Рішення № 93550063, 14.12.2020, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/4339/20

Провадження № 2/219/2009/2020

РІШЕННЯ

Іменем України

10 грудня 2020 року м. Бахмут Донецької області

Артемівський міськрайонний суд Донецької області

в складі головуючого судді Шевченко Л.В.,

з участю: секретаря судового засідання Брагіної М.В.,

представника відповідача Новака Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в порядку регресу, -

В С Т А Н О В И В:

07.05.2020 позивач ПрАТ «ВІСТЕК» звернувся до Артемівського міськрайонного суду з вказаною позовною заявою, в якій просить суд після збільшення позовних вимог у заяві від 21.07.2020 (арк. с. 167-168) стягнути з ОСОБА_1 шкоду в порядку регресу в розмірі 486032,78 грн. Обґрунтовуючи позов позивач вказує, що 30.07.2019 постановою Донецького апеляційного суду залишено без змін рішення Артемівського міськрайонного суду від 18.03.2019 по справі № 219/14086/17 про визнання незаконним та скасування наказу ПрАТ «ВІСТЕК» № 115 від 08.11.2017 «Про припинення трудового договору», яким поновлено ОСОБА_2 на посаді юрисконсульта юридичного відділу та стягнуто з ПрАТ «ВІСТЕК» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та судового збору на суму, що загалом складає 334 116,46 грн. Рішення суду першої інстанції в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць було допущено до негайного виконання: 18.03.2019 видано наказ № 94к/тр «Про поновлення на посаді ОСОБА_2 », 19.03.2019 здійснено платіж на рахунок ОСОБА_2 в сумі 25 180,93 грн. Вказує, що вже після набранням рішення законної сили, позивач в частині стягнення грошових коштів виконав в повному обсязі. Загальна сума сплачених грошових коштів на виконання рішення суду разом зі сплаченим ЄСВ складає 398 251,92 грн. Наказ № 115 від 08.11.2017 про припинення трудового договору з ОСОБА_2 , який визнано незаконним, був виданий та підписаний генеральним директором Товариства – ОСОБА_1 , який перебував на посаді з 01.06.2017 по 30.07.2019, а також шкоду в порядку регресу за рішенням Господарського суду Донецької області від 18.02.2020, яке набрало законної сили 13.03.2020, по справі № 905/2140/19, яким було стягнуто з ПрАТ «ВІСТЕК» на користь Бахмутського міського центру зайнятості суму виплаченої допомоги по безробіттю ОСОБА_2 в розмірі 85 859,86 грн, а також судовий збір в сумі 1 921 грн. 02.06.2020 ПрАТ «ВІСТЕК» виконало рішення Господарського суду Донецької області від 18.02.2020 щодо виплати Бахмутського міського центру зайнятості суми в розмірі 87 780,86 грн. Посилаючись на ст.ст. 65, 89 ГК України та положення статуту Товариства вважає, що в даному випадку відповідач повинен нести матеріальну відповідальність та обов`язок покриття шкоди, заподіяної підприємству.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 10.06.2020 за вказаною цивільною справою було відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті, відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

10.08.2020 відповідач ОСОБА_1 подав до суду відзив на позовну заяву відповідно до якої вимоги ПрАТ «ВІСТЕК» не визнає з тих обставин, що про розгляд справи № 219/14086/17 за позовом ОСОБА_2 він не був обізнаний, під час її розгляду не приймав участь, не був залучений як третя особа. Також, його не було залучено і до участі у розгляді справи № 905/2140/19, а тому, обставини, встановлені цими рішеннями не мають для нього юридичних наслідків при розгляді цього позову. Посилаючись на норми ч. 3 ст. 65 ГК України та п. 9.3.1 Статуту ПрАТ «ВІСТЕК», вважає, що позов повинен бути поданий Наглядовою радою, оскільки керівник підприємства їй підзвітний, а не ПрАТ «ВІСТЕК», а законодавство про працю, на яке посилається позивач, на нього не може розповсюджуватися, бо між ним та позивачем немає трудових відносин. Також вказує, що позивачем не надано належних доказів в обґрунтування своїх вимог - про те, що саме він підписував наказ № 115 від 08.11.2017 про припинення трудового договору з ОСОБА_2 , бо не пам`ятає чи підписував він вказаний наказ чи ні. Щодо суми, яку просить стягнути позивач в рахунок відшкодування шкоди, відповідач зазначає, що вона є значно завищеною за рахунок того, що податки були сплачені не з суми призначених виплат, а окремо.

