Ухвала суду № 93547995, 09.10.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/7499/17-ц

пр. 4-с-271/20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2020 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Ільєвої Т.Г.,

при секретарі - Ємець Д.О.,

за участі представника заявника - Боруха В.А.,

представників АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Бауліної В.О.,

державного виконавця - Левіцької А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві скаргу Компанії "КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП" на постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької А. С. про закінчення виконавчого провадження №61937007 -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2020 року компанія КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP) звернулась до суду зі скаргою в порядку статті 450 ЦПК України на постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кравчук А.С. про закінчення виконавчого провадження, згідно вимог якої компанія просить суд:

1. Поновити компанії КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP) пропущений строк для подання скарги на дії та рішення державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької А.С.

2. Визнати незаконними дії державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької А.С. про закінчення виконавчого провадження №61937007 з примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2017 у справі №757/7499/17-ц.

3. Визнати незаконною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження №61937007 з примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2017 у справі №757/7499/17-ц, винесену 01.06.2020 державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцькою А.С.

Мотивуючи подану скаргу, заявник вказує, що 29.04.2020 постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцькою А. С. відкрито виконавче провадження № 61937007 з примусового виконання судового рішення від 09.02.2017 у справі № 757/7499/17-ц.

01.06.2020 державним виконавцем Левіцькою А.С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 61937007 на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Разом з тим, скаржник вважає, що постанова про закінчення виконавчого провадження винесена передчасно й за відсутності доказів, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Прийняття державним виконавцем Левіцької А. С. постанови про закінчення ВП з формальних підстав призвело до того, що судове рішення не було виконано в повному обсязі, що у свою чергу суперечить положенням законодавства України та практиці Європейського суду з прав людини.

Представник заявника в судовому засіданні вимоги скарги підтримав та просив задовольнити з підстав викладених у скарзі.

В судовому засіданні представник АТ КБ «ПриватБанк» проти вимог скарги заперечував, просив відмовити у задоволенні.

Державний виконавець Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцька А.С. проти вимог скарги заперечувала з підстав викладених у відзиві на скаргу, просила відмовити у її задоволенні.

Суд, заслухавши позицію учасників розгляду, вивчивши подану скаргу, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Конституційними нормами, а саме положеннями статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Обов`язковість рішень суду як засада судочинства конкретизується у процесуальному законодавстві і пов`язується з набранням рішеннями законної сили.

Положеннями статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Обов`язковий характер судового рішення, яке ухвалюється іменем України, підкреслює авторитет судової влади, оскільки жодне рішення інших органів не може прийматись іменем України. Вимога про ухвалення судових рішень іменем України випливає з теорії поділу влади, згідно з якою судова влада є гілкою державної влади України, а тому рішення судів є уособленням волевиявлення держави і, відповідно, їх виконання має бути гарантовано державою. Саме тому обов`язковість судових рішень забезпечується державою.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012).

Так, судовим розглядом встановлено, що ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 09.02.2017 у справі № 757/7499/17-ц, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 20.04.2017, забезпечено позов шляхом встановлення обов`язку для АТ КБ "ПриватБанк" щодо належного виконання депозитних договорів та заборони утримуватись від їх виконання до вирішення спору по суті.

29.04.2020 постановою державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцькою А. С. відкрито виконавче провадження № 61937007 з примусового виконання судового рішення від 09.02.2017 у справі № 757/7499/17-ц.

12.05.2020 згідно вимоги державного виконавця Левіцької А.С. АТ КБ «Приватбанк» зобов`язано в одноденний термін з моменту отримання вимоги повідомити про повне (часткове) виконання рішення суду

18.05.2020 державним виконавцем Левіцькою А.С. прийнято постанову про накладення штрафу на АТ КБ «Приватбанк» у розмірі 5100,00 грн. Частиною 2 постанови зобов`язано боржника виконати рішення протягом трьох робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

01.06.2020 державним виконавцем Левіцькою А.С. прийнято постанову про накладення штрафу на АТ КБ «Приватбанк» у розмірі 10200,00 грн., а також підготовлено повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення до Управління поліції в Печерському районі Головного управління національної поліції в місті Києві.

В подальшому, 01.06.2020 державним виконавцем Левіцькою А.С. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 61937007 на підставі пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Пунктом а) частини 1 статті 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Згідно з пунктом 3 розділу XII ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

При цьому слід зважати, що 17.07.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року №731-ІХ, яким внесені зміни, зокрема у пункт 3 розділу XII "Прикінцеві положення" ЦПК України. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII "Прикінцеві положення" Цивільного процесуального кодексу України, пункт 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом. Протягом цього 20-денного строку учасники справи та особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цими кодексами), мають право на продовження процесуальних строків з підстав, встановлених цим Законом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що строк на подання цієї скарги є продовженим, а тому вона подана у строк передбачений нормами Цивільного процесуального кодексу України.

