Рішення № 93556903, 14.12.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року м. Житомир справа № 240/17587/20

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Попової О. Г.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - Малинський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування вимоги,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду з позовом звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - Малинський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-61404-53У від 12.02.2020 прийняту ГУ ДПС в Житомирській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.09.2020 р. представником позивача від органів Державної виконавчої служби було отримано копію вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-61404-53У від 12.02.2020 р., прийняту ГУ ДПС у Житомирській області. Позивач до березня 2007 році працював у Київській дистанції колії ПАТ «Укрзалізниця», але втратив роботу і тому вирішив зареєструватися підприємцем та торгувати на ринку. Бізнес не вдався, тому підприємницька діяльність була фактично припинена. З червня 2016 року і по даний час позивач офіційно працює у ДУ «Бучанська виправна колонія № 85». Відповідно за період з 2016 року по даний час позивач був застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що підтверджується випискою форми ОК-5 від 21.09.2020 р. Відтак одночасне нарахування та сплата єдиного внеску ним, ще й як недіючим ФОП, позивач вважає некоректним, оскільки таке оподаткування набуває подвійного характеру.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 року заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду - задоволено та поновлено строк звернення до суду. Прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 17 листопада 2020 року 10:30. Залучено до участі у справі Малинський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства, як третю особу, який не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача.

Ухвалою судді від 12.11.2020 клопотання позивача про визнання справи №240/17587/20 справою незначної складності та допустити представництво інтересів позивача ОСОБА_2 , розглядати справу без участі позивача в порядку письмового провадження - залишено без задоволення.

Протокольною ухвалою від 17.11.2020 судом відкладено підготовче судове засідання на 01.12.2020 о 11:00.

24.11.2020 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив, в якому він не погоджується з адміністративним позовом та просить адміністративний позов залишити без задоволення. В обґрунтування відзиву зазначає, що відповідно до Закону України №775-VI «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності Позивач був зобов`язаний звернутись до державного реєстратора з відповідною заявою. ОСОБА_1 проігнорував вимогу закону, та відповідних дій не вчинив, тобто ніщо не заважало продовжувати підприємницьку діяльність, суміщаючи її з роботою найманим працівником, тому, згідно з обліковими даними інформаційної системи за позивачем рахується борг в сумі 29293,44 грн. відповідно до якого сформовано вимогу про сплату недоїмки № Ф-61404-53У від 12.02.2020. Вважає, що вимога є законною та не порушує права платника.

30.11.2020 року від позивача на адресу суду надійшла письмова відповідь на відзив. Позивач вказує, що відповідачу ніщо не заважало виконати свої обов`язки щодо звернення до суду або господарського суду із заявою (позовною заявою) про винесення судового рішення щодо припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (п. 11.30. Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженому Наказом Мінфіну від 09.12.2011 р. № 1588 в редакції Наказу Мінфіну від 22.04.2014 р. № 462, який був дійсний до 10.05.2016 р.), а також щодо своєчасного (щоквартального) формування та надсилання вимог про сплату боргу (недоїмки) до органів Державної виконавчої служби.

Протокольною ухвалою судді від 01.12.2020 закрито підготовче засідання у справі та призначено розгляд справи по суті на 10.12.2020 о 14:30.

10.12.2020 суд протокольною ухвалою, без виходу до нарадчої кімнати перейшов у письмове провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Частиною п`ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 в період з 04.07.2008 року до 27.08.2020 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем у Малинському управлінні ГУ ДПС у Житомирській області, з зазначеним видом діяльності 52.12.0 - Роздрібна торгівля з лотків та на ринках (основний); 52.12.0 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах без переваги продовольчого асортименту.

12.02.2020 року Головним управлінням ДПС у Житомирській області, на підставі статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», у відношенні позивача була складена вимога № Ф-61404-53У від 12.02.2020 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, станом на 31.01.2020 року на суму 29293,44 грн. (а.с. 8).

Згідно із представленими відповідачем відомостями АІС «Податковий блок» в інтегрованій картці платника податків за ОСОБА_1 станом на 01.02.2020 рахується недоїмка 29293,44 грн., а саме: 09.02.2018 - 8448,00 грн., 19.04.2018 - 2457,18 грн., 19.07.2018 - 2457,18 грн., 19.10.2018 - 2457.18 грн., 21.01.2019 - 2457,18 грн., 19.04.2019 - 2754,18грн., 19.07.2019 - 2754.18 грн., 21.10.2019 - 2754,18 грн., 20.01.2020 - 2754,18 грн.

Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-61404-53У від 12.02.2020 року у розмірі 29293,44 грн. необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення поняття працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", який набрав чинності з 01.01.2011 року, зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464), визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Пунктом 4 ч.1 ст. 4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до зазначеної норми, позивач на момент виникнення спірних правовідносин був платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Законом України від 06.12.2016 року № 1774-VIII«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) внесено зміни до Закону № 2464, які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

При цьому, пунктом 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 встановлено, що єдиний соціальний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Пунктом 5 ч.1 ст.1 Закону №2464 визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Згідно з ч.5 ст.8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.

Отже, мінімальний страховий внесок встановлений з 01.01.2017 по 30.04.2017 становив 704,00 грн. (3200 грн. х 22% = 704,00 грн. на місяць), де 3200 грн. - мінімальна заробітна плата встановлена Законом України від 21.12.2016 р. «Про Державний бюджет України на 2017 рік», 22% - ставка ЄСВ.

Мінімальний страховий внесок встановлений з 01.05.2017 по 30.11.2017 становив 704,00 грн. (3200 грн. х 22% = 704,00 грн. на місяць), де 3200 грн. - мінімальна заробітна плата встановлена Законом України від 21.12.2016 р. «Про Державний бюджет України на 2017 рік», 22% - ставка ЄСВ.

Мінімальний страховий внесок встановлений з 01.12.2017 по 31.12.2017 становив 704,00 грн. (3200 грн. х 22% = 704,00 грн. на місяць), де 3200 грн. - мінімальна заробітна плата встановлена; Законом України від 21.12.2016 р «Про Державний бюджет України на 2017 рік», 22% - ставка ЄСВ.

Мінімальний страховий внесок встановлений з 01.01.2018 по 31.12.2018 становив 819,06 грн. (3723 грн. х 22% = 819,06 грн. на місяць, де 3723 грн. - мінімальна заробітна плата встановлена Законом України від 07.12.2017 «Про Державний бюджет України на 2018 рік», 22% - , ставка ЄСВ).

Мінімальний страховий внесок встановлений з 01.01.2019 становив 918,06 грн. (4173 грн. х 22% = 704,00 грн. на місяць І - ІІІ квартали), де 4173 грн. - мінімальна заробітна плата встановлена Законом України від 23.11.2018 "Про Державний бюджет України на 2019 рік, 22% - ставка ЄСВ).

Статтею 6 Закону № 2464 визначені права та обов`язки платника єдиного внеску, зокрема відповідно до пункту 1 та 4 частини 2 платники єдиного внеску зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, а також подавати звітність у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно п. 2 розділу III Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 №435,зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.04.2015 за № 460/26905, зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 435), фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів Звіт (додаток 5 таб. 2) самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік.

Фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, особи, які провадять незалежну професійну діяльність, члени фермерського господарства формують та подають самі за себе до органів доходів і зборів Звіт згідно з додатком 5 до цього Порядку (п. 10 розділу IV Порядку № 435).

Відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник (п. 16 розділу II Порядку № 435).

Судом встановлено, що позивач у спірний період звітність не подавав, отже не виконував свої зобов`язання визначені законодавством.

За наведених обставин, згідно норм чинного законодавства, з набуттям чинності змін до Закону №2464 - з 01.01.2017 року, позивач повинен був сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску, незалежно він того чи отримував він дохід від своєї підприємницької діяльності.

При цьому, відповідно до абзацу 1 пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом України № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону України №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС (ДПС) і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція з приводу подібних правовідносин викладена у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.12.2019 року у справі №440/2149/19.

За встановлених обставин, позивач починаючи з червня 2016 року по серпень 2020 року офіційно працює у ДУ «Бучанська виправна колонія № 85». У цей період роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується ГУ ДПС та підтверджується індивідуальною відомістю Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 (форма ОК-5 (а.с.18-19).

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження підприємницької діяльності матеріали справи не містять.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VIпозивач був застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Приймаючи до уваги наведене, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що вимога Головного управління ДПС у Житомирській області від 12 лютого 2020 року про сплату боргу (недоїмки) № Ф-61404-53У від 12.02.2020 року на суму 29293,44 грн., є протиправною, та такою, що підлягає скасуванню.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до приписів ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень рішення якого оскаржується, належним чином не доведено правомірність прийняття спірної вимоги у сумі 29293,44 грн., а тому позовні вимоги є підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн. що підлягає стягненню за рахунок бюджетного асигнування відповідача.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7,Житомир,10003, код ЄДРПОУ 43142501), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову на стороні відповідача - Малинський районний відділ державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (вул.Огієнка, м.Малин, Житомирська область, 11601. РНОКПП/ЄДРПОУ: 34829095) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 61404-53У від 12.02.2020 р., прийняту ГУ ДПС у Житомирській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 14 грудня 2020 року.

Суддя О.Г. Попова