18.08.2020 від ОСОБА_3 надійшла заява, у якій він згідно з п.4 ст.64 ЦПК України повідомила про припинення повноважень адвоката у даній справі з 18.08.2020 (арк. с. 202).

19.08.2020 від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності, оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом після спливу строку. Вказує, що рішення було винесено 18.03.2019, та на його думку строк сплив 19.03.2020, тоді як позивач подав позов лише у травні 2020 року (арк.с.204).

11.09.2020 позивач надав відповідь на відзив на позовну заяву, у якій вказав, що на час розгляду справи № 219/14086/17 відповідач був посадовою особою Товариства і був обізнаний із наявною справою та її обставинами. Для залучення себе в якості третьої особи він мав подати таку заяву у справу. Генеральний директор згідно Статуту Товариства є одноосібним виконавчим органом Товариства, здійснює керівництво його поточною діяльністю і самостійно вирішує всі питання діяльності Товариства, крім тих, що віднесені до компетенції Загальних зборів та Наглядової ради. Саме Наглядова рада уповноважила директора Генерального директора Товариства (на той час - ОСОБА_1 ) підписати та подати до суду дану позовну заяву, тому позивач вважає, що позов подано не Наглядовою радою, а ПрАТ «Вістек», - є абсурдним (арк. с. 208-209).

Представник позивача Почтаренко А.І., яка діє на підставі довіреності № 318/36 від 26.03.2020, в судовому засіданні 18.11.2020 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити на підставах, викладених у позові.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 18.11.2020 проти задоволення позову заперечував, просив відмовити в позові. У запереченнях, поданих до суду за вх. № 31891 (арк. с. 232-237) представник відповідача звернув увагу суду на те, що оскільки особа не приймала участь у справі, в якій рішення суду може вплинути на його права і обов`язки, то таке рішення не має юридичних наслідків для цієї особи. Також зазначає, що стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку відповідно до статті 136 КЗпП України провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу, тому позивачем має бути Наглядова рада, а не ПрАТ «Вістек». Крім того, на переконання представника відповідача, відповідач не є працівником позивача, а відповідно не підпадає під правове врегулювання вказаних норм п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 29.12.1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівником».

Враховуючи позицію сторін щодо спірних правових відносин, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини, за якими вважає, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту статті 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, наказом (розпорядженням) № 7 від 31.05.2017 на посаду Генерального директора ПрАТ «ВІСТЕК» за контрактом було призначено ОСОБА_1 на період з 01 червня 2017 року по 01 червня 2018 року включно (а.с.65).

У Контракті найму на роботу генерального директора ПрАТ «ВІСТЕК» від 01.06.2017 визначено, що цей Контракт є трудовим договором та на його підставі між Генеральним директором ОСОБА_5 та ПрАТ «ВІСТЕК» виникають трудові відносини (а. с. 68 -71).

Генеральний директор виконує функції та несе обов`язки, які згідно діючого законодавства поширюються на Товариства та закріплені за Генеральним директором (п. 2.5 Контракту).

За згодою сторін контракт найму на роботу генерального директора ПрАТ «ВІСТЕК» був переукладений на новий 01 червня 2018 року на строк по 01 червня 2019 року включно на підставі рішення засідання Наглядової ради ПрАТ «ВІСТЕК» від 30.03.2018 (а.с.72, 73-76).

Згідно з протоколом засідання Наглядової ради ПрАТ «ВІСТЕК» від 31.05.2019 обрано на новий термін Генерального директора Товариства ОСОБА_1 за його згодою, строком на 1 рік з 02.06.2019 по 01.06.2020 включно (а. с. 77).

