Рішення № 93535424, 14.12.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 грудня 2020 року о/об 11 год. 25 хв.Справа № 808/8642/14 Провадження № ДО/808/1192/14 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Прасова О.О., суддів Лазаренко М.С., Татаринова Д.В., при секретарі Новіковій Д.А., розглянувши у місті Запоріжжі у порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання – АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Міністерства внутрішніх справ України (01024, м.Київ, вул.Богомольця, буд.10; код ЄДРПОУ 00032684)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (87515, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Італійська, буд.32; код ЄДРПОУ 08592158)

про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі – позивач, ОСОБА_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (надалі – відповідач, МВС України), третя особа – Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (надалі – ГУ МВС України в Донецькій області), в якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 №2253о/с “По особовому складу” в частині, яка стосується звільнення з органів внутрішніх справ полковника міліції ОСОБА_1 (М-020363), начальника Червоногвардійського районного відділу Макіївського міського управління Головного управління МВС України в Донецькій області; поновити ОСОБА_1 з 28.10.2014 на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника Червоногвардійського районного відділу Макіївського міського управління Головного управління МВС України в Донецькій області; стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 за період з 28.10.2014 і до винесення судом постанови по справі середнього грошового забезпечення, яке на момент звільнення отримував позивач на посаді начальника Червоногвардійського районного відділу Макіївського міського управління Головного управління МВС України в Донецькій області; допустити негайне виконання постанови в частині поновлення позивача на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника Червоногвардійського районного відділу Макіївського міського управління Головного управління МВС України в Донецькій області та в частині стягнення грошового забезпечення за один місяць.

У позовній заяві (т.1, а.с.39-50) зазначено наступне. Позивач з 20.03.1995 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.03.2013 за №73о/с (по особовому складу) позивач був призначений на посаду начальника Червоногвардійського РВ Макіївського МУ ГУ МВС України в Донецькій області. Про те, що наказом міністра МВС України Авакова А.Б. №2253о/с від 28.10.2014 позивач звільнений з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (із постановленням на військовий облік) відповідно до пп.1 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16.09.2014 за№1682-VІІ та п.62 «а» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за здійснення вчинків, що дискредитують звання рядового й начальницького складу», позивач узнав випадково від своїх друзів, а надалі на офіційному сайті Міністерства юстиції України. Фактично наказ про звільнення позивачу не оголошений, ніхто позивача з зазначеним наказом не ознайомлював, і про те, що такий наказ має місце позивача ніхто не повідомляв. Позивач вважає, що наказ міністра МВС України Авакова А.Б. №2253о/с від 28.10.2014 про звільнення позивача є незаконним і підлягає скасуванню. Позивачу невідомо за які дії, що були розцінені як дискредитуючі звання рядового й начальницького складу, позивач звільнений, оскільки в наказі про звільнення позивача не зазначені обставини нібито допущеної позивачем провини. Перш ніж застосовувати до позивача заходи відповідальності, передбачені Законом (звільнення, заборона займати посади), відповідач зобов`язаний був довести вину позивача у вчиненні правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_2 , підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини. До категорії осіб, від яких має бути очищена влада згідно приписів Закону України «Про очищення влади», позивач не відноситься, а звільнення позивача з органів внутрішніх справ відбулося без дотримання принципів презумпції невинуватості та індивідуальної відповідальності. Позивача, в порушення норм Закону, про початок проведення перевірки належним чином не інформовано, будь-які дії по перевірці не проведені. Звільнення позивача з органів внутрішніх справ лише за те, що позивач займав певну посаду протягом певного періоду, робить його нерівним, наприклад, з особами, які ці самі посади займали, але в інші періоди, або наприклад з особами, які у цей період займали інші посади. Такої підстави звільнення в запас з постановкою на військовий облік як зайняття певної посади в органах МВС України протягом певного періоду, за що позивача фактично звільнено, нормами права не передбачено. Перед звільненням позивача зі служби службове розслідування не призначалося і не проводилося. Надання письмових пояснень у зв 'язку із службовим розслідуванням ніхто від позивача не вимагав. Оскільки з моменту звільнення виплата грошового забезпечення позивачу припинилася, то за час вимушеного прогулу з відповідача має бути стягнуто середнє грошове забезпечення, яке на момент звільнення отримував позивач на посаді начальника Червоногвардійського РВ Макіївського МУ Головного управління МВС України в Донецькій області.

