Рішення № 93535557, 14.12.2020, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2020 року № 320/7321/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у Київській області

про визнання протиправним та скасування рішень,

в с т а н о в и в:

I. Зміст позовних вимог

до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області, у якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.12.2018 р. №№ 0022041303, 0022111303, 0022121303 прийняті ГУ ДФС у Київській області;

- визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27.12.2018р. № Ф-0022061303 та Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27.12.2018 р. № 0022051303 прийняті ГУ ДФС у Київській області.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Позов мотивовано протиправністю оскаржуваних рішень, винесених на підставі необґрунтованих висновків контролюючого органу про завищення позивачем витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності за господарськими операціями. Зазначено, що наведені відповідачем в акті перевірки дані про обсяг придбаного та реалізованого платником податків товарів протягом 2016 - 2017 рр., які враховані при розрахунку залишків товарів та нарахування сум податкових зобов`язань є невірними та такими, що не відповідають первинним документам.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити, вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Вказано, що перевіркою ФОП ОСОБА_1 встановлено порушення ним вимог податкового законодавства. Відповідач стверджує, що витрати понесені позивачем на закупівлю товару, які в наступному не були реалізовані протягом року, в якому відбулося їх придбання, не можуть включатися до складу витрат, а є ризиками підприємницької діяльності. Також, зазначає, що ФОП ОСОБА_1 повинен був зареєструватися платником податку на додану вартість починаючи з 31.07.2017, оскільки протягом попередній 12 місяців, обсяг доходу згідно виторгів РРО сукупно перевищив 1 000 000, 00 грн.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якому заперечено проти доводів наведених відповідачем.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду 09.01.2020 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи на 11.02.2020.

10.02.2020 до суду від представника позивача надійшла заява про перенесення судового засідання.

11.02.2020 сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, явку своїх представників не забезпечили.

В адміністративній справі відкладено розгляд справи, у зв`язку із клопотанням представника позивача на 27.02.2020.

27.02.2020 у судове засідання прибули представник позивача та представник відповідача.

В адміністративній справі оголошено перерву, у зв`язку із клопотанням позивача до 10.03.2020.

10.03.2020 у судове засідання прибули представник позивача та представник відповідача.

В адміністративній справі продовжено підготовче провадження на 30 днів та оголошено перерву, у зв`язку із наданням доказів до 02.04.2020.

Судове засідання призначене на 02.04.2020 знято з розгляду у зв`язку із перебуванням судді у відпустці, призначено судове засідання на 30.04.2020.

30.04.2020 до суду від представника позивача та відповідача надійшли заяви про перенесення судового засідання.

В адміністративній справі відкладено розгляд справи, у зв`язку із клопотаннями сторін на 26.05.2020.

26.05.2020 у судове засідання прибули представник позивача та представник відповідача.

В адміністративній справі закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 23.06.2020.

16.06.2020 до суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у порядку письмового провадження.

23.06.2020 сторони належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися, явку своїх представників не забезпечили.

Частиною третьою статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи, клопотання представника позивача та те, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, а також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, протокольною ухвалою суду від 23.06.2020 прийнято рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та доказами.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з`ясувавши обставини справи, судом встановлено наступне.

Згідно даних, що містяться в свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, ОСОБА_1 з 11.02.2016 був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, про що у державному реєстрі вчинено запис за номером 23470000000002086.

15.01.2019 на підставі власного рішення припинено підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

16.08.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області видано наказ №1735 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 » за період діяльності з 11.02.2016 по 31.12.2017 та тривалістю 5 робочих днів.

27.08.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області видано наказ №1735 «Про перенесення термінів проведення документальної позапланової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 » у зв`язку із листом ФОП ОСОБА_1 про прорив підвідної труби водопостачання та пожару приміщення де знаходилась первинна фінансова-господарська документація за перевіряємий період.