Контрактом від 31.05.2019 ОСОБА_1 було найнято на посаду генерального директора ПрАТ «ВІСТЕК» на строк з 02 червня 2019 року по 01 червня 2020 року включно (а.с.78-81).

Судом встановлено, що згідно з рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 березня 2019 року по справі № 219/14086/17 позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково, визнано незаконним та скасовано наказ (розпорядження) Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК»» № 115 від 08 листопада 2017 року «Про припинення трудового договору (контракту) за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України; поновлено ОСОБА_2 на посаді юрисконсульта юридичного відділу Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК»; стягнуто з ПрАТ «ВІСТЕК» на користь ОСОБА_2 325 160 грн 06 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 11 листопада 2017 року до 18 березня 2019 року включно (сума визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів) та 5 000 грн 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Також стягнуто з ПрАТ «ВІСТЕК» на користь держави судовий збір в сумі 3 251 грн 60 коп. за вимоги майнового характеру та за вимоги про відшкодування моральної шкоди у сумі 704 грн 80 коп. (а.с.16-31).

Постановою Донецького апеляційного суду від 30 липня 2019 року апеляційну скаргу ПрАТ «ВІСТЕК» залишено без задоволення, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 березня 2019 року залишено без змін (а.с.7-15).

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, є доведеним встановлений судом факт, що звільнення ОСОБА_2 із займаної посади було здійснено генеральним директором ПрАТ «Вістек» з порушенням вимог трудового законодавства.

На виконання рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 березня 2019 року по справі № 219/14086/17 наказом Генерального директора ПрАТ «ВІСТЕК» Дадашова О.С. від 18.03.2019 № 94к/тр ОСОБА_2 було поновлено на посаді юрисконсульта юридичного відділу з 18 березня 2019 року (а.с.32).

Крім того, рішенням Господарського суду Донецької області від 18 лютого 2020 року по справі № 905/2140/19 позовні вимоги Бахмутського міського центру зайнятості м. Бахмут були задоволені, стягнуто з ПрАТ «ВІСТЕК» на користь Бахмутського міського центру зайнятості м. Бахмут суму виплаченої допомоги по безробіттю ОСОБА_2 в розмірі 85 859,86 грн та судовий збір в сумі 1 921 грн. При цьому у рішенні зазначено, що положеннями ст. 34,35 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» визначено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів і вартість соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду. Рішення набрало законної сили 13.03.2020 (а.с.169-173).

Згідно з платіжними дорученнями, які містяться в матеріалах справи (а.с.33-64), ПрАТ «ВІСТЕК» на виконання рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 березня 2019 у справі 219/14086/17 здійснювалися платежі в частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 , сплачувалися податок з доходів фізичних осіб (ПДФО), військовий збір (ВЗ), Єдиний соціальний внесок з підприємства – 22% (ЄСВ):

1)платіжні доручення № 200, 204, 205, 206 від 19.03.2019 – 20 270,64 грн на користь

ОСОБА_2 , 4 522 грн – ЄСВ, 377,72 грн – ВЗ, 4 532,57 грн – ПДФО;

2)платіжні доручення № 1382, 1383, 1384, 1385 від 19.08.2019 – 20 125 грн на користь

ОСОБА_2 , 5 500 грн – ЄСВ, 375 грн – ВЗ, 4 500 грн – ПДФО;

3)платіжні доручення № 2110, 2112, 2114, 2116 від 15.11.2019 – 8 600 грн на користь

ОСОБА_2 , 2 349,86 грн – ЄСВ, 160,22 грн – ВЗ, 1 922,62 грн – ПДФО;

4)платіжні доручення № 2143, 2145, 2149, 2147 від 25.11.2019 – 20 000 грн на користь

ОСОБА_2 , 5 465 грн – ЄСВ, 373 грн – ВЗ, 4 472 грн – ПДФО;

5)платіжні доручення № 2313, 2315, 2319, 2317 від 13.12.2019 – 15 000 грн на користь

ОСОБА_2 , 4 098,60 грн – ЄСВ, 280 грн військового збору, 3 353 грн – ПДФО;