Позивач підтримав позовні вимоги.

Відповідачем подано до суду письмові заперечення проти позовної заяви (т.1, а.с.104-109), в яких зазначено наступне. Беручи до уваги те, що у період з квітня 2010 року по лютий 2013 року позивач перебував на посаді першого заступника, заступника начальника УМВС України в Сумській області, то на підставі вимог ч.2 ст.19 Конституції України (органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України) та вимог п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» і пункту 62 «а» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», позивач був звільнений з органів внутрішніх справ. Позивач на час застосування до нього вимог Закону України «Про очищення влади» мав спеціальне звання «полковник міліції» та відносився згідно з п.2 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» до старшого начальницького складу органів внутрішніх справ. Таким чином, враховуючи, вимоги ч.3 ст.1 Закону України «Про очищення влади» ОСОБА_1 заборонено протягом десяти років обіймати посади щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), про між інших посад зазначених у ст.2 Закону і посади начальницького складу органів внутрішніх справ, а тому Міністром внутрішніх справ України було прийнято рішення про звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) відповідно до п.62 «а» «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ». Закон України «Про очищення влади» є політико-правовим актом, у якому передбачені спеціальні норми, що встановлюють заборону щодо обіймання певних посад визначеному колу посадових осіб. Заборона обіймати певні посади щодо яких здійснюються заходи з очищення влади (люстрації) визначена в Законі України «Про очищення влади» і не відноситься до виду дисциплінарної відповідальності (стягнення), а є - адміністративним обмеженням права займати визначені зазначеним Законом посади та не потребує встановлення вини, а тому при застосуванні до осіб начальницького складу органів внутрішніх справ вимог Закону України «Про очищення влади» не вимагається проведення службового розслідування з дотриманням вимог ст.ст.14, 16 «Дисциплінарного статут органів внутрішніх справ України». Позивач проходив службу в Червоногвардійському РВ Макіївського МВ ГУМВС України в Донецькій області, а отже виплату грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу у разі поновлення позивача на раніше займаній посаді буде здійснювати саме цей міськвідділ. Таким чином, МВС України щодо вимог позивача про виплату грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу не є належним відповідачем. Враховуючи, що МВС України вважає звільнення позивача законним та не погоджується з адміністративним позовом, підстави для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 28.10.2014 відсутні.

Відповідач проти позовної заяви заперечував.

Третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Головним управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (надалі – третя особа, ГУ МВС України в Донецькій області) подано до суду письмові пояснення (т.2, 109-112), в яких зазначено наступне. Станом на момент прийняття оскаржуваного наказу Закон України «Про очищення влади» був чинним та його норми не визнавались у передбаченому законодавством порядку неконституційними. Вимоги ОСОБА_1 щодо поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення є похідними від вимоги про скасування наказу про звільнення зі служби, а тому підстави для їх задоволення також відсутні, оскільки його звільнення проведено відповідно до законодавства.

Третя особа проти позовної заяви заперечувала.

Ухвалою судді ОСОБА_3 від 15.01.2015 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 27.01.2015.

27.01.2015 ухвалою суду відкладено розгляд справи на 04.03.2015.

Ухвалою судді Кисіль Р.В. від 25.02.2015 прийнято справу до провадження як головуючим суддею.

04.03.2015 ухвалою суду зупинено провадження у справі для надання додаткових доказів до 30.03.2015.

30.03.2015 ухвалою суду зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Конституційного Суду України.

Ухвалою судді Прасова О.О. від 18.02.2016 прийнято справу до провадження як головуючим суддею.