Головним управлінням ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи та з питань нарахування, обчислення сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 11.02.2016 по 31.12.2017 р., за результатами якої складено акт №1081/10-36-13-03/ НОМЕР_1 від 03.12.2018 (далі також - Акт перевірки), яким встановлено наступні порушення законодавства:

- п. 177.4 п 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. (зі змінами та доповненнями) (надалі - ПК України), встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету на суму 52 628,26 грн., в т.ч. за 2016 р в сумі 23 634,3 грн.. за 2017р. в сумі 28 993,89 грн.;

- п.2 ч. 1 ст. 7, ст.8, ч.2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464- (зі змінами та доповненнями), в частині заниження чистого доходу з якого відраховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 11.02.2016р. по 31.12.207р. на загальну суму 135 953,96 в т.ч. за 2016р. в сумі 24 368,68 грн., за 2017р. в сумі 111 585,28 грн.. в результаті чого занижено суму єдиного соціального внеску, що підлягає сплаті з отриманого чистого доходу, на загальну суму 53 955,01 грн. в т.ч. за р. 25 838,89 грн., за 2017р. в сумі 28 116,12 грн.;

- п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України, в частині заниження чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності за період з 11.02.2016р. по 31.12.2017р. на загальну суму 4 3858,69 грн. в т.ч. за 2016р. в сумі 1969,53 грн., за 2017р. в сумі 2 416,16 грн.;

- абз. 1 п. 187.1, ст. 187 ПК України встановлено заниження податкових зобов`язань за період з 1 і.02.2016р. по 31.12.2017р. податкових зобов`язань за період з 11.02.2016р. по 31.12.2017р. податкових зобов`язань по податку на додану вартість, що підлягають декларуванню та сплаті то бюджету на загальну суму 49 748,99 грн., в т.ч. за серпень 2017р. на суму - 32 097,76 грн., вересень 2017р. на суму - 10 102,41 грн.;

- п.121.1 ст.121 ПК України встановлено, незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків і зборів протягом установлених ст..44 Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом.

Позивачем подано до ГУ ДПС у Київській області заперечення на №1081/10-36-13-03/ НОМЕР_1 від 03.12.2018 та додано копії первинних документів.

Рішенням №8754/ФОП/10-36-13-03 від 21.12.2018 викладено Акт перевірки викладно в наступній редакції:

- п. 177.4 п 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. (зі змінами та доповненнями) (надалі - ПК України), встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, що підлягає сплаті до бюджету на суму 52 628,26 грн., в т.ч. за 2016 р в сумі 23 634,3 грн.. за 2017р. в сумі 28 993,89 грн.;

- п.2 ч. 1 ст. 7, ст.8, ч.2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464- (зі змінами та доповненнями), в частині заниження чистого доходу з якого відраховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 11.02.2016р. по 31.12.207р. на загальну суму 135 953,96 в т.ч. за 2016р. в сумі 24 368,68 грн., за 2017р. в сумі 111 585,28 грн.. в результаті чого занижено суму єдиного соціального внеску, що підлягає сплаті з отриманого чистого доходу, на загальну суму 53 955,01 грн. в т.ч. за р. 25 838,89 грн., за 2017р. в сумі 28 116,12 грн.;

- п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень ПК України, в частині заниження чистого оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності за період з 11.02.2016р. по 31.12.2017р. на загальну суму 4 3858,69 грн. в т.ч. за 2016р. в сумі 1969,53 грн., за 2017р. в сумі 2 416,16 грн.;

- абз. 1 п. 187.1, ст. 187 ПК України встановлено заниження податкових зобов`язань за період з 1 і.02.2016р. по 31.12.2017р. податкових зобов`язань за період з 11.02.2016р. по 31.12.2017р. податкових зобов`язань по податку на додану вартість, що підлягають декларуванню та сплаті то бюджету на загальну суму 49 748,99 грн., в т.ч. за серпень 2017р. на суму - 32 097,76 грн., вересень 2017р. на суму - 10 102,41 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято наступні рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 27.12.2018 р. № 0022041303 про сплату податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування на загальну суму 65785,32 грн., в т.ч. за податковим зобов`язанням 52628,26 грн., за штрафними санкціями 13157,06 грн. (Форма «Р»);

- податкове повідомлення-рішення від 27.12.2018 р. №0022111303 про сплату військового збору на загальну суму 5 482,11 грн., в т.ч. за податковим зобов`язанням 4 385.69 грн., за штрафними санкціями 1 096,42 грн. (Форма «Р»);

- податкове повідомлення-рішення від 27.12.2018 р. №0022121303 про сплату податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 62 186,24 грн., в т.ч. за податковим зобов`язанням 49 748,99 грн., за штрафними санкціями 12 437,25 грн. (Форма «Р»);

- вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27.12.2018р. № Ф-0022061303 про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 53 955,01 грн.;

- рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27.12.2018 р. №0022051303 про застосування штрафних санкцій за донарахування не нарахованого єдиного внеску у розмірі 7 979,39 грн.