6)платіжні доручення № 360, 357, 358, 359 від 04.03.2020 – 110 000 грн на користь

ОСОБА_2 , 24 200 грн – ЄСВ, 1 650 грн – ВЗ, 19 800 грн – ПДФО;

7)платіжні доручення № 373, 374, 375, 376 від 06.03.2020 – 67 782,87 грн на користь

ОСОБА_2 , 18 000 грн – ЄСВ, 1 662,73 грн – ВЗ, 19 952,69 грн – ПДФО;

8)платіжне доручення № 421 від 13.03.2020 – 821,41 грн середній заробіток на

користь ОСОБА_2

19.08.2019 ОСОБА_2 було перераховано на відшкодування моральної шкоди 5000 грн. відповідно до платіжного доручення № 1380 (арк. с. 42).

Платіжними дорученнями № 1255 від 09.08.2019, № 1379 від 19.08.2019 було сплачено судовий збір в сумі 3 251,60 грн та в сумі 704,80 грн.

Згідно з платіжним дорученням № 2242 від 02.06.2020 ПрАТ «ВІСТЕК» здійснив платіж на суму 87 780,86 грн на користь Бахмутського міського центру зайнятості м. Бахмут на виконання рішення Господарського суду Донецької області від 18 лютого 2020 року (а.с.174).

Відповідно до протоколу засідання Наглядової ради ПрАТ «ВІСТЕК» від 02.04.2020 прийнято рішення про необхідність звернутися до суду про притягнення до майнової відповідальності ОСОБА_1 в порядку регресу (а.с.82-83).

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною першою статті 1172 ЦК України передбачено, що юридична особа або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану працівником, має право зворотної вимоги (регресу) до цієї особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України), тобто розмір відшкодування визначається трудовим законодавством. Право регресної вимоги до працівника виникає з часу виплати підприємством грошової суми третій особі, саме від цього часу обчислюється строк на пред`явлення регресного позову.

Відшкодування шкоди, яка заподіяна підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу врегульовано нормами КЗпП України.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 134 КЗпП України службові особи, винні в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації.

Згідно з ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.

Отже, чинне законодавство не містить додаткових підстав для відшкодування майнової шкоди з винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення працівника здійснено з порушенням вимог закону або затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Як зазначено у постанові Пленуму ВССУ № 12 від 11 грудня 2015 «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює матеріальну відповідальність працівників за шкоду, заподіяну роботодавцю», відповідно до п.8 ч.1 ст.134 і ст.237 КЗпП України матеріальна відповідальність на службову особу за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації оплатою працівникові вимушеного прогулу або різниці у заробітку при незаконному звільненні або незаконному переведенні його на іншу роботу можна покласти при наявності її персональної вини в цьому, у випадках, коли незаконне звільнення або незаконне переведення мало місце за рішенням колегіального органу, керівник цього органу може нести зазначену матеріальну відповідальність в тому разі, коли рішення було прийняте внаслідок його винних протиправних дій.

Згідно з п.8 ч.1 ст.134 КЗпП суб`єктами повної матеріальної відповідальності є службові особи, за наказом чи розпорядженням яких працівника незаконно звільнено чи переведено на іншу роботу. У такому випадку прямою дійсною шкодою є грошові суми, виплачені звільненому чи переведеному працівникові за період вимушеного прогулу чи виконання нижчеоплачуваної роботи (якщо суд поновив звільненого з роботи працівника або ж визнав переведення неправомірним).

Доводи представника відповідача про те, що відповідач не повинен за діючим законодавством нести відповідальність за незаконне звільнення працівника, не заслуговують на увагу та не відповідають трудовому законодавству, що регулює правовідношення, які виникли між сторонами, та є його суб`єктивним тлумаченням як обставин справи, так і вимог зазначеного вище трудового законодавства.

