Рішення № 93534808, 11.12.2020, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2020 р. Справа№200/9325/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Бєломєстнова О.Ю.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

08.10.2020 року позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (ЄДРПОУ: 40109058, місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, проспект Нахімова, 86), у якій просить:

- визнати протиправними дії та скасувати висновок Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відмову в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням втрати працездатності без визначення групи інвалідності за травмою, отриманою 22.02.2017 року;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області повторно розглянути заяву від 10.07.2020 року про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням втрати працездатності без визначення групи інвалідності за травмою, отриманою 22.02.2017 року, підготувати висновок про її призначення, видати наказ про виплату такої допомоги та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням втрати працездатності без визначення групи інвалідності за травмою, отриманою 22.02.2017 року, відповідно до вимог Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) та втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 року № 4 у розмірі визначеному пунктом 5 розділу 1 статті 99 Закону України ”Про Національну поліцію”.

В обґрунтування вимог позивач зазначила, що 22.02.2017 року вона - капітан поліції, старший дільничний офіцер поліції сектору превенції Селидівського ВП Покровського ВП ГУНП в Донецькій області під час добового чергування на території обслуговування у м.Гірник Донецької області отримала травму. Вказана травма була отримана у зв`язку з падінням на сідниці та спину, підсковзнувшись на льоді під вагою спецзасобів (бронежилету, автоматичної зброї та кевларового шолома). Внаслідок цього вона перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, після чого 10.09.2017 року приступила до роботи.

В період з 13.01.2020 року по 31.01.2020 року вона проходила медичну військово-лікарську комісію, якою її визнано непридатною до служби в поліції. У звязку з цим наказом ГУ НП в Донецькій області від 14.02.2020 року № 59 о/с її звільнено за п.2 ч.1 ст. 77 Закону України “Про Національну поліцію” (через хворобу) з 17.02.2020 року.

Крім того, згідно довідки Обласної медико-соціальної експертної комісії № 1 про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 26.05.2020 року їй станом на 17.02.2020 року (день звільнення) встановлено первинно, одноразово по сукупності 30% втрати працездатності, у тому числі за травмою 2017 року - 20%. У зв`язку з наведеним 10.07.2020 року вона звернулася до відповідача з проханням виплатити їй одноразову грошову допомогу.

Письмовим повідомленням відповідача від 26.08.2020 року було позивача було сповіщено про затвердження висновку про відмову їй у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності без визначення групи інвалідності. Обгрунтування полягало в тому, що за результатами огляду МСЕК їй було визначено ступень втрати професійної працездатності без визначення інвалідності, та за виплатою допомоги вона звернулася вже після звільнення з органів поліції.

З даними діями відповідача позивач не згодна повністю та вважає, що порушено її право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки рішення про відмову прийняте з порушенням строків, визначені у ньому підстави для відмови не передбачені статтею 101 Закону України “Про Національну поліцію”. Також посилається на відсутність можливості проходження МСЕК до звільнення, встановлення ступеню втрати працездатності на дату, коли вона ще перебувала на службі в Національній поліції.

Окремо позивач звертає увагу на відсутність у ч.5 п.1 ст. 97 Закону України “Про Національну поліцію” такої вимоги для виплати одноразової грошової допомоги, як продовження служби у поліції. Законом не встановлені будь-які обмеження для звернення позивача за отриманням такої виплати.

Ухвалою суду від 12.10.2020 року було відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Відповідачем через відділ діловодства та документообігу суду у строки, встановлені судом, був наданий відзив на адміністративний позов. З нього вбачається, що травма позивачем отримана 22.02.2017 року, звільнили позивача 14.02.2020 року, а огляд МСЕК, на якому встановлено відсоток втрати нею професійної працездатності проводився 26.05.2020 року. Тобто ступень втрати професійної працездатності без визначення інвалідності позивачу встановлена після звільнення.