Позивач не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, вимогою від 27.12.2018р. № Ф-0022061303 та рішенням від 27.12.2018 р. № 0022051303 та у відповідності до п. 56.3 ст. 56 ПК України 11.01.2019р. подав скаргу до Державної фіскальної служби України.

Рішенням про продовження строку розгляду скарги ДФС України № 4524/6/99-99-11- 05-01-25 від 29.01.2019р. подовжено розгляд скарги ОСОБА_1 по 11.03.2019р. (включно).

Рішенням ДФС України від 06.03.2019р. № 1088416/99-99-11-05-01-25 податкові повідомлення-рішення від 27.12.2018 р. №№ 0022041303, 0022111303, 0022121303 залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Вважаючи вказані рішення є протиправними та такими, що не відповідають фактичним обставинам, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно з п. 75.1.2 ст. 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначено ст. 78 ПК України.

Відповідно до п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

П. 86.1 ст. 86 ПК України передбачено, що результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акту або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Згідно з п. 86.7 ст. 86 ПК України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та/або додаткові документи в порядку, визначеному п. 44.7 ст. 44 цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акту (довідки). Такі заперечення та/або додаткові документи розглядаються контролюючим органом протягом семи робочих днів, що настають за днем їх отримання (днем завершення перевірки, проведеної у зв`язку з необхідністю з`ясування обставин, що не були досліджені під час перевірки та зазначені у зауваженнях), та платнику податків надсилається відповідь у порядку, визначеному ст. 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень. Платник податків (його уповноважена особа та/або представник) має право брати участь у розгляді заперечень та/або додаткових документів, про що такий платник податків зазначає у запереченнях та/або листі про надання додаткових документів в порядку, визначеному п. 44.7 ст. 44 цього Кодексу.

У разі якщо платник податків виявив бажання брати участь у розгляді його заперечень до акту перевірки та/або додаткових документів, зазначивши про це в запереченні та/або листі про надання додаткових документів у порядку, визначеному п. 44.7 ст.44 цього Кодексу, контролюючий орган зобов`язаний повідомити такому платнику податків про місце і час проведення такого розгляду. Таке повідомлення надсилається платнику податків не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від нього заперечень та/або листа про надання додаткових документів у порядку, визначеному п. 44.7 ст. 44 цього Кодексу, але не пізніше ніж за чотири робочі дні до дня їх розгляду. Повідомлення має бути надіслано у порядку, визначеному ст. 42 цього Кодексу.

Участь керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу у розгляді заперечень платника податків до акту перевірки є обов`язковою. Такі заперечення є невід`ємною частиною акту (довідки) перевірки.

Рішення про визначення грошових зобов`язань приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу з урахуванням результатів розгляду заперечень платника податків (у разі їх наявності). Платник податків або його законний представник може бути присутнім під час прийняття такого рішення.

Відповідно п.15.1 ст.15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремленні підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок зі сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до пп. 16.1.2 п.16 Кодексу платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Об`єктом оподаткування фізичної особи - підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 ПКУ).

До переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат (пп. 177.4.1. п.177.4 ст.177 ПК України);

витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством (пп. 177.4.2. п.177.4 ст.177 ПК України);

суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця (пп. 177.4.3. п.177.4 ст.177 ПК України);

інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1 - 177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пп. 177.4.4. п.177.4 ст.177 ПК України).

Не включаються до складу витрат підприємця:

витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем;

витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації;

витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею;

документально не підтверджені витрати послуг (пп. 177.4.5. п.177.4 ст.177 ПК України).

Фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи (п.177.5 ст.177 ПК України).Згідно із положеннями п. 44.2 ст. 44 ПКУ для обрахунку об`єкта оподаткування платних податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких місти посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 2 пункту 180.1 статті 180 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку.

Відповідно до п. 181.1 статті 181 ПК України, у разі, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Згідно п.183.2 статті 183 ПК України у разі обов`язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Відповідно до п. 183.1 статті 183 Податкового кодексу України будь-яка особа, що підлягає обов`язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

Відповідно до п. 183.10 ст. 183 ПК України, будь-яка особа, яка підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до контролюючого органу реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.Фізичні особи - підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Для реєстрації Книги обліку доходів і витрат фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу за місцем обліку примірник Книги у разі обрання способу ведення Книги у паперовому вигляді (п.177.10 ст.177 ПК України).