Так, згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» .

У частині першій статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами пунктів 1, 3, 5, 8 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; законності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 1 статті 13 Закону).

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 18 Закону виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 10 Закону унормовано, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Частиною 2 статті 63 цього Закону передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно зі частиною 3 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

За приписами частини 2 статті 75 Закону України «Про виконавче провадження», у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

При вивченні матеріалів виконавчого провадження № 61936958 судом встановлено, що державним виконавцем до винесення постанови про закінчення виконавчого провадження вчинено наступні дії: перевірив виконання судового рішення, виніс постанову про накладення на боржника штрафу та надіслав заяви про вчинення злочину.

Проте на переконання суду, вказані дії в своїй сукупності не можуть вказувати на те, що державний виконавець дотримався імперативних вимог визначених ЗУ «Про виконавче провадження», що як наслідок вказує на порушення принципів щодо неупередженого, ефективного, своєчасного здійснення виконавчого провадження, що призвело до не вчинення виконавчих дій щодо виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 25.02.2020 у справі № 757/7499/17-ц.

З аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» можна зробити висновок, що основним завданням виконавчого провадження є примусове виконання рішень суду у разі невиконання їх у добровільному порядку. Під час примусового виконання судового рішення, що набрало законної сили і є обов`язковим до виконання на всій території України, державний виконавець зобов`язаний вжити усіх заходів примусового характеру, у тому числі застосувати засоби впливу на боржника. Такі повноваження надані йому саме з метою забезпечення безумовного виконання судового рішення, а застосування заходів відповідальності за невиконання вимог державного виконавця, не звільняє боржника від виконання основного зобов`язання - виконати вимоги виконавчого документа.

У постанові Верховного Суду від 18.06.2020 у справі №826/14580/16 суд дійшов висновків, що направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є єдиною останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій з виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених Законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду. Відтак, здійснюючи примусове виконання судових рішень немайнового характеру, за якими боржники зобов`язані особисто вчинити певні дії, державний виконавець має право здійснювати інші заходи примусового характеру після внесення відповідного подання, оскільки не вийде за межі наданих йому повноважень та не буде діяти не у спосіб, встановлений Законом, оскільки сам факт направлення подання до правоохоронних органів не є підставою закінчення виконавчого провадження.

АТ КБ «ПриватБанк», як боржник, на підставі ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2017 про забезпечення позову у справі № 757/7499/17-ц, зобов`язаний вчинити певні дії, при цьому зобов`язання ПАТ КБ «ПриватБанк», як боржника по цій ухвалі не є нерозривно пов`язаними з особою боржника та не унеможливлюють виконання цього судового рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судами обставини невиконання його у добровільному порядку.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Також ЄСПЛ констатував, що невиконання рішення є втручанням у право особи на мирне володіння майном, викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу № 1 Конвенції (справи «Войтенко проти України», «Горнсбі проти Греції»).

Крім того, ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у разі, якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс («Піалопулос та інші проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Горнсбі проти Греції»).

У рішенні ЄСПЛ «Глоба проти України» №15729/07 від 05.07.2012 Суд повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також, Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.

У справах «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії» ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання.

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень» КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх « ex-officio ». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Відтак, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції, складовою права на справедливий суд.

Згідно з положеннями вимог ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

В силу вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

За встановлених обставин та відповідних норм, приходжу до висновку, що державним виконавцем не вчинено всіх необхідних виконавчих дій з метою виконання конституційного принципу щодо виконання судового рішення, а відтак приходжу до висновку про обгрунтованість скарги компанії КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП (CAMERIN INVESTMENTS LLP) та необхідність її задоволення.

Керуючись ст.ст. 3, 8, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст.ст. 1-3, 5, 9, 13, 15, 18, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 1-19, 23, 76-89, 95, 351, 352, 447-453 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

У Х В А Л И В :

Поновити компанії " КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП " строк для звернення до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької А. С. про закінчення виконавчого провадження №61937007.

Скаргу Компанії " КАМЕРІН ІНВЕСТМЕНТС ЛЛП " на постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької А. С. про закінчення виконавчого провадження №61937007 - задовольнити.

Визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левіцької А. С. про закінчення виконавчого провадження №61937007 з примусового виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2017 у справі № 757/7499/17-ц, винесену 01.06.2020.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Повний текст судового рішення складено 15 жовтня 2020 року.

Суддя Т.Г. Ільєва