Рішення № 93536686, 15.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9185/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - ГУ ПФУ в Одеській області) про визнання протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати пенсійного забезпечення позивачу з 01.04.2020 року та зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсійного забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» починаючи з 01.04.2020 року.

Позивач обґрунтовує позов тим, що він звільнений в запас зі служби в поліції та отримує пенсію за вислугою років відповідно до ЗУ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-XII. Відповідно до укладеного контракту з ДСНС України в Одеській області, який набрав чинності 01.11.2019 року, позивач проходить службу цивільного захисту в ГУ ДСНС України в Одеській області. З 01.04.2020 року ГУ ПФУ в Одеській області припинено виплату пенсії. Для з`ясування причин припинення виплати пенсії позивач 08.04.2020 року звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області та отримав відповідь з поясненнями від 01.05.2020 року, в якій містилося посилання на ч.2, 3 ст.2 Закону №2262-XII та вказано, що поширення норми, передбаченої ч.3 ст.2 Закону №2262-XII на інші періоди служби, крім військової служби, законодавством не передбачено. Крім того позивач вказує, що на службу в ДСНС України прийнятий вперше 01.11.2019 року та повідомлення про прийняття на службу цивільного захисту з копією Витягу з наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 01.11.2019 р. №467 «Про прийняття на службу цивільного захисту» надано відповідачу особисто в листопаді 2019 року. При цьому з часу прийняття на службу цивільного захисту - 01.11.2019 року до 01.04.2020 року пенсія виплачувалась щомісяця. Оскільки з 17 березня 2014 року в Україні оголошено часткову мобілізацію, з тривалістю якої пов`язується особливий період, та законодавством України не встановлено порядок припинення особливого періоду, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для завершення особливого періоду, то спірні правовідносини виникли під час особливого періоду в країні. Враховуючи, що позивач прийнятий на службу цивільного захисту за контрактом під час дії особливого періоду, то на нього розповсюджується дія ч.3 ст.2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо не припинення виплати пенсії, ОСОБА_1 вважає, що відповідач протиправно припинив нараховувати та виплачувати пенсію та за таких обставин просить позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач відзив на позов не надав, зокрема відзив на позовну заяву в матеріалах справи відсутній. Водночас відповідачем на виконання ухвали суду повідомлено, що у зв`язку з укладенням контракту про проходження служби цивільного захисту позивачу припинено виплату пенсії за вислугу років з 01.04.2020 року, а також відповідач посилається на ст.2 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року №2262-XII.

Ухвалою суду від 03.09.2020 року позов залишено без руху.

Ухвалою суду від 05.10.2020 року відкрито провадження у справі та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також вказаною ухвалою зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області в строк для надання відзиву надати до суду належним чином засвідчену копію особової справи ОСОБА_1 та письмові пояснення щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01.04.2020 року у разі якщо таке відбулося.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Так, суд вказує на те, що суддя Іванов Е.А. з 30.11.2020 року перебував на лікарняному, у зв`язку з чим справу розглянуто в перший день після виходу.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив службу в поліції та Наказом начальника ГУНП в Одеській області №1076 о/с від 20.10.2016 року звільнений зі служби за п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» через хворобу (а.с.26).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та з 20.12.2016 року отримує пенсію за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", у розмірі 70% відповідних сум грошового забезпечення, що вбачається з протоколу за пенсійною справою 1513019238 від 25.10.2016 року.

Між позивачем та ДСНС України укладено контракт про проходження служби цивільного захисту №1757/19, строком на 5 років (а.с.27-28). Вказаний контракт набрав чинності з 01.11.2019 року та відповідно до Наказу ДСНС України №467 від 01.11.2019 року ОСОБА_1 прийнято на службу цивільного захисту на посаду юрисконсульта 2 державного пожежно-рятувального загону ГУ ДСНС України в Одеській області (а.с.29). З 01.12.2019 року позивач приступив до виконання службових обов`язків за посадою заступника начальника загону - начальника групи персоналу 1 державного пожежно-рятувального загону з охорони об`єктів ГУ ДСНС України в Одеській області (ПАТ «Одеський припортовий завод») (м. Одеса), відповідно до Наказу ГУ ДСНС України в Одеській області №614 о/c від 02.12.2019 року (а.с.30).

08.04.2020 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Одеській області з метою з`ясування причин припинення виплати пенсії з 01.04.2020 року.

01.05.2020 року ГУ ПФУ в Одеській області листом №12210-9993/П-03/8-2800/20 надано відповідь, в якій з посиланням на статтю 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-XII, повідомлено, що поширення норми, передбаченої ч.3 ст.2 Закону №2262-XII на інші періоди служби, крім військової служби, законодавством не передбачено, а тому підстави для проведення виплати пенсії позивачу в період служби в ДСНС України відсутні (а.с.31).

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Так, ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-XII від 09.04.1992 року (далі - Закон №2262-XII).

Частинами 1 ст.1 Закону №2262-XII визначено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби (ч.1 ст.2 Закону №2262-XII).

Відповідно до ч.2, 3 ст.2 Закону №2262-XII (в редакції станом на дату підписання контракту про проходження служби цивільного захисту та станом на дату припинення виплати пенсії), пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, Служби судової охорони, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.

Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється. Після звільнення із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або повторного прийняття їх на службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до дня фактичного звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде нижчим за розмір, який вони отримували до призову або повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу в особливий період.

Таким чином, з аналізу вищевикладеного слідує, що виплата пенсії, яка призначена відповідно до Закону №2262-XII припиняється у разі повторного прийняття особи на службу, зокрема, органів та підрозділів цивільного захисту, на час їх служби.

При цьому, пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, зокрема, до органів та підрозділів цивільного захисту, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з абзацом 4 ст.1 вказаного Закону, завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, організацію і штати воєнного часу.

