Рішення № 93558322, 09.12.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2020 справа № 914/1798/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Муравець О.М., розглянувши матеріали справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства “Сортнасіннєовоч-Львів”, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівморепродукти”, м. Львів

про: стягнення заборгованості в сумі 737 483,32 грн.

Представники сторін:

від позивача: Марчук Н.А.– адвокат, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 22.09.2020 р., серії ВС № 1037192

від відповідача: Микита Т.В. – адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1919 від 31.08.2012 р., довіреність за вих. № 01-129/29 від 12.02.2020 р.

ВСТАНОВИВ:

22.07.2020 р. Приватне акціонерне товариство “Сортнасіннєовоч-Львів” звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівморепродукти” про стягнення заборгованості в сумі 737 483,32 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області суду від 27.07.2020 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк на усунення недоліків, допущених при поданні та оформленні позову з дня вручення даної ухвали.

На виконання вимог згаданої ухвали суду, 07.08.2020 року за вх. №23649/20 позивачем подано заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду Львівської області суду від 12.08.2020 р. судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. Розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання у справі призначити на 23.09.2020 р.

04.09.2020 р. відповідачем подано на адресу суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності за вх. № 25913/20, відповідно до якої відповідач просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог ПрАТ “Сортнасіннєовоч-Львів” про стягнення з ТзОВ “Львівморепродукти” грошових коштів в сумі 737 483,32 грн.

04.09.2020 р. відповідачем подано на адресу суду відзив на позовну заяву за вх. № 25915/20, відповідно до якого відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, викладених у поданому відзиві.

23.09.2020 р. представником позивача подано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи за вх. № 27550/20, відповідно до якого позивач просив суд приєднати до матеріалів справи № 914/1798/20 наступні документи, а саме: копію відповіді Львівської дирекції АТ «Укрпошта» від 09.07.2020 р. вих. № 12.2.1-04-794 на № 1210 від 08.07.2020 р., яка адресована позивачу; копію конверта зі штрихкодовим ідентифікатором № 7900061804818; паперову копію сторінки вебсайту АТ «Укрпошта» з інформацією про стан пересилання поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором № 7900061804818.

В підготовчому засіданні 23.09.2020 р., відповідно до ст. 216 ГПК України, судом оголошувалась перерва до 07.10.2020 р.

29.09.2020 р. представником позивача подано на адресу суду відповідь на відзив за вх. № 28100/20.

Ухвалою Господарського суду Львівської області суду від 07.10.2020 р. продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/1798/20 на 30 днів за клопотанням позивача. Підготовче засідання відкладено на 28.10.2020 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області суду від 28.10.2020 р. судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 914/1798/20 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 30.11.2020 р.

В судовому засіданні 30.11.2020 р., відповідно до ст. 216 ГПК України, судом оголошувалась перерва до 07.12.2020 р.

07.12.2020 р. представником відповідача подано письмовий виступ в судових дебатах за вх. № 35041/20.

В судовому засіданні 07.12.2020 р., відповідно до ст. 216 ГПК України, судом оголошувалась перерва до 09.12.2020 р.

Представник позивача в судове засідання 09.12.2020 р. з розгляду справи по суті з`явився, позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, у відповіді на відзив за вх. № 28100/20 від 29.09.2020 р та поясненнях, наданих в судових засіданнях. Таким чином, просить позов задоволити повністю.

Представник відповідача в судове засідання 09.12.2020 р. з розгляду справи по суті з`явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзив на позовну заяву за вх. № 25915/20 від 04.09.2020 р. та поясненнях, наданих в судових засіданнях. Просить в позові відмовити, застосувавши наслідки спливу позовної давності до вимог ПрАТ “Сортнасіннєовоч-Львів” про стягнення з ТзОВ “Львівморепродукти” грошових коштів в сумі 737 483,32 грн. та беручи до уваги його виступ в судових дебатах, що викладено також в письмовій формі.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Враховуючи те, що норми ст. 81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.

Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.

В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.

Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).

Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Враховуючи те, що подані у цій справі докази дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), якими учасники справи обґрунтовують свої позовні вимоги та заперечення позовних вимог і які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/1798/20.

В судовому засіданні 09.12.2020 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція позивача.

Як зазначає позивач у позовній заяві, на виконання умов Договору № 146 купівлі-продажу товарів від 29.07.2015 р. ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» здійснено попередню оплату за товар на рахунок ТОВ «Львівморепродукти» на загальну суму 577 500,00 грн., а саме: 29.07.2015 р. на суму 230 000,00 грн.; 04.11.2015 р. на суму 40 000,00 грн.; 25.01.2016 р. на суму 52 500,00 грн.; 27.01.2016 р. на суму 195 000,00 грн.; 04.02.2016 р. на суму 60 000,00 грн. Після здійснення позивачем попередньої оплати за товар, відповідач жодного товару за цим договором купівлі-продажу у власність позивача не передав. На неодноразові вимоги (претензії) позивача передати за вказаним договором купівлі-продажу товар або повернути суму попередньої оплати, відповідач не вчинив жодних дій: не передав товар та не повернув суму попередньої оплати за договором купівлі-продажу товарів № 146 від 29.07.2015 р. Позивач скористався своїм правом, передбаченим п. 5.2 договору № 146 від 29.07.2015 р. щодо розірвання даного договору в односторонньому порядку. Як зазначає позивач, грошові кошти в сумі 577 500, 00 грн. набуті відповідачем на підставі укладеного між Сторонами договору. Однак у зв`язку із розірванням договору в односторонньому порядку, відпала підстава для збереження відповідачем грошових коштів, що в силу ст.1212 ЦК України свідчить про те, що такі кошти є безпідставно набутими. У зв`язку з наведеним, позивач просить суд стягнути з відповідача 577 500,00 грн. безпідставно набутих грошових коштів, а також нараховані на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України 116 077,50 грн. – інфляційні втрати, 43 905,82 грн. – 3% річних. Судові витрати позивач просить покласти на відповідача, зокрема, 11 262,25 грн. судових витрат,з них: 11 062,25 грн. понесених витрат на сплату судового збору та 200,00 грн. – поштові витрати.

Позиція відповідача.

Представник відповідача в судове засідання 09.12.2020 р. з розгляду справи по суті з`явився, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзив на позовну заяву за вх. № 25915/20 від 04.09.2020 р. та поясненнях, наданих в судових засіданнях. Як зазначає відповідач у поданому відзиві, жодних зобов`язань за договором купівлі-продажу від 29.07.2015 № 146 між сторонами не виникло, оскільки такий договір є неукладеннй. ТзОВ “Львівморепродукти” не надавало ПрАТ “Сортнасіннєовоч-Львів” жодних рахунків на оплату або видаткових накладних на виконання договору купівлі-продажу віл 29.07.2015 р. №146 для визначення товару, його кількості, асортименту та ціни (п. 1.2, 2.1 Договору). ТзОВ “Львівморепродукти” не надавало жодних вимог ПрАТ “Сортнасіннєовоч-Львів” для здійснення попередньої оплати за договором купівлі-продажу від 29.07.2015р. №146 (п. 2.3 Договору). Відповідач також вказує на те, що жодних зобов`язань за договором купівлі-продажу від 29.07.2015 № 146 між Позивачем та Відповідачем не виникло, а тому, кошти згідно наданими платіжними дорученнями, не могли бути перераховані на виконання договору купівлі-продажу віт 29.07.2015 № 146. Таким чином, на думку представника відповідача, стягнення коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України, а саме: коли підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала, не підлягає до задоволення. У заяві про застосування наслідків спливу позовної давності за вх. № 25913/20 від 04.09.2020 р., відповідач посилається на те, що перерахування коштів позивачем на рахунок відповідача згідно вказаних вище позивачем платіжних доручень в загальній сумі 577 500,00 грн., є безпідставно набуті кошти з моменту їх перерахування, а не відмови від договору, так як представник відповідача вважає, що договір № 146 купівлі-продажу товарів від 29.07.2015 р. є неукладеним. А тому просить застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог позивача у справі, так як поданий позов з пропуском трьохрічного строку звернення до суду. На підставі наведеного, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів в т.ч. оригіналів, суд встановив наступне.