Судами першої та апеляційної інстанції у справі «219/14086/17 було встановлено, що 08 вересня 2017 року генеральним директором ПрАТ «Машинобудівний завод «Вістек» видано наказ № 209 «Про попередження працівників підприємства про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням чисельності працівників ПрАТ «Машинобудівний завод «Вістек», згідно якого вирішено попередити у встановленому КЗпП України порядку про можливе наступне вивільнення із займаних посад у зв`язку зі змінами в організації праці (скорочення чисельності працівників), зокрема й юрисконсульта ОСОБА_2 . Згідно акту б/н від 08 вересня 2017 року ОСОБА_2 попереджений про майбутнє звільнення із займаної посади за п.1 ст.40 КЗпП України та запропоновано переведення на іншу роботу на вільні посади згідно доданого переліку у кількості 21 посада, від яких останній відмовився. Акт підписано членами комісії у кількості п`ять осіб. Наказом ПрАТ «Машинобудівний завод «Вістек» № 115 від 08.11.2017 року ОСОБА_2 був звільнений з посади юрисконсульта юридичного відділу з 10.11.2017 року у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі скороченням штату працівників, на підставі п. 1 ч.1 ст. 40 КЗпП України. При звільненні ОСОБА_2 було порушено передбачений ст.49-2 КЗпП України порядок вивільнення працівників та не запропоновано іншу роботу на тому самому підприємстві, яку останній мав можливість виконувати, що призвело до порушення прав працівника, які передбачені чинним законодавством. Тому, перш ніж видати наказ про звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має пересвідчитися у дотриманні усіх норм трудового законодавства при звільненні. Це не було зроблено Генеральним директором підприємства ОСОБА_1 .

За приписами пп. є п.9.4.4 Статуту ПрАТ «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» відповідач, будучи Генеральним директором підприємства, маючи повноваження з прийому та звільнення працівників Товариства відповідно до чинного законодавства, ведення обліку кадрів, видав та підписав наказ № 115 від 08.11.2017 про звільнення ОСОБА_2 , який був визнаний незаконним. Водночас, прийнявши таке рішення, відповідач прийняв на себе обов`язок нести персональну відповідальність за його прийняття, що включає у себе наслідки визнання такого рішень незаконним.

Отже, сам факт прийняття відповідачем наказу, визнаного рішенням суду незаконним щодо звільнення працівника підприємства, керівництво яким на той час здійснював відповідач, є підставою для покладення на нього відповідальності за наслідки таких розпорядчих документів шляхом стягнення саме з нього шкоди, завданої підприємству незаконним звільненням працівника.

Твердження відповідача про те, що підписанню ним наказу про звільнення ОСОБА_2 передували погодження цього рішення з представниками Наглядової ради Товариства, які координували його дії та рішення, суд не приймає до уваги, оскільки саме ОСОБА_1 був наділений повноваженнями прийняття остаточного рішення щодо звільнення працівника.

Також відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, вказував, що оскільки відповідач не залучався як третя особа без самостійних вимог на предмет спору до участі у розгляді справ про незаконне звільнення та поновлення на роботі ОСОБА_2 , на підставі п.2 ст.54 ЦПК України рішення суду у цій справі не може мати стосовно нього наслідків, визначених ч. 4 ст. 82 ЦПК України. Тобто суд, на думку відповідача, не може покладати зобов`язання на відповідача, який не брав участі у справах щодо поновлення незаконно звільненої особи на роботі, оскільки до участі у цих справах не залучався ні у якості відповідача, ні третьої особи на боці відповідача.

Дійсно, у п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачалося обов`язкове притягнення до участі в справі про поновлення на роботі службову особу, на яку покладається обов`язок відшкодувати шкоду підприємству, установі, організації, заподіяну в зв`язку з оплатою незаконно звільненому або переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або виконання нижче оплачуваної роботи.

Однак ця постанова Пленуму приймалась на підставі аналізу трудового законодавства, яке діяло на час прийняття постанови та має посилання на ст. 109 ЦПК України (в редакції на час прийняття постанови Пленуму), яка передбачала залучення судом з власної ініціативи до участі у справі про поновлення на роботі незаконно звільнених працівників у якості третіх осіб на стороні відповідача службової особи, за розпорядженням якої було здійснено звільнення. Крім того, ця норма права передбачала, що встановивши, що звільнення було здійснено з явним порушенням законодавства, суд в тому ж процесі повинен був покласти на винну службову особу обов`язок відшкодувати державному підприємству, установі, організації, колгоспу … шкоду, спричинену в зв`язку з оплатою вимушеного прогулу в розмірі, передбаченому законом про працю, та на ст. 419 ЦПК України (в редакції на час прийняття постанови Пленуму), які втратили чинність з прийняттям нового ЦПК України, станом на 01.01.2004 року.

