Рішення № 93558649, 24.11.2020, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" листопада 2020 р.м. ХарківСправа № 922/2715/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Смірнової О.В.

при секретарі судового засідання Деньковичі А.Й.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопідйом", м. Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Ротормаш", м. Харків про стягнення 465482,33 грн. за участю представників:

позивача – Нежельської О.С. , ордер № 1025054 від 22.09.2020 року;

відповідача – Авілової К.Є., ордер №1022887 від 20.10.2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Технопідйом" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Ротормаш", в якому, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить стягнути 465482,33 грн., в тому числі вартість втраченого майна в розмірі 193357,03 грн., додаткові витрати в сумі 121483,03 грн., упущена вигода в сумі 135000,00 грн., 3% річних у сумі 8291,29 грн., інфляційні втрати в сумі 7350,98 грн., мотивуючи свої вимоги неналежним використанням відповідачем обладнання, переданого на підставі договору оренди обладнання від 24.07.2018 року № 2407-1-AS.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.08.2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22.09.2020 року на 12:20 год.

07.10.2020 року відповідач подав відзив (вх.№ 23361), який досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні оголошувались перерви до 20.10.2020 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20.10.2020 року підготовче засідання відкладено на 26.10.2020 року на 11:30 год.

26.10.2020 року позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 24773), яку досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

26.10.2020 року відповідач подав відзив з урахування заяви про збільшення позовних вимог (вх.№ 24780), в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на відсутність підстав для стягнення збитків, оскільки позивачем не підтверджено наявність всіх складових елементів цивільного правопорушення. Також відповідач вважає, що позивач не довів, що він міг і повинен був отримати дохід та здійснив заходи для забезпечення їх отримання. Крім того, на думку відповідача, вимога про стягнення додаткових витрат, розмір яких перевищує ринкову вартість навантажувача фактично є незаконним та безпідставним збагаченням позивача за рахунок відповідача та порушує баланс відповідальності сторін. Відповідач також зазначив про відсутність підстав для застосування ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.10.2020 року продовжено строк проведення підготовчого провадження до 30.11.2020 року, підготовче засідання відкладено на 02.11.2020 року на 11:30 год.

02.11.2020 року позивач подав відповідь на відзив (вх.№ 25433), яку досліджено судом та приєднано до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 02.11.2020 року оголошувалась перерва до 10.11.2020 року.

10.11.2020 року відповідач подав заперечення на відповідь на відзив, в якій зазначив, що позивачем не доведена наявність та не встановлено порушення відповідачем правил експлуатації навантажувача. Відповідач також вважає, що позивачем не дотримано порядок складання акту при виході обладнання із ладу, передбачений розділом 12 договору. Показання свідків - співробітників позивача, на думку відповідача, є неналежними та недопустимими доказами.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.11.2020 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24.11.2020 року на 11:30 год.

24.11.2020 року позивач подав пояснення (вх.№ 27338), які досліджені судом та приєднані до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 24.11.2020 року підтримав позов та відповідь на відзив, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 24.11.2020 року підтримав відзив, просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані ними докази, суд установив такі обставини.

24.07.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технопідйом" (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Ротормаш" (відповідач, орендар) укладено договір оренди обладнання №2407-1-AS (далі - Договір), відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове сплатне користування, будівельне та інше обладнання, яке є об`єктом власності орендодавця. Орендар використовує отримане за цим договором обладнання у власній господарській діяльності дотримуючись вимог законодавства України та положень цього договору.

14.08.2018 року на виконання умов Договору позивач передав відповідачу в оренду вилковий навантажувач Nissan PD01A15PQ, б/в, 2003 p/в, сер. № НОМЕР_1 (далі - обладнання, навантажувач).

Обладнання було передано у справному та працездатному стані, що підтверджується актом прийому-передачі обладнання № АР -140818-1 від 14.08.2018 року.

Працездатність обладнання перевірена відповідачем під час його приймання в оренду, відповідач був ознайомлений з правилами експлуатації, усіма особливостями роботи обладнання, умовами використання обладнання в роботі та правилами безпеки при його застосуванні, про що ним прямо зазначено в акті прийому-передачі обладнання № АР-140818-1 від 14.08.2018 року та що підтверджується підписом уповноваженого представника відповідача на вказаному акті.