29.10.2020 ухвалою суду поновлено провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 23.11.2019.

23.11.2020 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 14.12.2020.

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.

У наказі МВС України від 28.10.2014 за №2253о/с «По особовому складу» зазначено: «… Згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 року №1682-VІІ та пунктом 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнити з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил «із постановленням на військовий облік): … полковника міліції ОСОБА_1 (М-020363), начальника Червоногвардійського районного відділу Макіївського міського управління Головного управління МВС України в Донецькій області; …» (т.1, а.с.21, 132-133).

У Довідці ГУ МВС України в Донецькій області від 19.01.2015 зазначено: «… Відповідно до наказу МВС України від 24.10.2014 №1135 «Про організаційно-штатні зміни в ГУ МВС України в Донецькій і Луганській областях, УМВС України на Донецькій залізниці», у зв`язку з неможливістю виконання окремими органами і підрозділами, розташованими на території Донецької області, завдань, покладених законодавством України на органи внутрішніх справ штати Макіївського міського управління, а також підпорядкованих йому органів та підрозділів внутрішніх справ скорочено. …» (т.1, а.с.63).

У Довідці ГУ МВС України в Донецькій області без номеру та дати зазначено: «… Особова справа ОСОБА_1 знаходиться в адміністративній будівлі ГУ МВС України в Донецькій області, яка у зв`язку з проведенням на території Донецької області антитерористичної операції на теперішній час є непідконтрольною керівництву Гловного управління. Відповідно до бази даних АІПС «Кадри» ОСОБА_1 наказом начальника Головного управління МВС України в Донецькій області від 01.03.2013 №73о/с був призначений начальником Червоногвардійського районного відділу Макіївського міського управління, наказом від 25.07.2013 №226о/с, у зв`язку з організаційно-штатними заходами, перепризначений на зазначену посаду. …» (т.1, а.с.91, 94).

Судом досліджено Довідку ГУ МВС України в Донецькій області №76/1570 від 16.02.2015 про грошове забезпечення позивача (т.1, а.с.90, 95).

Зокрема, у даній Довідці зазначено, що: середнє грошове забезпечення за два місяця позивача складає – 7433,81 грн.; середньоденне грошове забезпечення за два місяця позивача складає – 243,74 грн.

Також, судом досліджені витяги з наказів МВС України «По особовому складу»: від 30.04.2010 за №764о/с; від 09.06.2010 за №988о/с; від 05.10.2010 за №1793о/с; від 08.06.2011 за №726о/с; від 28.02.2013 за №164о/с; від 13.07.2013 за №618о/с.

При вирішенні спору по суті суд виходить з викладеного вище та зазначеного нижче.

Відповідно до пп.«а» п.62 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого 29.07.1991 постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 (надалі – «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ»), звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться: у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу” для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби.

У п.2 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 16.09.2014 за №1682-VII «Про очищення влади» зазначено: «2. Встановити, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб: 1) звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів; …».

Згідно з ч.3 ст.1 Закону України від 16.09.2014 за №1682-VII «Про очищення влади» протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Як зазначено у п.8 ч.1 ст.3 Закону України від 16.09.2014 за №1682-VII «Про очищення влади», заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. (…).

У ст.43 Конституції України зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. (…) Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. (…) (ст.64 Конституції України).

У ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) зазначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Як зазначено у ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

17.10.2019 Європейський суд з прав людини прийняв рішення у справі "Полях та інші проти України" (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18, №47749/18), яке 24.02.2020 набуло статусу остаточного (надалі – рішення у справі "Полях та інші проти України"), та стосувалося звільнення п`ятьох осіб на підставі приписів Закону України від 16.09.2014 за №1682-VII «Про очищення влади».

