Рішення № 93557918, 24.11.2020, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

24.11.2020Справа № 910/5475/20

За позовом Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської ";

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУД-ПЛЮС";

про стягнення 1 816 530,72 грн.

Суддя Мандриченко О.В.

Секретар судового засідання Дюбко С.П.

Представники:

Від позивача: Федай О. О., адвокат, довіреність № 27 від 02.06.2020;

Від відповідача: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Акціонерне товариство "Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-Плюс", в якому просить стягнути з відповідача 1 314 980,63 грн основного боргу, 213 678,03 грн суми штрафу, 262 996,12 грн пені, 19 703,00 суми 3% річних та 5 172,94 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконано зобов`язання з оплати вартості поставленого товару за договором № 1198 від 01.02.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2020 року відкрито провадження у справі № 910/5475/20 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, розгляд справи призначено на 04.06.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.2020 року відкладено підготовче засідання до 25.06.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.06.2020 року відкладено підготовче засідання до 28.07.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 року відкладено підготовче засідання до 28.08.2020 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/5475/20 до судового розгляду по суті на 03.09.2020 р.

У судовому засіданні 03.09.2020 р. оголошено перерву в слуханні справи по суті до 29.10.2020 р.

У судовому засіданні 29.10.2020 р. оголошено перерву в слуханні справи по суті до 24.11.2020 р.

Під час розгляду спору по суті 24.11.2020 р. представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання 24.11.2020 не з`явився, відзив на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд зазначає про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом направлення на адресу суду поштовим відправленням.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ

Між Акціонерним товариством "Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Спецбуд-Плюс" (відповідач, покупець) 01.02.2019 року укладено Договір поставки товару №1198 відповідно до умов якого, постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупцю замовлений товар, (бетон, бетонні і залізобетонні вироби та конструкції, інший товар, відповідно до прас-листа постачальника, далі - товар), а покупець зобов`язується своєчасно прийняти замовлений товар та здійснити оплату на умовах даного договору.

Предметом поставки є товар згідно попереднього замовлення (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. п. 2.1, 2.2 договору ціна, кількість товару, що підлягають виготовленню та поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами визначаються у заявках покупця, рахунках-фактурах постачальника та накладних (товарно-транспортних, фактичних, або видаткових). Загальна кількість товару остаточно визначається по фактично прийнятій кількості, згідно видаткових накладних та товарно-транспортних накладних.

Як встановлено п. 5.1 Договору поставка товару здійснюється відповідно до Міжнародних правил тлумачення термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року, з врахуванням особливостей встановлених цим договором. У разі виникнення розбіжностей між текстом договору та термінологією "Інкотермс", перевага надається тексту договору.

Відповідно до п. п. 6.1, 6.2 та 6.3 Договору товар постачається покупцю у строки, кількості та на умовах, визначених в заявках покупця, попередньо узгоджених з постачальником (у разі надання покупцю відстрочки на оплату), або з моменту надходження коштів за товар на банківський рахунок постачальника (у разі попередньої оплати). Сторони погодились, що письмові заявки та/або зміни до них надсилаються за 1 (один) календарний день до дати поставки, факсимільним зв`язком з підтвердженням отриманого замовлення уповноваженою особою постачальника. Покупець також може надавати заявку по телефону не пізніше 24 годин до початку поставки, узгодивши з постачальником строк та/або графік поставки.

Пунктом 7.1, 7.2 Договору визначено, що відпуск товару здійснюється за вільними цінами згідно ст. 190 Господарського Кодексу України. Ціна товару, що постачається згідно цього Договору, вказується постачальником у накладних на відпуск товару та/або рахунках-фактурах. Покупець отримує товар за ціною постачальника, встановленою на момент відвантаження товару.

Відповідно до п. 7.11 Договору у порядку виключення, постачальник має право надати покупцю відстрочку оплати за товар на термін до 5 (п`яти) банківських днів. Покупець зобов`язаний оплатити отриманий товар протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту його поставки, згідно умов розділу 5 та п.6.1. даного Договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення його печатками сторін і діє до 31 грудня 2019 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами (п. 10.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар у червні 2019 року на загальну суму 1 370 134,26 грн, що підтверджується накладними, які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін та актом звіряння взаємних розрахунків за період з 01.06.2019 по 30.06.2019. Доказів щодо наявності заперечень стосовно кількості або вартості поставленого товару матеріали справи не містять.

Доказів здійснення відповідачем повної оплати за поставлений товар матеріали справи не містять.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 6 ст.265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В силу положень ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Сторонами у п.7.11 договору погоджено, що покупець зобов`язаний оплатити отриманий товар протягом 5 банківських днів з моменту його поставки.

Факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань з оплати вартості поставленого товару, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 1 314 980,63 грн відповідачем не спростований.

За таких обставин, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в розмірі 1 314 980,63 грн.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 5 172,94 грн. інфляційних втрат та 19 703,00 грн. 3% річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов`язання та порядку розрахунків погодженого сторонами, господарський суд дійшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню повністю, а саме, у розмірі 19 703,00 грн. та 5 172,94 грн. відповідно за визначений позивачем період.

Стосовно заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 262 996,12 грн та штрафу в сумі 213 678,03 грн, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно з положеннями ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Умовами п.8.2 договору визначено, що за прострочення платежу покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Також у разі порушення покупцем строку платежу, встановленого п. 7.11 цього договору, більше ніж на 5 банківських днів, покупець зобов`язаний сплатити, крім пені, штраф у розмірі 5% від суми простроченого платежу (п.8.4 договору).

Пунктом 8.5 договору сторони дійшли згоди про збільшення строку тривалості нарахування штрафних санкцій до трьох років від дня, коли зобов`язання повинно було бути виконане.

Перевіривши наданий позивачем розрахунки пені та штрафу судом встановлено, що вказані нарахування проведені позивачем у відповідності до положень укладеного між сторонами договору та вимог чинного законодавства, а відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування викладених у позові обставин, або на підтвердження сплати існуючої перед позивачем заборгованості.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦБУД-ПЛЮС" (01011, м. Київ, вул. Рибальська, буд. 13, код ЄДРПОУ 36590344) на користь Акціонерного товариства "Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської" (01013, м. Київ, вул. Будіндустрії, буд. 7, код ЄДРПОУ 05523398) 1 314 980 (один мільйон триста чотирнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 213 678 (двісті тринадцять тисяч шістсот сімдесят вісім) грн. 03 коп. штрафу, 262 996 (двісті шістдесят дві тисячі дев`ятсот дев`яносто шість) грн. 12 коп. пені, 19 703 (дев`ятнадцять тисяч сімсот три) грн. 00 коп. 3% річних, 5 172 (п`ять тисяч сто сімдесят дві) грн. 94 коп. суму інфляційних втрат та 27 248 (двадцять сім тисяч двісті сорок вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 07.12.2020

Суддя О.В. Мандриченко