29 липня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівморепродукти» (відповідач у справі, продавець за договором) та Приватним акціонерним товариством «Сортнасіннєовоч-Львів» (позивач у справі, покупець за договорм) укладено договір № 146 купівлі-продажу товарів (надалі договір). Відповідно до п. 1.1 договору, Продавець в порядку та на умовах, визначеним цим Договором, зобов`язується передати у власність Покупцю належний Продавцеві на праві власності товар за ціною визначеною цим Договором, а Покупець зобов`язується прийняти такий товар та оплатити його. Згідно з п. 2.1 Договору, Покупець зобов`язаний сплатити грошову суму за придбаний товар Продавцю у розмірі визначеному в рахунку на оплату або видатковій накладній з врахуванням ПДВ. У пункті 2.2. Договору Сторони погодили, що оплата здійснюється Покупцем в безготівковому порядку на поточний рахунок Продавця, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок. Відповідно до п. 2.3. Договору, Покупець проводить розрахунок за придбаний товар після отримання товару, крім того Покупець зобов`язаний здійснити попередню оплату за товар на вимогу Продавця. На виконання умов Договору № 146 купівлі-продажу товарів від 29.07.2015 р., ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» здійснено попередню оплату за товар на рахунок ТОВ «Львівморепродукти» на загальну суму 577 500,00 грн., а саме: 29.07.2015 р. на суму 230 000,00 грн.; 04.11.2015 р. на суму 40 000,00 грн.; 25.01.2016 р. на суму 52 500,00 грн.; 27.01.2016 р. на суму 195 000,00 грн.; 04.02.2016 р. на суму 60 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, які долучені позивачем до матеріалів справи, а саме: платіжне доручення № 832 від 29.07.2015 р. на суму 230 000,00 грн.; платіжне доручення № 832 від 04.11.2015 р. на суму 40 000,00 грн.; платіжне доручення № 943 від 25.01.2016 р. на суму 52 500,00 грн.; платіжне доручення № 945 від 27.01.2016 р. на суму 195 000,00 грн.; платіжне доручення № 960 від 04.02.2016 р. на суму 60 000,00 грн. Після здійснення ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» попередньої оплати за товар, ТОВ «Львівморепродукти» жодного товару за договором купівлі-продажу у власність ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» не передало. На неодноразові вимоги позивача передати товар за договором купівлі-продажу або повернути суму попередньої оплати, відповідач не вчинив жодних дій – не передав у товар та не повернув суму попередньої оплати за укладеним договором купівлі-продажу від 29.07.2015 р.

У зв`язку з наведеним, 14.07.2017 р. ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» надіслано на адресу ТОВ «Львівморепродукти» претензію про повернення грошових коштів, якою ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» повідомило ТОВ «Львівморепродукти» про відмову від договору купівлі-продажу та просило протягом 30 календарних днів з моменту отримання вказаної претензії повернути позивачу сплачені ним грошові кошти в сумі 577 500,00 грн.

10.08.2017 р. ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» повторно надіслано на адресу ТОВ «Львівморепродукти» претензію про повернення грошових коштів. 24.07.2019 р. ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» ще раз надіслано на адресу ТОВ «Львівморепродукти» претензію про повернення грошових коштів за вих. № 24/07/19.

На вказані претензії ТОВ «Львівморепродукти» жодної відповіді позивачу не надало, отримані грошові кошти в сумі 577 500,00 грн. не повернуло.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 629 ЦК України регламентовано, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. (ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України).

Так, в пункті 5.2. Договору № 146 купівлі-продажу товарів від 29.07.2015 р., укладеного між ТОВ «Львівморепродукти» та ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів», Сторони погодили, що Договір вважається припиненим на письмову вимогу однієї із Сторін. Умови договору купівлі-продажу надають право Сторонам односторонньої відмови від договору, при цьому, таке право не пов`язане з виконанням чи невиконанням умов договору.