Відповідно до Порядку ведення Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність (затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України 16.09.2013 N 481, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 жовтня 2013 р. за N 1686/24218), дані Книги заповнюються у гривнях з копійками та використовуються самозайнятою особою для заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи.

Згідно п.4 ч.1 ст.4 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

За правилами пункту 6 П(С)БО «Витрати» 16 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно п. 7 П(С)БО «Витрати» 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Пунктом 6 Порядку № 481 визначено, що у графі 2 книги відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та /або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг); у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня; у графі 9 визначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професійної діяльності (графи 6, 7, 8). У графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов`язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг.

Наказом ДПА України від 2 грудня 2005 р. №540 затверджено Методичні вказівки щодо визначення стандартів якості контрольно-перевірочної роботи.

Метою визначення стандартів якості контрольно-перевірочної роботи є встановлення системи вимог, спрямованих на запровадження однорідної системи відображення в актах перевірок аспектів, пов`язаних з оцінкою виконання платниками податків зобов`язань зі сплати податків, а також інших вимог законодавства, перевірка яких знаходиться в компетенції податкової служби.

1. Будь-який висновок акта перевірки, який стосується оцінки повноти та своєчасності виконання платником своїх зобов`язань перед бюджетом, має ґрунтуватись на відповідних доказах, отриманих в ході перевірки.

2. Порядок доказування має бути визначено таким чином, щоб можна було встановити:

безпосередній зв`язок між показниками податкової декларації (розрахунку) та регістрами бухгалтерського обліку (первинними документами), які використовувались при проведенні перевірки;

осіб, чиї дії (або бездіяльність) призвели до порушень законодавства (якщо такі мали місце).

3. У випадку якщо перевіркою можливо визначити конкретний первинний документ або обліковий регістр, невикористання, використання або некоректне використання якого вплинуло на правильність визначення конкретних показників декларацій, акт перевірки має містити посилання на такий первинний документ або обліковий регістр.

4. У разі якщо перевірка свідчить про невірне визначення суб`єктом господарювання об`єктів оподаткування, але не має змоги встановити конкретні причини відхилення та визначити конкретні документи, що необґрунтовано вплинули (не вплинули) на розмір відповідних показників, в акті перевірки здійснюється посилання на норми законодавства, які регулюють загальний порядок обчислення конкретного податку.

5. Якщо застосовується п. 4 цього Стандарту, в акті перевірки має бути детально викладено розрахунки, на підставі яких визначено об`єкти оподаткування, та оцінку відхилень, обчислених таким чином об`єктів, від задекларованих підприємством. Такі розрахунки мають бути законодавчо обґрунтованими. У цьому випадку базою для перевірки виступають дані бухгалтерського обліку або дані первинних документів, які надано для перевірки (Стандарт 2. Доказовість ).

VI. Оцінка суду

Наведене вище правове регулювання дає підстави для висновку, що визначальною ознакою суб`єкта підприємницької діяльності, яким є позивач, є мета отримання прибутку.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 20.08.2018 по 26.08.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи та з питань нарахування, обчислення сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за період з 11.02.2016 по 31.12.2017 р., за результатами якої складено акт №1081/10-36-13-03/ НОМЕР_1 від 03.12.2018, яким встановлено наступні порушення вимог податкового законодавства.

Так, в Акті перевірки, податковий орган дійшов висновку, зокрема, що ФОП ОСОБА_1 завищено витрати на загальну суму 292 379, 31 грн., в ому числі за 2016 рік на суму 131 302, 13 грн., за 2017 рік на суму 161 077, 18 грн., що призвело до заниження чистого доходу.

При цьому, в судовому засіданні представник відповідача пояснив, що витрати понесені на закупівлю товару, які в наступному не були реалізовані протягом року, в якому відбулося їх придбання, не можуть включатися до складу валових витрат, а є ризиками підприємницької діяльності.

Суд критично ставиться до таких тверджень відповідача з огляду на наступне.

Питання оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, врегульовані ст. 177 ПК України.

Відповідно до п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно з п.п. 177.4.4 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, до складу витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать інші витрати, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Відповідно до п.п. 177.4.5, п.п. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою - підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми), дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказані вимоги деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, згідно з п. 2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеного слідує, що об`єктом оподаткування доходу позивача є його чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі, отримані позивачем) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з його господарською діяльністю.