Статтею 97 Закону України “Про Національну поліцію” з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 22.04.2020 року по справі №3-326/2019 визначені категорії осіб, яким можливі виплати одноразової грошової допомоги. Позивач не належить до жодної з них. Тому відповідач вважає, що ГУНП в Донецькій області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Позивачем засобами електронного зв`язку була надана відповідь на відзив, з якої вбачається, що вона вважає доводи відповідача необгрунтованими та такими, що спрямовані на те, щоб уникнути взагалі будь-якого відшкодування. Відповідач на думку позивача жодним чином не вказує на відсутність у неї законних підстав для отримання ОГД, бо вказана допомога є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, яка призначається і виплачується особам, які за Законом мають право на її отримання у випадках передбачених ч. 1 ст. 97 Закону України “Про Національну поліцію”.

Також 27.11.2020 року позивачем засобами електронного зв`язку були надані додаткові пояснення, у яких він вказує на недосконалість правового регулювання спірних правовідносин, а також наводить доводи, аналогічні позовній заяві та відповіді на відзив.

27.11.2020 року відповідачем через відділ діловодства та документообігу суду були надані заперечення, які за змістом є аналогічними раніше поданому відзиву на позовну заяву.

Дослідивши подані сторонами документи, суд встановив наступне.

07.11.2015 року позивач була прийнята на службу в Національну поліцію України, що підтверджується записом в її трудовій книжці серії НОМЕР_2 .

22.02.2017 року з позивачем - капітаном поліції, старшим дільничним офіцером поліції сектору превенції Селидівського відділення поліції Покровського відділу поліції ГУ НП в Донецькій області стався нещасний випадок (падіння під час пересування) при виконанні службових обов`язків, внаслідок якого вона отримала тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забою крижового відділу хребта. Це підтверджується актом форми Н-1 від 22.04.2017 року про нещасний випадок та актом форми Н-5 від 22.04.2017 року розслідування нещасного випадку, що стався 22.02.2017 року.

Згідно довідки Державної установи “Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області” від 31.01.2020 року № 33/25/06-29 позивач з 13.01.2020 року по 31.01.2020 року проходила медичну (військово-лікарську) комісію, за наслідками чого складено свідоцтво про хворобу № 44/СНП від 31.01.2020 року.

Наказом ГУНП в Донецькій області № 59 о/с від 14.02.2020 року майора поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

Відповідно до довідки Обласної медико-соціальної експертної комісії № 1 м.Краматорськ про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках Серії 12ААА №032475 від 26.05.2020 року позивачу станом на 17.02.2020 року встановлено первинно, одноразово по сукупності 30% втрати працездатності: 20% травма, отримана під час виконання службових обов`язків у період участі в АТО, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій і Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, із захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України; 10% травма, пов`язана з виконанням службових обов`язків.

10.07.2020 року позивач звернулася до ГУНП в Донецькій області з заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з втратою працездатності.

У відповіді відповідача на вказану заяву позивача від 23.07.2020 року зазначено, що після перевірки актів, підписання заяв та повернення матеріалів до управління кадрового забезпечення ГУНП в Донецькій області матеріали для вирішення питання щодо призначення одноразової грошової допомоги буде направлено до управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНП в Донецькій області.

Листом ГУНП в Донецькій області від 26.08.2020 року повідомлено позивачу, що виходячи з наданих документів, під час огляду МСЕК останній було визначено ступінь втрати професійної працездатності без визначення інвалідності вже після її звільнення з органів поліції. Оскільки законні підстави для виплати позивачу ОГД відповідно до ст. 97 Закону України ”Про Національну поліцію” відсутні, керівництвом ГУНП в Донецькій області затверджено висновок про відмову їй у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у разі втрати працездатності.

Як вбачається зі складеного відповідачем висновку від 14.08.2020 року, позивачу в призначені грошової допомоги відмовлено у зв`язку з тим, що ст. 97 Закону України ”Про Національну поліцію” не передбачено підстави для виплати одноразової грошової допомоги у разі отримання травми, наслідком якої є часткова втрата працездатності без визначення поліцейському інвалідності після його звільнення з поліції.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 17 Закону України “Про Національну поліцію” від 2 липня 2015 року №580-VIII (надалі - Закон №580) визначено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.