14.07.2017 р. ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» надіслано на адресу ТОВ «Львівморепродукти» претензію, якою ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» повідомило ТОВ «Львівморепродукти» про відмову від договору купівлі-продажу. Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. Позивач скористався правом, передбаченим п. 5.2 Договору №146 купівлі-продажу товарів від 29.07.2015 р. щодо розірвання договору в односторонньому порядку, що не суперечить умовам даного договору.

ТОВ «Львівморепродукти» стверджує, що жодних зобов`язань за договором купівлі-продажу від 29.07.2015 р. № 146 між сторонами не виникло, оскільки такий договір є неукладеним. Відповідач посилається на те, що ТОВ «Львівморепродукти» не надавало ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» жодних рахунків на оплату або видаткових накладних на виконання договору купівлі-продажу від 29.07.2017 р. № 146 для визначення товару, його кількості, асортименту та ціни, а також не надавало жодних вимог ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» для здійснення попередньої оплати за договором купівлі-продажу.

Вказані твердження відповідача спростовуються наступним.

29 липня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Львівморепродукти» (Продавець) та Приватним акціонерним товариством «Сортнасіннєовоч-Львів» (Покупець) укладено договір № 146 купівлі-продажу товарів. Відповідно до п. 2.3. Договору, Покупець проводить розрахунок за придбаний товар після отримання товару, крім того Покупець зобов`язаний здійснити попередню оплату за товар на вимогу Продавця. На виконання умов Договору № 146 купівлі-продажу товарів від 29.07.2015 р. ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» здійснено попередню оплату за товар на рахунок ТОВ «Львівморепродукти» на загальну суму 577 500,00 грн., зокрема: 29.07.2015 р. на суму 230 000,00 грн.; 04.11.2015 р. на суму 40 000,00 грн.; 25.01.2016 р. на суму 52 500,00 грн.; 27.01.2016 р. на суму 195 000,00 грн.; 04.02.2016 р. на суму 60 000,00 грн.

Попередня оплата за товар відбувалася на виконання умов договору купівлі-продажу №146 від 29.07.2015 р., про що зазначено у призначені кожного платежу за договором.

Умови договору купівлі-продажу не містять обов`язкових вимог щодо форми та змісту вимоги Продавця (ТОВ «Львівморепродукти»), за якою повинна здійснюватися попередня оплата за товар.

Відповідач, отримавши грошові кошти із призначенням платежу «попередня оплата за договором купівлі-продажу № 146 від 29.07.2020 р.», прийняв їх, не повернув такі як безпідставно набуті, проти отримання таких саме за договором купівлі-продажу жодного разу не заперечив, що свідчить про прийняття виконання зобов`язання.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18) Велика Палата висловлює наступну правову позицію: « 45. Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. 46. Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України). 47. Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. 48. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України). 49. З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.»

Доводи відповідача про неукладеність договору купівлі-продажу спростовуються частковим виконанням сторонами такого договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з ч. 3 ст. 1212 ЦК України, положення цієї глави застосовуються також до вимог про:1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, грошові кошти в сумі 577 500, 00 грн. набуті відповідачем на підставі укладеного між Сторонами договору. Однак у зв`язку із розірванням договору в односторонньому порядку, відпала підстава для збереження відповідачем грошових коштів, що в силу ст.1212 ЦК України свідчить про те, що такі кошти є безпідставно набутими.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22.03.2016 р. у справі №6-2978цс15; у постанові Верховного Суду України від 03.06.2016 р. у справі №6-100цс15; у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 924/159/14; у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2020 р. у справі № 915/940/18.

У постанові від 23.04.2019 р. у справі № 918/47/18, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду висловлено наступну правову позицію щодо застосування положення ст. 1212 ЦК України у спорі про стягнення грошових коштів, отриманих відповідачем на підставі договору, який в подальшому розірвано: «Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Згідно із частиною першою, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.

Згідно з частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. (Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15).

