірваним договором на підставі закону, право вимагати такого повернення випливає зі ст. 1212 ЦК України виключно в тому разі, коли зустрічне виконання, здійснене іншою стороною договору, не відбулося взагалі або виявилося меншим.

Саме такий висновок було сформульовано Верховним Судом у постанові від 25.03.2020 року у справі 537/4259/15-ц. В цій постанові Верховний Суд дійшов такого висновку:

"Тлумачення частини третьої статті 651, частини четвертої статті 653, пункту 3 чистини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.

У даній справі позивач сплатив на користь відповідача аванс у розмірі половини від усієї вартості робіт за договором (45000 грн. з 90000 грн.).

Водночас, матеріали справи підтверджують виконання відповідачем своїх обов`язків за Договором, а саме це підтверджується тією обставиною, що веб-сайт http://ecobond.ua перебуває у робочому стані, оформлений згідно з вимогами специфікації № 1 до Договору та іншими вимогами позивача, що ставилися перед відповідачем після підписання специфікації; звітом відповідача від 02.07.2020 року, який підтверджує, що всі пункти специфікації № 1 до Договору були виконані відповідачем (підтверджується скрін-шотами та іншими матеріалами); самим позивачем у листі до відповідача № 124 від 15.07.2020 року, в якому позивач прямо вказує, що роботи відповідачем виконувалися, але, на думку позивача, повільно і неналежно; зауваженнями позивача до веб-сайту http://ecobond.ua, які містилися у додатку до листа позивача № 124 від 15.07.2020 року, оскільки в цьому документі відсутні будь-які зауваження щодо стану виконання більшої частини вимог специфікації № 1 до Договору.

При цьому, ті ж зауваження, які містяться, фактично не стосуються результатів виконання відповідачем вимог саме специфікації № 1 до Договору, вони стосуються або результатів виконання тих вимог, які специфікацією обумовлені не були і були поставлені перед відповідачем у квітні 2020 року (наприклад, зауваження до п. 7 "не працює активне досилання на номер телефону в хедері", до п. 16 "Кнопки "поделиться" в разделе "блог", п. 34 "Фільтр, сортування" тощо), або тих вимог, виконання яких відповідачем залежало від виконання позивачем (наприклад, п. 3 "Інтеграція з 1С каталогом", п. 4 "Інтеграція з ВРМ`Оnlіnе" тощо).

Таким чином, матеріали справи підтверджують виконання відповідачем завдань, поставлених позивачем, а тому немає підстав повертати позивачу сплачену ним всю суму авансу, оскільки ця сума є частковою оплатою роботи відповідача і не може вважатися майном, набутим відповідачем без достатньої правової підстави. Якщо ж позивач вважає, що ця оплата є нееквівалентною тій роботі, яка була виконана відповідачем, то тягар доказування такої нееквівалентності лежить саме на позивачеві. Однак позивач таких доказів, в супереч ч. 1 ст. 74 ГПК України, згідно з якою кожна сторона повинна повести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надав.

Щодо копій електронних доказів, наданих відповідачем, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 96 ГПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Однак, відповідно до п.п. 17.1. п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно- телекомунікаційної систем подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі.

Наразі Єдина судова інформаційна-телекомунікаційна система не працює, а тому подання доказів в електронній формі є фактично не можливим. Згідно з вищенаведеними положеннями ГПК України будь-які докази повинні подаватися виключно в паперовій формі. Отже, відповідач не мав можливості подавати відповідні докази безпосередньо на електронних носіях.

Водночас, згідно з ч. 4 ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною. А згідно з ч. 3 ст. 7 цього ж Закону, якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу.

Таким чином, в даному випадку створення ідентичних за документарною інформацією та реквізитами електронних документів на папері свідчить про те, що результат такого створення має таку ж юридичну силу, що й електронний документ, який міститься на електронних носіях.

Про те, що електронні докази можуть бути подані у вигляді паперових копій, вказує у своїх правових висновках і Верховний Суд зокрема у постановах від 02.07.2020 року у справі № 922/2315/19 та від 25.08.2020 року у справі №917/1061/19.