Відповідно до п.2 частини 1, частини статті 77 того самого Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції. Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

З наведеного слідує, що у випадку звільнення, у тому числі через хворобу, особа втрачає статус поліцейського з дати, що зазначається у наказі про звільнення.

Підстави для виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - ОГД) врегульовані статтею 97 Закону №580 та Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, що затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України 11.01.2016 № 4 (у редакції наказу 21.09.2017 № 788), що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 р. за № 163/28293 (надалі - Порядок).

Згідно з ч. 1 статті 97 Закону №580 одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання.

Аналіз наведених у ч.1 статті 97 Закону №580 шести підстав виплати ОГД дозволяє систематизувати їх у три групи, кожна з яких містить по дві підстави.

Першу групу складає випадок смерті (загибелі) поліцейського. До цієї групи належать наведені у п.1 та 2 частини 1 статті 97 Закону №580 випадки:

1) загибелі поліцейського, що настала внаслідок протиправних дій третіх осіб, або під час учинення дій, спрямованих на рятування життя людей або усунення загрози їхньому життю, чи в ході участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або смерті поліцейського внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого за зазначених обставин;

2) смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції.

Другу групу складають випадки визначення поліцейському інвалідності. Вони передбачені п. 3 та 4 частини 1 статті 97 Закону №580:

3) визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті;

4) визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.

До третьої групи належать випадки отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності, що наведено у п. 5 та 6 частини 1 статті 97 Закону №580:

5) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності;

6) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності.

Позивач стверджує, що належить до останньої групи наведених вище підстав виплати ОГД - його випадок передбачений п. 5 частини 1 статті 97 Закону №580.

Конституційним Судом України при ухваленні рішення від 22 жовтня 2020 року № 12-р/2020 розглядалося питання відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 4 частини першої статті 97 Закону України „Про Національну поліцію“.

Як зазначено у пункті 2.7 цього рішення, наведені положення Закону № 580 свідчать про те, що у частині першій статті 97 Закону № 580 застосовано диференційний підхід щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги, який враховує, наскільки тісно пов`язаний соціальний ризик, що настав, із виконанням поліцейським найважливіших завдань, які покладаються на Національну поліцію України. У зв`язку із цим іншими є також порядок для нарахування відповідних соціальних виплат та їх розмір, який підлягає призначенню та виплаті.

Встановлені статтею 99 Закону №580 розміри ОГД підтверджують зазначену диференціацію та відображають тяжкість наслідків соціального ризику, що настав для поліцейського та членів його сім`ї.

Так, у випадку смерті (загибелі) поліцейського (п. 1, 2 ч.1 ст. 97 Закону №350) розмір ОГД складає 500 та 250 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату. У випадку визначення поліцейському інвалідності (п. 3, 4 ч.1 ст. 97 Закону №350) - 250, 200, 150 та 120, 90, 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату - залежно від підстави та групи інвалідності. У разі часткової втрати поліцейським працездатності без визначення інвалідності (п. 5, 6 ч.1 ст. 97 Закону №350) - 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату.

Зазначеним вище рішенням Конституційного Суду України встановлення такої градації, а також різного порядку отримання одноразової грошової допомоги визнано таким, що не допускає невиправданих винятків із конституційного принципу рівності, не містить ознак дискримінації при реалізації поліцейськими права на соціальний захист, є домірним, має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету.

Позивач наполягає на відсутності серед умов виплати ОГД третій з наведених груп обов`язкової наявності статусу поліцейського (продовження перебування на службі в поліції) на момент встановлення ступеню втрати працездатності. Єдиною умовою вказаної виплати на думку позивача є те, що часткова втрата працездатності без визначення інвалідності є наслідком отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час проходження служби в поліції. Позивач вважає, що має право на отримання ОГД безвідносно того, перебував чи ні він на службі в поліції на час встановлення ступеню втрати працездатності чи звернення за її виплатою. Визначальним для такої виплати є лише зв`язок між втратою працездатності та проходженням на той час особою служби в поліції.

Суд не погоджується з такими висновками позивача з наступних підстав.