4.3. У справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що укладений між Управлінням комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради та Приватним вищим навчальним закладом "Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем`янчука" договір купівлі-продажу незавершеного будівництвом дитячого садочка № 689 від 27.04.2007 року, розірвано в судовому порядку, тобто сплачені позивачем кошти у сумі 1950000,00 грн., як оплата вартості незавершеного будівництва дитячого садочка за вказаним договором, утримуються відповідачем безпідставно. 4.4. З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення 1950000,00 грн. коштів, набутих на підставі договору № 689 від 27.04.2007, який в подальшому було розірвано, відповідно до вимог статті 1212 Цивільного кодексу України».

04.09.2020 р. відповідачем подано на адресу суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності за вх. № 25913/20, відповідно до якої відповідач просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності до вимог ПрАТ “Сортнасіннєовоч-Львів” про стягнення з ТзОВ “Львівморепродукти” грошових коштів в сумі 737 483,32 грн. Стосовно вказаної заяви відповідача суд зазначає наступне.

Так, посилаючись на пропуск позивачем строків позовної давності, відповідач повторно стверджує про неукладеність договору купівлі-продажу та зазначає, що відповідач зобов`язаний був повернути грошові кошти в момент їх отримання як безпідставно набуті.

Проте, договір купівлі-продажу №146 від 29.07.2015 р. не може вважатися неукладеним, з огляду на те, що позивач здійснив попередню оплату за договором, а відповідач прийняв виконання зобов`язання.

Висновки відповідача про початок перебігу позовної давності спростовуються наступним.

Як зазначено у позовній заяві, після здійснення ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» попередньої оплати за товар, ТОВ «Львівморепродукти» жодного товару за договором купівлі-продажу у власність ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» не передало. На неодноразові вимоги позивача передати товар за договором купівлі-продажу або повернути суму попередньої оплати, відповідач не вчинив жодних дій – не передав у товар та не повернув суму попередньої оплати за договором купівлі-продажу.

У зв`язку з вказаним, 14.07.2017 р. ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» надіслано на адресу ТОВ «Львівморепродукти» претензію про повернення грошових коштів, якою ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» повідомило ТОВ «Львівморепродукти» про відмову від договору купівлі-продажу та просило протягом 30 календарних днів з моменту отримання вказаної претензії повернути позивачу сплачені ним грошові кошти в сумі 577 500,00 грн.

10.08.2017 р. ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» повторно надіслано на адресу ТОВ «Львівморепродукти» претензію про повернення грошових коштів.

24.07.2019 р. ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» надіслано на адресу ТОВ «Львівморепродукти» претензію про повернення грошових коштів вих. № 24/07/19.

На вказані претензії ТОВ «Львівморепродукти» жодної відповіді не надало, отримані грошові кошти в сумі 577 500,00 грн. не повернуло.

За ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. (ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України).

Так, п. 5.2. Договору № 146 купівлі-продажу товарів від 29.07.2015 р., укладеного між ТОВ «Львівморепродукти» та ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів», Сторони погодили, що Договір вважається припиненим на письмову вимогу однієї із Сторін.

Умови договору купівлі-продажу надають право Сторонам односторонньої відмови від договору, при цьому, таке право не пов`язане з виконанням чи невиконанням умов договору.

Позивачем надіслано на адресу позивача претензію, якою ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» повідомило ТОВ «Львівморепродукти» про відмову від договору купівлі-продажу.

Одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання.

Позивач скористався правом, передбаченим п. 5.2 Договору №146 купівлі-продажу товарів від 29.07.2015 р., щодо розірвання договору в односторонньому порядку.

П. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» роз`яснено, що днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

Відтак, днем пред`явлення вимоги є дата оформлення АТ «Укрпошта» повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення та повернення за закінченням терміну зберігання. З огляду на те, що в претензії ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» від 13.07.2017 р. (яка надіслана відповідачу 10.08.2017 р. та вважається пред`явленою 28.08.2017 р.) надано ТОВ «Львівморепродукти» тридцятиденний строк для повернення грошових коштів – право на звернення до суду з вказаним позовом виникає після спливу такого строку, тобто з 28.09.2017 р.

Вказане спростовує твердження відповідача, викладені у заяві про застосування наслідків спливу позовної давності.