На час ухвалення судом рішення про поновлення на роботі ОСОБА_2 діяв ЦПК України в іншій редакції, згідно якого питання про залучення до участі у справі третіх осіб вирішувалося по іншому і не передбачало обов`язкового залучення до у часті у справі за ініціативою суду у якості третьої особи на стороні відповідача службової особи, за розпорядженням якої було здійснено звільнення (ст. 52-54 діючого ЦПК України).

Крім того, ч.5 ст. 82 діючого (у тому числі на час розгляду справи 219/14086/17 і ухвалення рішення суду від 18.03.2019 року) ЦПК України передбачає, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

За таких обставин, дана особа може в загальному порядку спростовувати обставини, що були встановлені під час розгляду справи про поновлення працівника на роботі, а не залучення службової особи, за наказом якої відбулося звільнення працівника з роботи, до участі у справі під час розгляду справи про поновлення працівника на роботі, не є самостійною та обов`язковою підставою для відмови у позові про стягнення з цієї службової особи збитків (грошових сум, виплачених звільненому працівникові за період вимушеного прогулу), спричинених підприємству незаконним звільненням працівника ОСОБА_2 .

Проте, ОСОБА_1 не скористався своїм правом щодо спростування усіх обставин незаконного звільнення ОСОБА_2 .

Натомість, позивач вказував, що ОСОБА_1 , будучи на той час Генеральним директором підприємства, був обізнаний про весь хід судового розгляду, більш того, сам підписував апеляційну скаргу на рішення суду від 18.03.2019 року № 219/14086/17.

Оскільки предметом спору у справі № 219/14086/17 було визнання незаконним наказу, винесеним від імені ПрАТ «Машинобудівний завод «Вістек», стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу з підприємства, а не з відповідача, визначені положеннями ст. 54 ЦПК України обставини для залучення ОСОБА_1 в якості третьої особи були відсутні. Вказану позицію підтверджують рішення судів у аналогічних справах: постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 760/9748/15-ц та постанови Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №127/1778/18, від 15.04.2020 у справі № 638/3055/17, від 01.06.2020 у справі № 331/106/17, та інших, у яких справи про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу розглядались без залучення третіх осіб - службовців, якими прийнято незаконні накази про звільнення, - за наявності потенційної можливості подальшого звернення до них із позовами про стягнення сплачених сум у регресному порядку.

Матеріали справи свідчать про наявність в діях відповідача всіх складових елементів цивільно-правової відповідальності, а саме: протиправної поведінки, яка виявилась у прийнятті незаконного наказу про звільнення особи; завданої шкоди внаслідок визнання його незаконним та скасування у виді сплати ПрАТ «ВІСТЕК» коштів: середнього заробітку за час вимушеного прогулу незаконно звільненому працівнику та судового збору; причинного зв`язку між її спричиненням та протиправною поведінкою відповідача, а також вина заподіювача шкоди, як генерального директора, який видав незаконний наказ.

Суд вважає необґрунтованими посилання відповідача і на те, що позов подано неналежною особою – ПрАТ «ВІСТЕК», а не Наглядовою радою з тих підстав, що згідно з положеннями п. 9.3.2 розділу ІХ «Органи управління Товариства» Статуту ПрАТ «Машинобудівний завод «ВІСТЕК», затвердженого протоколом річних Загальних зборів акціонерів від 24.04.2019, до виключної компетенції Наглядової ради Товариства не належить функція стягнення з керівників підприємства матеріальної шкоди в судовому порядку.