Як вже зазначалося, ОГД виплачується особам, що перелічені у пунктах 3-6 частини 1 статті 97 Закону №580 у випадку втрати ними працездатності. Спільною рисою цих осіб є менша працездатність після поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із проходженням служби, ніж до такого поранення (контузії, травми або каліцтва).

При цьому осіб, виплата яким передбачена пунктами 3, 4 частини 1 статті 97 Закону №580, вирізняє від групи, до якої відносить себе позивач, їх належність до “осіб з інвалідністю”.

За приписами статей 2, 3 Закону України “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Інвалідність як міра втрати здоров`я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними трудових обов`язків, визначають вказані комісії на підставі п.п. 1 п. 11 Положення про медико-соціальну експертизу та п. 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності (затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317) з урахуванням Рекомендацій для практичного використання інструкції "Критерії встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках, особливостей працевлаштування хворих та інвалідів" (затверджені наказом МОЗ України N 238 від 05.08.99р.).

Згідно з ними такий ступень визначає групи інвалідності. Зокрема до 2, 3 груп належать особи із значним (65-80%) та помірно вираженим (30-60%) обмеженням працездатності. У випадку відсутності підстав для висновку про стійку втрату працездатності або недостатність ступеню такої втрати, інвалідність не визначається.

Повертаючись до осіб, яким може бути виплачена ОГД, можливо дійти висновку про їх диференціацію також у залежності від тяжкості наслідків соціального ризику, що настав для поліцейського:

особи із значним та помірно вираженим обмеженням працездатності визнаються інвалідами та отримують ОГД у більшому розмірі (п. 3, 4 ч.1 ст. 97 Закону №580);

особи з меншим ступенем втрати працездатності, недостатнім для визначення інвалідності, отримують ОГД у меньшему розмірі (п. 5, 6 ч.1 ст. 97 Закону №580).

Крім того, відрізняються й інші обовязкові умови виплати ОГД, зокрема строк, протягом якого встановлюється ступень втрати працездатності. Для осіб, що перелічені у п.3, 4 ч.1 ст. 97 Закону №580 він становить шість місяців після звільнення з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті. Визначення такого строку за висновком, що наведений у п. 2.8 рішення Конституційного Суду України від 22 жовтня 2020 року № 12-р/2020, зумовлено потребою встановлення в розумні строки безпосереднього зв`язку між виявленням в особи захворювання (поранення, контузії, травми або каліцтва), несумісного з подальшим проходженням служби, та встановленням їй інвалідності згідно з документами, що стали підставою для її звільнення (рішення медичної (військово-лікарської) комісії про непридатність до служби в поліції).

Зазначених обов`язкових умов не наведено у положеннях п. 5, 6 частини першої статті 97 Закону № 580 щодо реалізації права на одноразову грошову допомогу поліцейським, який отримав часткову втрату працездатності без визначення йому інвалідності.

Однак, їх відсутність не свідчить про нічим не обмежене спірне право позивача.

Зазначене вище правове регулювання дає підстави обмежувально тлумачити норму п.5 частини першої статті 97 Закону № 580 як таку, що дозволяє претендувати на виплату ОГД тільки поліцейським, тобто особам, які проходять службу в Національній поліції.

Якщо погодитися з доводами позивача про відсутність будь-яких додаткових умов у приписах п. 5 частини 1 статті 97 Закону № 580, таким чином буде закладено відмінне поводження стосовно поліцейських, у яких встановлена інвалідність, порівняно із поліцейськими, які отримали часткову втрату працездатності. При цьому вони перебувають в однакових обставинах - їх здоров`ю заподіюється шкода внаслідок здійснення конституційної функції щодо забезпечення державної безпеки, а ступінь такої шкоди може бути навіть більшим. Очевидним є те, що інвалідність підтверджує більший ступінь втрати професійної працездатності і є не меншим соціальним ризиком, ніж, власне, часткова втрата працездатності.

Поліцейські із підтвердженою інвалідністю не можуть перебувати у більш невигідному становищі в аспекті додаткових обтяжень щодо порядку реалізації ними права на одноразову грошову допомогу, ніж ті поліцейські, які отримали часткову втрату працездатності.