Зокрема, у рішенні по справі "Полях та інші проти України" зазначено: «… 203. Перш за все, Суд зазначає, що сторонами не оскаржується те, що було втручання у права заявників за статтею 8 Конвенції у зв`язку із застосуванням до них заходів відповідно до Закону «Про очищення влади». … 208. Щодо підходу, заснованого на наслідках, Суд зазначає, що Закон «Про очищення влади» вплинув на заявників у трьох аспектах: (i) їх звільнили з державної служби; (ii) до них було застосовано заборону обіймати посади державної служби на строк десять років, та (iii) відомості про осіб заявників було внесено до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону «Про очищення влади». 209. Суд вважає, що поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них. Вони не були просто відсторонені, понижені або переведені на менш відповідальну посаду, а звільнені із забороною обіймати посади державної служби, одразу втративши всі свої винагороди (див., в якості протилежного прикладу стосовно останнього, ухвалу щодо прийнятності у справі «Дж.Б. та інші проти Угорщини» (J.B. and Others v. Hungary), заява №45434/12 та 2 інші заяви, пункти 132 і 133, від 27 листопада 2018 року). Їм було заборонено обіймати будь-які посади державної служби, у сфері, в якій вони багато років працювали як державні службовці. 210. Відомості про застосування до заявників заходів, передбачених Законом «Про очищення влади», було одразу оприлюднено, ще до того, як було розглянуто їхні позови (див. пункти 98-100 проміжного висновку Венеціанської комісії щодо цього у пункті 107). Закон «Про очищення влади» не вимагав будь-якого доведення індивідуальної вини, а його оголошена мета полягала в «очищенні» державної служби від осіб, які асоціювалися із «узурпацією влади», підривом основ національної безпеки та оборони і порушеннями прав людини (див. пункт 72). За таких обставин застосування заходів, передбачених Законом «Про очищення влади», ймовірно було тісно пов`язано із соціальною та професійною стигматизацією, як стверджували заявники (див. пункт 200). Не стверджувалося, що на практиці Закон не мав такого ефекту (див., для порівняння, згадане рішення у справі «Анчев проти Болгарії» (Anchev v. Bulgaria), пункт 106). 211. Суд дійшов висновку, що стаття 8 Конвенції є застосовною. … 277. Згідно з твердженнями Верховного Суду та доводами Уряду мета Закону «Про очищення влади» полягала у відновленні довіри до державних установ і захисті демократичної форми правління (див. пункти 92, 245, 246 і 252). Проте цілком можливо, що зазначені цілі могли бути досягнуті шляхом застосування менш суворих заходів як, наприклад, якщо це можливо, відсторонення заявників від їхніх керівних посад після проведення індивідуальної оцінки та, якщо це можливо, переведення на менш відповідальні посади. Далекосяжний характер застосованих до заявників заходів (див. пункт 208) у поєднанні з доволі гострими формулюваннями, використаними у статті 1 Закону «Про очищення влади» щодо цілей Закону (див. пункт 72), порушують питання про те, що деякі із цих заходів принаймні частково були вмотивовані помстою тим, хто асоціювався з попередньою владою. 278. Якби це було так, тоді передбачені Законом «Про очищення влади» заходи могли вважатися не такими, що переслідували законну мету захисту демократичної форми правління, а такими, що підривали цю форму правління у зв`язку з політизацією державної служби, проблемою, для боротьби з якою цей Закон був нібито розроблений (див. доводи Уряду у пункті 235). … 294. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що застосування до заявників передбачених Законом «Про очищення влади» заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки їхньої поведінки. Насправді, ніколи не стверджувалося, що самі заявники вчинили які-небудь конкретні дії, що підривали демократичну форму правління, верховенство права, національну безпеку, оборону або права людини. Вони були звільнені на підставі Закону лише тому, що обіймали певні відносно високі посади державної служби, коли пан Янукович був Президентом України. Подальші твердження про проступки третього заявника не змінюють цього факту (див. пункт 305). … 323. Коротко кажучи, не було доведено, що втручання щодо будь-кого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві. 324. Отже, було порушено статтю 8 Конвенції щодо всіх заявників. …».