Для визначення чистого оподатковуваного доходу платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів. Суб`єкти господарювання фізичні особи облік доходів і пов`язаних з ними витрат здійснюють у Книзі обліку доходів і витрат.

Разом з цим, аналіз положень статті 177 Податкового кодексу України вказуює на те, що необхідною умовою для віднесення витрат, понесених платником податку на придбання товарів (послуг), до складу витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, є безпосередній зв`язок з отриманням доходу.

Отже, фізична особа - підприємець, яка перебуває на загальній системі оподаткування, відображає у складі доходу виручку у грошовій та негрошовій формі. При цьому, до складу витрат має право включати документально підтверджені витрати господарської діяльності, пов`язані з отриманням такого доходу.

Відповідно до п. 44.2 ст. 42 Податкового кодексу України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

За правилами пункту 6 П(С)БО «Витрати» 16 витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Згідно п. 7 П(С)БО «Витрати» 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Таким чином, право платника податку на витрати виникає в періоді отримання доходу від реалізації таких товарів, робіт, послуг за наявності підтвердження понесених витрат первинними документами, що складаються відповідно до вимог ведення бухгалтерського обліку та внаслідок зменшення власного капіталу, тобто зменшення активів або збільшенням зобов`язань. А витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Аналогічна позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 05.06.2018 року у справі №816/1601/17 та від 27.11.2018 року у справі №813/1910/16.

Висновки контролюючого органу щодо завищення позивачем витрат ґрунтуються на тому, що позивачем в додатку 2 до податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2016 та 2017 рр. до графи 4 розділу І «вартість придбання ТМЦ, що реалізовані або використані у виробництві продукції» віднесено суму підакцизних товарів, які були реалізовані факт оплати яких до перевірки не надано та відсутні первинні документи, а саме видаткові накладні, що підтверджують походження товару на загальну суму 589 921, 01 грн.

Враховуючи викладене, суд не може погодитись із такими висновками акту перевірки в частині заниження доходів та завищення витрат, оскільки для врахування витрат при обчисленні об`єкта оподаткування, необхідно дотримуватися умов, за якими останні повинні бути документально підтверджені належним чином оформленими первинними документами, повинні бути пов`язані із господарською діяльністю підприємця, товари повинні бути фактично доставлені, а послуги - фактично отримані, такі витрати повинні включатися до витрат операційної діяльності відповідно до Розділу ІІІ Податкового кодексу України, при цьому позивач, як фізична особа-підприємець, мав право формувати витрати так само, як і юридичні особи - платники податку на прибуток, з урахуванням обмежень, встановлених статтею 177 Податкового кодексу України.

Суд констатує, що Податковий кодекс України не ставить у залежність формування витрат за придбаний товар певного періоду з його реалізацією у цей період. Формування витрат господарської діяльності можливе в періоді, в який такі витрати були здійснені незалежно від того чи такий товар був реалізований, важливо лише документальне підтвердження його придбання та наступне використання в господарській діяльності.

З урахуванням викладеного, понесені позивачем в 2016, 2017 рр. витрати на купівлю підакцизних товарів на загальну суму 589 921, 01 грн., є витратами його господарської діяльності, безпосередньо пов`язаними із отриманням доходу і той факт, що ця продукція залишилась не реалізованою у зазначений період, для визначення валових доходів цих років, правового значення не має.

Водночас, суд звертає увагу, що пунктом 6 Порядку № 481 визначено, що у графі 2 книги відображається сума доходу, отриманого від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності із сумарним підсумком за місяць, квартал, рік, зокрема кошти, що надійшли на поточний рахунок, касу платника податків та /або отримано готівкою, сума заборгованості, за якою минув строк позовної давності, вартість безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг); у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня; у графі 9 визначається сума чистого оподатковуваного доходу, яка розраховується як різниця між сумою доходу за звітний період (графа 4) та сумою понесених витрат від провадження господарської або незалежної професійної діяльності (графи 6, 7, 8). У графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов`язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг.

Таким чином, фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвічують факт оплати товарів, робіт, послуг.

Натомість, формою Книги обліку доходів і витрат та порядком її ведення, які затверджені наказом Міндоходів від 16.09.2013 року №481, що набрав чинності з 18.10.2013 р., не передбачено ведення залишку товарних запасів фізичними особами - підприємцями на загальній системі оподаткування.

Відповідно до п.5 Порядку, записи у Книзі виконуються за підсумками робочого дня, протягом якого отримано дохід. У графі 6 «сума витрат, пов`язаних з придбанням товарів (робіт, послуг)» Книги відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня (п.6 Порядку).