З огляду на викладене, позивачем не пропущено трьохрічний строк звернення до суду. А відтак заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності за вх. № 25913/20 від 04.09.2020 р. задоволенню не підлягає.

Станом на день прийняття рішення суду, доказів в спростування вищенаведених обставин не поступало, доказів перерахування коштів на рахунок позивача не представлено, протилежного суду не доведено, а відтак сума 577 500,00 грн. – безпідставно набутих грошових коштів підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.

Окрім цього, у постанові від 23.04.2019 р. у справі № 918/47/18 Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладено правову позицію щодо правомірності нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму безпідставно отриманих грошових коштів, у зв`язку з розірвання договору купівлі-продажу, зазначаючи наступне: «Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України компенсаційні виплати. (Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17)».

З огляду на те, що договір № 146 купівлі-продажу товарів від 29.07.2015 р. розірвано – правова підстава для збереження ТОВ «Львівморепродукти» грошових коштів в сумі 577 500,00грн. відпала, відтак, такі підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При визначенні початку перебігу строку нарахування інфляційних втрат та 3 % річних позивач виходив із наступного.

14.07.2017 р. ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» надіслано на адресу ТОВ «Львівморепродукти» претензію про повернення грошових коштів, якою ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» повідомило ТОВ «Львівморепродукти» про відмову від договору купівлі-продажу та просило протягом 30 календарних днів з моменту отримання вказаної претензії повернути позивачу сплачені ним грошові кошти в сумі 577 500,00 грн., яку відповідач не отримав.

Вказану претензію ТОВ «Львівморепродукти» не отримало, що підтверджується адресною стороною конверта зі штрихкодовим ідентифікатором № 7901906147680 з відміткою про повернення поштового відправлення за закінченням терміну зберігання.

П. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» роз`яснено, що днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

У зв`язку з тим, що на адресній стороні конверта зі штрихкодовим ідентифікатором №7901906147680 відбиток календарного штемпеля із зазначенням дати формування повідомлення про повернення поштового відправлення є нечитабельним, з метою з`ясування дати повернення поштового відправлення, представником ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» 07.07.2020 р. надіслано адвокатський запит № 14 на адресу Львівської дирекції АТ «Укрпошта» з проханням надати інформацію про стан пересилання поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором №7901906147680.

Станом на дату подання позовної заяви, Львівська дирекція АТ «Укрпошта» відповідь на адвокатський запит позивача не надала.

23.07.2020 р. на адресу позивача надійшла відповідь Львівської дирекції АТ «Укрпошта» від 09.07.2020 р. за вих. №12.2.1-04-794 на № 1210 від 08.07.2020 р., якою Львівська дирекція АТ «Укрпошта» повідомила, що надати інформацію стосовно пересилання та вручення відправлення 7901906147680 не видається можливим, оскільки, підтверджуючі документи про пересилання та вручення відправлень є знищеними, у відповідності до Акту «Про виділення до знищення документів, які не підлягають зберіганню». Підстава для знищення: «Перелік типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств, із зазначенням строків зберігання документів», затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12.04.2012 р.

Так, 13.07.2017 р. сформовано та підписано дві претензії ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» про повернення грошових коштів.

Одна претензія надіслана 14.07.2017 р., що підтверджується описом вкладення у цінний лист зі штрихкодовим ідентифікатором № 7901906147680; фіскальним чеком №7901906147680 від 14.07.2017 (копії долучені до матеріалів справи)

Вказана претензія повернута відправнику з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання». Відбиток календарного штемпеля, проставлений на довідці ф. 20 на адресній стороні конверта нечитабельний. Отримати інформацію про дату повернення такого відправлення неможливо, про що зазначено у відповіді Львівської дирекції АТ «Укрпошта» від 09.07.2020 р. вих. №12.2.1-04-794 на № 1210 від 08.07.2020 р.

Друга претензія надіслана 10.08.2017 р. – підтверджується описом вкладення у цінний лист зі штрихкодовим ідентифікатором № 7901906526509; фіскальним чеком №7901906526509 (копії долучено до позовної заяви) – повернута відправнику з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання».

