Рішення № 93536618, 14.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7450/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування Висновку №71/2019 від 16 квітня 2019 року про визнання недійсним паспорта та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню; зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати Висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №71/2019 від 16 квітня 2019 року про визнання недійсним паспорта серії НОМЕР_1 , оформленого 07.04.1999 року Ленінським РВ УМВС України в Одеській області та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню; зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити обмін паспорта громадянина України ОСОБА_1 у зв`язку із непридатністю до використання паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 07.04.1999 року Ленінським РВ УМВС України в Одеській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що за результатами службової перевірки підстав оформлення паспорту громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , паспорт позивача визнано таким, що оформлено у порушення вимог законодавства та недійсним, таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню, з підстав того, що у рішенні Ленінського районного суду від 26.02.1999 року не встановлено періодів постійного проживання останнього на території України відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про громадянство України» від 08.10.1991 року. При цьому, позивач наголошує, що рішення Головного управління МВС України в Одеській області щодо набуття позивачем - ОСОБА_1 громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України», у встановленому порядку не скасовано. Крім того, у рішенні Ленінського районного суду від 26.02.1999 року встановлено факт постійного проживання на території України з 1990 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 10.08.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №420/7450/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування Висновку № 71/2019 від 16 квітня 2019року про визнання недійсним паспорта серії НОМЕР_1 , оформленого 07.04.1999 року Ленінським РВ УМВС України в Одеській області, та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню; зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідач - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву (вхід.№35353/20 від 07.09.2020р.), наголошуючи, що основними нормативно-правовими актами з питань громадянства України є Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. №2235-III та Указ Президента України «Про затвердження Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень» від 27.03.2001 року № 215. Відповідач зазначає також, що 03.10.2019 року до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради звернувся ОСОБА_1 із заявою про обмін паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 . Відповідно до обліків ГУ ДМС України в Одеській області позивач процедуру набуття громадянства України у встановленому порядку не проходив, із зазначеною заявою не звертався, довідку про прийняття до громадянства України не отримував. Отже, факт належності ОСОБА_1 до громадянства України документально не було підтверджено та не було підстав вважати, що позивач є громадянином України. За результатами службового розслідування було встановлено, що паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 оформлено з порушенням законодавства, оскільки вважати його громадянином України не має підстав. Враховуючи те, що паспорт громадянина України є документом, який підтверджує громадянство України, набуття якого не підтверджено, відповідач дійшов обґрунтованого висновку, що цей документ є таким, що отриманий з порушенням закону, а тому дії та рішення є правомірними та такими, що вчинені на підставі та у межах чинного законодавства. При цьому, рішення суду про встановлення факту проживання ОСОБА_1 на території держави України з 1990 року не є підтвердженням належності до громадянства України та підставою для оформлення паспорта. Судове рішення про встановлення факту постійного проживання є лише одним із документів, як підстава для встановлення належності/набуття громадянства України, яке подається під час проведення процедури, визначеної Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215. За наслідками набуття проведеної процедури приймаються рішення про оформлення набуття особою громадянства України або щодо відмови. ОСОБА_1 на час отримання паспорта у 1997 році не проходив такої процедури, а тому безпідставно документувався паспортом громадянина України. Приймаючи до уваги рішення Ленінського районного суду м. Одеси за справою № 2-720 від 26.02.1999 року стосовно проживання ОСОБА_1 з 1990 року на території України, позивач має можливість звернутися з відповідним клопотанням щодо набуття громадянства України відповідно до Закону України «Про громадянство України» (в редакції від 20.05.1997 року). За таких обставин, ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що у позивача відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту набуття громадянства України, а надані позивачем докази не спростовують оскаржуваний висновок ГУ ДМС України в Одеській області від 16.04.2019 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.10.2020р. розгляд справи № 420/7452/20 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 27.10.2020р. з урахуванням приписів п.3 ч.2 ст.183 КАС України закрито підготовче провадження по справі № 420/7450/20 та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання 23.11.2020р. сторони та/або їх представники не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

Таким чином, враховуючи наявність передбачених приписами ч. 9 ст.205 КАС України, підстав, та зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, розгляд даної адміністративної справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся 03.10.2019 року до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою за № 2355839 про обмін паспорта громадянина України у зв`язку з непридатністю паспорта для подальшого використання.

Висновком №71/2019 за результатами службової перевірки підстав оформлення паспортів громадянина України ОСОБА_1 , затвердженим 16.04.2019 року Директором Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України ОСОБА_3 паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , оформлений 07.04.1999 Ленінським РВ УМВС України в Одеській області на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також паспорт громадянина України у формі картки № НОМЕР_2 , оформлений 10.10.2018 року Суворовським РВ ГУДМС України в Одеській області у зв`язку із обміном паспорта серії НОМЕР_1 , визнано такими, що оформлені в порушення вимог законодавства, та відповідно до пункту 108 Порядку є недійсними, та такими, що підлягають вилученню, анулюванню та знищенню.