З огляду на це, обов`язок ведення залишку товарних запасів у підприємців взагалі відсутній, відомості щодо такого обліку не є обліковими документами та не підлягають відображенню у податковій звітності фізичної особи підприємця. Тому будь-які відомості щодо залишку товарних запасів для податкового обліку позивача до уваги не беруться та не можуть свідчити про обставини господарської діяльності для визначення об`єктів оподаткування.

Таким чином, твердження відповідача про неправомірність віднесення позивачем до складу витрат, які не були реалізовані у звітному періоду, не надання контролюючому орану не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи.

Разом з цим, висновками перевірки встановлено, що у період з 11.02.2016 по 31.12.2017 ФОП ОСОБА_1 здійснював підприємницьку діяльність на загальній системі оподаткування та не реєструвався платником на додану вартість. Обсяг доходу (отриманої винагороди) за період 11.02.2016 по 31.12.2017 одержаний позивачем становить 1 035 986, 34. грн.

Відтак, відповідач стверджує, що позивач був зобов`язаний зареєструватися платником податку на додану вартість починаючи з 01.08.2017 та задекларувати загальну суму від здійснення операцій з постачання товарів та/або послуг, що підлягають оподаткуванню за період 11.02.2016 по 31.12.2017 рр. в сумі 35 986, 34 грн., оскільки протягом попередніх 12 місяців, обсяг, доходу сукупно перевищив 1 000 000, 00 грн.

Системний аналіз приписів статті 183 ПК України свідчить, що у разі нарахування (сплати) особі протягом останніх 12 календарних місяців загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню, сукупно перевищує 1000000 грн., така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання).

При цьому, при вирішенні питання щодо необхідності суб`єкта господарської діяльності зареєструватись платником податку на додану вартість перевірці підлягають обставини щодо перевищення такою особою суми загального доходу від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) протягом останніх дванадцяти календарних місяців у розмірі 1000000 грн., без урахування суми податку на додану вартість, включеної до ціни товарів (послуг).

Разом з тим, положення «без урахування податку на додану вартість» необхідно розуміти як необхідність вирахування суми податку на додану вартість із загальної суми із здійснення операцій з постачання товарів, в іншому випадку вказане правове положення не матиме застосування, оскільки відповідні норми стосуються осіб, що не є платниками податку на додану вартість та відповідно не пов`язані з жодним іншим податком на додану вартість, окрім того, що сплачується ними при придбанні товарів (послуг).

Із інформації наведеної в п.2.5 Акта перевірки судом встановлено, що під час обчислення суми здійснення платником операцій з постачання товарів, відповідачем не вирахувано суму ПДВ, яку платником було сплачено при придбанні товару, а також суму акцизного податку перерахованого до бюджету.

Відтак, таке обчислення контролюючим органом сум від здійснення операцій з постачання товарів суперечить приписам законодавства України.

З огляду на наведене, твердження відповідача про наявність обов`язку ФОП ОСОБА_1 реєструватись платником ПДВ до 01.08.2017 спростований аналізом норм чинного законодавства та наданими до матеріалів справи доказами.

Суд звертає увагу, що в матеріалах перевірки відсутні будь-які дані про характер дослідження посадовими особами первинних документів позивача, як відсутнє й посилання в акті перевірки на конкретні документи, на підставі яких ним зроблено висновки про порушенням позивачем вимог податкового законодавства. Порушення способу перевірки в частині податку на додану вартість доводить неналежне виконання контрольної функції податковим органом та унеможливлює прийняття будь-яких рішень за наслідками не проведення перевірки.

Крім того, суд зазначає, що наведені вище доводи стосуються і встановленого порушення п. 16-1 підрозділу 10 XX Перехідних положень Податкового кодексу України, оскільки судом встановлено, що податкове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб нараховано позивачу безпідставно.

В зв`язку з викладеним, податковий орган не довів правомірність винесення податкових повідомлень-рішень від 27.12.2018 р. №0022041303, №0022111303, №0022121303, а отже такі рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Наведені вище доводи стосуються і встановленого відповідачем порушення абз. 1 п. 2 ч.І ст.7, ч. 11 ст. 8, ч.2 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», згідно з яким у зв`язку з заниженням чистого доходу від здійснення підприємницької діяльності позивачем було занижено суму єдиного внеску 216523, 30 грн., а отже відсутні підстави для застосування штрафних санкцій визначених рішенням від 27.12.2018 р. №0022051303. За таких обставин це рішення є також протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною четвертою статті 122 КАС України встановлено, що якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах. При цьому за умови використання позивачем досудового порядку вирішення спору у випадках, коли законом передбачена така можливість або обов`язок, Кодексом адміністративного судочинства України встановлено скорочений строк звернення до суду.