Відповідно до протоколу засідання Наглядової ради ПрАТ «ВІСТЕК» від 02.04.2020 прийнято рішення наділити генерального директора Товариства ОСОБА_6 повноваженнями на підготовку позовної заяви від імені Товариства, її підписання та подання до суду з правом передоручення третім особам.

Статтею 58 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов`язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор).

Згідно з ч.1,2 ст.60 Закону України «Про акціонерні товариства» порядок прийняття рішень особою, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, встановлюється статутом акціонерного товариства. Особа, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, вправі без довіреності діяти від імені акціонерного товариства, в тому числі представляти його інтереси, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов`язкові для виконання всіма працівниками товариства.

Компетенція наглядової ради Товариства визначена у статті 52 вищезгаданого Закону.

Згідно з п. 1.5 Контракту найму на роботу генерального директора ПрАТ «ВІСТЕК» від 01.06.2017, яким ОСОБА_1 призначено на посаду, Генеральний директор підзвітний Вищому органу Товариства, а також Наглядовому органу. Однак, дана обставина не може слугувати підставою для висновку про відсутність підстав заявлення позову позивачем з урахуванням ч.4 ст.136 КЗпП України.

Щодо строку позовної давності, який просить застосувати відповідач, оскільки вважає, що позивачем порушено ст. 233 КЗпП України (арк.с.204).

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (ст.253 ЦК України).

Згідно ч.3, ч.4 ст.233 КЗпП України, для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в 1 (один) рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Рішення Артемівського міськрайнного суду від 18.03.2019 по справі № 219/14086/17 про визнання незаконним та скасування наказу ПрАТ «ВІСТЕК» № 115 від 08.11.2017 «Про припинення трудового договору», яким поновлено ОСОБА_2 на посаді юрисконсульта юридичного відділу та стягнуто з ПрАТ «ВІСТЕК» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та судового збору, набрало законної сили 30.07.2019 року, з моменту постановлення судового рішення судом апеляційної інстанції. Оплату за цим рішенням ОСОБА_2 здійснювали, починаючи з 19.08.2019, за виключенням сум, що підприємство сплатило на підставі рішення суду, яким було визначено його негайне виконання.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінивши в сукупності досліджені в судовому засіданні докази в межах заявлених вимог, суд приходить до висновку щодо доведеності факту заподіяння підприємству матеріальної шкоди винними діями відповідача, як службової особи.

Щодо суми грошових коштів, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача за рішенням суду від 18.03.2019 суд зазначає наступне.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 березня 2019 року по справі № 219/14086/17 визначено стягнути з ПрАТ «ВІСТЕК» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 листопада 2017 року до 18 березня 2019 року включно в розмірі 325 160 грн 06 коп. Вказана сума була визначена без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Також стягнуто 5 000 грн 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 та судовий збір за вимогу про відшкодування моральної шкоди в розмірі 704 грн 80 коп., на користь держави судовий збір в сумі 3 251 грн 60 коп. за вимоги майнового характеру.

Як вбачається з роз`яснень, викладених у п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 ПК України, дохід з джерелом їх походження з України будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України.

Згідно норм ст. ст. 130, 134, 237 КЗпП, грошові суми середнього заробітку за вимушений прогул віднесено до прямої дійсної шкоди, яка може бути стягнута з службової особи, незалежно від джерел їх походження з урахуванням видатків, які були сплачені роботодавцем у зв`язку з виплатою працівнику заробітку за час вимушеного прогулу.

Підлягають стягненню: виплачений на користь ОСОБА_2 середній заробіток та податки: 20270,64 грн (середній заробіток) + 377,72 грн (ВЗ- військовий збір)+ 4 532,57 грн (ПДФО), 20 125 грн (середній заробіток) +375 грн – (ВЗ), 4 500 грн (ПДФО) + 8 600 грн (середній заробіток) + 160,22 грн (ВЗ)+ 1 922,62 грн (ПДФО)+ 20 000 грн (середній заробіток) + 373 грн (ВЗ) + 4 472 грн (ПДФО)+ 15 000 грн (середній заробіток) + 280 грн (військового збору) + 3 353 грн (ПДФО) + 110 000 грн (середній заробіток) + 1 650 грн (ВЗ)+19 800 грн (ПДФО) + 67 782,87 грн (середній заробіток) +1 662,73 грн (ВЗ) + 19 952,69 грн (ПДФО) + 821,41 грн (середній заробіток на користь ОСОБА_2 ), всього 326011,47 грн., а також 5000 грн. моральної шкоди, сплачений судовий збір в сумі 3956,40 (3251,60+704,80), збитки за рішенням господарського суду на користь Бахмутського міського центру зайнятості в сумі 87780,86 грн. (85859,86+1921). Загалом підлягає стягненню з ОСОБА_1 422748,73 грн.