Листом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №Д-850/6/5101-19/5100.4.1/6523-19 від 07.05.2019року, на заяву щодо підстав відмови у видачі нового паспорта позивача повідомлено, що під час проведення додаткової перевірки Суворовським РВ не було встановлено належності позивача до громадянства України та факту отримання довідки про прийняття до громадянства України. Відповідно до обліків ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про набуття до громадянства України позивач не звертався, вищевказану довідку не отримував. У зв`язку з чим, ГУ ДМС України в Одеській області проведено службову перевірку підстав оформлення паспорта НОМЕР_1 та паспорта у формі картки № НОМЕР_2 , оформленого на ім`я ОСОБА_1 . 16.04.2019 року Департаментом з питань громадянства, паспортизації та реєстрації ДМС України затверджено висновок за результатами відповідної перевірки, яким паспорт громадянина України НОМЕР_1 , та паспорт у формі картки № НОМЕР_2 оформлені на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Марадіді, Батумського району, Аджарія, визнані недійсними відповідно до пункту 108 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Не погодившись з Висновком Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №71/2019 від 16 квітня 2019року про визнання недійсним паспорта серії НОМЕР_1 , оформленого 07.04.1999року Ленінським РВ УМВС України в Одеській області та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню, позивач - ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з даною позовною заявою.

Так, на думку суду, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування Висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №71/2019 від 16 квітня 2019року про визнання недійсним паспорта серії НОМЕР_1 , оформленого 07.04.1999року Ленінським РВ УМВС України в Одеській області, та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню; зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити обмін паспорта громадянина України ОСОБА_1 , у зв`язку із непридатністю до використання паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 07.04.1999року Ленінським РВ УМВС України в Одеській області, є обґрунтованими, правомірними, та такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Підстави набуття і припинення громадянства України визначено Законом України «Про громадянство України» від 08.10.1991 року № 1636-XII, який втратив чинність 01.03.2001 року на підставі Закону України № 2235-III (далі - Закон № 1636-XII).

Приписами статті 2 Закону № 1636-XII встановлено, що громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) постійно проживали в Україні, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, і які не є громадянами інших держав;

3) особи, які народилися або постійно проживали на території України, а також їх нащадки (діти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 року проживали за межами України, не перебувають у громадянстві інших держав і до 31 грудня 1999 року подали у встановленому цим Законом порядку заяву про визначення своєї належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянства України відповідно до цього Закону.

Статтею 11 Закону № 1636-XII визначалися підстави набуття громадянства України. Так, громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за походженням; 3) через прийняття до громадянства України; 4) через поновлення у громадянстві України; 5) за іншими підставами, передбаченими цим Законом; 6) за підставами, передбаченими міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами статті 16 Закону № 1636-XII іноземці та особи без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

Умовами прийняття до громадянства України є:

1) визнання і виконання Конституції України та законів України;

2) не перебування в іноземному громадянстві;

3) безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років. Це правило не поширюється на осіб, які виявили бажання стати громадянами України, за умови, якщо вони народилися чи довели, що хоча б один із їх батьків, дід чи баба народилися на її території;

4) володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

5) наявність законних джерел існування.

Відповідно до статті 31 Закону № 1636-XII заяви з питань громадянства, скріплені підписом заявника з зазначенням дати складання, у письмовій формі подаються на ім`я Президента України через органи внутрішніх справ за місцем постійного проживання заявників, а особами, які постійно проживають за кордоном, - через відповідні дипломатичні представництва або консульські установи України.

Згідно з приписами статті 36 Закону № 1636-XII з питань громадянства Президент України видає укази.

Відповідно до п. 5.2 Інструкції про порядок прийняття, розгляду та проходження в органах внутрішніх справ України клопотань, заяв, інших документів з питань громадянства України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 30.03.1998 року № 211 (яка втратила чинність 10.07.2001 року, але була чинною на момент видачі позивачу паспорта громадянина України) особам без громадянства, котрі набули громадянства України, ГУМВС, УМВС видають довідку, яка підписується начальником управління ПР та МР або його заступником і скріплюється візовою печаткою (додаток 19), що є підставою для одержання цими особами паспорта громадянина України.

Пунктом 21 Інструкції щодо правил та порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженої наказом МВС України від 17.08.1994 року № 316 (втратила чинність, проте була чинною на момент видачі паспорта громадянина України позивачу) іноземцям і особам без громадянства, які прийняті до громадянства України, паспорти видаються за місцем проживання на підставі довідок ВВІР Управлінь (відділів) паспортної, реєстраційної та міграційної роботи головних управлінь МВС України в Автономній Республіці Крим, м. Києві та Київській області, управлінь МВС України в областях і м. Севастополі.

За правилами, встановленими статтею 38 Закону № 1636-XII особам, які набули у встановленому цим Законом порядку громадянства України, органи внутрішніх справ України або дипломатичні представництва чи консульські установи України видають паспорти громадянина України.