Отже, частина перша статті 122 КАС України передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Водночас, спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, у тому числі захисту порушеного права в судовому порядку є Податковий кодекс України.

Стаття 102 ПК України визначає строки давності та їх застосування, а саме: у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним (пункт 102.4. статті 102 ПК України).

Відтак, в межах даних спірних правовідносинах норми ПК України є спеціальними порівняно з нормами КАС України. Тому в даному випадку повинні застосовуватися положення статті 102 ПК України в частині можливості стягнення податкового боргу протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу, які позивачем не пропущені.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 03.04.2020 (справа №2540/2576/18), де колегія суддів дійшла таких висновків:

«Дослідження змісту аналізованих приписів статей ПК України та статті 122 КАС України вказує на те, що на сьогодні є підхід, відповідно до якого строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки. При цьому є різні правові режими щодо оскарження податкових повідомлень-рішень і рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань та інших рішень контролюючих органів, що не пов`язані з їх нарахуванням, саме в частині різної тривалості скорочених строків оскарження при попередньому використанні досудового порядку вирішення спору.

Варто звернути увагу, що Законом України від 24 жовтня 2013 року № 657-VII "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо обліку та реєстрації платників податків та удосконалення деяких положень" (далі - Закон № 657-VII) були внесені зміни до абзацу першого пункту 56.18 статті 56 ПК України шляхом виключення в ньому положення про нарахування грошового зобов`язання та поширення застосування спеціального тривалішого строку на оскарження будь-яких рішень контролюючих органів, з урахуванням строку давності, визначеного статтею 102 ПК України.

Водночас до пункту 56.19 статті 56 ПК України аналогічні зміни не були внесені.

Комплексний аналіз чинного правового регулювання на момент прийняття Закону № 657-VII дає підстави для висновку, що це не було технічною помилкою законодавця, оскільки частина четверта статті 99 КАС України (у відповідній редакції), як і пункт 56.19 статті 56 ПК України, визначали єдиний місячний строк звернення до суду у випадку, якщо законом була передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 ПК України була та залишається спеціальною нормою, яка регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань.

Натомість, в справі, що розглядається, предметом розгляду є рішення контролюючих органів, які стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, а саме податкове повідомлення-рішення відповідача від 07.06.2017 № 0002221302 та податкове повідомлення-рішення від 07.06.2017 № 0002231302.

Так, різниця природи рішень контролюючого органу (щодо нарахування грошових зобов`язань або інші рішення) впливає та зумовлює різницю в підходах щодо встановлення строків звернення до суду про їх оскарження.

За таких обставин строк для звернення платника податків із позовом до адміністративного суду становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.

Суд зазначає, що за таких обставин суди дійшли передчасного висновку щодо пропуску строку звернення до суду».

Враховуючи приписи абз. 2 частини другої статті 122 КАС України, позицію Верховного Суду, та те що, вимога про сплату боргу є похідною від визначення контролюючим органом порушення про заниження чистого оподатковуваного доходу, які були визначені перевіркою, та з метою запобігання обмеження прав позивача на доступ до правосуддя, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про залишення позову без розгляду є необґрунтованим.

VIII. Висновок суду

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач на підтвердження правомірності своїх дій не надав суду жодного належного та допустимого доказу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

VІІ. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 4 834,72 грн., що підтверджується квитанцією від 19.02.2020.

Сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню йому у повному обсязі за рахунок відповідача.

Доказів понесення позивачем інших витрат, пов`язаних з розглядом справи, матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.12.2018 р. №0022041303, №0022111303, №0022121303 прийняті ГУ ДФС у Київській області.

Визнати протиправними та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 27.12.2018р. № Ф-0022061303.

Визнати протиправними та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів та зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 27.12.2018 р. № 0022051303 прийняті ГУ ДФС у Київській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати у сумі 1 953,89 (тисяча дев`ятсот п`ятдесят три грн. 89 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Київській області (ідентифікаційний код: 43141377, місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-А).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 14 грудня 2020р.