Рішення № 93535413, 14.12.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2020 року Справа № 280/8630/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Прус Я.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро)

про визнання протиправною та скасування постанови

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (далі – Запорізький ВДВС, відповідач), в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Гончарової Лади Вікторівни від 17.11.2020 про стягнення з позивача виконавчого збору в виконавчому провадженні ВП №63638740 в сумі 10000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві посилається на приписи ст. ст. 10, 27, 39, 74 Закону України «Про виконавче провадження» та вказує, що за своїм змістом виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення, при цьому обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Зауважує, що в даному випадку відповідач виніс постанову про стягнення з позивача виконавчого збору ще до вжиття будь-яких заходів примусового виконання. Так, в постанові про відкриття виконавчого провадження від 17.11.2020 позивачу встановлено строк в 10 робочих днів на виконання рішення суду, але державний виконавець винесла постанову про стягнення виконавчого збору навіть не дочекавшись спливу цього строку. Таким чином, вважає, що постанова про стягнення виконавчого збору в даному випадку не відповідає умовам стягнення виконавчого збору: вона винесена без фактичного виконання виконавчого документа та без вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішення. Зазначає, що відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови не перевірялися обставини моєї обізнаності про наявність судового рішення, яке підлягає виконанню, обставини фактичного виконання або невиконання судового рішення. Сам по собі факт відкриття виконавчого провадження не є достатньою підставою для стягнення виконавчого збору. При цьому, на думку позивача, стаття 40 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає можливість вирішення питання стягнення виконавчого збору саме після закінчення виконавчого провадження, а не його відкриття. На підставі вищевикладеного, просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про стягнення виконавчого збору.

Ухвалою судді від 02.12.2020 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи. Перше судове засідання призначене на 11 грудня 2020 року.

Відповідач позов не визнав, 10 грудня 2020 року до суду надав відзив на адміністративний позов (вх. №60428), у якому стверджує, що виконавчі дії проведено у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», оскільки згідно з вимогами статті 27 Закону державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Таким чином, вказує, що постанова про стягнення виконавчого збору від 17.11.2020 винесена одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження № 63638837 та направлена сторонам виконавчого провадження у відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження». На підставі вищевикладеного, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 11.12.2020 розгляд справи відкладений на 14 грудня 2020 року.

Крім того, представником позивача через канцелярію суду надано письмові пояснення (вх. №60577 від 14.12.2020), у якій додатково наголошує, що у визначений державним виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження строк позивачем було здійснено виселення із будівлі, зазначеної в рішенні Запорізького районного суду від 19.04.2018, при цьому, головний державний виконавець Запорізького районного ВДВС не вчиняла будь-яких дій, спрямованих на примусове виселення позивача. Вважає, що оскільки в даному випадку державний виконавець не вживала заходів примусового виконання рішення про виселення боржника, передбачених ст. 10, 66 Закону України «Про виконавче провадження», то підстави для стягнення виконавчого збору відсутні.

Позивач та представник відповідача у судове засідання не з`явились, проте кожен окремо 14 грудня 2020 року звернулись до суду із заявами (вх. № 60928, № 60927) про розгляд справи без їх участі у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 3 статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Таким чином, суд визнав за доцільне надалі вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

На підставі приписів частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши та дослідивши надані документи, судом встановлені наступні обставини.

17 листопада 2020 року керуючись ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження» головний державний виконавець Запорізького районного ВДВС Гончаровою Л.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №63638740 з примусового виконання виконавчого листа № 317/1541/17 (провадження №2/317/36/2019, виданого 10.11.2020 Запорізьким районним судом Запорізької області про усунення Долинській сільській раді Запорізького району Запорізької області перешкоди у здійсненні права власності щодо об`єкту нерухомого майна - будівлі дитячого садочку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення громадян ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , занесена до господарської книги за місцем реєстрації матері за адресою: АДРЕСА_3 ) з об`єкту нерухомості (будівлі дитячого садка Д), який входить до складу дитячого садочку в АДРЕСА_1 . У резолютивній частині постанови про відкриття виконавчого провадження від 17.11.2020 пунктом 2 також зазначено, що боржнику необхідно виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та пунктом 3 зазначено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 10000,00 грн.

У той самий день, відповідачем у межах виконавчого провадження ВП №63638837 винесено також постанову про стягнення з ОСОБА_1 (боржника) виконавчого збору у розмірі 10000,00 грн. та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 216,28 грн.

Вищевказані постанови разом супровідним листом від 17.11.2020 №27960/5 були направлені 18 листопада 2020 року на адресу позивача рекомендованим листом із повідомленням, про що свідчать копії фіскальний чек, Списку № 556 згрупованих поштових відправлень та поштового конверту.

Вважаючи постанову відповідача про стягнення виконавчого збору протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду про її скасування.

У подальшому, 30 листопада 2020 року позивач звернувся до Запорізького районного ВДВС із заявою, в якій повідомив про добровільне виконання рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 19.04.2018 у справі №317/1541/17 провадження №2/317/36/2019.