Згідно з умовами Договору відповідач зокрема зобов`язаний:

- використовувати орендоване обладнання згідно його призначенню, здійснювати користування належним чином, яке виключає його пошкодження, або знос понад нормативний (підпункт 8.1.1.п.8.1. Договору);

- забезпечити експлуатацію обладнання кваліфікованим персоналом (підпункт 8.1.5. п.8.1. Договору);

- нести ризик випадкової загибелі обладнання, його знищення, зникнення; терміново (на протязі 24 годин) повідомити телефоном/факсом та в подальшому ( на протязі 2-х робочих днів) письмово повідомити орендодавця про пошкодження, втрату (викрадення), завдання іншої шкоди орендованому обладнанню або його комплектуючих та оплатити оренду цього обладнання до моменту письмового повідомлення. Вжити необхідні заходи по оформленню події та зменшенню можливих збитків (викликати міліцію, пожежних, отримати письмові пояснення робітників, свідків, охоронців та ін.) (підпункт 8.1.7. п.8.1. Договору);

- самостійно узгоджувати з державними органами нагляду, органами дозвільної системи та іншими державними органами всі питання, пов`язані з використанням орендованого обладнання в своїй господарській діяльності (підпункт 8.1.10. п.8.1. Договору);

- у випадку встановлення фактів пошкодження, втрати (викрадення) орендованого за Договором обладнання чи його деталей, Орендар, не пізніше трьох робочих днів, зобов`язаний оплатити вартість обладнання та його деталей, втрачених під час оренди, на основі додатково виставленого рахунку Орендодавцем і у відповідності з діючими ринковими цінами виробника цього обладнання (деталей) на нове обладнання (деталі) на умовах поставки DDP - Харків (автомобільний транспорт), а також оплачує всі витрати, пов`язані з ремонтними роботами, придбанням нового обладнання, або відшкодовує втрачене обладнання ідентичним, яке придбає сам Орендар у безспірному порядку (пункт 5.8. Договору);

- підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані (підпункт 8.1.11. п.8.1 Договору).

09.12.2019 року відбулася пожежа навантажувача. Позивач отримав від представника відповідача повідомлення про загоряння навантажувача, для визначення причини загоряння представник позивача в той же день прибув на територію ТОВ "НВФ "Ротормаш".

Листом № 230 від 09.12.2019 року відповідач офіційно повідомив позивача про пошкодження обладнання внаслідок його загоряння та запропонував надати представника підприємства для проведення спільного огляду обладнання.

Листом №1312/1 від 13.12.2019 року позивачем погоджено здійснити огляд обладнання 17.12.2019 року та запропоновано відповідачу надати доступ до обладнання та уповноважених представників для проведення огляду.

Для визначення причин пожежі позивачем була залучена експертна організація, а саме Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. Засл.проф. М.С. Бокаріуса.

17.12.2019 року представниками позивача в присутності незалежних спеціалістів - експертів Щебалкова І.Л та. Мешкова О.О. та представників відповідача проведено огляд пошкоджень обладнання в результаті пожежі. Про проведення огляду відповідач був повідомлений, але не надав уповноваженого представника для проведення сумісного огляду.

За результатами огляду складений акт огляду технічного стану обладнання №17/12-19 від 17.12.2019 року, в якому зафіксовано перелік пошкоджень. Представники відповідача, які були присутні під час проведення огляду, відмовились підписати цей акт.

17.02.2020 року обладнання було повернуто з оренди за актом повернення обладнання № АП-180220-1. Під час повернення був ще раз проведений технічний огляд обладнання та складено акт огляду технічного стану обладнання №18/02-20 від 18.02.2020 року. Цей акт підписаний уповноваженими представниками позивача та відповідача.

Переліки виявлених пошкоджень (відомості дефектів) в актах огляду технічного стану обладнання №17/12-19 від 17.12.2020 року та №18/02-20 від 18.02.2020 року співпадають.

Позивач вважає, що пошкодження обладнання сталося внаслідок порушення працівником відповідача вимог експлуатації навантажувача, а тому останній має відшкодувати понесені позивачем збитки.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.п. 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).

За змістом статті 22 ЦК України збитками визнаються витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено (частина перша). Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (частина друга).

Згідно з частиною першою статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Аналогічні правові висновки неодноразово висвітлювались Верховним Судом зокрема у постанові від 03.11.2020 року у справі № 916/3563/19.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги про стягнення вартості втраченого майна в розмірі 193357,03 грн., виходячи з такого.

Суд установив, що для визначення причин пожежі позивачем була залучена експертна організація, а саме Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. Засл.проф. М.С. Бокаріуса.

Відповідно до висновку комплексного пожежно-технічного та електротехнічного експертного дослідження №27661/1068 від 30.01.2020 року технічною причиною пожежі в обладнанні є займання газоповітряної суміші (яка утворилася в моторному відсіку внаслідок розгерметизації паливної системи) під впливом джерела запалювання, яке відноситься до групи теплові прояви електричних іскор, що утворилися під час роботи іскроутворюючого механізму (автомобільний генератор та стартер).

З вказаного висновку вбачається, що експерти виконували дослідження методом ситуаційного моделювання на основі вихідних даних, тобто дані, викладені у листі позивача №23-12 використані нарівні з результатами експертного огляду тільки для створення моделі ситуації, яка відображена у висновку.

Проведеним аналізом допожежної обстановки (з наданих матеріалів) експертами встановлено:

1. Відповідно до моделі, досліджуваний автонавантажувач був обладнаний: бензиновим двигуном з 4-рядним розташуванням циліндрів, система охолоджування -рідинна; рульове керування - з гідро-підсилювачем керма, паливна система складається - з балону для зберігання зрідженого газу, газового редуктору та системи паливопроводів;

2. Пожежа в автонавантажувачі виникла під час його запуску після заміни балону з зрідженим газом на початку роботи;

3. Напередодні події навантажувач експлуатувався і знаходився в технічно- справному стані;

4. В осередковій зоні пожежі відсутні штатні джерела відкритого вогню і речовини, схильні до самозаймання;

5. Пожежне навантаження де відбулося горіння (складається з лакофарбового покриття, полімерних елементів кузову, гумових виробів та металевих конструкцій -які у своїй більшості є негорючими та важкогорючими матеріалами);

6. Виявлені фактори раптовості виникнення пожежі та швидкій її розвиток.

Після складання моделі експерти послідовно розглянули всі ймовірні джерела запалювання і прийшли до висновку, що технічною причиною пожежі в автонавантажувачі Nissan PD01A15PQ, № НОМЕР_1 є займання газоповітряної суміші (яка утворилася в моторному відсіку внаслідок розгерметизації паливної системи) під впливом джерела запалювання яке відноситься до групи теплові прояви електричних іскри, що утворилися під час роботи іскроутворюючого механізму (автомобільний генератор та стартер), що відповідає викладеним позивачем обставинам, а також обставинам, зазначеним в заявах свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Причиною же розгерметизації паливної системи та утворення газоповітряної суміші у просторі моторного відсіку стало поливання дуже холодного випаровувача гарячою водою.

Відповідач вважає, що висновок експертного дослідження №27661/1068 від 30.01.2020 року (далі - висновок) не є належним доказом, оскільки він:

- не містить попередження експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України;

- у висновку не зазначене, що він підготовлений для суду;

- висновок не містить переліку питань, які поставлені перед експертом для проведення дослідження;

- у висновку відсутні відомості про надані матеріали із зазначення інформації, яка може їх ідентифікувати;

- у висновку не наведений перелік об`єктів, які підлягають дослідженню.

Проте, суд звертає увагу, що судово-експертна діяльність здійснюється у двох формах - експертизи та експертного дослідження.

Це випливає з положень п.6.ст.13 Закону України "Про судову експертизу", відповідно до якої незалежно від виду судочинства судовий експерт має право проводити на договірних засадах експертні дослідження з питань, що становлять інтерес для юридичних і фізичних осіб, з урахуванням обмежень, передбачених законом

Зазначене слідує також з самої назви нормативного акту, який визначає правила призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень - Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (далі - Інструкція).

Пункт 1.3. вказаної Інструкції передбачає, що відповідно до чинного законодавства для юридичних і фізичних осіб на договірних засадах експертами проводяться експертні дослідження, що потребують спеціальних знань та використання методів криміналістики і судової експертизи.

Результатами проведення судової експертизи оформлюються висновком експерта, а хід і результати експертних досліджень викладаються у висновку експертного дослідження (4.23 Інструкції).

Позивач надав до суду висновок комплексного експертного пожежно-технічного та електротехнічного дослідження №27661/1068 від 30.01.2020 року.

Відповідно до п.4.23 Інструкції висновок експертного дослідження складається за структурою і змістом висновку експерта, за такими винятками:

- у вступній частині висновку зазначається, хто і коли звернувся до установи чи безпосередньо до експерта із замовленням про проведення дослідження;

- опускається запис, який стосується відповідальності особи, що проводить дослідження, за надання завідомо неправдивого висновку.

