Рішення № 93551308, 15.12.2020, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 15.12.2020

Справа № 937/6426/20

Провадження № 2/937/2817/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді: Іваненко О.В.,

за участю секретаря: Захарової І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: ТОВ «Мелітопольська міська біржа нерухомості» про визнання права власності на квартиру,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: ТОВ «Мелітопольська міська біржа нерухомості» про визнання права власності на квартиру.

В обґрунтування позову, позивач посилається на те, що 08 вересня 2001 року він, ОСОБА_1 , за договором купівлі-продажу нерухомого майна №0120/2699 придбав у ОСОБА_2 житлову квартиру АДРЕСА_1 . Даний Договір був укладений в Мелітопольській міській біржі нерухомості. Умови укладеного Договору купівлі-продажу були повністю виконані ним та продавцем. Відповідач по справі, ОСОБА_2 , після продажу вказаної квартири за даною адресою не проживає, а проживаю лиши він. Нещодавно у нього виникла необхідність розпорядитися даною квартирою. Однак, нотаріальною конторою йому відмовлено у посвідченні будь-яких правочинів щодо цієї квартири, у зв`язку з тим, що ним було втрачено оригінал вказаного вище договору купівлі-продажу, що робить неможливим проведення будь яких нотаріальних дій. На теперішній час TOB «Мелітопольська міська біржа нерухомості» діяльності не веде, оскільки свідоцтво про державну реєстрацію цієї біржі є недійсним. Згідно із звітом про незалежну оцінку від 27.08.2020 року, вартість житлової квартири становить 103210грн. Тому на підставі викладеного, він просить суд визнати за ним, ОСОБА_1 , право власності на житлову квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, але надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримують в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з`явився по невідомій суду причині, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином поштовим повідомленням за останнім відомим місцем проживання. До Мелітопольського міськрайонного суду повернулися конверти з відміткою листоноші «по закінченню терміну зберігання» так як адресата не було дома та він не отримує поштове повідомлення. Згідно ч.3 ст.131 ЦПК України, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надійшло. Суд вважає причини неявки відповідача в судове засідання неповажними.

Відповідно до ч.3 ст. 211, ч.4 ст.223, ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності сторін на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.

В судове засідання представник третьої особи: ТОВ «Мелітопольська міська біржа нерухомості», не з`явився по невідомій суду причині, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, пояснень щодо позову не надано.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає повному задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.5 ст.263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений своєї власності. Право приватної власності є непорушним.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено в судовому засіданні, 08.09.2001 року позивач ОСОБА_1 уклав з відповідачем ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, згідно з яким позивач придбав житлову квартиру АДРЕСА_1 за 6480,00грн., що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири, який був зареєстрований на Мелітопольській міській біржі нерухомості за реєстровим №0120/2699 (а.с.12).

З позовної заяви та матеріалів справи встановлено, що з часу придбання ОСОБА_1 мешкає у вказаній квартирі та 26.10.2001 року зареєстрував за собою право власності на квартиру в Мелітопольському МБТІ, що підтверджують довідками ТОВ «ПБК «АКВІ-БУД» від 31.08.2020р. та Мелітопольського МБТІ від 31.08.2020р. (а.с.10-11).

Згідно ч.1 ст.317 ЦПК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ч.1, 2 ст.319 ЦПК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Так, згідно позовної заяви, у 2020р. позивач звернувся до нотаріальної контори, однак, нотаріальною конторою Гудзь В.В. відмовлено у посвідченні будь-яких правочинів щодо вищевказаної квартири, у зв`язку з тим, що ним було втрачено оригінал вказаного вище договору купівлі-продажу, що робить неможливим проведення будь яких нотаріальних дій.

Згідно ч.1 ст.321 ЦПК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ч.1 ст.328 ЦПК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Так, зі змісту договору купівлі-продажу від 08.09.2001р. встановлено, що договір було укладено у відповідності до ст. 15 ЗУ від 10.12.1991 року «Про товарну біржу».

Так ст.5 ЦК України та п. 4 Прикінцевих та Перехідних Положень ЦК передбачено, що правовий статус майна, а також права та обов`язки суб`єктів цивільних правовідносин щодо цього майна визначаються нормами матеріального права, які були чинними на час його створення або набуття.

Положеннями ст. 42 ЦК (в редакції 1963 року), які мають застосовуватися до спірних правовідносин, дозволялося укладення цивільно-правових угод у вигляді усної та письмової форми (простої або нотаріальної).

Згідно з вимогами ст. 227 ЦК України (в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу житлового будинку, повинен бути укладений у письмовій формі з обов`язковим нотаріальним посвідченням.

Невиконання цих вимог тягне недійсність такої угоди із застосуванням наслідків реституції, передбачених ч. 2 ст. 48 ЦК (в редакції 1963 року).

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» від 10 грудня 1991 року членами біржі є прийняті до її складу вітчизняні та іноземні юридичні і фізичні особи. Член товарної біржі має право здійснювати біржові операції на біржі. Біржовою операцією визнається угода, якщо вона являє собою купівлю-продаж товарів, допущених до обігу на товарній біржі, якщо її учасники - члени біржі, якщо вона зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Згідно з п. 49 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Мінюсту від 14 червня 1994 року № 18/5, яка діяла на час спірних правовідносин, правовстановлюючим документом на житловий будинок міг бути договір купівлі-продажу, зареєстрований на біржі.

Згідно ст.9 Житлового Кодексу України, громадяни України мають право на придбання будинків і квартир на біржових торгах.

Згідно з частиною другою ст.220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно з частиною третьою ст.334 ЦК України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Таким чином вищевказане свідчить про те, що при укладанні договору купівлі-продажу від 08.09.2001 року сторони керувались ч.2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу», відповідно до якої угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Саме тому вони вважали, що договір купівлі-продажу укладено згідно вимог чинного на той час законодавства.

Згідно ст.392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його прав власності, якщо це право не визнається або оспорюється іншою особою.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об`єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, суд дійшов до висновку про те, що при вчиненні договору купівлі-продажу квартири дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу квартири, а отже, правочин був реальним і вчинений у формі, дозволенній чинним законодавством України на момент його вчинення. Позивач з 2001 року безперервно користується квартирою, вважаючи її своїм нерухомим майном, на сьогоднішній день він є єдиним титульним володільцем житлової квартири, відсутність оригіналу договору перешкоджає позивачу належним чином володіти, користуватися та розпоряджатися вищевказаним нерухомим майном, а тому суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного, та керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 131, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.317-392 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи: ТОВ «Мелітопольська міська біржа нерухомості» про визнання права власності на квартиру – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (і.н. НОМЕР_1 ), який зареєстрований: АДРЕСА_3 , мешкає: АДРЕСА_2 , право власності на житлову квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , - на підставі договору купівлі-продажу №0120/2699 від 08.09.2001р., зареєстрованого у комунальному підприємстві «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» 26.10.2001р. за реєстровим №640.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду О. В. Іваненко