Рішення № 93535297, 14.12.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 грудня 2020 року (о 14 год. 15 хв.)Справа № 280/6829/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

28.09.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дій відповідача по припиненню нарахування і виплати пенсії та скасувати рішення про припинення виплати пенсії;

зобов`язати відповідача поновити виплату поточної пенсії;

стягнути з відповідача заборгованість із невиплаченої пенси за весь минулий період;

встановити судовий контроль за виконанням постановленого судового рішення, відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язавши відповідача, не на користь якого може бути ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк суду звіт про виконання судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи та на даний час перебуває на пенсійному обліку у відповідача. Вказує, що відповідачем з невідомих причин припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її конституційне право на пенсійне забезпечення. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 05.10.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

04.11.2020 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 52847), в якому зазначає, що перелік підстав для припинення виплати пенсії, визначений ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами. З посиланням на Постанови Кабінету міністрів України від 01.10.2014 № 509; від 05.11.2014 № 637; від 12.08.2015 року № 615 та від 30.09.2015 №788 зазначає, що на підставі отриманих списків тривало відсутніх, за місцем проживання, одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб, виплату пенсії позивачу було припинено. Наразі за поновленням виплати пенсії до відповідача з відповідними документами позивач не зверталась. Крім того вважає, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, оскільки про порушення своїх прав позивач дізналася ще у 2018 року, оскільки пенсія носить щомісячний регулярний характер, а до суду звернулась тільки у серпні 2020 року. З урахуванням вищезазначеного просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

У період часу з 30.11.2020 по 11.12.2020 суддя Калашник Ю.В. була відсутня на роботі, що підтверджується довідкою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.12.2020, у зв`язку із чим рішення у повному обсязі складено та підписано 14.12.2020.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 , дата видачі 23.01.1995 (а.с.7).

Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області як внутрішньо переміщена особа згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» на підставі довідки від 16.11.2017 № 0000407098 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Зареєстрованим місцем проживання позивача є: АДРЕСА_1 , фактичним місцем проживання є АДРЕСА_2 .

Пенсія за віком позивачу виплачена по липень 2018 року включно, про що свідчить довідка про доходи № 1361 3530 7936 1323, надано представником відповідача.

Листом від 03.08.2020 № 6699-632/Г-02/3-0800/20 відповідач повідомив позивача про те, що за матеріалами електронної пенсійної справи з 01.08.2018 виплату пенсії було призупинено на підставі рішення Комісії від 31.07.2018 № 6-14 (а.с.8).

Вважаючи такі дії відповідача щодо припинення виплати пенсії протиправними, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розроблений на розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

З наданого до матеріалів адміністративної справи відзиву судом встановлено, що на підставу не здійснення позивачу пенсійних виплат за період з 01.05.2018 по 31.10.2018 територіальний орган Пенсійного фонду посилається на приписи Постанов Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 та від 05.11.2014 №637, тощо.

Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Як встановлено судом, виплата пенсії позивачу припинена відповідачем у зв`язку з прийняттям Комісією управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарському району рішення № 6-14 від 31.07.2018.

Водночас, статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.

Що ж стосується рішення Комісії № 6-14 від 31.07.2018, то воно не є таким рішенням у розумінні частини першої статті 49 Закону № 1058-IV.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на пріоритетність застосування вимоги статті 49 Закону № 1058-IV, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 по справі №805/402/18 Провадження № 11-644асі18.

Згідно з частинами першою та другою статті 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії").

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від асигнувань на виплату таких коштів.

Відповідачем не доведено правомірність не здійснення пенсійних виплат позивачу з серпня 2018 року, в порядку встановленому Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Під час розгляду справи статус позивача, як пенсіонера, та правильність нарахування розміру пенсії відповідачем не оспорюється. При цьому, припинення виплати пенсій відбулось всупереч чинного законодавства, внаслідок чого ОСОБА_3 був позбавлений можливості отримати з вини відповідача належної йому пенсії з січня 2017 року.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної дії щодо припинення (призупинення) виплати позивачу пенсії з 01 серпня 2018 року і по теперішній час виплату пенсії позивачу не поновлено, тому правильним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо припинення (призупинення) виплати позивачу пенсії з 01 серпня 2018 року та зобов`язання ГУ ПФУ в Запорізькій області поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01 серпня 2018 року, а також виплатити заборгованість яка виникла з 01 серпня 2018 року.

Посилання відповідача на те, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даної позовною заявою суд не приймає, оскільки відповідно до ч.2 ст.46 Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної в постанові від 19.06.2018 по справі №646/6250/17 на спірні правовідносини не розповсюджується 6-ти місячний строк звернення до суду.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Конструкція вказаної правової норми свідчить про те, що це є правом суду, а не імперативним обов`язком.

З огляду на обставини справи, суд не вбачає підстав в даному випадку для застосування ст. 382 КАС України.

Крім того, гарантія виконання судового рішення забезпечується також положеннями ст. 14 КАС України, відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Позивачем не надано доказів того, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення.

Таким чином, у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

З підстав викладених вище позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч.1 ст.143 КАС України.

За приписами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що ухвалою судді від 05.10.2020 позивачу відстрочено сплату судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь Державного бюджету України судового збору у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо припинення з 01.08.2018 виплати пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та виплатити заборгованість, яка виникла з 01.08.2018.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 14.12.2020.

Суддя Ю.В. Калашник