Рішення № 93536219, 14.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7889/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2020 року

м. Львів, вул. Чоловського, 2

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Грень Н.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

25.09.2020 до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати п.7 рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області №851 від 20.12.2019 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,24 га для ведення особистого селянського господарства на території Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність, орієнтованою площею 0,24 га для ведення особистого селянського господарства, в межах населеного пункту. Рішенням сесії №851 від 20.12.2019 Сокільницька сільська рада Пустомитівського району Львівської області відмовила у наданні дозволу з тих підстав, що за рішення не проголосувала більшість депутатів. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки законодавець у Земельному кодексі України встановив вичерпний перелік підстав, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Підстава, зазначена в оскаржуваному рішенні, не передбачена ст. 118 ЗК України. А тому, рішення суб`єкта владних повноважень є немотивованим.

Відповідач позов не визнав, 10.11.2020 долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що орган місцевого самоврядування при розгляді заяви позивача дотримався чіткого алгоритму дій, встановленого ЗК України при розгляді таких заяв. Так, заява позивача була скерована на розгляд постійним комісіям Сокільницької сільської ради та на черговій сесії сьомого демократичного скликання прийнято рішення від 20.12.2019 №851, пунктом 7 якого відмовлено у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Сокільники гр. ОСОБА_1 . Причиною відмови слугувало те, що заява позивача не набрала відповідної більшості голосів на підтримку. Орган місцевого самоврядування звертає увагу суду також на те, що відповідно до норм Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією відповідних рад. А тому позовна вимога про зобов`язання відповідача надати дозвіл на складання проекту землеустрою суперечить вказаним нормам.

23.11.2020 від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

02.12.2020 від відповідача надійшли заперечення.

10.12.2020 до суду надійшла відповідь на заперечення на відзив.

Ухвалою судді від 13.10.2020 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Суд, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, встановив наступне.

18.11.2019 Сокільницькою сільською радою зареєстрована заява з додатками гр. ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі у власність в селі Сокільники Пустомитівського району загальною площею 0,24 га для ведення особистого селянського господарства. До заяви долучено викопіювання з публічної кадастрової карти та копію паспорта.

На засіданні чергової сесії сього демократичного скликання Сокільницька сільска рада Пустомитівського району прийняла рішення №851 від 20.12.2019 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою», п. 7 якого вирішила відмовити у надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в с. Сокільники гр. ОСОБА_2 .

З копії витягу з рішення №851 від 20.12.2019 суд встановив, що підставою відмови стале те, що звернення позивача не набрало необхідної більшості голосів на підтримку, а тому було відхилене.

Вважаючи рішення відповідача в частині відмови надання дозволу на складання проекту землеустрою протиправним, ОСОБА_2 звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють їх відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям.

Статтею 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В свою чергу, із положень статті 79-1 Земельного кодексу України слідує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів дійти до висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.

Такий висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України «Про землеустрій», відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Стаття 25 Закону України «Про землеустрій» визначає види документації із землеустрою, до яких, крім проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, належать, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Частиною другою статті 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до частини першої статті 123 Земельного кодексу України надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської Ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Разом з тим, виходячи з положень ст.122 ЗК України та п.34 ч.1 ст. 26 Закону №280/97-ВР повноваженнями щодо розпорядження землями комунальної власності наділені сільські, селищні, міські ради, які вирішують ці питання виключно на пленарних засіданнях

Відповідно до частин 1 і 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією.

Відтак, приписами чинного законодавства встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматися у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади.

Водночас, Земельним кодексом України визначено чіткий алгоритм дій щодо розгляду заяв громадян про відведення у власність земельних ділянок та вичерпний перелік підстав для відмови особі у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відповідач за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення конкретної земельної ділянки зобов`язаний був прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення такого проекту землеустрою або надати позивачу вмотивовану (із зазначенням конкретних причин) відмову у його наданні.

Таким чином, в межах спірних правовідносин дослідженню підлягають обставини щодо правомірності дій відповідача, зокрема, дотримання відповідачем при розгляді заяви гр. ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,24 га для ведення особистого селянського господарства на території Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області встановленої процедури.

Слід зазначити, відповідно до статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

-затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Як слідує з матеріалів справи, за наслідками розгляду заяви позивача Сокільницька сільська рада ухвалила рішення №851 від 20.12.2019, яким відмовила у наданні такого дозволу позивачу.

При цьому суд зауважує, що за результатами розгляду заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення конкретної земельної ділянки відповідач зобов`язаний був прийняти рішення, яким надати дозвіл на розроблення такого проекту землеустрою або надати позивачу вмотивовану (із зазначенням конкретних причин) відмову у його наданні.

В даному випадку, в порушення зазначених вище приписів чинного законодавства відповідач не прийняв обґрунтованогорішення щодо відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, оскільки останнє не містить жодної із передбачених ст.118 ЗК України підстав для відмови, враховуючи, що перелік таких підстав є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Враховуючи наведені приписи законодавства та обставини справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, що свідчить про протиправність рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області №851 від 20.12.2019 (п. 7) та є підставою для скасування його в частині п.7 стосовно розгляду заяви позивача, та, відповідно, задоволення позову в цій частині.

Щодо вимоги зобов`язати відповідача надати ОСОБА_2 дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,24 га для ведення особистого селянського господарства на території Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Європейського суду з прав людини вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа №30210/96).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Враховуючи наведене, суд вважає, що в межах спірних правовідносин правильним способом відновлення порушеного права позивача є вчинення кореспондуючих цьому праву дій, а саме – необхідно зобов`язати Сокільницьку сільську раду Пустомитівського району Львівської області повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.11.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,24 га для ведення особистого селянського господарства, та прийняти рішення в порядку, визначеному ч. 7 ст.118 Земельного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області пропорційно задоволеним вимогам у сумі 840 грн 80 коп.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п.7 рішення Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області №851 від 20.12.2019 про відмову ОСОБА_2 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства;

Зобов`язати Сокільницьку сільську раду Пустомитівського району Львівської області повторно, з урахуванням висновків суду, розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.11.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,24 га для ведення особистого селянського господарства, та прийняти рішення в порядку, визначеному ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Сокільницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області (вул. Січових Стрільців, 1, с. Сокільники Пустомитівського району Львівської області, 81130, ЄДРПОУ 04369682) 840 (вісімсот сорок) гривень 80 коп. витрат, понесених на сплату судового збору.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 14.12.2020.

Суддя Грень Н.М.