З набуттям чинності Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року № 2235-III правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено цим Законом (далі - Закон № 2235-III).

Статтею 1 Закону № 2235-III визначено, що громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України.

Відповідно до статті 3 Закону № 2235-III громадянами України є: 1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; 2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; 3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; 4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Згідно статті 6 Закону № 2235-III громадянство України набувається: 1) за народженням; 2) за територіальним походженням; 3) внаслідок прийняття до громадянства; 4) внаслідок поновлення у громадянстві; 5) внаслідок усиновлення; 6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя; 7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки; 8) у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини; 9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства; 10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Частиною 1 статті 9 Закону № 2235-III передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 22 Закону № 2235-III Президент України, зокрема, приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України.

У пунктах 1, 4 частини першої статті 24 зазначеного Закону визначено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, здійснює повноваження щодо: встановлення належності до громадянства України відповідно до статті 3 цього Закону; прийняття рішень про оформлення набуття громадянства України особами з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4-10 статті 6 цього Закону.

Пунктом 92 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року № 215 (далі - Порядок № 215), передбачено, що до повноважень органів міграційної служби також належить скасування прийнятих ними рішень про оформлення набуття громадянства України у випадках, передбачених статтею 21 Закону.

Згідно з пунктом 1 статті 5 Закону № 2235-III документами, що підтверджують громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Системний аналіз наведених правових норм надає підстави стверджувати, що правовою підставою для видачі паспорту громадянина України є набуття особою громадянства України у порядку, визначеному чинним законодавством, а підставою для визнання бланків зазначених паспортів недійсними та прийняття рішення про їх знищення -видачі з порушенням вимог чинного законодавства.

Зокрема, судом встановлено, що рішенням Ленінського районного суду м.Одеси від 26.02.1999 року по справі № 2-720 встановлено факт проживання ОСОБА_1 на території держави України з 1990 року.

07.04.1999 року ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 Ленінським РВ УМВС України в Одеській області. Також, позивачу 10.10.2018 року видано паспорт громадянина України у формі картки № НОМЕР_2 , оформленого Суворовським РВ ГУДМС України в Одеській області.

Отже, в межах спірних правовідносин, судом з`ясовано, що ОСОБА_1 який отримав паспорт громадянина України і відкрито користувався ним понад 20 років (для працевлаштування, вчинення цивільно-правових відносин) добросовісно вважав, що ним додержано вимог щодо набуття громадянства України у встановленому законодавством порядку, адже отримав документ, що підтверджує таке громадянство.

Конституційний Суд України у Рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009 висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб`єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року установлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Таким чином, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Дана позиція узгоджується з позицією викладеною Верховним Судом у постановах від 13.06.2018 року у справі № 808/8844/15 та від 20.11.2018 року у справі № 815/6748/15, висновки якого суд враховує з огляду на положення ч. 5 ст. 242 КАС України.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку щодо обґрунтованості вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування Висновку Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №71/2019 від 16 квітня 2019року про визнання недійсним паспорта серії НОМЕР_1 , оформленого 07.04.1999року Ленінським РВ УМВС України в Одеській області, та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню.

Зважаючи, що судом встановлено неправомірність прийняття Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області спірного Висновку №71/2019 від 16 квітня 2019року про визнання недійсним паспорта серії НОМЕР_1 , оформленого 07.04.1999року Ленінським РВ УМВС України в Одеській області, та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню, вимога ОСОБА_1 щодо зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити обмін паспорта громадянина України ОСОБА_1 у зв`язку із непридатністю до використання паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 07.04.1999року Ленінським РВ УМВС України в Одеській області, також підлягає задоволенню, оскільки саме такий спосіб захисту порушеного права позивача свідчитиме про дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде вирішено остаточно.

Вищевикладене повністю спростовує твердження відповідача, окреслені у письмовому відзиві на позовну заяву.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування Висновку №71/2019 від 16 квітня 2019 року про визнання недійсним паспорта та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню; зобов`язання вчинити певні дії, правомірні, документально підтверджені, та обґрунтовані, базуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування Висновку №71/2019 від 16 квітня 2019 року про визнання недійсним паспорта та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню; зобов`язання вчинити певні дії, -задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати Висновок Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №71/2019 від 16 квітня 2019 року про визнання недійсним паспорта серії НОМЕР_1 , оформленого 07.04.1999 року Ленінським РВ УМВС України в Одеській області, та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню.

3. Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити обмін паспорта громадянина України ОСОБА_1 у зв`язку із непридатністю до використання паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 07.04.1999 року Ленінським РВ УМВС України в Одеській області.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 821 (вісімсот двадцять одна) грн. 30 коп.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293, 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст.255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування Висновку №71/2019 від 16 квітня 2019 року про визнання недійсним паспорта та таким, що підлягає вилученню, анулюванню та знищенню; зобов`язання вчинити певні дії, -задовольнити повністю

14.12.2020р.