Щодо позовних вимог в частині сплаченого єдиного соціального внеску в сумі 64135,46 грн., суд вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню на підставі такого.

Відповідно до п.1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 платниками єдиного внеску є: 1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані ним роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Платники єдиного внеску, зазначені в підпунктах 1, 2, 7 цього розділу, є страхувальниками для застрахованих осіб.

Єдиний внесок згідно із Законом для платників, зазначених у підпункті 1 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, щодо кожної застрахованої особи встановлюється в розмірі 22 відсотків на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Порядок нарахування внеску, визначений цим розділом, поширюється також на осіб, яким нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час після звільнення з роботи або згідно з рішенням суду,- середню заробітну плату за вимушений прогул; платники під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для відповідних платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі.

Дані виплати є обов`язковими для підприємства і перераховуються на кожну виплату заробітної плати, кожному працівнику, тобто не тільки на виплати ОСОБА_2 , відносяться на витрати підприємства.

Таким чином, позов підлягає задоволенню частково і з відповідача має бути стягнуто 422748,73 грн., розрахунок цієї суми визначений вище.

Позивачем ПрАТ «ВІСТЕК» при подачі позову був сплачений судовий збір в сумі 5 973,78 грн (платіжне доручення № 925 від 03.04.2020 (а.с.1). Разом з заявою про збільшення позовних вимог позивачем ще було сплачено судовий збір в сумі 2 102 грн за платіжним дорученням № 45218 від 21.07.2020 (а.с.177). Отже, позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 8 075,78 грн.

За подання позовної заяви майнового характеру юридичною особою судовий збір сплавляється у розмірі - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки ціна даного позову – 486 032,78 грн, тому судовий збір до сплати становить 7 290,49 грн.

З огляду на викладене позивачем внесено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом, тому кошти в сумі 785,29 грн підлягають поверненню позивачу.

При цьому, відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подачу позову позивачем необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 7 290,49 грн (1,5 відсотка від ціни позову). З урахуванням пропорційності задоволених позовних вимог з відповідача ОСОБА_1 на користь ПрАТ «ВІСТЕК» підлягають стягненню понесені витрати на сплату судового збору за подачу позову у розмірі 6341,23 грн (422748,73 х 7290,49 / 486032,78).

Керуючись ст.ст. 2,5, 10-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» до ОСОБА_1 про стягнення шкоди в порядку регресу - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Приватного Акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» (код ЄДРПОУ 31226457) шкоду, заподіяну внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_2 за наказом № 115 від 08 листопада 2017 року у розмірі 422748 /чотириста двадцять дві тисячі сімсот сорок вісім/ грн 73 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь Приватного акціонерного товариства «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» (код ЄДРПОУ 31226457) судовий збір у сумі 6 341 /шість тисяч триста сорок одна/ грн 23 коп.

Повернути Приватному Акціонерному товариству «Машинобудівний завод «ВІСТЕК» (код ЄДРПОУ 31226457) переплачений судовий збір в розмірі 785 /сімсот вісімдесят п`ять/ грн 29 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення ухвалено в судовому засіданні 10 грудня 2020 року. Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 10 грудня 2020 року. Повний текст рішення складено та підписано суддею 14 грудня 2020 року.

Сторони по справі:

позивач: Приватне акціонерне товариство «Машинобудівний завод «ВІСТЕК», код ЄДРПОУ 31226457, адреса місцезнаходження: Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 6;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Л.В. Шевченко

14.12.2020