Щодо посилання відповідача на ст.101 ГПК України, суд відзначає, що дана стаття знаходиться в § 6 ГПК України, який регулює проведення судової експертизи під час судового процесу, тобто йде мова саме про висновок експерта як результат судової експертизи.

У даному випадку на замовлення позивача було проведене експертне дослідження, при проведенні якого не вимагається попередження експерта про кримінальну відповідальність та зазначення про це у висновку експертного дослідження.

Як випливає з викладеного, посилання відповідача на п.4.14 Інструкції, а також на необхідність попередження експерта про кримінальну відповідальність та зазначення у висновку про те, що висновок підготовлений для суду є безпідставним.

До того ж, вступна частина висновку експертного дослідження не може відповідати вступній частині висновку експерта через об`єктивну відсутність певних обставин (наприклад, відсутність порушеної судом справи), що й найшло своє відображення у п.4.23 Інструкції, згідно якого у вступній частині обов`язково відображається лише хто і коли звернувся до установи чи безпосередньо до експерта із замовленням про проведення дослідження.

Крім того, посилання відповідача на відсутність переліку питань як на підставу для визнання висновку неналежним доказом є необґрунтованим, оскільки

1) на виконання п.4.23 Інструкції експерти у вступній частині висновку зазначили, що позивач звернувся з приводу проведення експертного дослідження з метою встановлення технічної причини пожежі навантажувача Nissan PD01A15PQ, б/в, 2003 р/в, сер. № НОМЕР_1 , зміст експертного завдання їм зрозумілий, експертне завдання вимагає застосування спеціальних знань в галузі пожежно-технічних та електротехнічних досліджень і виконується як комплексне пожежно-технічне та електротехнічне.

2) завдання та орієнтовний перелік питань для проведення пожежно-технічного та електротехнічного досліджень визначені у пунктах 8 та 12 Розділу 2 Науково-методичних Рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5;

3) Інструкція не містить таких вимог до висновку експертного дослідження.

При цьому у вступній частині висновку наявне посилання на об`єкт дослідження - Nissan PD01A15PQ, № PD01E702627, а в розділі "Дослідження" (арк.8 висновку) вказано про проведення експертного огляду автонавантажувача Nissan PD01A15PQ, № НОМЕР_1 , що не залишає сумнівів у тому, який об`єкт досліджували експерти, а отже зауваження відповідача є формальними, оскільки зазначене не вплинуло й не могло вплинути на результат дослідження.

Так само формальним та безпідставним є зауваження відповідача щодо відсутності ідентифікаційних даних документів, наданих позивачем експертам 09.01.2020 року разом з листом № 23-12, оскільки Інструкція не передбачає обов`язку експертів вказувати такі дані.

Таким чином, висновок містить інформацію про технічну причину пожежі та підтверджує, що встановлена експертами технічна причина пожежі відповідає обставинам виникнення пожежі, про які відповідач повідомив позивачу 09.12.2019 року та які викладені у заявах свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та листі №23-12, а отже висновок експертного дослідження №27661/1068 від 30.01.2020 року є належним доказом, містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Необхідно зауважити, що заява свідка ОСОБА_3 підтверджує викладені в заявах свідків ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обставини пожежі за виключенням обставини поливання ОСОБА_3 дуже холодного випаровувача гарячою водою. Отже, ці обставини є визнаними сторонами. Щодо обставин "безпричинного" загоряння навантажувача, як це вказано в заяві свідка ОСОБА_3 , то суд критично ставиться до цього твердження, оскільки воно спростовується іншими матеріалами справи.

Висновок експертного дослідження №27661/1068 від 30.01.2020 року, заяви свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в сукупності підтверджують, що саме протиправна поведінка працівника відповідача призвела до виникнення технічної причини пожежі та підтверджують наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та пожежею в обладнанні.

Вартість пошкодженого обладнання підтверджується висновком експертного автотоварознавчого дослідження №5023 від 06.04.2020 року.

Так, висновком експертного автотоварознавчого дослідження №5023 від 06.04.2020 року встановлено, що ринкова вартість деталей навантажувача, які підлягають заміні становить 425883,11 грн. (арк.8 експертного дослідження №5023 від 06.04.2020 року), що узгоджується з погодженою позивачем та відповідач відновною вартістю обладнання, яка згідно з актом прийому-передачі обладнання №АР -140818-1 від 14.08.2018 року становить 460000,00 грн. з врахуванням податку на додану вартість.

Аргументи відповідача щодо неналежності висновку експертного дослідження №5023 від 06.04.2020 року, як доказу, здебільшого дублюють його ж аргументи щодо висновку №27661/1068 від 30.01.2020 року та спростовуються викладеними вище обставинами.

Вартість матеріального збитку, завданого внаслідок пожежі вилкового навантажувача Nissan PD01A15PQ, б/в, 2003 p/в, сер. № НОМЕР_1 , яка мала місце 09.12.2019 року, приймається у розмірі ринкової вартості КТЗ на момент пошкодження та становить 193357,03 грн. Отже, вартість пошкодженого майна становить 193357,03 грн.

Щодо вини відповідача, суд зазначає, що відповідно до частин 3 та 4 ст. 285 ГК України орендар зобов`язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Орендар відшкодовує орендодавцю вартість орендованого майна у разі відчуження цього майна або його знищення чи псування з вини орендаря.

Відповідно до ст. 803 ЦК України наймач зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані у зв`язку із втратою або пошкодженням транспортного засобу, якщо він не доведе, що це сталося не з його вини.

Отже, вина наймача у завданні збитків презюмується і саме на нього покладено обов`язок доводити зворотне.

Відповідачем не доведено відсутності його вини у пошкодженні навантажувача, водночас, позивачем доведено, що відповідачем допущені численні порушення умов Договору, зокрема:

1. В порушення підпункт 8.1.1. п.8.1. Договору, ч.3.ст.285 ГК України відповідач не забезпечив користування обладнанням належним чином, яке виключає його пошкодження. Зазначене підтверджується зокрема:

- фактом пошкодження обладнання;

- фактом використання відповідачем обладнання в його господарській діяльності без проведення реєстрації обладнання як технологічного транспортного засобу (факт визнаний відповідачем та підтверджується листом Головного управління Держпраці в Харківській області від 28.10.2020 року (том 2 а.с. 22.));

- фактом використання відповідачем обладнання за відсутності технічного паспорта навантажувача та інструкції з експлуатації обладнання (підтверджується заявою свідка ОСОБА_3 ).

2. В порушення підпункту 8.1.10 пункту 8.1. Розділу 8 Договору, пунктів 7.8 Порядку відомчої реєстрації та ведення обліку великотоннажних та інших технологічних транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 січня 2010 року № 8 не виконав обов`язок щодо здійснення реєстрації навантажувача, а також щодо розробки (замовлення) документів, які необхідні для його реєстрації, в тому числі: акту та талону технічного огляду, висновку експертизи на відповідність технологічного транспортного засобу нормативно-правовим актам з охорони праці, сертифікату відповідності І декларації про відповідності, технічного паспорту та інших документів;

3. Відповідач всупереч вимогам підпункту 12.1.3. пункту 12.1. Договору, ухилився від належного проведення сумісного з позивачем огляду обладнання та складання акту огляду технічного стану №17/12-19 від 17.12.2020 року, незважаючи на те, що був повідомлений про проведення огляду, що він сам не заперечує.

Враховуючи викладені обставини та норми зазначеного законодавства, суд приходить до висновку про наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення у діях (бездіяльності) відповідача, а саме протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та шкодою і вини.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача вартості втраченого майна в розмірі 193357,03 грн. є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач поніс збитки пов`язані з оплатою експертних досліджень №5023 від 07.04.2020 року в сумі 3138,05 грн. та № 27661/1068 від 30.01.2020 року в сумі 10362,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями з відміткою банку про проведення платежу №1048 від 16.12.2019 року та №1304 від 11.03.2020 року.

Зазначені витрати в загальному розмірі 13500,05 грн. (3138,05 грн. + 10362,00 грн.), зважаючи на задоволення вимоги про стягнення вартості втраченого майна в розмірі 193357,03 грн., підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Щодо вимоги про стягнення упущеної вигоди в сумі 135000,00 грн., суд зазначає таке.

Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.11.2020 року у справі № 916/3563/19.