Запровадження обтяжень щодо підстав звільнення та строку встановлення інвалідності з моменту звільнення для поліцейських з підтвердженою інвалідністю визнано таким, що відповідає Конституції України рішенням Конституційного Суду України від 22 жовтня 2020 року № 12-р/2020.

На думку Конституційного Суду України встановлений у пункті 4 частини першої статті 97 Закону № 580 порядок отримання одноразової грошової допомоги не допускає невиправданих винятків із конституційного принципу рівності, не містить ознак дискримінації при реалізації поліцейськими права на соціальний захист, є домірним, має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету.

Конституційний Суд України у рішенні від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 також зазначив, що рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної юридичної системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у актах міжнародного права з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Загальній декларації прав людини 1948 року (статті 1, 2, 7), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (стаття 14) та Протоколі № 12 до Конвенції (стаття 1), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 26) (абзац четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Європейський суд з прав людини вказував, що відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною метою. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (§ 49 рішення у справі „Пічкур проти України“ від 7 листопада 2013 року (заява № 10441/06).

Адміністративний суд у даній справі не може допустити практики правозастосування, в результаті якої будуть мати місце невиправдані винятки із конституційного принципу рівності (про небезпеку якої зазначено в окремій думці суддів Конституційного Суду України Городовенка В.В., ОСОБА_2 , ОСОБА_3 стосовно Рішення Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 4 частини першої статті 97 Закону України „Про Національну поліцію“).

За умови обмежувального тлумачення положень п. 5, 6 частини 1 статті 97 Закону №580 реалізація поліцейськими права на соціальний захист не буде містити ознак дискримінації. Адже більш вигідне поводження з поліцейськими, які звільнені з визначенням інвалідності, у порівнянні з поліцейськими, часткова втрата працездатності яких недостатня для визначення їм інвалідності, є домірним та розумно обгрунтованим.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що висновок про відмову в призначенні та виплаті ОГД відповідач прийняв с порушенням місячного строку, встановленого п.1 розділу IV Порядку.

Згідно з нормами цього пункту у місячний строк з дня реєстрації документів, зазначених у пунктах 4, 5 розділу ІІІ, фінансові підрозділи готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, за встановленою формою. У разі надсилання запитів до інших органів (підрозділів) поліції, підприємств, установ, організацій, заявника, строк підготовки висновку про призначення ОГД, може бути продовжено, до отримання відповідної інформації, для його належного оформлення, але не більш як на два місяці з дня відправлення запиту.

Рішення про призначення виплати ОГД приймається керівником органу поліції або навчального закладу у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п`ятнадцятиденний строк з дня затвердження висновку, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням заявника із зазначенням підстав такої відмови.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.07.2020 позивач звернулася до ГУ Нацполіції в Донецькій області із заявою та відповідними документами, які отримані відповідачем 15.07.2020 року. Листом від 23.07.2020 позивачеві було повідомлено, що необхідна перевірка та засвідчення поданих ним документів, для чого направлені відповідні запити.

У такому випадку строк підготовки висновку про призначення ОГД, може бути продовжено не більш як на два місяці з дня відправлення запиту.

Висновок щодо позивача підготовлений фінансовим підрозділом та затверджений начальником ГУ Нацполіції в Донецькій області 14.08.2020 року, повідомлення про відмову у виплаті ОГД оформлене листом від 26.08.2020 року. З цього слідує, що відповідачем прийняті рішення та вчинені дії у спірних правовідносинах без порушення строків, визначених Порядком.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на п.5 розділу І Порядку, яким встановлено, що ОГД не призначається і не виплачується за наявності підстав, визначених статтею 101 Закону №580.

Згідно з положеннями цієї статті, призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком: а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням; б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом); г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги.

Дана норма підлягає застосуванню у випадку, коли право на одержання ОГД у особи виникло, але пов`язано з переліченими у ній обставинами. Якщо ж таке право не виникає в силу інших підстав, відмова у виплаті ОГД може вчинятися без урахування положень вказаної статті. Таке правове регулювання обумовлене неможливістю передбачити у Законі всі випадки, за яких виплата коштів не відбувається. Закритий перелік випадків, за яких ОГД не визначається та не виплачується, не обмежує відповідача у визначенні інших підстав відповідної відмови, оскільки Законом №580 відповідна заборона не встановлена.

