Рішення № 93558455, 15.12.2020, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" грудня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3176/20

Господарський суд Одеської області у складі судді Демешина О. А., при секретарі судового засідання Рибці Ю. Е., розглянувши матеріали справи № 916/3176/20

Позивач: Сільськогосподарський виробничий кооператив „Дружба народів” (66332, Одеська область, Подільський район, с.Нестоїта, код 03766990)

Відповідач : Одеська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України (67667, Одеська область, Біляївський район, смт.Хлібодарське, вул..Маяцька дорога, 24, код 00729511)

про: стягнення 875447,51грн.

з підстав: порушення умов договору зворотно-фінансової допомоги

Представники:

від позивача: Шестакова Ю.Д. - ордер

від відповідача: не з`явився

Суть спору: Сільськогосподарський виробничий кооператив „Дружба народів” (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (далі – Відповідач) про стягнення 875447, 51грн., з яких: 423500грн. боргу, 347457,61грн. пені, 35997,5грн. сплати 3% річних та 68492,41грн. інфляційних.

Автоматизованим розподілом справу передано на розгляд судді Демешина О.А.

Ухвалою від 09.11.2020р. суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі з розглядом її в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

30.11.2020р. (вх.№ 31911/20) від відповідача до суду надійшов відзив на позов.

У судовому засіданні оголошувалась перерва до 15.12.2020р. о 13.45 з виккликом відповідача.

В С Т А Н О В И В:

10.03.2017р. між Сільськогосподарським виробничим кооперативом „Дружба народів” та Інститутом сільського господарства Причорномор`я НААН України (на цей час, у зв`язку із зміною назви - Одеська державна сільськогосподарська дослідна станція Національної академії аграрних наук України –Відповідач по справі) було укладено Договір №10/03/17 зворотно-фінансової допомоги.

Відповідно до умов вказаного договору позивач зобов`язався надати відповідачу безпроцентну грошову фінансову допомогу у сумі 425000грн. строком до 31 грудня 2017року, а відповідач зобов`язався повернути позивачу суму допомоги у встановлений строк.

Платіжним доручення № 371 від 15.03.2017р. позивач перерахував відповідачу 271500грн. фінансової допомоги, а платіжним дорученням № 411 від 20.03.2017р. перерахував ще 152000грн. Всього позивач надав відповідачу зворотно-фінансової допомоги на суму 423500грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідачем йому не були повернуті грошові кошти у встановлений строк, що стало підставою для звернення до суму з позовом по цій справі.

Крім суми боргу в розмірі 423500грн. позивач просить стягнути з відповідача 347457,61грн. пені за порушення зобов`язань по договору та 35997,5грн. сплати 3% річних і 68492,41грн. інфляційних – за порушення грошового зобов`язання, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України.

Відповідач, заперечуючи проти позову, посилається на невиконання позивачем свого зобов`язання за договором в частині надання зворотно-фінансової допомоги, передбаченої договором від 10.03.2017р. №10/03/17, у повному обсязі, а саме – в сумі 425000грн.

Також, відповідач посилається на те, що у призначенні платежів вищевказаних платіжних доручень зазначено про надання поворотно-фінансової допомоги, а не зворотно-фінансової допомоги, як передбачалось договором. Тому, відповідач вважає, що 423500грн. він отримав від позивача по іншому договору.

Крім того, відповідачем заявлено про застосування строків спеціальної позовної давності у один рік щодо вимог про стягнення штрафних санкцій.

Заслухавши пояснення позивача та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи наступного:

За своєю правовою природою, укладений між сторонами по справі, договір від 10.03.2017р. №10/03/17 про надання зворотно-фінансової допомоги – є договором позики.

Тому, спір підлягає вирішенню у відповідності до вимог параграфу 1 (Позика) глави 71 Цивільного кодексу України, а не відповідно до ст.837 ЦК України (Договір підряду), на яку посилається позивач, обгрунтовуючи свої позовні вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України та ч.1 ст.1049 ЦК України – за договором позики одна сторонами (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позика) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, - у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як зазначалось вище, договором від 10.03.2017р. №10/03/17 про надання зворотно-фінансової допомоги було передбачено строк, на який видається позика, а саме – до 31 грудня 2017року.

Тобто, у відповідача з вказаної дати включно виникло прострочене зобов`язання з повернення, отриманої у позивача позики в сумі 423500грн.

Доказів повернення вказаної суми позивачу відповідачем не надано.

У зв`язку з цим, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 423500грн. підлягають задоволенню. При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що зворотно-фінансова допомога йому була надана позивачем у неповному обсязі, зокрема, замість 425000грн., передбачених договором, було надано 423500грн., - оскільки, отримавши грошові кошти в меншій сумі, ніж передбачалось договором, відповідач погодився з такими розміром позики і вимог щодо виконання умов договору у повному обсязі – до позивача не заявляв.

Також суд не погоджується з тим, що грошові кошти по платіжним дорученням № 371 від 15.03.2017р. та № 411 від 20.03.2017р. надавались відповідачу по іншому договору, оскільки в призначеннях платежів цих платіжних доручень замість зворотно-фінансової допомоги було вказано поворотно-фінансова допомога, - оскільки в цих платіжних документах є безпосереднє посилання на договір від 10.03.2017р. №10/03/17. Крім того, що зворотно-фінансова допомога, що поворотно-фінансова допомога – за своєю суттю це є позикою.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору розраховано суми сплати 3% річних та інфляційних за прострочення по грошовому зобов`язанню. Їх розміри, відповідно, становлять 35 997 гривень 50коп. - сплат 3% річних та 68492 гривні 41коп. – інфляційні.

Тому, в цій частині позовні вимоги, також, підлягають задоволенню.

Суд не погоджується з відповідачем про те, що в частині позовних вимог про стягнення 3% річних і інфляційних позивачем пропущено, встановлений пунктом 1 частини 2 статті 258 ЦК України, річний строк спеціальної позовної давності, оскільки такий строк позовної давності встановлено до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Інфляційні ж та 3% річних – не є штрафом або пенею, а є платою за збитки, завдані знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, що відбулися в період прострочення по грошовому зобов`язанню.

Тому, на вимоги про стягнення інфляційних та пені спеціальна позовна давність не застосовується, а застосовується загальна позовна давність тривалістю 3 роки, встановлена статтею 527 ЦК України.

Суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 347457,61грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, з огляду на наступне.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення зобов`язання. (ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України).

Частиною 2 статті 551 ЦК України встановлено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Приймаючи до уваги, що договором від 10.03.2017р. №10/03/17 розмір пені не було встановлено, то у позивача відсутні правові підстави для нарахування до стягнення з відповідача пені в розмірі 347457,61грн.

Таким чином, в цій частині у задоволенні позову слід відмовити.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, з покладенням на відповідача судових витрат по сплаті судового збору в розмірі пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 233, 238, 240 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції Національної академії аграрних наук України (67667, Одеська область, Біляївський район, смт.Хлібодарське, вул..Маяцька дорога, 24, код 00729511) на користь Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Дружба народів” (66332, Одеська область, Подільський район, с.Нестоїта, код 03766990) 423 500 гривень боргу, 35 997 гривень 50коп. сплати 3% річних, 68492 гривні 41коп. інфляційних та 7919гривень 85коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.241 ГПК України

та може бути оскаржено в порядку ст..ст.253-259 ГПК України.

Повний текст рішення cкладено 16.12.2020р.

Суддя О.А. Демешин