Суд установив, що враховуючи закінчення строку дії Договору 31 грудня 2019 року, позивачем було досягнуто домовленість про передання обладнання в оренду ТОВ "Вудсток" (код ЄДРПОУ 31150210) на аналогічних умовах. Дані обставини підтверджуються листом ТОВ "Вудсток" від 20.11.1019 року №01.20-11/2019 (том 1 а.с. 113), в якому останній просив надати в оренду навантажувач строком на 10 місяців, та протоколом погодження істотних умов договору оренди від 28 листопада 2019 року (том 1 а.с. 114). Згідно зазначеного протоколу орендна плата за оренду вилкового навантажувача Nissan PD01A15PQ. б/в, 2003 p/в, сер. № НОМЕР_1 становила б 15000,00 грн/місяць.

У зв`язку з пошкодженням обладнання, договір оренди з ТОВ "Вудсток" так і не був укладений, а позивач не отримав дохід у вигляді орендної плати в розмірі 135000,00 грн. (15000 грн. * 9 календарних місяців).

Посилання відповідача на неможливість передання навантажувача Nissan PD01A15PQ, б/в, 2003 p/в, сер. № НОМЕР_1 в оренду ТОВ "Вудсток" у зв`язку з тим, що він був переданий в оренду відповідачу на невизначений строк спростовується умовами договору оренди обладнання №2407-1-AS від 24 липня 2018 року (з урахуванням протоколу розбіжностей до Договору) дія якого закінчується 31.12.2019 року (п.15.2. Договору в редакції Протоколу розбіжностей до Договору (том 1 а.с. 13)), оскільки строк оренди обладнання переданого на підставі договору не може перевищувати строк дії договору за винятком випадків затримання повернення та поновлення договору оренди.

Щодо посилання відповідача на те, що вимога про повернення пошкодженого навантажувача була направлена лише 13.02.2020 року, то це жодним чином не стосується предмету доказування, оскільки і відповідачу і позивачу було достеменно відомо про неможливість використання об`єкта оренди за призначенням з 09.12.2019 року.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення упущеної вигоди в сумі 135000,00 грн.

Щодо вимоги про стягнення витрат на придбання навантажувача аналогічного втраченому в сумі 107983,03 грн., суд зазначає, що стягнення з відповідача вартості втраченого майна в розмірі ринкової вартості навантажувача у сумі 193357,03 грн. вже дозволяє позивачу відновити його порушене право шляхом придбання іншого навантажувача за стягнуті кошти.

Водночас стягнення додаткових коштів, які перевищують ринкову вартість навантажувача, призведе до покладання на позивача подвійної відповідальності за одне й те саме порушення, що суперечить ст. 61 Конституції України.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення упущеної вигоди в сумі 135000,00 грн.

Щодо вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 Цивільного кодексу України. У цій статті визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто, дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 16.01.2020 у справі № 914/1759/18, від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 17.02.2020 у справі № 911/2827/18, від 02.04.2020 у справі № 908/1993/19, від 12.06.2020 у справі № 906/775/17 та Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 зазначеного Кодексу грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Таким чином, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо відшкодування збитків, нараховуються інфляційні втрати та 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Суд наголошує, що зобов`язання з відшкодування збитків виникло з моменту їх заподіяння.

Враховуючи викладене, перевіривши розрахунок позивача (з урахуванням відмови у стягненні витрат на придбання навантажувача аналогічного втраченому в сумі 107983,03 грн.), суд доходить висновку, що вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумах 6538,08 грн. та 5407,28 грн. відповідно.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 року №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

З урахуванням наведеного та зважаючи на встановлені у справі обставини, суд зазначає, що відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами підставність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення вартості втраченого майна, упущеної вигоди та витрат на оплату експертних досліджень.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги ТОВ "Технопідйом" підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, судовий збір відшкодовується за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі ст.ст. 6, 11, 15, 16, 22, 611, 625, 803 Цивільного кодексу України, ст. 173, ч. 1 ст. 174, ст.ст. 224,225, 228 Господарського кодексу України та керуючись статтями 73-74, 76-80, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Ротормаш" (61002, м. Харків, вул. Алчевських, 30, код ЄДРПОУ 09804119) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопідйом" (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код 04059243) вартість втраченого майна в розмірі 193357,03 грн., витрати на оплату експертних досліджень в сумі 13500,05 грн., упущену вигоду в сумі 135000,00 грн., 3% річних у сумі 6538,08 грн., інфляційні втрати в сумі 5407,28 грн. та судовий збір у сумі 5307,03 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили, відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду в установленому законом порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 04.12.2020 року.

Суддя О.В. Смірнова