Також суд не приймає до уваги доводи позивача про відсутність у неї можливості проходження МСЕК до звільнення з поліції.

Пунктом 3 частини 1 розділу ІІ Порядку днем виникнення права на отримання ОГД у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності визначена дата видачі довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках.

Передбачений пунктом 5 розділу ІІІ Порядку перелік документів, які поліцейський подає для виплати ОГД у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності передбачає: 1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням втрати працездатності; 2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках); 3) довідку органу, установи, організації, підрозділу, яким попередньо було здійснено виплату ОГД із зазначенням підстави та дати її призначення, розміру виплати (у разі отримання такої виплати); 4) копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією; 5) копію постанови відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання.

З наведеного слідує, що оформлення МСЕК документу про визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках є обов`язковим для реалізації права на одержання ОГД.

Водночас, пунктом 3 Положення про медико-соціальну експертизу, яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 р. № 1317 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112 (Офіційний вісник України, 2004 р., № 35, ст. 2337), висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров`я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків, суду чи прокуратури.

Позивачем у відповідності до статей 9, 77 КАС України не доведена наявність об`єктивних перешкод для звернення до МСЕК з метою визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках до звільнення з поліції. Правова оцінка таких можливих перешкод виходить за межі предмету спору у справі, що розглядається.

Як вже зазначалося, днем виникнення права на отримання ОГД у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата видачі довідки про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках. Зважаючи на це, для його реалізації юридичне значення має не тільки дата, на яку встановлено ступінь втрати працездатності у відсотках, а й дата такого встановлення. Враховуючи це суд не приймає до уваги доводи позивача про встановлення йому дати втрати працездатності 17.02.2020, тобто до його звільнення з поліції. Для виплати ОГД цього факту недостатньо.

Наведені у додаткових поясненнях від 26.11.2020 року аргументи позивача повторюють доводи позовної заяви та містять загальні зауваження щодо недосконалості правового регулювання механізму страхування поліцейських. Частина цих зауважень не стосуються предмету спору, оскільки не входить до компетенції відповідача.

Щодо посилання позивача на недотримання відповідачем строків подання відзиву на позовну заяву слід зазначити, що відповідно до ч.4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову. Така кваліфікація має відбуватися з урахуванням усіх обставин справи, у тому числі дій сторони, що передували зверненню до суду. З матеріалів справи вбачається, що відповідач активно заперечував проти виплати ОГД позивачу, під час розгляду справи надавав до суду відповідні заяви (відзив, заперечення). Для вирішення даного спору суду достатньо доказів та інформації, наданих позивачем, а тому час надання відповідачем заяв по суті у даному випадку значення не має.

Зважаючи на наведене суд дійшов висновку, що незважаючи на підстави звільнення, з дати, яка зазначена у наказі про звільнення, позивач втратив право на отримання ОГД, що обумовлює відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», тому судові витрати стягненню (відшкодуванню) не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 78, 90, 139, 205, 244-246, 287, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання протиправними дій та скасування висновку Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відмову в призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням втрати працездатності без визначення групи інвалідності за травмою, отриманою 22.02.2017 року; зобов`язання Головного управління Національної поліції в Донецькій області повторно розглянути заяву від 10.07.2020 року про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням втрати працездатності без визначення групи інвалідності за травмою, отриманою 22.02.2017 року, підготувати висновок про її призначення, видати наказ про виплату такої допомоги та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням втрати працездатності без визначення групи інвалідності за травмою, отриманою 22.02.2017 року, відповідно до вимог Порядку та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) та втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 року № 4 у розмірі визначеному пунктом 5 розділу 1 статті 99 Закону України ”Про Національну поліцію” - відмовити.

Повний текст судового рішення складено та підписано 11 грудня 2020 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Бєломєстнов О.Ю.