Так, 01 грудня 2020 року головним державним Запорізького районного ВДВС Гончаровою Л.В. складений акт при примусовому виконані виконавчого листа № 317/1541/17 (провадження №2/317/36/2019, виданого 10.11.2020 Запорізьким районним судом Запорізької області, за змістом якого вбачається, що здійснений виїзд за адресою: АДРЕСА_1 , з метою перевірки виконання рішення боржником в строк зазначений в постанові про відкриття виконавчого провадження АСВП №63638740 та встановлено, що боржником звільнено приміщення від його майна, домашніх тварин та особистих речей, ключі передано представнику стягувача, проведено фотофіксацію.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Під виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження та примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), в контексті статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1404-VIII) розуміють сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 3 відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Частиною 1 статті 13 Закону №1404-VIII визначено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша). Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої).

Згідно з частиною 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Таким чином, примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору.

Частини 1 та 2 статті 27 Закону встановлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем: Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Суд зазначає, що частиною 4 статті 27 Закону №1404-VIII встановлено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Порядок виконання рішення про виселення боржника визначений статтею 66 Закону №1404-VIII, згідно з якою державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною 6 статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення. У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно державний виконавець виконує його примусово. Державний виконавець призначає день і час примусового виселення, про що письмово інформує боржника. Боржник вважається повідомленим про його примусове виселення, якщо повідомлення надіслано йому за адресою, за якою має здійснюватися виселення, чи іншою адресою, достовірно встановленою державним виконавцем. Відсутність боржника, належним чином повідомленого про день і час примусового виселення, під час виконання рішення про виселення боржника не є перешкодою для його виселення. Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі. Примусове виселення здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції. Про виконання рішення про виселення боржника державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове виселення.

В даному випадку, державним виконавцем одночасно із постановою про відкриття виконавчого провадження 17 листопада 2020 року було винесено постанову про стягнення виконавчого збору в сумі визначеної у постанові про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, у державного виконавця була підстава для винесення спірної постанови, зокрема, постанова про відкриття виконавчого провадження, яка не оскаржена, не скасована в установленому порядку. Доказів протилежного позивачем суду не надано та не наведено.

При цьому, Законом визначено різні підстави як для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, так і для стягнення виконавчого збору, який є окремим виконавчим документом.

В даному випадку позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач не має право стягувати виконавчий збір, оскільки виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи привели до виконання рішення, при цьому обов`язковими умовами стягнення виконавчого збору є: 1) фактичне виконання документа; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень.

Відповідно до частини 5 статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується:

за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень";

за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

у разі виконання рішення приватним виконавцем;

за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом .

Разом із тим, слід зазначити, що стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору.

При цьому, приписи статті 27 вказаного Закону №1404-VIII містять вичерпний перелік підстав та умови, за якими виконавчий збір не стягується, які у даному випадку не доведені суду.

Щодо посилань позивача на добровільне виконання рішення протягом 10 днів суд вказує на те, що вказані обставини можуть бути підставою для закінчення виконавчого провадження у відповідності до пункту 9 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII (фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом), проте не скасування постанови про стягнення виконавчого збору.

Стосовно посилання представника позивача на ту обставину, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є виконавчим документом, а отже може бути пред`явлена до примусового виконання окремо від виконавчого провадження ВП №63638837, суд наголошує, що постанова про стягнення виконавчого збору у даному випадку в окреме виконавче провадження не виділялось, виконавче провадження ВП №63638837 як вказано вище, на теперішній час не є завершеним. В межах даної справи жодні постанови, які свідчили б про факт примусового виконання постанови про стягнення виконавчого збору, як окремого виконавчого документи не оскаржується, представником позивача не надані.

При цьому, частиною 3 статті 40 Закону №1404-VIII передбачено, зокрема що у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Аналогічні приписи містить "Інструкції з організації примусового виконання рішень", затвердженої наказом Міністерством юстиції України від 02.04.2012 №512/5.

Аналізуючи норми вищенаведеного законодавства з примусового виконання судових рішень, суд робить висновок, що примусове виконання судового рішення розпочинається з моменту прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження, якщо інше не передбачено законом. Під час вчинення виконавчих дій виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначається про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому, норми статті 27 вказаного Закону містять вичерпний перелік підстав та умови за якими виконавчий збір не стягується, зокрема, визначено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 цього Закону, за умови, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі №825/739/17, від 22.02.2018 №816/823/17.

В зв`язку з вищенаведеним, суд дійшов висновку про правомірність прийнятої відповідачем оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору, що доводами позовної заяви та матеріалами справи не спростовується.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та довів правомірність прийнятого рішення, а тому викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір не підлягає відшкодуванню, оскільки в задоволенні позову було відмовлено.

Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 287, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Запорізького районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (69114, м. Запоріжжя, вул. Героїв 93-ї бригади, буд.16а, код ЄДРПОУ 35036905) про визнання протиправною та скасування постанови відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом десяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак