Рішення № 93534743, 15.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 року Справа № 160/12914/20

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 3 від 10 вересня 2020 року Головного управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з часу звернення за її призначенням тобто з 19.06.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що позивач має страховий стаж достатній для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зі зменшенням пенсійного віку, як водій міського пасажирського транспорту, що підтверджується відповідною документацією, а отже відмова пенсійного органу є протиправною.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.10.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

13.11.2020 року шляхом електронного та 23.11.2020 року шляхом поштового, на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що згідно наданих позивачем документів не можливо підтвердити достатнього пільгового стажу, а отже відсутні підстави для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.

17.11 2020 року відповідачем надано до суду копію пенсійної справи позивача.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 19.06.2020 року ОСОБА_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах. 10.07.2020 року Комісією з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, при Головному управлінні Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області були розглянуті документи ОСОБА_1 винесено рішення про підтвердження періодів роботи з 30.05.1988 по 12.11.1989, з 06.07.1991 по 31.12.1991, з 01.01.1998 по 31.12.2004 для зарахування до пільгового стажу згідно ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позивач у друге звернувся до комісії та надав наявні у нього оригінали документів, наказів та довідок, що підтверджують його трудовий стаж водієм міського пасажирського транспорту, а саме автобусу, рішенням № 3 від 10 вересня 2020 року відповідачем зараховано до пільгового стажу періоди роботи позивача з 01.01.1994 року по 31.12.1994 року та з 01.01.1997 року по 31.12.1997 року. Відповідачем зазначено, що у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, а саме не зазначено про те. що позивач працює водієм міського пасажирського транспорту. Крім того, Комісією зазначено, що не має право на призначення пільгової пенсії відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» водії маршрутних таксі, оскільки робота на таких не віднесена до пільгових.

Не погодившись з рішенням відповідача № 3 від 10 вересня 2020 року позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з п. "з" ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788 - XII, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи водії міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої цієї статті.

Зокрема, пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності не менше 27 років у чоловіків в період з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року.

Порядок пенсійного забезпечення осіб, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених законодавством, що діяло раніше, визначається статтею 100 цього Закону.

Відповідно до ст. 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення», особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах:

а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством;

б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13-14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятим у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу: для чоловіків - не менше 30 років, у тому числі на зазначеній роботі не менше 12 років 6 місяців.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в поряду встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно Закону України «Про автомобільний транспорт» автобус - транспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння більш ніж дев`ять з місцем водія включно; автобусний маршрут міський - автобусний маршрут, який не виходить за межі території населеного пункту; перевезення пасажирів у звичайному режимі руху - перевезення пасажирів автобусами на маршруті загального користування з дотриманням усіх зупинок, передбачених розкладом руху; перевезення пасажирів у режимі маршрутного таксі - перевезення пасажирів на міському маршруті загального користування за розкладом руху, в якому визначається час відправлення автобусів з початкового та кінцевого пунктів маршруту з висадкою і посадкою пасажирів чи громадян на їхню вимогу на шляху прямування автобуса в місцях, де це не заборонено правилами дорожнього руху.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 20 Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що підтвердження пільгового стажу для призначення пільгової пенсії здійснюється на підставі даних трудової книжки, а за їх відсутності, на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа.

Таким чином уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу застосовуються виключно за відсутності відомості у трудовій книжці.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 683/977/17.

Згідно до записів трудової книжки, позивач у період з 04.07.1991 року по 30.11.2010 року працював водієм автобусу на ВАТ «Дніпропетровське автотранспортне підприємство — 11231».

Разом з тим, з огляду на відсутність в трудовій книжці запису про те що даний період роботи віднесено до пільгового, відповідачем проведено два засідання Комісії по підтвердженню періодів роботи, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, та рішеннями №9 від 10.07.2020 року та №3 від 10.09.2020 року позивачу до пільгового стажу зараховано періоди роботи 30.05.1988 року по 12.11.1989 року, з 06.07.1991 року по 13.12.1991 року, з 01.01.1994 року по 31.12.1994 року, з 01.01.1997 року по 31.12.1997 року, з 01.01.1998 року по 31.12.2004 року. Зараховані періоди сукупно дають 10 років 10 місяців 21 день пільгового стажу, що є недостатнім для призначення пільгової пенсії за вислугу років.

Відмова в зарахуванні інших періодів роботи водієм жодним чином не обґрунтована, лише зазначено про те, що не дають право на призначення пільгової пенсії час роботи водієм на маршрутному таксі, оскільки така робота не віднесена до пільгової роботи.

Проте, матеріали пенсійної справи позивача не містять інформації щодо періодів роботи на маршрутних таксі, є накази, довідки, із зазначенням марки та державного номеру автомобіля, проте до якого класу транспортних засобів віднесено такий транспорт не зазначено. За таких обставин, суд не вбачає, на чому ґрунтуються висновки відповідача про часткове зарахування періодів роботи до пільгового стажу.

Оцінюючи спірні правовідносини суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, має застосовуватися при розгляді справ як джерело права.

Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidouv. Turkey", "Cyprusv. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozerv/the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Othersv. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначив ЄСПЛ у справі Latvia (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.

У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Згідно зі ст. 101 Закону України "Про пенсійне забезпечення" органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається дуже великий обсяг прав та обов`язків у органів Пенсійного фонду при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.

Суд зазначає, що у випадку не достатності документів, або наявності труднощів у їх отриманні пенсійний орган надає особі, що звернулася за призначенням пенсії допомогу, проте відповідачем не надано доказів надання допомоги позивачу у отриманні додаткових документів.

Тобто органи пенсійного фонду в межах наданих законом повноважень мають можливість звертатись до будь-яких підприємств та установ різної форми власності за отриманням необхідної додаткової інформації.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем не вжито всіх можливих заходів для належного розгляду заяви ОСОБА_1 .

Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що рішення комісії №3 від 10.09.2020 року, яке вимагає скасувати відповідач як рішення про відмову у призначенні пенсії, не відмовляє позивачу у призначенні пенсії, а лише зараховує частину його страхового стажу до пільгового. Тому, суд вважає за необхідне зазначити, що дане рішення фактично не порушує права та інтереси позивача, а тому не може бути скасованим.

Щодо обраного позивачем способу захисту суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших субєктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку субєктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення. Отже, не є можливим задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсії за віком, оскільки питання призначення пенсії відносяться до виключної компетенції органів пенсійного фонду України, та фактично відповідачем не відмовлялось у призначенні пенсії позивачу.

Так, з метою захисту прав позивача на належний рівень соціального захисту, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії з врахуванням висновків суду про необхідність ретельного дослідження факту роботи позивача водієм автобусу.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно із ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 72, 77,241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2020 року з врахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 15.12.2020 року.

Суддя О.М. Неклеса