Рішення № 93534933, 14.12.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2020 р. Справа№200/8783/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Циганенка А.І., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини 1472 Маріупольський загін морської охорони Регіонального Управління морської охорони Державної прикордонної служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2020 року шляхом надіслання поштою позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Військової частини 1472 Маріупольський загін морської охорони Регіонального Управління морської охорони Державної прикордонної служби України, у якому просив:

- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2019 року по 14 серпня 2020 року у розмірі 215437,20 гривень;

- стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 50000,00 гривень.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем рішення Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року по справі 200/13726/19-а виконано частково. 31 липня 2020 року на користь позивача сплачено 30981,87 гривень грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 14 серпня 2020 року виплачена індексація грошового забезпечення у розмірі 30954,24 гривень, однак на теперішній час не виплачена компенсація втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог, просив суд відмовити у їх задоволенні повністю. Обґрунтовуючи заперечення проти позову відповідач зазначив, що остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 30 липня 2020 року одразу після надходження відповідних асигнувань, а 14 серпня 2020 року виплачена компенсація втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Відповідач вважає, що відсутні підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, оскільки вказана норма не передбачає права на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, яка її сума була встановлена судом.

25 вересня 2020 року відкрито провадження у справі та її розгляд призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

25 вересня 2020 року від відповідача витребувані докази.

26 жовтня 2020 року стягнуто з Військової частини 1472 Маріупольський загін морської охорони Регіонального Управління морської охорони Державної прикордонної служби України штраф за неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, та неподання таких доказів без поважних причин суб`єктом владних повноважень в розмірі 6306,00 гривень.

05 листопада 2020 року ухвалу про застосування заходів процесуального примусу від 26 жовтня 2020 року скасовано.

20 листопада 2020 року ухвалою суду позовна заява була залишена без руху і позивачу був наданий строк для усунення недоліків.

14 грудня 2020 року поновлено строк звернення до суду та продовжено розгляд справи.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 12 травня 2015 року, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій (а.с. 10).

Відповідно до витягу із наказу командира 23 загону морської охорони Регіонального управління морської охорони Державної прикордонної служби України від 01 серпня 2019 року №206-ОС старшого мічмана ОСОБА_1 , начальника складу відділення ракетного та артилерійського забезпечення відділу матеріально-технічного забезпечення, який наказом командира 23 загону морської охорони від 27 червня 2019 року №181-ос звільнений в запас на підставі підпункту «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення (а.с.13).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2020 року по справі №200/13726/19-а, яке набрало законної сили 10 червня 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено: визнано протиправними дії військової частини 1472 Маріупольського загону морської охорони Регіонального управління морської охорони Адміністрації державної прикордонної служби України протиправними щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2019 року; зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 зазначену грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки; зобов`язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІП «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, у зв`язку з невиплатою грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2019 року, зобов`язано Регіональне управління морської охорони Адміністрації Державної прикордонної служби України здійснити фінансування військової частини 1472 щодо виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік та компенсацію втрати частини доходів, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 серпня 2019 року.

31 липня 2020 року позивачу виплачена компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки (а.с. 73).

14 серпня 2020 року позивачу виплачена компенсація втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки (а.с.75).

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 серпня 2019 року по 14 серпня 2020 року у розмірі 215437,20 гривень, суд зазначає наступне.

Підстави виникнення, проходження і припинення військової служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), та вказує у рішенні відповідні доводи.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану нею суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

При цьому, норми КЗпП України не поширюються на військовослужбовців в частині порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яким врегульовано оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому за аналогією закону до спірних відносин слід застосувати норми статей 116, 117 КЗпП України, та поширити останні на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Як встановлено під час судового розгляду, при звільненні відповідач не провів повного розрахунку з позивачем. За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів статті 117 КЗпП України.

Середній заробіток працівника згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про оплату праці» визначається за правилами, закріпленими у «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року (далі - Порядок № 100).

Із пункту 5 цього Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 1, 2 пункту 8 вказаного Порядку).

Оскільки останній день перебування позивача на службі був 01 серпня 2019 року, обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний 01 серпня 2019 року.

З матеріалів справи вбачається, що 31 липня 2020 року позивачу виплачена компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки. Компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 роки не входить до сум, які мають бути виплачені позивачу у день звільнення працівника.

Таким чином, позивачем невірно вказана дата, по яку має бути стягнуто середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Зі змісту архівної відомості, виданої Маріупольським загоном морської охорони Державної прикордонної служби, від 12 серпня 2020 року №134, вбачається, що грошове забезпечення позивача за останні два місяці (червень-липень 2019 року), що передували звільненню, складало 34016,15 гривень (а.с. 14).

Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення становитиме 557,64 гривень (34016,15 гривень/61 (кількість днів)).

В період з 01 серпня 2019 року (дата звільнення позивача) по 31 липня 2020 року (день виплати компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки) відповідачем не виплачена позивачу сума компенсації за невикористану відпустку за 2015-2019 роки в сумі в сумі 30981,87 гривень.

Суд вважає, що наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 КЗпП України.

Суд при визначенні розміру відшкодування позивачу за час затримки розрахунку бере до уваги розмір несплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, а також те, що фінансування відповідача здійснюється з державного бюджету.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 825/325/16.

Сума середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані додаткові відпустки по день фактичного розрахунку (дата прийняття судового рішення) складається з наступного розрахунку:

366 х 557,64 = 204096,24 гривень, де 366 - кількість днів затримки, 557,64 гривень -середньоденне грошове забезпечення.

Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні набагато перевищує розмір невиплаченої суми.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з конкретних обставин справи, принципів законності та справедливості, суд дійшов висновку, що сплаті на користь позивача підлягає частина середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі, що складає 5000,00 гривень, яка буде співмірною з урахуванням розміру суми по компенсації та частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком у тому числі, й щодо періоду за який вона підлягає сплаті.

Стосовно вимог позивача про стягнення моральної шкоди суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Отже, в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Всупереч вимог статей 77, 78 КАС України позивач не подав доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань, або втрат немайнового характеру, обґрунтування розміру заявленої моральної шкоди, а також інші обставини, що мають значення для вирішення цієї вимоги, а тому позовні вимоги про стягнення моральної шкоди не підлягають задоволенню.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги підлягають задоволенню частково: з відповідача слід стягнути на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 5000,00 гривень, в задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди слід відмовити.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 159, 241-246, 250, 251, 255, 291, 295, 297, 371, 382, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Тальнівським РВ УМВС України в Черкаській області 15.01.1997, РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини 1472 Маріупольський загін морської охорони Регіонального Управління морської охорони Державної прикордонної служби України (місцезнаходження: 87510, Донецька область, м. Маріуполь, Приморський бульвар, 24, код ЄДРПОУ 14321541) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини 1472 Маріупольський загін морської охорони Регіонального Управління морської охорони Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (не виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки з 01 серпня 2019 року по 31 липня 2020 року) в сумі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складений 14 грудня 2020 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Донецького окружного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Суддя А.І. Циганенко