На адресній стороні конверта поштового відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором № 7901906526509 наявна довідка ф. 20 із зазначенням причини повернення «за закінченням терміну зберігання». Відбиток календарного штемпеля, проставлений на довідці ф. 20, читабельний, містить число, місяць, рік та час його проставлення. Із вказано відбитку вбачається, що датою його проставлення (що є датою формування довідки ф. 20 про повернення поштового відправлення) є 28.08.2017 р.

Причина повернення поштового відправлення відправнику зазначається на довідці ф. 20, яка акуратно прикріплюється внизу, ліворуч лицьового боку відправлення письмової кореспонденції. На довідці зазначається прізвище працівника, який обробляв кореспонденцію, та проставляється відбиток календарного штемпеля (п. 3.1.1.3 Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом УДППЗ «Укрпошта» від 12.05.2006 № 211).

Відповідно до абз. 2 п. 1.7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

З огляду на позицію пленуму Вищого господарського суду України, днем пред`явлення претензії є 28.08.2017 р.

У зв`язку з тим, що у претензії ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» від 13.07.2017 р. (яка надіслана відповідачу 10.08.2017 р.) надано ТОВ «Львівморепродукти» тридцятиденний строк для повернення грошових коштів – інфляційні втрати та 3 % річних підлягають нарахуванню після спливу вказаного строку – з 01.10.2017 р. Із вказаної дати та на підставі ст.625 ЦК України, позивачем нараховано інфляційні втрати та 3 % річних. Інфляційні втрати нараховані позивачем з жовтня 2017 р. до червня 2020 р. на суму 116 077,50 грн., 3 % річних з 01.10.2017 р. до 13.07.2020 р. на суму 43 905,82 грн.

Суд звертає увагу, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу (п.4.1, п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань”). Крім цього, інфляційні втрати та відсотки річних не є способом забезпечення виконання зобов`язання, на відміну від пені, тому їх стягнення є допустимим незалежно від підстав/порядку їх застосування договором.

Розрахунки 3% річних та інфляційних втрат позивачем долучено до матеріалів справи. Суд, перевіривши, здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, встановив, що такий проведений згідно з чинним законодавством і в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення повністю.

Станом на день прийняття рішення, доказів оплати зі сторони відповідача проведених позивачем нарахувань 3% річних і втрат від інфляції та доказів в спростування наведених обставин суду не надано.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balance of probabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

У частині другій статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019) встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 76 ГПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 13 та частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності господарського судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 р. у справі “Серявін проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі “Трофимчук проти України” (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010 р.) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі “Проніна проти України” (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У зв`язку з викладеним, враховуючи вищенаведені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими, достовірними, вірогідними доказами, не спростовані відповідачем. На підставі наведеного, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача 577 500,00 грн. – безпідставно набутих грошових коштів, 116 077,50 грн. – інфляційних втрат та 43 905,82 грн. – 3% річних.

Таким чином, згідно з ч.1 ст. 123 ГПК України, судовий збір в розмірі 11 062,25 грн., відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача, так як спір виник з його вини і сума коштів відповідачем не перерахована позивачу на час ухвалення рішення у справі. Крім того, позивачем понесено витрати на поштові відправлення на загальну суму 200,00 грн. Вказані судові витрати позивача підтверджені матеріалами справи та підлягають до стягнення з відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, ст.ст. 236-241, 327 ГПК України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівморепродукти” (79035, м. Львів, вул. Липова Алея, 5; код ЄДРПОУ 25236666) на користь позивача: Приватного акціонерного товариства “Сортнасіннєовоч-Львів” (79019, м. Львів, просп. В. Чорновола, 45А, корп. 13, код ЄДРПОУ 00492302) 577 500,00 грн. – безпідставно набутих грошових коштів, 116 077,50 грн. – інфляційних втрат, 43 905,82 грн. – 3% річних та 11 262,25 грн. судових витрат,з них: 11 062,25 грн. понесених витрат на сплату судового збору та 200,00 грн. – поштові витрати.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 16.12.2020 р.

Суддя О.З. Долінська