Оскільки обстави наведені у рішенні по справі "Полях та інші проти України" аналогічні обставинам у даній справі, то суд вважає за можливе застосувати практику Європейського суду з прав людини (рішення по справі "Полях та інші проти України") як джерело права при вирішенні спору у цій справі.

З матеріалів справи не вбачається вчинення позивачем будь-яких правопорушень.

До суду не надано доказів ознайомлення позивача з оскаржуваним наказом МВС України від 28.10.2014 за №2253о/с «По особовому складу», урахування права позивача на участь у процесі його прийняття.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням приписів ч.2 ст.2 КАС України, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що наказ від 28.10.2014 за №2253о/с «По особовому складу» у частині стосовно ОСОБА_1 , прийнятий МВС України не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не розсудливо, без дотримання принципу рівності перед законом, не пропорційно, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, а отже є не правомірним і підлягає скасуванню.

Відповідно до п.24 «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи матеріали справи, позивач підлягає поновленню на попередній посаді з 29.10.2014, оскільки останнім днем його роботи було 28.10.2014. Протилежне у матеріалах справи відсутнє.

Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 31.12.2007 за №499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ», зареєстрований 12.03.2008 в Міністерстві юстиції України за № 205/14896, втратив чинність 13.12.2016 на підставі наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31.10.2016 за №1131 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких наказів Міністерства внутрішніх справ України», зареєстрованого 21.11.2016 в Міністерстві юстиції України за №1503/29633.

Дана справа розглядається судом більше одного року не з вини позивача.

Враховуючи матеріали справи суд погоджується з позицією позивача про можливість стягнення з МВС України середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Згідно з п.8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого 08.02.1995 постановою Кабінету Міністрів України №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

З огляду на наведене у Довідці ГУ МВС України в Донецькій області №76/1570 від 16.02.2015 про грошове забезпечення позивача, сума середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу позивача за період з 29.10.2014 по 14.12.2020 складає 546811,71 грн. (546811,71 грн. = 15598,84 грн. (за 2014 рік (15598,84 грн. = (3 х 243,74) + (2 х 7433,81 грн.))) + 446028,60 грн. (за 2015-2019 роки (446028,60 грн. = 60 х 7433,81)) + 85184,27 грн. (за 2020 рік (85184,27 = (11 х 7433,81) + (14 х 243,74)))).

Аналогічне застосування норм права здійснено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, зокрема, у: постанові від 17.08.2020 по справі №815/3340/15 (адміністративне провадження №К/9901/5379/19); постанові від 12.12.2018 по справі №826/25887/15 (адміністративне провадження №К/9901/18153/18).

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню. Доводи позивача та відповідача, третьої особи частково не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1 ст.132 КАС України).

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 139, 143, 243-246 КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву за позовом ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання – АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства внутрішніх справ України (01024, м.Київ, вул.Богомольця, буд.10; код ЄДРПОУ 00032684), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (87515, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Італійська, буд.32; код ЄДРПОУ 08592158), про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 28.10.2014 за №2253о/с “По особовому складу” в частині стосовно звільнення з органів внутрішніх справ полковника міліції ОСОБА_1 (М-020363), начальника Червоногвардійського районного відділу Макіївського міського управління Головного управління МВС України в Донецькій області.

Поновити ОСОБА_1 з 29.10.2014 на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника Червоногвардійського районного відділу Макіївського міського управління Головного управління МВС України в Донецькій області.

Стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 29.10.2014 по 14.12.2020 у сумі 546811 грн. 71 коп.

В іншій частині позовної заяви відмовити.

В частині поновлення ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді начальника Червоногвардійського районного відділу Макіївського міського управління Головного управління МВС України в Донецькій області та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць 7433 грн. 81 коп. рішення підлягає негайному виконання.

У стягненні на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Повний текст судового рішення складено 15.12.2020.

Головуючий суддя О.О. Прасов

Суддя Д.В. Татаринов

Суддя М.С. Лазаренко