Суд також вважає безпідставними твердження позивача про те, що копії електронних доказів подано неналежним чином, оскільки в них відсутня вказівка на те, в кого зберігається їх оригінал. Так, специфікою поданих відповідачем електронних доказів є те, що вони розміщені не на локальних носіях, а в мережі Інтернет. У зв`язку з цим вказати, в кого саме перебуває оригінал цих електронних доказів, неможливо з технічної точки зору. Водночас відповідач у відзиві і на самих копіях електронних доказів зазначив веб-адреси цих доказів, що в даному випадку прирівнюється до вказівки суб`єкта, в якого перебувають ці докази.

Водночас, з метою усунення будь-яких сумнівів щодо допустимості і належності наданих відповідачем копій електронних доказів адвокат відповідача - Філатова-Білоус Н.Ю. безпосередньо ознайомилася з електронними доказами, копії яких були додані до відзиву, здійснила їх огляд і склала у зв`язку з цим протоколи огляду електронних доказів. Вказані протоколи складені на підставі п.п. 7,8 та 9 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якими адвокат має право: збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою; застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом; посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов`язковий спосіб посвідчення копій документів.

Щодо тверджень позивача про неприйнятність і недопустимість поданих відповідачем доказів через те, що вони викладені російською мовою, суд зазначає, що у ст. 10 ГПК України йдеться про мову, якою повинно саме здійснюватися судочинство, тобто, мову, якою повинні проводитися судові засідання, надаватися показання свідків, заслуховуватися виступи сторін, здійснюватися фіксація процесуальних дій тощо. Проте ця стаття не стосується мови, якою повинні бути викладені письмові або електронні докази, що надаються до суду. Значення доказів полягає саме в тому, що вони виступають первинними джерелами, в яких міститься інформація, якою сторони спору обґрунтовують свої вимоги чи заперечення. Тому переклад доказів повинен здійснюватися тільки в тих випадках, коли сторони та/або суд не володіють відповідною мовою, і тому не можуть ознайомитися зі змістом доказів.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 28.07.2020 року у справі № 904/2104/19.

Стосовно аргументів відповідача щодо відсутності належних повноважень у адвоката відповідача, суд зазначає, що згідно з даними, зазначеними у свідоцтві про право на заняття адвокатською діяльністю серії ПТ № 1931, адвокат Філатова-Білоус Н.Ю. має право займатися адвокатською діяльністю на підставі рішення Ради адвокатів Полтавської області № 15 від 31.10.2017 року. При цьому рішенням Ради адвокатів Полтавської області № 12 від 25.08.2020 року адвокату було видано дублікат указаного свідоцтва, про що вказано на свідоцтві і на посвідченні. Підставою для видачі дубліката свідоцтва і посвідчення послугувала зміна адвокатом анкетних даних (прізвища), що підтверджується рішенням Ради адвокатів Полтавської області № 12 від 25.08.2020 року.

За таких підстав, вимоги позивача позбавлені фактичного та правового обґрунтування, є такими, що не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв`язку з ненаданням доказів в підтвердження обставин, викладених у позові та відповіді на відзив.

Розподіл судових витрат.

З огляду на приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи висновки господарського суду про відмову у задоволенні позову, витрати зі сплати судового збору у даному разі покладаються на позивача.

Під час судового засідання 08.12.2020 року відповідачем подано заяву про наявність витрат на професійну правничу допомогу та про те, що докази таких витрат будуть подані до суду в строк, визначений ч. 8 ст. 129 ГПК України.

11.12.2020 представником відповідача подано клопотання про відшкодування судових витрат на правничу допомогу (вх. № 29036), тобто, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. У вказаному клопотанні представник позивача просить покласти на відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 17307,00 грн.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з пунктом 5 частини 6 статті 238 Господарського процесуального кодексу України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.

За таких обставин, суд вважає за доцільне призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі ст.ст. 6, 11, 202, 205, 525, 612, 613, 626, 651, 653, 837, 909, 1112, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 307 Господарського кодексу України, керуючись статтями 73-74, 76-80, 123, 124, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити.

Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл судових витрат на 22.12.2020 року об 12:20 год. в приміщенні Господарського суду Харківської області (61022, місто Харків, майдан Свободи 5, 8-й під`їзд, 2-й поверх, зал № 223).

Відповідачу представити оригінали доказів понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу. Зобов`язати відповідача надіслати ці докази разом із клопотанням про стягнення судових витрат з доданими до нього документами негайно позивачеві.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 15.12.2020 року.

Суддя О.В. Смірнова