Указами Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року №303/2014, від 06.05.2014 року №454/2014, від 21.07.2014 року №607/2014 та від 14.01.2015 року №15/2015, затвердженими відповідними законами України №1126-VII від 17.03.2014 року, №1240-VII від 06.05.2014 року, №1595-VII від 22.07.2014 року, №113-VIII від 15.01.2015 року, оголошено проведення часткової мобілізації. Саме з цим моментом відповідно до норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» законодавець пов`язує настання особливого періоду.

Таким чином, з 17 березня 2014 року в Україні діє особливий період, що є загальновідомим фактом.

Крім того, суд звертає увагу на те, що сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану. В даному випадку однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.09.2018 року по справі №813/1919/16, від 27.03.2020 року по справі №806/1286/17, від 15.06.2020 року по справі №638/662/17.

Як вбачається, з матеріалів справи, в 2019 році між ОСОБА_1 та ДСНС України укладено контракт про проходження служби цивільного захисту №1757/19, строком на 5 років, який набрав чинності з 01.11.2019 року.

З вищевикладеного слідує, що контракт про проходження служби цивільного захисту позивачем укладено після оголошення в країні часткової мобілізації.

Водночас, як вбачається з Атестату про зняття з обліку від 04.05.2020 року, наявного в матеріалах справи, ОСОБА_1 припинено виплату пенсії по причині поновлення на службі та пенсію виплачено по 31.03.2020 року, тобто фактично з 01.04.2020 року виплату пенсії позивачу припинено з огляду на те, що він проходить службу в ДСНС України та на думку відповідача норма, передбачена ч.3 ст.2 Закону №2262-XII на інші періоди служби, крім військової служби, не поширюється.

Так, ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Водночас ч.1 ст.101 Кодексу цивільного захисту України визначено, що служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Аналогічна дефініція міститься в п.2 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 р. №593.

Крім того, згідно положень Концепції розвитку сектору безпеки і оборони України, затвердженої Указом Президента України від 14.03.2016 року №92/2016, складовою сектору безпеки і оборони є, зокрема, Державна служба України з надзвичайних ситуацій.

Як вже було зазначено, згідно вимог ст.2 Закону №2262-ХІІ, пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється.

З системного аналізу зазначеної норми Закону №2262-ХІІ вбачається, що дія вказаної норми розповсюджується на декілька категорій суб`єктів, а саме на пенсіонерів з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до:

- Збройних Сил України;

- інших утворених відповідно до законів України військових формувань;

- органів та підрозділів цивільного захисту.

Таким чином, незважаючи на те, що дійсно служба цивільного захисту та військова служба є різними видами державної служби особливого характеру, а в чинному законодавстві прямо не вказано, що служба у органах та підрозділах цивільного захисту є військовою службою, суд вважає, що особам, які уклали новий контракт на проходження служби в органах та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється, оскільки у контексті вимог ст.2 Закону №2262-ХІІ, служба в органах та підрозділах цивільного захисту на час дії особливого періоду фактично прирівнюється до військової служби. Тобто, оскільки позивач був прийнятий на службу цивільного захисту за контрактом під час дії особливого періоду, на нього розповсюджується дія ч.3 ст.2 Закону №2262-ХІІ щодо неприпинення виплати пенсії.

При цьому суд враховує, що з моменту початку дії контракту позивача про проходження служби цивільного захисту №1757/19, а саме з 01.11.2019 року, до 01.04.2020 року пенсія ОСОБА_1 виплачувалася в належному розмірі та здійснювалися відповідні перерахунки.

Також суд, погоджується з доводами позивача, що лист Мінсоцполітики від 14.01.2020 року №526/0/2-20/54, в якому зокрема зазначено, що «на думку Мінсоцполітики, поширення норми, передбаченої ч.3 ст.2 Закону №2262-ХІІ на інші періоди служби, крім військової служби, законодавством не передбачено», не є нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини, носить виключно рекомендаційний, інформаційний характер, та не є обов`язковим для виконання / застосування.

При цьому, Мінсоцполітики взагалі позбавлене повноважень тлумачити норми чинного законодавства, тому висновки викладені у вказаному листі зроблені із перевищенням органом виконавчої влади своїх повноважень, та фактично містять суб`єктивне тлумачення норм матеріального права, яке судом не може прийматися до уваги.

Враховуючи, вищевикладене, суд доходить до висновку, що відповідачем протиправно припинено нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.04.2020 року, та як наслідок, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, наявні підстави для зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсійного забезпечення відповідно до вимог Закону №2262-ХІІ, починаючи з 01.04.2020 року.

Відповідно до ч.1, 2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч протии Сполученого Королівства» (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34.рішення ЄСПЛ по справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014 року.

«Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX).

Як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином, оскільки виплата позивачу пенсії зупинена виключно на підставі того, що особи рядового і начальницького складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій проходять службу цивільного захисту, а не військову службу, при цьому з моменту укладення контракту про проходження служби цивільного захисту до 01.04.2020 року позивачу пенсія виплачувалася, з урахуванням вищенаведеної практики ЄСПЛ суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що наявні підстави для задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем до суду надано квитанцію №0.0.1840333779.1 від 18.09.2020 року про сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 840,80 грн.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути на його користь суму сплаченого ним судового збору у розмірі 840,80 грн. з ГУ ПФУ в Одеській області.

Керуючись ст.ст.9, 73, 77, 90, 139, 241-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо припинення нарахування та виплати пенсійного забезпечення ОСОБА_1 з 01.04.2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсійного забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 01.04.2020 року.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн. сплачені за квитанцією №0.0.1840333779.1 від 18.09.2020 року.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та строки, встановлені ст.ст.295, 297 та з урахуванням п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Іванов Е.А.

.